Самодержавства на українських землях

1. Значне обмеження і ліквідація прав та вольностей українського народу, що вело до масового незадоволення своїм безправним становищем.

2. Поширення центристських тенденцій в українському суспільстві.

3. Знищення української національної культури, всебічна русифікація.

4. Здійснення російською владою політики інтриг між гетьманом і старшиною, між селянами і старшиною, які проводила російська влада.

5. Експлуатація матеріальних і людських ресурсів царським урядом.

Таким чином, безправне становище українського народу у складі іноземних держав та його постійна боротьба за свою незалежність, сприяли формуванню національної самосвідомості та готувала маси до участі у великих політичних та соціальних змінах у майбутньому.

Тема 6. Капіталістична еволюція України у складі Австро-Угорської та Російської імперій, її особливості у ХІХ столітті

(2 год.)

На межі ХХ століття українські землі Слобожанщини, Лівобережжя, Правобережжя, Півдня являли собою єдину територіальну цілісність. Територію, що займала 9/10 від загальної площі України, називали Наддніпрянщиною чи Наддніпрянською Україною. В історичному розвитку українського народу вона прожовжувала відігравати визначальну роль. Наддніпрянщину своїм історичним, політичним та культурним центром вважало і українське населення Східної Галичини, Північної Буковини, Закарпаття, підвладне Австро-Угорській імперії.

Процеси утвердження капіталістичних відносин посилювали об’єктивні тенденції до возз’єднання всіх українських земель, насильницько розмежованих державними кордонами Російської та Австро-Угорської імперій.

Об’єктивному процесу формування нації відбувався на всій території споконвічного проживання українського народу сприяв громадсько-політичний та національно-визвольний рух в Україні.

План

1.Основні тенденції соціально-економічного розвитку України у ХІХ столітті.

2.Суспільно-політичні процеси в Україні у ХІХ столітті.

3.Український національний рух.

Основні поняття: національне відродження, національна ідея, національно-визвольний рух, промисловий переворот, інкорпорація, асиміляторська політика, народовці, "просвіта".

Політичний, соціально-економічний та культурний розвиток України у ХІХ столітті був тісно пов’язаний з об’єктивним процесом формування української нації та утвердженням капіталістичних відносин.

Серед українських земель, що у ХІХ столітті становили південно-західну частину Російської імперії, виділялося чотири великих регіони: Лівобережна Україна, Слобожанщина, Правобережна Україна та Південна (Степова Україна). Реформування адміністративної системи країни на початку ХІХ ст. мало на меті посилити владу царського уряду над окраїнами, ліквідувати їхні національні особливості та русифікувати неросійське населення. У 1802 році уряд ліквідував Малоросійську губернію і утворив Чернігівську та Полтавську, Таврійську та Миколаївську (з 1803 р. Херсонську губернії). У 1828 р. вони та Бессарабія увійшли до складу Новоросійсько-Бессарабського генерал-губернаторства. Для послаблення позицій польської шляхти після повстання 1830 р. царський уряд у 1832 р. утворив Київське генерал-губернаторство у складі Київської, Волинської та Подільської губерній. Згодом Слобідсько-Українську губернію реформовано в Харківську. Отже, вся територія України була поділена на дев’ять губерній, які в незмінному вигляді проіснували до початку ХХ ст. Губернії поділялися на повіти.

Соціальний склад населення України (І пол. ХІХ ст.): 1. - дворянство становило 2,01 відсотки 2. - селяни (кріпаки, державні селяни) – 80,9 відсотків 3. - міські стани (купці, міщани, цехові) – 10,5 відсотків 4. - військові – 4,19 відсотки 5. - різночинці – 1,34 відсотки

Протягом ХІХ століття населення України зросло втричі (з 7,7 до 23,4 млн.). щоправда, цей показник відтворював, швидше, стан міграційних процесів, а не природний прирост населення України. Русифікаторська політика царизму характеризувалась заохоченням переселення представників інших національностей на землі України, а й створенням умов, які б змусили українців виїжджати у внутрішні райони Росії, або емігрувати за кордон. Цьому сприяли антиукраїнські заходи в сфері культури, мови, освіти.

Одним із наслідків політики царського уряду в Україні стало витіснення корінного населення із суспільного життя. У промисловості, на транспорті, в торгівлі та сфері обслуговування в кінці ХІХ ст. було задіяно лише 9 відсотків українців, а серед представників вільних професій (вчених, митців, медичних працівників, священнослужителів) – 0,5 відсотки. У великих промислових, культурних, політичних центрах України корінні мешканці складали меншість (22% – в Києві, 6% – в Одесі). Більшість української нації становило селянство.

Економічний розвиток України у першій половині ХІХ століття

1. У першій половині ХІХ століття відбувався інтенсивний розклад феодально-кріпосницької системи. Руйнування натурального господарства, його товаризація призвели до розвитку капіталістичної промисловості. Це стимулювало розшарування селянства і дедалі ширше застосування вільно-найманої праці та машин. Поступово формувалися класи найманих робітників і буржуазії, що супроводжувалося розвитком національного ринку і кредитно-банківської системи.

2. Розвиток сільського господарства як провідної галузі економіки України. Поміщицьке землеволодіння, кріпацька праця, застаріла система господарювання, низький рівень техніки затримували розвиток продуктивних сил. У 1861 р. у руках поміщиків перебувало понад 70 відсотків всієї землі (маєтки графа Браницького на Правобережжі (300 тис. десятин); князів Воронцова і Лопухіна на Півдні України (по 100 тис. десятин у кожного). Посилення експлуатації селянства, неконтрольовані дії поміщиків, майнова диференціація, кріпосне право були причинами масових народних виступів та ліквідації кріпосництва.

3. Подальший розвиток промисловості України – збільшувалося число промислових підприємств і обсяг промислової продукції, виникали нові галузі виробництва. Швидкими темпами розвивалася цукроварна, машинобудівна, металургійна і кам’яновугільна галузі промисловості. Розвивався річковий транпорт. Зростав оборот вантажу Чорноморсько-Азовських портів. Розвиток промисловості супроводжувався формуванням нових промислових і торговельних центрів. На півдні – це Одеса, Херсон, Миколаїв, Таганрог та ін. Наприклад, у 50-х роках ХІХ ст. в Одесі почали діяти великі заводи: чавуноливарний Рестеля (1844р.),сільськогосподарських машин І.Гена (1854 р.), судоремонтні майстерні “РОПІТ” (1858 р.), механічний завод Белліно-Фендеріха (1860 р.), тютюнова фабрика Попова (1860 р.), перший паровий млин Л.Тома (1851 р.). У 1858 р. у місті діяло 68 фабрик і заводів із загальним річним виробництвом у 4 млн. крб.

4. Початок промислового перевороту в українських землях, що перебували у складі Російської імперії, вчені датують 30-40-ми роками ХХ століття. В основі промислового перевороту лежав технічний переворот, суть якого полягала у заміні ручної праці машиною, широкому запровадженні у виробництво парових двигунів, удосконалених технологій. Капіталістична фабрика, що поступово витісняла кріпосницьку мануфактуру, вимагала якісно нової робочої сили, а закріпачений робітник не відповідав цим критеріям. Розвиток капіталістичної промисловості, початок промислового перевороту, формування класів пролетаріату та буржуазії були виявом розкладу та кризи кріпосницької системи, що гальмувала соціально-економічний розвиток України у першій половині ХІХ століття.

5. Розширення внутрішнього ринку й торгівлі. Зростання значення кредитно-банківської системи для розвитку економіки.