Стиль – рококо

Вистави бароко відбувались в школах. Тож декорації і костюми залежали від матеріального стану самої школи. Найпишніші, звичайно, були в Київській академії. Там же почали застосовувати й складні театральні ефекти. Акторами були школярі, а авторами – їхні професори. Кожна роль декламувалась, з добре вивченими тонами і й інтонаціями, рухами рук і голови, і проголошувалась з певного місця сцени. Сцену тоді розграфлювали на квадрати, і кожен виконавець знав в якому квадраті коли має стати і до якого перейти. Декламувались ролі, мабуть на розспів, в будь-якому разі, повинна була звучати мелодійно. Театральні твори обов’язково писались римованим віршем. Глядачі були людьми вибраними – місцева адміністрація, меценати, заможні люди. Абихто на виставу потрапити не міг. Таким чином, театр доби козацької України був театром обраних для обраних.

На сцені все частіше з’являються інтермедії на найболючіші теми повсякденного життя: знущання над мужиком польського пана, ошукування мужицької темноти жидом, і виводиться як національний герой – український козак. Деякі інтермедії просякнуті національним чуттям і ненавистю до польського пана. Найкращими вважаються інтермедії Довгалевського, написані українською мовою, правда, вона пересипана не завжди пристойними жартами та міцними виразами. Проте інші існуючі на той час інтермедії з огляду на національну свідомість не рівняються до інтермедій Довгалевського. В ІІ половині ХVІІІ ст. інтермедії ставляться окремо. З часом у них з’являється поважний тон і філософський зміст, що сприяє переходу до комедій з мораллю. Цей перехід здійснили в ХІХ ст. І. Котляревський і В. Гоголь. Ще одне величезне значення мав театр рококо для українців – це форма політичного діалогу, пробудження почуття патріотизму, опозиційного настрою проти московського уряду. І до того ж театр рококо став доступним для всіх верств українського населення.