Культурні та природні пасовища

Пасовища є одним із елементів раціонального використання зелених кормів. Вони можуть бути природними та штучно створеними (культурними). Є два способи спасування: вільний та загінний. При вільному способі тварини пасуться на всій площі, без обмежень, що призводить до нераціонального використання пасовищ, зниження урожайності, погіршення якості травостою. Загінна система передбачає поділ пасовища на ділянки, на яких випасають почергово. Така система випасання на 30% є ефективнішою, ніж вільна. Розмір та кількість загонів залежить від продуктивності пасовища, кількості тварин, швидкості відростання трав. Кількість загонів можна визначній за формулою:

Т

де X — кількість загонів;

Щ~ швидкість відростання трави на пасовищі в днях;

Т - тривалість використання загону в днях (2-4 дні).

Особливості згодовування та випасання зелених кормів різним видам тварин. Весною переводити жуйних із раціонів стійлового періоду на соковиту зелену масу слід поступово, упродовж

7-10 днів. У цей перехідний період обов'язково перед згодовуванням зеленої маси чи випасанням тварин необхідно підгодовувати їх іншими об'смистнми кормами (сіном., соломою, силосом) або ж згодовувати її у суміші з цими кормами. Тривалість випасання у перші дні повинна бути 2-3 год із поступовим щоденним його подовженням.

Восени також поступово слід переводити жуйних від пасовищ­ного утримання до годівлі кормами стійлового періоду. Для цього у пер­шій половині жовтня місяця до раціонів, крім зеленої маси, включають невелику кількість сіна, силосу, сінажу, коренеплодів та інших кормів. Перехідні періоди необхідні для того, щоб мікрофлора передшлунків пристосувалась до нового типу корму.

Введення зелених кормів до раціонів свиней та птиці також повинно бути поступовим.

3.8.4. Хлорела

Хлорела. Своєрідним, зеленим кормом є одноклітинна водорість -хлорела, У сухій масі її міститься 45-50% сирого протеїну, що включає велику кількість амінокислот, зокрема незамінних. Багата хлорела вуглеводами. Велику цінність вона має як джерело ряду вітамінів (А, В|, В₂, Ви, В₁₂, РР та ін.) і мінеральних речовин (фосфор, сірка, магній, калій, натрій, залізо, йод, бром та ін.).

Хлорела швидко розмножується. Подвоєння маси відбувається через кожні 12 год, так що за короткий строк вирощування можна одержати значну кількість біомаси. Хлорелу вирощують на спеціальних установках (зокрема басейнових), у ваннах і дерев'яних ємкостях на живильному середовищі, що включає мінеральні речовини. Біомасу згодовують тваринам у вигляді суспензії, пасти і в сухому вигляді за нормами.

Гідропонна зелень. Зелені корми можна вирощувати в зимовий час на водно-мінеральних розчинах, тобто гідропонним способом. Використовують для цієї мети насіння кукурудзи, ячменю, жита, гороху і інших культур, причому зерно повинне бути чистим, без ознак грибкових захворювань і механічних пошкоджень.

Зелений корм, одержаний гідропонним способом, багатий протеїном, мінеральними речовинами і вітамінами. Згодовують його в першу чергу молодняку птиці і поросятам, а також телятам і ягнятам. Курчатам з добового віку вводять в раціон по 10 г гідропонної зелені, поросятам і ягнятам - 50, телятам - 150-200 г.

Контрольні запитання

1. Що таке зелений корм?

2..Який хімічний склад зелених кормів?

3.Яка поживність зелених кормів?

4..Які є джерела надходження зелених кормів?

5.Що таке зелені-пї конвеєр?

6.Які способи використання зелених кормів?

7.Що таке пасовища і які вони бувають?

8.Для чого необхідні перехідні періоди?

9.Що таке хлорела і гідропонна зелень?

3,9. КОНСЕРВОВАНІ КОРМИ 3.9.1. Суть силосування

Силосування - це біологічний спосіб консервування кормів. Суть його полягає у зброджуванні бактеріями цукрів корму до органіч­них кислот (переважно молочної), завдяки чому утворюється кисле середовище (рН 4,0-4,2), за якого засилосована маса без доступу повітря добре зберігається.

Силосування кормів має низку переваг порівняно із заготівлею сіна. Так типові силосні культури (кукурудза) забезпечують високий вихід поживних речовин з одиниці площі. Силосування мало залежить від погодних умов і всі процеси приготування корму можна механізу­вати, а також ефективно використовувати залишки рослинництва (гичка, бадилля). Правильно приготовлений силос може зберігатися без втрат поживних речовин тривалий час (до 20 років) і бути страхо­вим запасом. Під час зберігання силос займає в 5-8 разів менше місця, ніж сіно.

Розвиток процесів бродіння й отримання доброякісного силосу залежить від наявності молочнокислих бактерій і достатньої кількості легкорозчинних цукрів у рослинах, що силосуються, вологості сировини та її ізоляції від доступу повітря.

Процес дозрівання силосу умовно поділяють на три фази. Перша характеризується посиленим розвитком змішаної мікрофлори при наявності кисню у масі й закінчується встановленням анаеробних умов. У другу фазу відбуваються інтенсивний розвиток молочно­кислих бактерій і підкислення корму, пригнічення та припинення розвитку небажаних мікроорганізмів. У третю - відмирають молочно­кислі бактерії під дією власних метаболітів.

Кислий силос тварини поїдають погано. Для одержання доброякісного силосу необхідно, шоб у сировині була достатня кількість цукрів. Залежно від співвідношення цукру і цукрового мінімуму всі рослини за придатністю до силосування поділяють на гра групи: ті, що легко силосуються, важко і зовсім не силосуються. До рослин, які легко силосуються, належать кукурудза, сорго, соняшник, злакові трави, горох, плоди баштанних культур та ін. У них цукру в 1,7 раза більше від цукрового мінімуму. До другої групи відносять частину бобових (конюшину, буркун тощо), могар, осоки, лободу, полин. У цих рослин вміст цукру перебуває на рівні цукрового мінімуму і під час силосування їх необхідно ретельно дотримуватися технології заготівлі корму. Рослини третьої трупи (люцерна, соя, чина, кропива та ін.) не силосують, оскільки у них цукру менше від цукрового мінімуму. їх можна засилосувати лише в суміші (1:1) із рослинами, що легко силосуються.

Важливим фактором для отримання високоякісного силосу с вологість маси, яка силосується. Втрати поживних речовин під час силосування залежать від типу споруди і трамбування. Встановлено, що найменші вони у разі заготівлі та зберігання корму а силосних баштах. У герметичних баштах втрати сухої речовини становлять до 10%, у траншеях із високими стінами - до 15, низькими - до 25, а в наземних буртах - до 50%.

Для одержання силосу високої якості масу необхідно ретельно трамбувати важкими тракторами. Товщина шару ущільненої маси, яку щодня закладають, має бути 80-90 см. При цьому в ній зберігається максимальна кількість вуглекислого газу, не надходить кисень, рослинні клітини швидко відмирають і температура силосованої маси не піднімається вище за 35-37 °С. Заповнювати сховище слід за 3-5 днів. Після закінчення завантаження та трамбування масу ретельно вкривають поліетиленовою плівкою, шаром соломи, торфу, землі тощо. Якщо вкривають плівкою й соломою, то плівку посипають негашеннм вапном, щоб її не псували гризуни (рис.З.Г).

На якість і поживну цінність силосу впливають строки збирання кормових культур при силосуванні. Кукурудзу як основну силосну культуру скошують у фазі молочно-воскової та воскової стиглості.

Хімічне консервування кормів — суть його полягає в тому, що до подрібненої зеленої маси у процесі завантаження в силосні споруди додають консерванти: органічні та неорганічні кислоти, піросульфат натрію, нітрити, а також бактеріальні закваски, ферментні препарати

тощо- Внаслідок цього швидко створюється стійке кисле середовище, яке оберігає корм від втрати поживних речовин.

Рис. 3.1. Закладання наземної силосної траншеї