Особливості формування сучасних менеджерів в Україні

Роль менеджерів у забезпеченні стійкого положення фірми на ринку постійно зростає, особливу актуальність набуває проблема скільки і яких менеджерів потрібно економіці, її галузям, кожній окремій фірмі. Перерозподіл власності в Україні дозволяє набагато точніше, ніж раніше оцінювати нові реалії. Нині можна з упевненістю засвідчити, чого насправді коштує той чи інший товар, керівник, підприємство, галузь. Але донедавна в тіні залишалося одна з основних ланок сучасної економіки. Мова йде про тих, хто керує власністю, змушує її працювати і приносити прибуток – про менеджерів. Сьогодні можна говорити, що ринок вищих керівників, „ринок начальників” – топ-менеджерів в Україні активно формується.

Топ-менеджер – це обов’язково лідер. Принципова різниця між вищими і середніми менеджерами полягає в тому, що над середніми завжди ще є менеджери, а над вищими їх уже немає. Критерієм рівня керуючого може служити не тільки займана ним посада, але й міра відповідальності: менеджер, що несе остаточну відповідальність за все те, що він робить, є вищим, хоча може займати другі чи навіть треті позиції в компанії. Вищими є менеджери з маркетингу, продаж, людських ресурсів, головні юристи компанії тощо. Основна відмінність у тому, що вищий керівник – стратег, а середній – практик.

Керівник середнього рівня – експерт у якійсь конкретній області. Вищий же повинний бути здатний виконувати усі функції: управління фінансами, юриспруденцію, маркетинг, зв’язки з громадськістю, виробництво тощо.

На роботі вищого менеджера слабко позначається національна специфіка, він здатний працювати в будь-якій країні; середній менеджер звичайно локальний. Середній менеджер забезпечує виробництво. Вищий – ніякої конкретної речі сам не робить. Він зобов’язаний створювати умови, щоб інші працювали успішніше. Він покликаний знати, що і як треба робити, у чому полягає квінтесенція управління. Звичайний менеджер може бути талановитий, для вищого цього недостатньо – йому необхідний великий досвід. Перший працює в конкретній сфері бізнесу. Другий знаходиться ніби над бізнесом. Він здійснює контакти у всіляких сферах, у ділових і політичних колах.

Роль найманих керуючих у фірмі важко переоцінити. Вони потрібні практично усім – за винятком індивідуально-приватних і вузько сімейних підприємств. Український ринок здатен і готовий наймати нових керівників. Насамперед успішно діючі українські компанії, створені на початку реформ на базі найбільших державних корпорацій, природних монополій чи великих капіталів. Їх мало і їхньою головною метою є боротьба за національне лідерство, а також конкурентоздатний вихід на світові ринки. Прикладами можуть служити: „Газпром”, „Укртелеком”, „Менатеп”, „Онексім”. Такі компанії готові взяти на роботу високооплачуваних кваліфікованих керівників, тому що усвідомлюють повною мірою, що конкурувати і перемагати на українському і світовому ринках нереально без ефективного сучасного управління.

Зовсім очевидно, що в Україні вкрай потрібні кваліфіковані кадри менеджерів, готових задовольнити потреби ринку. Як повітря потрібні люди, що мають великий досвід успішної роботи і доказавши свою здатність ефективно управляти, досягати успіху, приносити прибуток. З появою нових економічних відносин і нових форм власності з’явився і став розвиватися абсолютно новий для нашої діяльності прошарок суспільства – когорта вищих керівників. Вона стає визначальною в управлінні приватною власністю.

Українські підприємства можна розділити на дві великі групи в залежності від того, як вони відносяться до пошуку і найму нових керівників. Перша група – фірми, які забезпечені професіоналами пропорційно до своїх розмірів. Це звичайно виробники товарів народного споживання, що займаються високими технологіями і телекомунікаціями, консалтингом, які діють на фондовому ринку.

Друга група – компанії, що мають велику потребу в керівних кадрах і готові їх наймати. Наприклад, комерційні банки вже усвідомили потребу в нових менеджерах і надолужують втрачене, активно діють у цій області.

Потреба у вищих і середніх керівниках існує в багатьох українських фірмах. Від того, чи знайдуть вони сьогодні професійних менеджерів залежить навіть не успіх, а їхнє виживання завтра.

Рекомендована література

1. Абчук В.А. Директорский „хлеб”: Занимательно об управлении. – Л: Лениздат, 1991. – 208 с.

2. Андрушків Б.М., Кузьмін О.Є. Основи менеджменту. – Львів: Світ, 1995. – 296 с.

3. Бовыкин В.И. Новый менеджмент: (управление предприятием на уровне высших стандартов: теория и практика эффективного управления). – М.: ОАО „Изд-во „Экономика”, 1997. – 368 с.

4. Грачев М.В., Соболевская А.А., Кузин Д.В., Стерлин А.Р. / Под ред. А.А. Дынкина. Капиталистическое управление: уроки 80-х. – М.: Экономика, 1991. – 127 с.

5. Кабушкин Н.И. Основы менеджмента. – Минск: БГЭУ, 1996. – 284 с.

6. Мартыненко Н.М. Технология менеджмента: Учебник. – К.: МП „Леся”, 1997. – 802 с.

7. Наука управляти: з історії менеджменту. – К.: Либідь, 1993.

8. Попов А.В. Теория и организация американского менеджмента. – М.: Издательство Моск. университета, 1991. – 125 с.

9. Туленков М.В. Вступ до теорії та практики менеджменту: Навч. посібник. – К.: МАУП, 1998. – 136 с.

10. Хміль Ф.І. Менеджмент: Підручник. – К.: Вища школа, 1995. – 351 с.

11. Шалушкин Н.Н. Основы менеджмента и бизнеса: Спецкурс для деловых людей. – К.: МАУП, 1995. – 176 с.

12. Емерсон Г. Двенадцать принципов производительности. М.: 1997.