Система управління забезпеченням якості продукції

Загальні відомості про системи управління. Поліпшення виробів, процесів або послуг, що випускаються чи надаються, завжди було актуальним і найважливішим завданням виробництва. Системи якості виробів, процесів і послуг повинні бути побудованими на базі загальної теорії систем з різним ступенем їх складності. В загальному в теорії систем кожна система розглядається як сукупність взаємозалежних елементів, яка відокремлена від середовища та взаємодіє з нею як ціле. За своїм походженням системи бувають матеріальними, абстрактними, штучними, природними і змішаними. За описом змінних вирізняються системи з якісними, кількісними змінними, змішаним описом змінних, за типом їх операторів – параметризовані, не параметризовані, типу «чорна» і «біла» скринька, за способом управління – керовані зовні, самокеровані, з комбінованим управлінням, за ступенем ресурсної забезпеченості управління – звичайні, енергокритичні, малі, великі, прості, складні. Інформаційним аспектом системи виступають статичні чи динамічні сигнали, тобто матеріальні носії інформації чи засіб перенесення її. Взагалі систему можна розглядати як теорію, класифікацію чи завершальний метод практичної діяльності з такими властивостями як: обмеженість, цілісність, структурність, взаємозалежність, ієрархічність і множинність описів.

В теорії систем важливим є структурний аспект, тобто внутрішня побудова як єдність складу, організації та структури системи. Елементи системи зв’язані між собою, а під зв’язком розуміються взаємовідношення між елементами або частинами системи. Такі зв’язки бувають направленими, не направленими, одно чи двосторонніми, внутрішніми, рівноправними, не рівноправними, вхідними і вихідними. Тоді структура системи представляється сукупністю стійких зв’язків між елементами системи, які забезпечують її цілісність і тотожність. Розроблена класифікація структур за багатьма критеріями. Наступною проблемою є організація системи, тобто внутрішня впорядкованість елементів цілого, а також сукупність, які ведуть до встановлення взаємозв’язків між окремими її частинами. Розрізняють просторову, часову, структурну, цільову та функціональну організації.

Функціонування системи пов’язане з їх функціями, тобто способом проявлення її активності для досягнення мети. Функції бувають внутрішніми або зовнішніми, які також класифіковані за різними критеріями. Так розглядаються функції перетворювальні, пасивні, адаптивні, обслуговування, тощо. Сутністю функціонування системи є досить складний процес її роботи. При цьому, основними проблемами є реактивність, збереження границь, рівноваги, збалансованості, стабільності, режимів роботи. Системи відображаються наукою у вигляді моделей та моделювання (математичного, кібернетичного, тощо). В практиці все зводиться до вибору оптимальної структури і режиму функціонування системи управління. І на кінець, етапами розвитку систем вважаються: виникнення, розвиток, стабільна робота, кризи, погіршення характеристик, ремонт, утилізація. На базі теорії систем повинні розроблятися системи управління забезпеченням якості продукції.

Короткі відомості про системний аналіз. Другим важелем в отриманні оптимальних рішень забезпечення якості продукції є основи системного аналізу, який представляє собою масив ефективних методів і прийомів системної діяльності. Системний підхід цінний тим, що він формулює загальносистемні закони, які уловлюють залежності між окремими сторонами і властивостями систем. Це закони співвідношення, цілого та частини, сукупних властивостей системи, взаємозв’язків структури і функції, функціональної цілісності, простоти і складності, обмеження та різноманіття, рівноваги, адаптації, розвитку системи. Видами системної діяльності виступають системні пізнання, аналіз, моделювання, конструювання, діагностика та оцінка. Методологія системного аналізу представляється сукупністю принципів, підходів, концепцій та конкретних методів. Принципами системного аналізу є елементарні всезагальні зв’язки, розвиток, цілісність, системність, оптимальність, ієрархія, формалізаційність, нормативність і цілепокладання. Методологічні підходи в системному аналізі об’єднують сукупність прийомів і способів реалізації системного аналізу. Підходами в системному аналізі є системний, структурно-функціональний, конструктивний, комплексний, проблемний, ситуаційний, інноваційний, нормативний, цільовий, діяльний, морфологічний і програмно-цільовий. Ще більше існує методів, таких як: інтуїтивні, інформативні, теоретичні, емпіричні, якісні та кількісні. Видами системного аналізу вважаються дослідницький, прикладний, описовий, конструктивний, ситуаційний, прогностичний, структурний, функціональний, макро- і мікросистемний. Послідовність системного аналізу описують етапи: аналіз проблеми, визначення системи, аналіз структури системи, формулювання загальної цілі та критерію системи, декомпозиція цілі, виявлення запотребування в ресурсах і процесах, виявлення ресурсів і процесів, композиція цілей, прогноз і аналіз майбутніх умов, оцінка цілей та засобів, вибір варіантів, діагноз існуючої системи, побудова комплексної програми розвитку системи, проектування організації для досягнення цілей.

Як відомо, системи якості призначені для управління забезпеченням якістю виробів, процесів або послуг. Система управління якістю – це комплекс заходів, методів і засобів, спрямованих на досягнення оптимального технічного рівня об’єктів, найбільшої економічної ефективності від її експлуатації, споживання чи реалізації. Вона складається з окремих підсистем, кожна з яких має свої ознаки, мету та завдання. Мета управління якістю – відшукання всіх внутрішніх резервів виробництва, його організація для забезпечення наміченого рівня якості. Системи управління якістю повинні охоплювати всі стадії виробництва і базуватися на стандартах, інструкціях, рекомендаціях. Таким чином, управління якістю як процес є ланцюжком послідовно змінюваних фаз: аналіз – планування – прогнозування – обробка даних – регулювання – контроль. Основу таких систем становлять стандарти та структура підприємства. Очевидно, найкращим розвитком є застосування міжнародних і крайових стандартів.

В ISO 8402:1994 система якості визначається сукупністю організаційної структури, процедур, процесів і ресурсів, необхідних для здійснення загального адміністративного управління якістю. Проте в складі елементів системи якості (ISO 9004-1:1994) управління якістю не виділене. Стандарти системи ISO дають відповідь на питання, яким критеріям повинна відповідати система якості, щоб з достатньою впевненістю можна було зробити висновок о надійності постачальника та можливості підприємства забезпечити якість продукції. В 1987 році були опубліковані п’ять міжнародних стандартів ISO 9000, які мають рекомендаційний характер. Це ISO 9000 – Стандарти по загальному керівництву якістю та забезпеченням якості, ISO 9001 – Системи якості. Модель забезпечення якості при проектуванні, розробці, виробництві, монтажі та обслуговуванні, ISO 9002 - Системи якості. Модель забезпечення якості при виробництві та монтажі, ISO 9003 - системи якості. Модель забезпечення якості при остаточному контролі та випробовуваннях, ISO 9004 – Загальне керівництво якістю та елементи системи якості. Керівні вказівки. Всі стандарти підлягають періодичному перегляду з метою їх відповідності вимаганням ринку, актуалізації. Крім трьох базових стандартів серії 9000 передбачається також стандарт ISO 10011 по аудиту системи, а також ISO 1410, ISO 1411, ISO 1412 по екологічному аудиту. Загальний стандарт отримав назву ISO 1911 – Керівні вказівки по перевірці систем менеджменту якості та охорони навколишнього середовища. Назви стандартів говорять про коло їх зацікавлень.

Відомі стандарти групуються: по перевірці систем якості (ISO 10011-1, ISO 10011-2, ISO 10011-3), основоположні (ISO 9001-1, ISO 9001, ISO 9002, ISO 9003, ISO 9004, -1, 8402), стандарти і системи за категоріями продукції (ISO 9000-3, ISO 9001, ISO 9004-2, ISO 9004-3), стандарти і проекти за елементами системи якості (ISO 9000-2, ISO 9000-4, ISO 9004-4, ISO 1005, ISO 1006, ISO 1007, ISO 10012-1, ISO 10012-2, ISO 10013. ISO 10014). Вимоги щодо якості є однаковими для всіх категорій продукції, що при практичному користування вимагає більшого чи меншого уточнення.

З врахуванням вимог ринку та можливостей виробництва була розроблена єдина процесоорієнтована структура, покладена в основу погодження стандартів. Модель процесу менеджменту якості ISO 9001- 2000 (рис. 2.3) включає: відповідальність керівництва (політика, мета, планування, система, перегляд і т.п.), управління ресурсами (персонал, інформація, функції та інше), процеси за стадіями життєвого циклу продукції (розробка, закупки, виробництво і т.д.), вимірювання, аналіз, покращення, перевірки, контроль процесів і продукції, покращення і т.п. Нова покращена версія стандартів базується на восьми принципах менеджменту якості: орієнтації на споживача, ролі керівництва, втягненні працівників в процес, підході до процесу, системному підході до менеджменту, постійному покращенні, методі прийняття рішень за фактами, взаємовигідних стосунках з постачальниками.

Структура системи якості відповідає задачам забезпечення якості і створюється для того, щоб задовольнити вимоги внутрішнього керівництва, котрі повинні бути значно ширшими, ніж потреби замовника чи споживача. Структура такої системи визначається складом видів діяльності, що безпосередньо впливають на якість. Склад видів діяльності або елементів системи якості та склад підрозділів і посадових осіб, відповідальних за них, повністю визначає структуру системи якості. До елементів системи якості належать документально оформлені вимоги ринку, конкретних замовників, споживачів, функції системи, організаційна структура, документація, методи, правила та технологія виконання функцій, інформаційна система.

Функціями системи якості, що охоплюють усі стадії життєвого циклу продукції, є такі: забезпечення якості (виконуються в межах загальних функцій), оперативного управління якістю (коригувальні та запобіжні) та стратегічного управління якістю (систематичне поліпшення якості). Спрощений вигляд схеми функціональної структури системи якості наведений на рис.2.4. Усі функції пов’язані між собою взаємним використанням досягнутих результатів і упорядковуються в контури управління, котрі встановлюють певну послідовність їх виконання (процедур, операцій). Розрив контуру викликатиме зупинку, припинення чи затримання процесів управління якістю. При цьому, чітко встановлені функції забезпечення якості за етапами життєвого циклу продукції. Важливим об’єктом управління є професійний склад, компетенція, діяльність інженерного, виробничого, адміністративного персоналу та особливо керівництва.

Важливою складовою частиною будь-якої системи управління якістю є контроль, під час якого проводиться зіставлення результатів функціонування системи з запланованими результатами. На підставі одержаної інформації встановлюється необхідність і ступень коригування системи. Контролем якості продукції вважається перевірка відповідності показників якості встановленим вимогам. Розрізняється декілька видів контролю: вхідний контроль, операційний, активний, вибірковий, приймальний та суцільний. Під час вхідного контролю проводиться перевірка сировини, матеріалів, комплектуючих виробів і готової продукції, які надходять до виробника. Операційний контроль проводиться підчас і після завершення технологічної операції, при цьому активний контроль здійснюється під час такої операції, що використовується для автоматичного управління технологічним процесом. Приймальний контроль – це перевірка готової продукції після всіх технологічних операцій. Залежно від обсягу контролю розрізняється вибірковий та суцільний контроль. Для вибіркового контролю встановлюється процент вибірки, який залежить від стабільності технологічних процесів виготовлення продукції. Аналіз результатів контролю проводиться за допомогою методів математичної статистики. Відома також система бездефектної праці, яка часто застосовується на заході. Варіант системної концепції, заснований на зв’язку середньострокових і оперативних завдань забезпечення якості, знайшов своє рішення в системі ЯНАРПВ (якість, надійність, ресурс перших виробів). В системі були узгоджені завдання забезпечення якості як під час конструкторської та технологічної підготовки виробництва, так і при впровадженні, освоєнні та виготовленні продукції.

У відповідності з ISO 9004:1994 усі елементи, вимоги та положення, прийняті для системи якості, мають бути задокументовані в формі політики і процедур, систематизовані, впорядковані та доступні. Але обсяг документації має бути обмеженим областю практичного застосування. Вимоги щодо документації встановлені ISO 9001:1994. Розрізняють документи трьох рівнів. Першого рівня – документи політики якості, керівництва по якості, програми якості з відповідними планами, другого – процедури системи якості, третього – робочі інструкції.

Важлива також економіка якості. Точка зору про збільшення супроводжуючих витрат на виготовлення високоякісної продукції є невірною, правильною є інша, а саме, висока якість за розумну ціну. ISO 9004 виділяє два види витрат на якість: виробничі та не виробничі. До виробничих витрат відносяться витрати на попереджувальні заходи і оцінку, а не виробничих – витрати, пов’язані з підтвердженням якості продукції та пред’явленням споживачу об’єктивних доказів якості (засоби забезпечення якості, заходи, процедури, дані, демонстраційні випробовування, витрати на сертифікацію, інші оцінки, тощо).