Теоретичні основи поняття та формування комунальної власності в Україні

Складовою місцевих фінансів є фінанси підприємств комунальної форми власності. Виходячи з особливостей форм власності та господа­рювання, підприємствам комунальної форми власності притаманні певні специфічні ознаки. Комунальна форма власності є складовою матеріально-фінансової бази місцевого самоврядування.

Інститут комунальної власності як невід'ємний атрибут місцевих фі­нансів, почав формуватися в Україні у 1990 р. У Законі Української РСР "Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування" від 7 грудня 1990 р. до складу фінансово-економічної бази місцевого самоврядування, поряд з природними та фінансовими ресурсами, було включено місцеве господарство, комунальну та іншу власність, яка є джерелом одержання доходів місцевого самоврядуван­ня і задоволення соціально-економічних потреб населення відповідної території.

Склад місцевого господарства був окреслений таким чином:

• підприємства (об'єднання), організації, установи, об'єкти виробни­чої і соціальної інфраструктури, які є комунальною власністю відповід­ної адміністративно-територіальної одиниці;

• підприємства (об'єднання), організації, установи, що не належать до комунальної власності, діяльність яких пов'язана переважно з обслу­говуванням населення і за згодою власника можуть бути включені до місцевого господарства;

• об'єкти, створені в результаті трудової участі громадян або придба­ні на їх добровільні внески, включені до місцевого господарства за зго­дою населення і органів місцевого самоврядування.

У законі від 7 грудня 1990 р. відзначалось, що основу місцевого гос­подарства становить комунальна власність. Розпорядження і управ­ління комунальною власністю від імені населення адміністративно-тери­торіальних одиниць покладалось на місцеві ради та уповноважені ними інші органи місцевого самоврядування. Місцевим радам були надані широкі права у сфері розпорядження і управління майном, яке належало до комунальної власності.

Легітимізація права комунальної власності була здійснена в Законі Української РСР "Про власність" від 7 лютого 1991 р. Закон "Про власність" визначив перелік об'єктів права комунальної власності так:

— майно, що забезпечує діяльність відповідних рад і утворюваних ними органів;

— кошти місцевих бюджетів;

— державний житловий фонд, об'єкти житлово-комунального госпо­дарства;

— майно закладів народної освіти, культури, охорони здоров'я, тор­гівлі, побутового обслуговування;

— майно підприємств;

— місцеві енергетичні системи, транспорт, системи зв'язку та інфор­мації;

− інше майно, необхідне для забезпечення економічного і соціально­го розвитку території.

Практична реалізація Закону "Про власність" розпочалася після прийняття 5 листопада 1991 р. Кабінетом Міністрів України постанови "Про розмежування державного майна України між загальнодержав­ною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-терито­ріальних одиниць (комунальною) власністю", в якій був затверджений перелік майна, що передавалось до комунальної власності областей, міст Києва та Севастополя. В межах областей подальший поділ майна між суб'єктами права комунальної власності покладався на відповідні орга­ни місцевого самоврядування.

26 березня 1992 р. приймається Закон України "Про місцеві Ради на­родних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування", в якому пи­тання комунальної власності та місцевого господарства були викладені в контексті Закону "Про власність".

У 1992 р. прийнято Закон України "Про оренду майна державних підприємств та організацій", який визначив організаційні і майнові від­носини, пов'язані з передачею в оренду майна, що перебуває у комуналь­ній власності.

16 січня 2003 р. було прийнято два важливих нормативні акти − Ци­вільний та Господарський кодекси України, в яких правові питання функ­ціонування комунальної власності набули подальшого розвитку. Так, у ст. 169 Цивільного кодексу зазначено, що територіальні громади діють у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих від­носин. Ці громади можуть створювати юридичні особи публічного пра­ва (комунальні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках та порядку, встановленому законодавством. Територіальні громади мо­жуть також створювати юридичні особи приватного права (підприємни­цькі товариства тощо), брати участь в їх діяльності на загальних підста­вах, якщо інше не передбачено законодавством.

Господарським кодексом України (ст. 24) визначено особливості управ­ління господарською діяльністю у комунальному секторі економіки, яке проводиться через систему організаційно-господарських повнова­жень територіальних громад та органів місцевого самоврядування щодо суб'єктів господарювання, які належать до комунального сектору і здійс­нюють свою діяльність на основі права відання або права оперативного управління.

Правовий статус окремого суб'єкта господарювання у комунальному секторі економіки визначається уповноваженими органами управлін­ня. Відносини органів управління між такими суб'єктами можуть здійс­нюватися на договірних засадах.

Суб'єктами господарювання комунального сектору економіки визна­ються суб'єкти, які діють на основі лише комунальної власності, а та­кож суб'єкти, у статутному фонді яких частка комунальної власності перевищує 50 % чи становить величину, яка забезпечує органам місце­вого самоврядування право вирішального впливу на господарську діяль­ність цих суб'єктів. Органи місцевого самоврядування несуть відпові­дальність за наслідки діяльності суб'єктів господарювання, що нале­жать до комунального сектору.

Суб'єкти господарювання комунального сектору економі­ки − це суб'єкти, які діють на основі лише комунальної влас­ності, а також суб'єкти, у статутному фонді яких частка комуналь­ної власності перевищує 50 % чи становить величину, яка забезпе­чує органам місцевого самоврядування право вирішального впли­ву на господарську діяльність цих суб'єктів.

Більшість об'єктів комунальної власності є неприбутковими підпри­ємствами і утримуються за рахунок коштів місцевих бюджетів. Окрім передбачених законодавством податків та обов'язкових платежів, нія­ких інших доходів підприємства комунальної власності, як правило, місцевим бюджетам не приносять.

У комунальній власності перебуває: житловий і нежитловий фонд та об'єкти зовнішнього благоустрою (парки, сквери, дороги, скульптури, трамвайні колії, тролейбусна, водопровідна і каналізаційна, електрич­на, газова, теплопровідна мережі).

У складі об'єктів комунальної власності розрізняють:

— об'єкти, що фінансуються з місцевого бюджету (школи, позашкіль­ні установи, лікарні, будинки культури, установи соціального захисту − територіальні центри, органи місцевого самоврядування);

— інші об'єкти.