Характеристика інтегрованих підходів до управління. Принципи нової управлінської парадигми повинні складати основу удосконалення управління організаціями

Принципи нової управлінської парадигми повинні складати основу удосконалення управління організаціями. В умовах оперативного управління ці принципи дозволяють зрозуміти характер організаційно-управлінських механізмів підпорядкування виробництва споживанню, задоволенню ринкового попиту. Особливо важливі вони для розуміння концепції стратегічного управління, що будується на системному і ситуаційному підходах.

Системний підхід розглядає сучасну організацію, у першу чергу, як соціально-економічну систему, яка має специфічні, властиві тільки їй особливості:

цілісність, коли всі елементи і частини системи служать досягненню загальних цілей, що стоять перед організацією в цілому;

складність, що виявляється у великій кількості зворотних зв’язків, у тому числі й у процесі стратегічного планування і управління;

велика інерційність дозволяє з високою ступінню вірогідності пророкувати розвиток організації в майбутньому;

висока ступінь надійності функціонування, що визначається взаємозамінністю компонентів і способів життєдіяльності організації, можливістю використання альтернативних технологій, енергоносіїв, матеріалів, способів організації виробництва і управління;

рівнобіжний розгляд натуральних і вартісних аспектів функціонування системи. Це дозволяє постійно порівнювати й оцінювати ефективність діяльності організації, системи управління і реалізації її стратегії.

Сутність функціонального підходу до менеджменту полягає в тому, що потреба розглядається як сукупність функцій, які потрібно виконати для її задоволення. Після встановлення функцій створюються кілька альтернативних об’єктів для їх виконання і вибирається той з них, що вимагає мінімум сукупних витрат за життєвий цикл об’єкта на одиницю його корисного ефекту.

У даний час до управління застосовується, в основному, предметний підхід, при якому удосконалюється існуючий об’єкт. Наприклад, технічна система удосконалюється шляхом доробки існуючої системи за результатами маркетингових досліджень, аналізу науково-технічного прогресу в даній області, зауважень і пропозицій споживачів.

При застосуванні предметного підходу до розвитку соціально-економічних систем менеджери йдуть по шляху удосконалення існуючих систем. І на практиці менеджери часто стикаються з проблемою пошуку роботи для існуючих колективів чи працівників.

При застосуванні функціонального підходу йдуть від зворотного, від потреб. При цьому абстрагуються від об’єктів, що виконують подібні функції, фірмам світу бути завжди начебто вони не існують, чи від майбутніх потреб. Цей підхід повинен застосовуватися в сукупності з відтворювальним підходом, тому що для задоволення потреб потрібно створити фізичний або якийсь інший об’єкт. Функціональний підхід, разом з іншими підходами, дозволяє ведучим попереду.

Процесний підхід був вперше запропонований прихильниками школи адміністративного управління, які намагалися визначити функції менеджменту. Проте вони розглядали ці функції як незалежні одна від одної. В протилежність цьому процесний підхід розглядає функції управління як взаємопов’язані.

Управління розглядається як процес, так як робота по досягненню цілей за допомогою інших – це серія неперервних взаємопов’язаних дій. Це дії, кожна з яких також є процесом, називають управлінськими функціями. Сума всіх функцій являє собою процес управління.

Процесний підхід до управління відбиває прагнення теоретиків і практиків менеджменту інтегрувати усі види діяльності за рішенням управлінських проблем у єдиний ланцюжок, розірваний у результаті „надмірного захоплення” функціональним підходом, при якому кожна з функцій розглядається поза зв’язком з іншими

Ситуаційний підхід до менеджменту Новий підхід у дослідженнях і в системі підготовки управлінських кадрів виразився в перенесенні акценту на вивчення дійсних умов, конкретної ситуації, у якій знаходиться та чи інша фірма, і розробку на цій основі специфічної, унікальної, якщо це необхідно, організаційної структури, що відповідає конкретним умовам і вимогам.

Ситуаційний підхід до проблеми керівництва розроблявся Ф. Фідлером у його дослідженні „Теорія ефективності керівництва”. Цей автор намагався категоріально визначити різні типи і ситуації групової поведінки людей в організації і відповідно стиль керівництва, найбільш ефективний для даної ситуації.

Однією з конкретних спроб представити методи дослідження операцій з позицій ситуаційного підходу є робота Д. Міллера і М. Старра „Управлінські рішення і дослідження операцій”. Автори цієї книги навмисно будують виклад матеріалу не навколо різних методів, таких, як лінійне програмування, теорія черг, теорія ігор тощо, а на основі типів ділових ситуацій і таких напрямків ділової діяльності, як ринкові операції, виробництво, фінанси й ін. Вони не стільки прагнуть зробити читачів книги фахівцями з різних методів досліджень операцій, скільки намагаються показати менеджерам і фахівцям з дослідження операцій, як можна використовувати методи кількісного аналізу в різних конкретних ситуаціях. Ситуаційний підхід переводить теорію управління і навчання менеджерів в область реальності.

Через ситуаційний підхід реалізується принцип адаптивності, що є основним принципом стратегічного управління. Його суть полягає в тому, що всі внутрішньо організаційні побудови (культура організації, оргструктура, система планування тощо) є реакцією організації на відповідні зміни в зовнішньому оточенні і деякі зміни у внутрішньому середовищі.