Основними методами фінансовими контролю є ревізії і перевірки

Перевірка – це обстеження і вивчення окремих ділянок фінансово-господарської діяльності підприємств, установ, організацій або їхніх підрозділів. Результати перевірки оформлюються службовою запискою. Ревізія – це метод документального контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємства, установи, організації, перевірка дотримання законодавства з фінансових питань, достовірності обліку і звітності; спосіб документального розкриття недоліків, розтрат, присвоєння і крадіжок коштів і матеріальних цінностей, попередження фінансових зловживань. За результатами ревізії складається акт.

Ревізії бувають: вибіркові (часткові); фронтальні (повні); планові і позапланові; документальні і фактичні; комплексні і тематичні.

Відомчий фінансовий контроль здійснюється структурними підрозділами міністерств, відомств, державних комітетів і інших органів державного управління за фінансово-господарською діяльністю підвідомчих їм підприємств, установ і організацій.

До недержавних видів фінансового контролю відносяться:

внутрішньогосподарський контроль;

суспільний фінансовий контроль;

аудиторський фінансовий контроль.

Фінансовий контроль характерний усім фінансово-правовим інститутам. Тому поряд із загальними фінансово-правовими нормами, що регулюють організацію і порядок здійснення фінансового контролю в цілому є норми, що враховують його специфіку в окремих фінансово-правових інститутах.

Таким чином, основний зміст фінансового контролю, у відносинах, що регулюються фінансовим правом, можна звести до наступного:

· перевірки виконання юридичними і фізичними особами фінансових зобов'язань перед державою і органами місцевого самоврядування;

· перевірки правильності використання державними і комунальними підприємствами, установами і організаціями грошових ресурсів, що перебувають у їх господарському віданні чи оперативному управлінні;

· перевірки дотримання правил здійснення фінансових операцій, розрахунків і зберігання грошових коштів підприємствами, установами і організаціями на рахунках у фінансово-кредитних установах;

· виявленні внутрішніх резервів виробництва – можливостей підвищення продуктивності праці, рентабельності, економії грошових і матеріальних ресурсів і т.д.

· попередженні та усуненні виявлених порушень фінансової дисципліни.

У випадку їх виявлення у встановленому державою порядку притягаються до відповідальності організації, посадові особи і громадяни, забезпечується відшкодування матеріальної шкоди державі, організаціям, громадянам.

Таким чином, фінансовий контроль зводиться, у загальному розумінні, до спостереження фактичного стану показників фінансової діяльності суб'єктів фінансових правовідносин у порівнянні із заданими нормативними актами показниками.

Правовою основою здійснення фінансового контролю є Конституція України, в якій визначені принципи, основні права і обов'язки державних органів в галузі контролю.

Правові засади фінансового контролю відображені у законах Верховної Ради України, указах Президента, постановах Кабінету Міністрів, Національного банку України, інструкціях та наказах Міністерств і інших актах, які регламентують правові положення цих органів. Але правовими джерелами фінансового контролю в першу чергу є закони: Про державну контрольно-ревізійну службу України; Про аудиторську діяльність; Про державну податкову службу України; Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве самоврядування.

Бюджетний контроль − складова частина фінансово-економічного контролю, і розглядається як сукупність заходів, проведених державними органами по перевірці законності, доцільності й ефективності дій в утворенні, розподілі і використанні грошових фондів України і місцевих органів самоврядування, виявленні резервів збільшення надходжень доходів у бюджет, поліпшенні бюджетної дисципліни. В умовах ринкової економіки, коли ускладнюються між бюджетні відносини, підсилюється роль податків як основного джерела формування дохідної бази бюджету, багаторазово зростає значимість бюджетного контролю. Його значення укладається в сприянні успішної реалізації бюджетної політики держави, у забезпеченні процесу формування й ефективного використання коштів.

Отже, задачами бюджетного контролю є:

· забезпечення правильності складання і виконання бюджету;

· дотримання податкового і бюджетного законодавства;

· контроль за правильністю ведення бухгалтерського обліку і звітності;

· перевірка ефективності і цільового використання бюджетних коштів і коштів позабюджетних фондів;

· поліпшення бюджетної і податкової дисципліни;

· виявлення резервів росту дохідної бази бюджетів різних рівнів;

· контроль за реалізацією системи міжбюджетних відносин;

· перевірка звертання коштів бюджету і позабюджетних фондів у банках і інших кредитних установах;

· контроль за формуванням і розподілом цільових бюджетних фондів фінансової підтримки;

· припинення незаконних по наданню податкових пільг,

· державних дотацій, субвенцій, трансфертів і іншої допомоги окремим категоріям чи платників регіонам;

· виявлення марнотратства і фінансових зловживань, вживання адекватних заходів покарання до винних осіб;

· проведення профілактичної, інформаційно-роз'яснювальної роботи з метою підвищення бюджетно-фінансової дисципліни.

В юридичній літературі фінансовий контроль також визначається як:

· засіб забезпечення законності та фінансової дисципліни, запобігання правопорушенням;

· обстеження фактичного стану показників фінансової діяльності суб'єктів фінансових правовідносин порівняно із заданими показниками;

· діяльність державних органів і недержавних організацій щодо забезпечення законності, фінансової дисципліни при мобілізації, розподілі та використанні коштів і матеріальних цінностей.

2. Казначейське обслуговування місцевих бюджетів

В Україні застосовується казначейська форма обслуговування місцевих бюджетів, що передбачає здійснення Державним казначейством України:

операцій із коштами державного бюджету;

розрахунково-касового обслуговування розпорядників державних коштів;

контролю бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов’язань і проведенні платежів;

бухгалтерського обліку і складання звітності про виконання державного бюджету.

Касове виконання здійснюється органами Державного казначейства в рамках бюджетних асигнувань і надходжень на відповідний реєстраційний рахунок у системі Єдиного казначейського рахунка. Касове виконання здійснюється шляхом проведення платежів Державним казначейством безпосередньо на користь тих підприємств і організацій, що надали послуги, виконали роботи розпорядників бюджетних коштів, або на користь одержувачів державних коштів.

Органи Державного казначейства протягом місяця одержують від Міністерства фінансів України, Міністерства фінансів Автономної Республіки Крим, територіальних фінансових органів розклад доходів і витрат.

Бюджетний розклад містить помісячну розбивку і деталізацію показників надходжень у бюджет і витрат затвердженого бюджету відповідно до бюджетної класифікації.

Облік доходів і здійснення витрат проводиться на окремих, відкритих на ім’я Державного казначейства, рахунках. Органи Державного казначейства щодня готують інформацію про рух коштів на Єдиному казначейському рахунку відповідного бюджету.

Керівники відповідних виконавчих органів, Міністерства фінансів Автономної Республіки Крим, відповідальних фінансових органів дають органам Державного казначейства розпорядження про розподіл коштів для здійснення витрат розподільниками коштів відповідних бюджетів.

В основу касового виконання місцевих бюджетів покладений принцип єдності каси і єдиного бухгалтерського обліку.

Принцип єдності каси і єдиного бухгалтерського обліку логічно виходить з визначальної норми бюджетного права про єдність (цілісність) бюджетної системи. У свою чергу, ця норма забезпечує існування єдиного рахунка надходжень і платежів у бюджет і єдиної бюджетної класифікації доходів і витрат, єдність регулювання бюджетних правових відносин, єдину структуру бюджетної документації, вимоги надання необхідної статистичної бюджетної інформації від одного бюджету до іншого, спільну грошову систему і єдину соціально-економічну політику держави.

В Україні єдність каси і бухгалтерського обліку досягається завдяки виконанню Державного бюджету на основі Єдиного казначейського рахунка, що діє з 1997 р. Цей рахунок являє собою систему бюджетних рахунків органів Державного казначейства, відкритих у визначених державою установах банків на відповідному балансовому рахунку, на який зараховуються податки, збори, обов’язкові платежі до Державного бюджету і надходження з інших джерел, установлених законодавством України.

Одночасно з цих же рахунків органами Державного казначейства проводяться платежі безпосередньо на користь суб’єктів господарської діяльності, що виконали роботи або надали послуги розпорядникам бюджетних засобів. Найголовніше те, що ці рахунки діють у єдиному режимі, утворюючи, таким чином, загальнодержавну систему Єдиного казначейського рахунка і забезпечуючи підставу для обліку всіх проведених на ньому операцій.

Принцип єдності каси, за умови повного його проведення, дає можливість забезпечити повну незалежність держави від банківської системи у відношенні контролю й обліку доходів і платежів, а також ефективне рішення завдань, пов’язаних з управлінням державними доходами і витратами.

Крім того, реалізуючи принципи єдності каси і бухгалтерського обліку, державний скарбник забезпечує здійснення платежів (навіть якщо кошти стягуються безпосередньо податковою міліцією або будь-яким іншим уповноваженим органом, останній перелічує в казначейство всю суму отриманих надходжень), а також проводить платежі й оплату державних витрат.

На Державне казначейство покладаються такі задачі: організувати, здійснювати і контролювати виконання Державного бюджету. Державне казначейство займається також збором і аналізом інформації про стан фінансів країни, прогнозуванням обсягів державних ресурсів, оперативним керуванням ними. Разом з Національним банком, органи Державного казначейства повинні проводити обслуговування зовнішнього боргу України.

Для контролю за використанням державних бюджетних коштів органи Державного казначейства наділяються такими правами: вони можуть проводити перевірки грошових документів на підприємствах, в установах і організаціях будь-якої форми власності, включаючи спільні підприємства; застосовувати до порушників штрафні санкції, припиняти операції на рахунках, примусово стягувати використані не за призначенням кошти.