Фінансові показники діяльності житлово-комунального господарства

На фінансові показники також впливає специфічний ритм роботи підприємств комунального господарства, який залежить від ритмічно­сті споживання їхньої продукції (послуг) у населеному пункті.

Одним із пріоритетних важелів, за допомогою якого органи місцево­го самоврядування впливають на фінансове забезпечення комунальних підприємств, є регулювання тарифів на житлово-комунальні послу­ги, що може здійснюватися за допомогою таких методів:

— нормативного затвердження фіксованих тарифів;

— встановлення граничних меж рентабельності, дотримання яких є обов'язковим при формуванні цін (тарифів);

— оповіщення громадськості про підвищення тарифів та укладення до­говорів між місцевою владою і житлово-комунальними підприєм­ствами.

Особливістю складу основних фондів комунального господарства є те, що поряд із виробничими фондами до нього входять фонди зов­нішнього благоустрою населених пунктів. Структура основних фондів кому­нальних підприємств розрізняється залежно від галузі комунального господарства.

Традиційно відтворення основних фондів і відновлення виробничих якостей комунальних підприємств здійснюється шляхом ремонту та ка­піталовкладень.

За аналогією із суб'єктами господарювання у промисловості та сільсь­кому господарстві оборотні кошти комунальних підприємств поділяють­ся на оборотні виробничі фонди і фонди обігу. Водночас склад і структура оборотних коштів підприємств комунального обслуговування у межах названих груп мають істотні відмінності порівняно з іншими галузями економіки, які пояснюються своєрідністю виробничо-господарської діяль­ності і процесу продажу продукції (послуг) таких підприємств.

Як відомо, за методами планування, організації та регулювання обо­ротні кошти поділяються на нормовані та ненормовані.

типовий перелік нормованих оборотних активів для більшості комунальних підприємств матиме такий вигляд:

—допоміжні матеріали;

—запасні частини для ремонту;

—паливо і пальне, паливо-мастильні матеріали;

—тара;

—господарський інвентар та інші малоцінні та швидкозношувані пред­мети;

—витрати майбутніх періодів;

— абоненти (непрострочена заборгованість споживачів послуг). До ненормованих оборотних коштів належатимуть:

— грошові кошти на рахунках у банках і в касі підприємства;

− кошти в незакінчених розрахунках (за винятком абонентської заборгованості).

За джерелами утворення оборотні кошти комунальних підприємств традиційно можна поділити на три групи:

1) власні − створюються за рахунок бюджетних асигнувань та отриманого прибутку;

2) прирівняні до власних − фінансуються за рахунок стійких пасивів

3) позичені − формуються з коштів, залучених на фінансовому ринку. Важливим джерелом фінансування покриття (поповнення нестачі або приросту нормативу) оборотних коштів підприємств комунальної сфери є стійкі пасиви. Внаслідок особливостей встановленого порядку розра­хунків і нагромадження

При плануванні та калькулюванні собівартості послуг підприєм­ства й організації житлово-комунального господарства незалежно від ві­домчої підпорядкованості, форми власності та організаційно-правового статусу керуються "Методичними рекомендаціями з планування, облі­ку та калькулювання собівартості робіт (послуг) на підприємствах і в організаціях житлово-комунального господарства", затвердженими на­казом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової полі­тики України

На підприємствах комунального господарства визначаються по­казники виробничої, операційної та повної собівартості (рис. 16).

Рис. 16. Собівартість у комунальному господарстві

Калькулювання собівартості звичайної діяльності здійснюється жит­лово-комунальними підприємствами у разі виникнення такої потреби (на власний розсуд) з метою ціноутворення та поглибленого фінансово­го аналізу.

Для забезпечення можливості зіставляти у часі та між собою планові та звітні дані витрати підприємств комунального обслуговування гру­пуються (класифікуються) за низкою ознак:

1. За місцем виникнення витрати на виробництво робіт (послуг) гру­пуються за окремими структурними підрозділами комунальних підпри­ємств і організацій. Залежно від характеру та призначення виконува­них процесів виробництво поділяється на основне, допоміжне й обслуговуюче (невиробниче) господарства.

2. За видами витрати класифікуються за економічними елементами та за статтями витрат. Такі класифікації є основними при здійснен­ні фінансового планування і калькулювання собівартості на підприєм­ствах комунальної сфери, тому нижче вони будуть розглянуті детальніше.

3. За способами віднесення на виробничу собівартість виокремлю­ють прямі, які можуть бути безпосередньо включені до виробничої собі­вартості окремих видів робіт (послуг), та непрямі (або накладні) витра­ти − безпосередньо не пов'язані з виконанням комунальних робіт (по­слуг). До перших належать: матеріали; заробітна плата виробничого персоналу; вартість електроенергії, пального, палива на технологічні потреби; амортизація основних виробничих фондів тощо. До непрямих витрат належать загальновиробничі витрати, які включають витрати з управління та обслуговування виробничого процесу, а саме: зарплата ад­міністративно-управлінського персоналу, витрати на утримання основ­них фондів загальногосподарського призначення, на охорону праці й техніку безпеки та ін.

4. За ступенем впливу обсягів виконаних комунальних робіт (нада­них послуг) на рівень витрат, аналогічно як і на підприємствах інших галузей, витрати поділяються на змінні (сировина, матеріали, паливно-мастильні матеріали, електроенергія, запасні частини і комплектуючі тощо) і постійні (пов'язані з обслуговуванням і управлінням вироб­ничих підрозділів, а також забезпеченням загальногосподарських по­треб).

5. За складом витрати поділяються на одноелементні, тобто еконо­мічно однорідні, та комплексні, які складаються з кількох.

6. За звітними періодами витрати поділяються на поточні, витра­ти минулих та майбутніх періодів.

За доцільністю розрізняють продуктивні, непродуктивні та над­звичайні витрати. Непродуктивними витратами вважаються такі, що виникли в результаті неналежної організації виробничого і управлінсь­кого процесів, відхилень від установлених технологічних норм, псуван­ня матеріальних цінностей. Витрати від надзвичайних подій (стихійних лих, техногенних катастроф та аварій) включають як витрати за наслід­ками цих подій, так і витрати на запобігання та ліквідацію негативних наслідків (відшкодування, сплата стороннім організаціям, зарплата працівників, зайнятих на відновлювальних роботах, вартість викорис­таних сировини та матеріалів тощо).

Класифікацію витрат опера­ційної діяльності за економічними елементами:

1. До складу елемента "Матеріальні витрати", що є грошовим вира­ження використаних матеріальних ресурсів з додаванням транспортно-заготівельних витрат і вирахуванням вартості зворотних відходів, вклю­чаються:

а) витрати на придбання у сторонніх підприємств чи організацій сировини і матеріалів, палива, мастил, енергії, шин, малоцінних і швидкозношуваних предметів, молока і продуктів лікувально-профілактичного харчування та засобів індивідуального захисту, інших виробничих запасів або виготовлених власними силами запасних частин і комплектуючих виробів, які використані на виробничо-технологічні потреби;

б) витрати, пов'язані з підготовкою та освоєнням нових видів робіт (послуг): підвищені витрати на виробництво нових видів робіт (послуг) у період їх освоєння; витрати на освоєння нового виробництва, цехів та агрегатів (пускові витрати), раціоналізацію;

в) витрати, пов'язані з використанням природної сировини, плата за воду, що вибирається з водогосподарських систем у межах затверджених лімітів, а також платежі за використання інших природних ресурсів, за викиди і скиди забруднювальних речовин у навколишнє середовище, розміщення відходів та інших видів шкідливого впливу в межах лімітів;

г) витрати на обслуговування виробничого процесу;

ґ) поточні витрати, пов'язані з утриманням та експлуатацією фондів природоохоронного призначення;

д) витрати некапітального характеру, пов'язані з удосконаленням технологій та організацією виробництва, поліпшенням якості робіт (послуг), що проводиться під час виробничого процесу;

є) витрати на проведення інших робіт власними силами, власне ви­робництво електричної та інших видів енергій, а також на трансформа­цію та передання придбаної енергії до місця її споживання, які включа­ються до відповідних елементів витрат;

у) втрати від нестачі матеріальних цінностей у межах норм природ­ного убутку.

2. До складу елемента "Витрати на оплату праці" належать: заро­бітна плата персоналу, згідно з будь-якими видами грошових і матері­альних доплат, витрати на оплату праці фізичних осіб, які перебувають з підприємством у трудових і договірних відносинах та інших заохочень і виплат, згідно з тарифними ставками у вигляді премій, заохочень, по­гашення вартості товарів (робіт, послуг) згідно з договорами цивільно-правового характеру, інші виплати у грошовій та натуральній формі.

3. До елемента витрат "Відрахування на соціальні заходи" належать відрахування на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування (до Пенсійного фонду України), на загальнообов'язкове державне со­ціальне страхування (до трьох цільових соціальних фондів) та додатко­ве пенсійне страхування.

4. До складу елемента "Амортизація основних засобів і нематеріаль­них активів" належать суми амортизаційних відрахувань, нарахова­них згідно з порядком, нормами та умовами, встановленими П(С)БО 7 "Основні засоби" та 8 "Нематеріальні активи".

5. До складу елемента "Інші операційні витрати" належать витра­ти, які включаються у собівартість наданих послуг (виконаних робіт) і не враховані в попередніх елементах витрат, зокрема:

— сума сплаченої орендної (лізингової) плати за користування нада­ними в оперативну та фінансову оренду (лізинг) основними фондами;

— витрати, пов'язані з оплатою послуг комерційних банків та інших кредитно-фінансових установ;

— будь-які витрати зі страхування ризиків транспортування тепла, води, іншої продукції по трубопроводах, цивільної відповідальності, по­в'язаної з експлуатацією трубопроводів, інших транспортних засобів, майна підприємств, страхування кредитних та комерційних ризиків, без­посередньо пов'язаних із господарською діяльністю;

— оплата послуг сторонніх підприємств і організацій (за протипожеж­ну і сторожову охорону; за використання та/або обслуговування техніч­них засобів управління: обчислювальних центрів, вузлів зв'язку, засо­бів сигналізації; щодо управління виробництвом; консультаційного та інформаційного характеру; за приймання, зберігання та знищення еко­логічно небезпечних відходів, очищення стічних вод);

— оплата робіт і послуг виробничого характеру, які виконуються сто­ронніми організаціями або власними структурними підрозділами допо­міжного і невиробничого господарства підприємства;

— суми податків, зборів та інших передбачених законодавством обо­в'язкових платежів, які включаються до валових витрат;

— витрати за користування автомобільними стоянками;

— витрати на проведення роз'яснювально-рекламних заходів;

— витрати на організацію прийомів, презентацій і свят, придбання і поширення подарунків;

— витрати на службові відрядження працівників у межах встановле­них норм;

— витрати на перевезення працівників до місця роботи і назад у на­прямах, що не обслуговуються пасажирським транспортом загального користування, та на перевезення працівників-інвалідів І і II групи;

— витрати, пов'язані з професійною підготовкою та перепідготовкою за профілем підприємства в українських навчальних закладах фізич­них осіб, які перебувають у трудових відносинах з підприємством;

— оплата вартості ліцензій, сертифікатів та інших спеціальних дозво­лів, виданих державними органами для провадження господарської ді­яльності;

— витрати на утримання та експлуатацію об'єктів соціальної інфра­структури, щодо яких підприємством прийнято документально оформ­лене рішення про передачу на баланс місцевих рад, якщо ці об'єкти не надають платних послуг та не займаються іншою комерційною діяль­ністю;

— інші видатки.

Залежно від того, який економічний елемент витрат домінує на тих чи інших комунальних підприємствах, комунальне господарство мож­на умовно поділити на трудомісткі (переважають затрати на оплату праці та відрахування на соціальні заходи), фондомісткі (зі значною часткою амортизаційних відрахувань) та матеріаломісткі підгалузі. Так, найбільш фондомісткими є водопровід, каналізаційне господарство та міський електротранспорт, а трудомісткими − лазні та пральні. По­дібний поділ дає змогу більш виважено підійти та зробити правильний акцент при пошуку резервів зниження операційної собівартості кому­нальних послуг.

Групування витрат житлово-комунальних підприємств за кальку­ляційними статтями призначене для складання калькуляції операцій­ної собівартості окремих видів послуг, а також обчислення відповідних витрат за їх окремими підрозділами:

— прямі матеріальні витрати;

— витрати на оплату праці;

— відрахування на соціальні заходи;

— амортизація основних виробничих засобів та інших необоротних матеріальних активів;

— витрати з орендної плати основних засобів;

— загальновиробничі витрати;

— адміністративні витрати;

— витрати на збут;

— інші операційні витрати.

Сукупність планових витрат на виконання робіт (послуг) у вартісно­му вираженні становить їх планову собівартість.

Виручка від реалізації в комунальному господарстві − основний вид доходів і джерело відшкодування експлуатаційних витрат. її величина напряму залежить від двох чинників: обсягу поставленої споживачам продукції (наданих послуг) у натуральному вираженні та розміру та­рифів (цін) на неї.

Тариф на житлово-комунальні послуги − це офіційно вста­новлена органами державної виконавчої влади та місцевого само­врядування ставка плати за утримання житлових будинків і при­леглих територій або надання комунальної послуги населенню і суб'єктам господарювання, що забезпечує мінімально необхідний рівень відшкодування експлуатаційних витрат та фінансування програм розвитку об'єктів житлово-комунальної сфери при до­триманні нормативних вимог щодо якості вказаних послуг.

Формування тарифів на житлово-комунальні послуги зводить­ся до таких моментів:

на першому етапі розрахунку тарифів обов'язково проводиться аудит (експертиза) фактичного рівня собівартості комунальних послуг, у про­цесі якого виявляються нераціональні витрати, резерви зниження собі­вартості, про що детальніше згадувалось вище;

на другому етапі, на підставі нормативів з урахуванням необхідних коригувань фактичних витрат (відповідно до виявлених на попередньо­му етапі непродуктивних витрат, реалізації нових технологічних про­цесів і заходів щодо ресурсозбереження тощо), вираховується планова собівартість;

третім етапом формування тарифів є обчислення економічно обґрун­тованого прибутку (рівня рентабельності) на основі визначення об'єк­тивних потреб підприємства у фінансових ресурсах для забезпечення розвитку його виробничої і соціальної сфер.

Питання для самостійного опрацювання