Співвідношення понять “правоздатність”, “дієздатність”, “суб’єктивне право”

Цивільна правоздатність – здатність громадянина мати цивільні права і обов’язки (ст. 25 ЦКУ). Ця властивість є невід’ємною, наступає в особи з народження (в виключних випадках може наступити і до народження) та припиняється зі смертю. Деякі автори вважають, що до правоздатності входить лише здатність мати права, так як обов’язки малолітній нести не може.

Цивільна дієздатність – здатність фізичної особи своїми діями набувати для себе цивільні права та обов’язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання (ст. 30).

Виникнення дієздатності залежить від віку (див. попереднє питання) та психічного стану особи. Таким чином, щодо дієздатності громадяни поділяються на повністю дієздатних (з 18 років), частково дієздатних (до 18 років), недієздатних та обмежено дієздатних.

Суб’єктивне право – конкретні права та обов’язки, які належать конкретній особі, або які вона може реалізувати у будь-який час. Суб’єктивне право поєднує в собі три елементи: вид та міру можливої поведінки особи, право вимагати від інших осіб поведінки, яка забезпечує здійснення власної діяльності та право вимагати застосування державного примусу до зобов’язаних осіб.

Таким чином, правоздатність та дієздатність забезпечує особі реалізацію суб’єктивного права. Разом з тим, суб’єктивне право можуть вплинути на правоздатність чи дієздатність особи. Наприклад, якщо особа виходить з громадянства України (реалізація суб’єктивного права), вона втрачає правоздатність та дієздатність громадянина України.

Єдність цивільної правоздатності та суб’єктивного права проявляється в мірі можливої (дозволеної) поведінки суб’єкта. Відмінність проявляється в тому, що правоздатність – це чиста, теоретична можливість здійснити певну дію, а суб’єктивне право – практична, реальна можливість її вчинити через здійснення дієздатності.