Основні підходи та принципи трудової підготовки школярів як системи

Вирішення завдань трудової підготовки вимагає додержання наукового підходу до організації цього процесу, тобто врахування об’єктивних закономірностей його перебігу, взаємодії системи чинників (раціональність, об’єктивність, наукова картина світу), що детермінує його. Ефективність трудової підготовки школярів значною мірою визначається реалізацією діяльнісного підходу, відповідно до якого у структурі особистості виникають і закріплюються передусім новоутворення, у “конструювання” яких індивід вкладає свої почуття, власну працю, енергію, конкретну дію, виявляючи цілеспрямовану активність.

У трудовій підготовці важливого значення набуває особистісно-орієнтовний підхід, коли у центрі освітньо-виховного процесу стоїть особистість учня, необхідність її розвитку з урахуванням інтересів дитини, її потреб та можливостей, прав і суверенітету. При цьому співвідношення особистісних і ситуативних факторів розглядається як співвідношення особистісних якостей та об’єктивних вимог діяльності, в якій учень керується власними мотивами.

Необхідною умовою трудової підготовки є системний підхід, який передбачає розгляд цілісного багаторівневого, ієрархічного, взаємозалежного, детермінованого, відкритого процесу трудової підготовки учнів у його постійному розвитку і саморозвитку.

Завдання, зміст, форми і методи трудової підготовки особистості підпорядковані ряду принципів, серед яких найважливішими є принципи політехнічної освіти і поєднання навчання з продуктивною працею, які повинні бути зорієнтовані на потреби індивіда, його розвиток і самовизначення, щоб виробництво отримало професійно мобільного працівника, а суспільство – повноцінну особистість. Крім того, реформування процесу трудової підготовки повинно ґрунтуватися на принципах гуманізації та демократизації, диференціації та індивідуалізації, самоактивності та саморегуляції, науковості, системності, наступності та безперервності, комплексності й міждисциплінарної інтегрованості, культуровідповідності, варіативності тощо, які передбачають:

- гуманізацію та демократизацію трудової підготовки, що забезпечує рівноправність, але різнозобов’язаність учасників педагогічної взаємодії, їх взаємоповагу, вільний вибір предметно-перетворювальної діяльності та добровільний підхід до вирішення питання про отримання професійної підготовки в школі, що викликає у вихованця позитивне бажання трудитися, врахування інтересів і запитів учнів;

- диференціацію та індивідуалізацію трудової підготовки у залежності від інтересів, нахилів і здібностей учнів при збереженні групових форм організації трудової діяльності школярів;

- самоактивність та саморегуляцію у трудовій діяльності, що сприяє розвитку в учнів суб’єктивних характеристик, формуванню трудової творчої активності, здатності приймати самостійні рішення, що поступово виробляє активну трудову позицію особистості, почуття відповідального ставлення до предметно-перетворювальної діяльності;

- науковість, що забезпечує підвищення науково-технічного рівня трудової підготовки, перш за все шляхом включення до її змісту доступних високих технологій і новітньої техніки, зв’язаних з використанням електронно-обчислювальних машин, а також завдяки застосуванню нових інформаційних та інтерактивних технологій навчання;

- системність трудової підготовки, згідно з якою цей процес зумовлюється гармонійністю розвитку всіх частин структури трудової підготовки школярів; фрагментарність, однобокість, переоцінка значення одних елементів і нехтування іншими гальмують дію механізмів, які спрацьовують лише за умови наявності всіх компонентів системи в їх тісному взаємозв’язку;

- наступність та безперервність, що вказує на те, що ще у дошкільному та шкільному віці трудова підготовка проходить ряд етапів, протягом яких поступово ускладнюється й урізноманітнюється зміст та напрями розвитку тих утворень, котрі становлять цілісність трудової підготовки особистості. Вона триває протягом усього свідомого життя людини;

- комплексність і міждисциплінарну інтегрованість, що передбачає встановлення в трудовій підготовці тісної взаємодії та поєднання навчального і виховного процесів, різних навчальних предметів та їх інтегрованості, спрямування зусиль найрізноманітніших інституцій – сім’ї, школи, виробництва, громадських спілок, дитячих, молодіжних самодіяльних об’єднань тощо;

- культуровідповідність, що передбачає органічну єдність трудової підготовки з історією та культурою народу, народними трудовими традиціями та звичаями, народними ремеслами й промислами, які забезпечують духовну єдність, наступність і спадковість поколінь;

- варіативність, яка на противагу одноманітності трудової підготовки означає визначення правомірності різних шляхів реалізації єдиної мети і завдань трудової підготовки на основі різних форм трудового і професійного навчання, професійної орієнтації, науково-технічної і прикладної творчості, сільськогосподарського дослідництва з урахуванням реальних місцевих можливостей, національних і регіональних традицій.