Частина третя 3 страница

Панорама древнього міста відкрилася перед ним у повільному згасаннні одного з найдовших днів року. Власне, це не було вже те місто, яким пам’ятали його покоління киян. Дніпро чітко поділяв цю десятимільйонну метрополію на два міста – Київ‑East та Київ‑West. На лівому березі Дніпра розлігся сарайно‑барачний Київ‑East – притулок євразійських іммігрантських потоків нещасних людей, змушених кинути свої домівки через війни, посухи, голод. Саме у Східному Києві сформувалися торговельні й ремісницькі центри вихідців з Індії, Пакистану, В'єтнаму, азійської частини Росії. Старі кияни та їхні нащадки, які залишилися жити в Дарниці й на Березняках, відгородились спеціальними перепустками, стінами та збройною охороною від прибульців. Мости й переправи перебували під пильним наглядом спеціальних частин ДерВару, які максимально обмежували проникнення небажаних чужинців на захід. Проте й Західний Київ не уник разючих змін. Перед Гайдуком далеко внизу сяяв вогнями рекламних драконів Поділ, перетворений на Чайна‑таун: за спеціальними угодами, укладеними між урядами України і Піднебесної народно‑демократичної імперії, на китайців не розповсюджувалися обмеження на перетин лінії Дніпра. На Куренівці китайці побудували комплекс нанотехнологічних виробництв, завезли туди сотні тисяч китайських робітників та членів їхніх сімей, відкрили китайсько‑український університет високих технологій імені Ден Сяопіна. Батиєва гора була майже повністю викуплена представниками Чорної Орди. На заході в районі Борщагівки розмістився німецький сеттлмент, де був відкритий університет імені Фрідріха Ебертата енергетичні дослідницькі центри. Зітхнувши, Гайдук уявив, як нелегко доводиться Мережку і Крейді утримувати хоч якийсь лад у місті, поділеному між десятками етнічних банд, які контролюють збут наркотиків, місця сексуальних утіх, ринки зброї, казино та сумнівні банки для відмивання грошей. Але одразу повернувся до своїх справ: що робити з Боженою, яка подобалась йому й викликала гостре бажання, але... Як довго вона зможе (і чи схоче) жити з ним? І що скаже гетьман та всі ці монстри з його оточення, дізнавшись, що вона – службовець легіону «Марс», спецназу, створеного президентом Конфедерації для проведення наземних і космічних розвідувальних операцій? Більше того, Божена вплутана в якусь темну історію і накликала на себе гнів командування. Вона може стати – якщо не стала – жертвою подвійного шантажу з боку ДерВару і військової контррозвідки Конфедерації: тюрма на базі «Менсфілд», свого часу перенесена з Гуантанамо, належала військовій контррозвідці, й там ув'язнювалися найбільш небезпечні державні злочинці. Вдивляючись у нескінченне море мерехтливих вогнів Західного Києва, Гайдук обмірковував ситуацію, в яку втрапив через це дівчисько і свою слабкість.

Раптом хтось підштовхнув його легенько в спину. Він здригнувся від переляку, уявивши, як його скидають з балкона 29‑го поверху. Він рвучко озирнувся. Божена стояла за ним, усміхаючись.

– Я злякався... – сказав він, відчуваючи, як серце гупає в грудях.

– Ніколи не стійте так близько до краю балкону. Особливо, коли поряд незнайомі люди. Вечеряти будете?

– Страшенно голодний. Бика б з'їв.

Вони повернулися до кімнати, але світла не запалювали.

– Я не їм м'яса, – повідомила Божена.

– А рибу?

– Їм.

– У мене є копчений вугор. Будете?

– Ні, дякую, – відмовилась Божена, наливаючи в чашки молоко й даючи йому шмат паляниці.

Він ковтнув запашне пряжене молоко, в якому зберігався далекий і світлий запах дитинства, коли Ігор на літо їздив до батькової сестри тітки Олі – в село під Уманню, де тітка напувала його таким молоком.

– Що з вами в ЗЕКу сталося? – спитав він. – Вам було погано? Вас ображали?

Вона посмикала кіску, запахнула халат, наче ховала від нього свої таємниці.

– Колись іншим разом розповім. Ніхто мене не ображав. Все було добре... Надто добре. Але я страждала невимовно. Весь час очікувала якоїсь біди. За тиждень я зрозуміла, що це розмірене селянське життя не для мене. Було таке враження, що час зупинився, що я живу в тринадцятому столітті на забутому всіма хуторі, а повз цей хутір скачуть вершники в чорному – хрестоносці, чи що, десь далеко палають міста, киплять битви, а ти сидиш і нічого не робиш, не знаєш, не розумієш.

Помовчала, допиваючи молоко. Хліба з'їла маленький шматок, відщипуваючи хлоп'ячими пальцями від м'якоті крихти, немовби збиралась годувати птахів.

В темряві, що нарешті запала, не було видно виразу обличчя Божени, й Гайдукові здавалося, що вона медитує з заплющеними очима.

– Дивно, – ворухнулась вона, – але коли я була на Марсі, сиділа рік на нашій базі, в мене було таке саме відчуття: хроноколапс...

Вона раптово змінила тему.

– Я переконана, що коли ви стояли на балконі, думали – що робити зі мною?

– Yes, I did.

Я розмовляла з тетою Мартою. Вона пообіцяла, що через кілька днів наше посольство забере мене звідси, і я повернуся до... не знаю куди. Мабуть до Вашінгтона.

– Куди ви поспішаєте? – сказав Гайдук усупереч усім законам логіки. – Живіть, скільки хочете. Не хочете тут – у мене є ще одна квартира. Самі будете.

Потім він сказав те, на що міг наважитись лише в темряві:

– Ви мені подобаєтесь. І я дуже хотів би, щоб ви залишились.

Вона відповіла не одразу:

– Ви мені теж. Це мене і лякає.

– У вас є чоловік? – спитав він.

– Ні. Але я не вільна.

«Ахто з нас вільний?» – подумав Гайдук.

– Не вільна не в тому сенсі, що ви подумали, – наче прочитала його думки Божена. – Але мені потрібен час. На жаль, чоловіки завжди поспішають.

Він взяв її руку, поцілував кінчики пальців і, наче злякавшись свого жесту, швидко відпустив:

– Я нікуди не поспішаю. Поживіть у мене, а там побачимо.

– У вас будуть неприємності. Наскільки я розумію, ваше керівництво не дуже любить Америку...

– Вони нікого не люблять. Навіть самих себе... – Він позіхнув. – Треба спати. Я страшенно втомився.

Годинник на великому дзиґарі «чорного дирижабля» оголошував дванадцяту годину.

Божена підвелася – він відчув її дихання й запах волосся. Це був найкращий час для поцілунку, обіймів, але якась сила зупинила його. Божена швидко вийшла з вітальні й тихо зачинила за собою двері спальні.

Він розіклав диван у кабінеті, застелив і швидко ліг, але заснути не міг. Тривога і безнадія панували в його душі, плутаючи всі думки й логічні побудови: невблаганно наближався час відповіді Фрідману, і хоча Гайдук вирішив сказати тверде «ні» цьому улесливому Тулуз‑Лотреку (бо згода на участь у змові автоматично означала для Гайдука смертний вирок), але й безоглядна вірність гетьману й сліпе слідування кодексу честі офіцера виглядали сміхотворно в умовах, коли смертохристи й кримінальні злочинці перетворювали країну на табірну зону. Але чи міг Гайдук з десятком вірних йому офіцерів розвідки перешкодити цьому? Як?

Не знаючи відповіді, він переключив свої думки на Боже

ну. Згадав її слова про тринадцяте століття, чорних вершників й хрестові походи – і йому схотілося піти до неї у спальню, тихо лягти поряд, обійняти й зрозуміти, що мучить її, а ще більше хотілося, щоб вона зрозуміла його тривоги.

Він уже почав був потроху засинати, перебираючи в уяві жорстокі картини реальності, ілюзорні фантасмагорії життя Божени на Марсі, політ на «Ланкастері», закривавлена гола медсестра, яку він витягнув з операційної, – і тут його збудив різкий сигнал американського геджету.

Йшла третя година ночі.

Гайдук почув незнайомий чоловічий голос, який чітко й байдуже, наче йшлося про ординарну подію, повідомив, що сьогодні, 24 червня 2077р о 6.00 РМ, у Білому Домі, під час прийому мексиканської делегації, був убитий президент Конфедерації держав Північної Америки Ендрю Ван Лі. За наказом Генерального прокурора Енріко Пекеньї заарештовано віце‑президента Конфедерації Сару ЛуЛейн за звинуваченням у державній зраді и підготовці замаху на президента. За рішенням Сенату, тимчасове виконання функцій президента Конфедерації покладене на вдову президента сенатора Ширлі Ван Лі, яка склала присягу в Овальному кабінеті.

На екрані геджету у монотонній послідовності повторювалися картинка з зображеннями Білого дому, фото президента в чорній рамочці, Вогняної Сари та Ширлі Ван Лі й державного герба Конфедерації.

Він схопив урядовий український геджет і зв'язався з гетьманом, який з чергового бодуна спочатку нічого не міг зрозуміти. Поки витлумачував йому, що сталося, в кабінеті з'явилася Божена. Вона підійшла до Гайдука:

– Я все знаю. Мені тільки‑но подзвонила тітка, тета. Я боюся. Обніми мене.

Він обійняв її, відчуваючи, як тремтить її тіло, і так стояв, розмовляючи з гетьманом і притискаючись до Божени.Він теж тремтів, до того ж кондиціонер, що його увімкнув на ніч, гнав надто холодне повітря.

50.

25 червня 2077р.

10.00 AM, Вашінгтон

Таємно

Раднику гетьмана України з національної безпеки,

Генерал‑хорунжому Гайдуку І.П.

ОПЕРАТИВНЕ ДОНЕСЕННЯ

Події, що розгортаються у Вашінгтоні, викликали шок у дипломатичних колах. Як з'ясувалося, під час зустрічі Президента Конфедерації Е. Ван Лі в Овальному кабінеті з командуючим об'єднаними антинаркотичними спеціальними силами Мексіки (Anti‑drugs Task Forces of Mexico (ADTF)) генералом Рамоном Фернандесом, його заступник, начальник розвідки генерал Порфіріо Сапатерро, колишній чемпіон Мексики зі східних единоборств, о 6.00 РМ накинувся на президента Конфедерації Ван Лі й миттєво вбив його, зламавши шийні хребці. Вже о 7.18 було оголошено про арешт Сари Лу Лейн й висунення проти неї звинувачень у змові з метою державного перевороту й захоплення влади. Вбивця президента, генерал Порфіріо Сапатерро зізнався, що буцімто діяв у змові з Сарою ЛуЛейн (відеозізнання генерала з'явилося на каналі CNN о 7.35 РМ).

О7.45 РМ Сенат Конфедерації одноголосно затвердив сенатора Ширлі Ван Лі в якості тимчасового Президента Конфедерації держав Північної Америки у зв'язку з тим, що спікер Сенату і Державний Секретар зняли свої кандидатури з обговорення.

В Конфедерації о 8.20 РМ проголошено надзвичайний стан, запроваджено цензуру ЗМІ і вимкнуто мережі цивільного мобільного зв'язку. Агентурні джерела ВІРУ свідчать, що у Вашінгтоні відбувся класичний військовий переворот, на чолі якого стоять вдова президента Конфедерації сенатор Ширлі Ван Лі, її помічниця Марта Джеферсон, яка, за даними деяких джерел, може посісти місце віце‑президента КДПА, міністр оборони Олівер Браун і голова Комітету з питань зовнішньої політики Сенату Конфедерації сенатор Пол Андерсен, якого, за чутками, вже призначено на посаду директора Центральної Служби Безпеки Конфедерації. Доля його попередника, адмірала Стенлі Фішера, наразі невідома.

Вночі, об 11.00 РМ, т.в.о. Президента Ширлі Ван Лі виступила зі зверненням до нації, в якому високо оцінила життя та діяльність свого чоловіка в ім'я процвітання Конфедерації держав Північної Америки, зміцнення миру і безпеки в світі й закликала громадян Конфедерації в ці трагічні дні згуртуватися навколо спадщини Е. Ван Лі. Пані президент присяглася продовжувати справу свого чоловіка і суворо засудила організаторів замаху. «За ними, – заявила п. Ширлі Ван Лі, – стоять не тільки колишня віце‑президент Сара Лу Лейн та її чоловік з його брудним бізнесом, але й потужні наркокартелі Мексіки, які поставили за мету перебрати владу на північноамериканському континенті, кардинально змінити внутрішню і зовнішню політику КДПА, піти на змову з Чорною Ордою задля вільного доступу на ринок наркотиків в Афганістані». Повний текст виступу п. Ш.Ван Лі додається.

Обстановка у Вашінгтоні DC, як і в інших великих містах Америки і Канади, загалом спокійна. Військові підрозділи оточили Білий дім та будівлі Конгресу США, на центральних вулицях столиці та інших великих міст з'явилися «черепахи» і бронетранспортери, бойові гелікоптери патрулюють повітряний простір, рейси пасажирських літаків затримано на невизначений час. Офіційна інформація поширюється тількі? каналом CNN і супроводжується трансляцією мюзиклу «Вест‑сайдська історія» і кінофільму «Віднесені вітром».

О8.00 AM 25 червня 2077 р, посли країн Організації Глобальної Безпеки відвідали Білий дім і вручили т.в.о. президента Конфедерації Ширлі Ван Лі послання своїх урядів про визнання п. Ширлі Ван Лі діючим президентом Конфедерації та підтримку її зусиль, спрямованих на боротьбу з силами агресії, поневолення і кримінального переділу світу.

Поступили офіційно не підтверджені дані про початок у Мексіці антиурядового повстання, очолюваного братом вбивці Президента Ван Лі Хосе Сапатерро, який, за даними військового аташату України в Мексіці, є керівником одного з наймогутніших наркокартелів Мексіки, розташованого в місті Сьюдад‑Хуарес на кордоні з Техасом. За даними аташату, в столиці – Мехіко‑сіті – чути постріли, а біля резиденції Президента Los Pinos ідуть запеклі бої. Передають, що на центральній площі мексиканської столиці Сокало (El Zokalo) зібрався 100‑тисячний натовп, який з ентузіазмом вітає повстання і вихід Мексіки зі складу Конфедерації. До натовпу з центрального балкона звернувся Хосе Сапатерро, який, ударивши в дзвін Свободи, прочитав традиційне для президентів «Grito de Dolores» – моління за Мексику і проголосив незалежність Мексіки від окупаційного режиму янкі. Натовп з великим ентузіазмом зустрів спуск прапора Конфедерації й підйом найбільшого у світі (30X12 м) державного прапора Мексіки, що майорить на щоглі в центрі площі Сокало. Повстанські радіостанції транслюють антиамериканські гасла «Геть грінго!», «Грінго, забирайтесь додому», «Хай живе незалежна Мексіка» і т.п. Вбивця президента Конфедерації генерал Порфіріо Сапатерро проголошується національним героєм. Повідомляється про значні успіхи повстанців, що може становити серйозну загрозу самому існуванню Конфедерації і значно послабити опір Північної Америки силам Чорної Орди.

Про подальші зміни ситуації негайно інформуватимемо Центр.

Військовий аташе України в КДПА – полковник С. Орлянко.

51.

Надвечір, у п'ятницю, 25‑го червня о 18.00, гетьман скликав надзвичайне засідання Ради національної безпеки для обговорення зовнішньої і внутрішньої ситуації в Україні. Весь день невиспаний, знервований Гайдук знайомився з шифровками дипломатів і розвідників з різних країн світу, оцінками світової преси щодо подій у КДПА, підганяв аналітиків РНБ, що готували довідки і проекти документів, обдзвонював членів Ради, узгоджував різні технічні моменти, пов'язані з прибуттям і охороною такої кількості великих шишок, працював над текстом виступу гетьмана, проігнорувавши цього разу незмінного спічрайтера – Никифора Саливона – під приводом особливої таємності обговорюваного питання.

На засідання прибуло сім членів Ареопагу, дванадцять архонтів – власників географічних просторів держави – її земель, поділених на краї, її енергетичних, промислових, аграрних та інтелектуальних потужностей і людських ресурсів. Серед запрошених – кілька сенаторів і голів комітетів Сейму, міністри і козацькі отамани, серед яких – генеральний писар Вітольд Клинкевич.

Гайдук наказав скласти ретельний список усіх присутніх – не поминаючи нікого, навіть технічних клерків, до якого додати біографії та характеристики. Сподівався, що до кола учасників засідання може затесатися таємничий Сірий Князь.

Засідання проводили в ситуаційному залі у гетьманському палаці. Це приміщення, глибоко заховане під землею, в товщі грри Борщиха, нагадувало командний пункт запуску космічних ракет – з безліччю моніторів, великими комп'ютерними картами світу та України, пультами управління та іншими декоративними прибамбасами, що справляли глибоке враження на людей некомпетентних, які складали більшість учасників засідання.

Вийшов похмурий гетьман у чорному – відповідно до настрою – жупані, з мішками недосипу й перепою під очима, владним жестом наказав усім сісти. Потім гидливо підняв, тримаючи кінчиками великого і вказівного пальців, якийсь папір і подивився гнівно на присутніх:

– Це що таке? Я вас питаю – це що? Пане Мережко і пане Крейда, це ви так добре працюєте, що на моєму особистому комп'ютері з'являється така гидота? Ввімкніть екрани, – наказав він, – і прочитайте.

На моніторах учасників засідання висвітився текст: «СЦЕНАРІЙ XXI СТОЛІТТЯ. НАРОД МАЄ ПРАВО». І фотографія: двоє чоловіків, повішених на розлогому дереві, під ними – радісно збуджений натовп. Підпис: суд Лінча.

Текст був простий:

«# 1. Чартерів на всіх не вистачить.

2. Злочини так званої еліти проти трудящих є підставою для організації відкритих народних трибуналів й публічних покарань недоторканих виродків.

3. Наша вимога: повернення народу України вкрадених недоторканими виродками у трудящих земель, лісів, гаїв, річок, пляжів, парків, санаторіїв, заводів, не кажучи вже про справедливі заробітки, свободу і майбутнє.

4. Повернення вкраденого майна здійснюється на підставі вироків народних трибуналів. Головні інструменти виконання вироків – сокира, вогонь, ніж, гвинтівка, мотузка, вибухівка. Вироки остаточні й оскарженню не підлягають.

5. Народний трибунал одноголосно затвердив найвищу міру покарання дебілу‑гетьману, членам злочинного Ареопагу, архонтам та їхнім посіпакам. Вирок обов'язково буде виконано.

6. Сезон полювання на ворогів українського народу оголошується відкритим.

Ліга Устима Кармелюка – ЛУК.

Червень 2077 р.».

– Прочитали? – кричав гетьман. – Задоволені? Це й вас торкається! Всіх без винятку. Це – оголошення війни. В Америці вбивають президента, в Україні погрожують вбивством гетьману та верхньому ешелону влади! А серед нас знаходяться такі люди, які радіють цьому, які підбурюють народ до противоправних дій. Дехто не розуміє, що пиляє гілку, на якій сам сидить. Я вимагаю від правоохоронних органів негайно знайти злочинців, що погрожують вбивствами і мають намір дестабілізувати державу, знищити надбання нашої незалежності!

Мережко і Крейда похилили голови і старанно щось занотовували, наче гетьман повідомляв лише йому відомі імена, адреси і коди злонавмисників‑хакерів, які проникли в мозок держави, в п першии комп'ютер, в електронне святилище військово‑козацької федеративної держави.

Як технократу, людині військовій, дисциплінований, Гайдуку неприємно було усвідомлювати, що в державі панує повний бардак. Він пригадав кривого Миколу‑коваля, вихованця ЗЕКу‑116, з його гайдамацькою ненавистю до всіх панів і всіх чужинців. У тексті, що його з таким гнівом цитував гетьман, було щось зухвало дитяче – і тому правдиве.

Гетьман тим часом заспокоївся і далі виступав за сценарієм, підготовленим Гайдуком. Він запропонував негайно висловити від імені держави жаль з приводу трагічної загибелі президента Ван Лі, вислати вітальну телеграму т.в.о. президента Конфедерації Ширлі Ван Лі, в якій підкреслити бажання зміцнювати і розвивати відносини стратегічного партнерства між Україною і КДПА. Третій пункт його пропозицій був особливо^важливий: прийняти рішення щодо прохання України про негайний вступ до Організації Глобальної Безпеки і активне військове співробітництво з метою протидії агресії Чорної Орди.

Вперше від того часу, коли агентів Чорної Орди, що захопили владу в країні багато років тому й проголосили «позаблоковий статус України», перетворивши державу на чорну діру європейської безпеки, гетьман робив спробу виправити історичний злочин попередників і врятувати Україну від остаточної загибелі.

В залі запанувало похмуре мовчання. Ніхто не наважувався першим узяти слово.

Нарешті підвелася Індіра Голембієвська і, поправляючи пальцями обох рук довге темне волосся, сказала:

– Всі знають, як я ставлюся до гетьмана. Але в даному випадку я хочу його привітати й підтримати. Давно треба було це зробити й стати не «азіопою», а європейською країною. Я – за.

У неї був глибокий музичний голос, що хвилював багатьох чоловіків, яким здавалося, що Індіра звертається персонально до кожного з них. Гайдук уперше побачив улюбленицю мільйонів «Інді», як звав її народ, зблизька.

Сердито стукнув посохом боярин Мінтімер Басманов і, не підводячись зі свого крісла‑трону, спеціально принесеного його опричниками до ситуаційного залу, хрипко кинув:

– Я – категорично проти. Приєднуватись зараз до цієї агонізуючої юдо‑ліберальної зграї є злочином і зрадою ЄДРОНу. Я попереджаю гетьмана: ви несете особисту відповідальність за дії, спрямовані проти наших природних союзників – слов'яно‑мусульманських братів.

Гетьман, наче нічого не сталося, й оком не змигнув, немало здивувавши Гайдука державною мудрістю і витримкою.

– Хто ще? – спитав К‑Д. Махун.

Фрідман підвівся, але чорного капелюха не скинув.

– Вітаю Вашу Ясновельможність з таким мудрим кроком. Рішення Вашої Ясновельможності увійде в світову історію, бо тільки перебуваючи в складі ОГБ Україна може дати відсіч навалі Чорної Орди і врятувати Європу– так, як зробила це Київська Русь у тринадцятому столітті, знесиливши орди Батия і Золотої Орди. Я підтримую це рішення і в міру моїх скромних можливостей сприятиму його реалізації.

Міністр закордонних справ України Руслан Фощенко продемонстрував чудеса дипломатично‑геополітичного балансування, запропонувавши сміливий проект одночасного вступу України до двох організацій – Союзу держав Чорної Орди (СДОР) та Організації глобальної безпеки, що, на його думку, гарантуватиме Україні невтручання в її справи обох потужних блоків. Гайдук з огидою дивився на ямочки на вгодованих щоках Фощенка, уявивши, як Україну обидва блоки спільними зусиллями перетворюють на поле крові, на нічийну територію, де можна безкарно вбивати людей й випробувати нові системи зброї. Пропозицію Фощенка навіть не обговорювали.

Результат голосування членів Ареопагу 6:1 на користь вступу до ОГБ задовільнив гетьмана, а перспектива увійти до світової історії з легкої руки Фрідмана потішила серце старого полководця.

Рада Національної Безпеки підтвердила повноваження Гайдука на саміті держав – членів ОГБ в Афінах, – як особистого представника гетьмана, що викликало обурення Фощенка, на що РНБ не звернула уваги.

Одноголосно було прийнято резолюцію, що вимагала суворого покарання членів таких радикальних організацій, як ЛУК, УРА та інших, які розпалюють міжнаціональну і міжгрупову суспільну ненависть, що веде до дестабілізації ситуації в державі.

Наприкінці, ощасливлений підтримкою Ареопагу, гетьман зачитав указ, яким нагороджував М.Басманова, Р.Фрідмана та І.Крейду орденами Богдана Хмельницького з золотою булавою, а В.Клинкевичу та І.Гайдуку присвоїв чергові воїнські звання – генерал‑полковника – Клинкевичу і генерал‑поручника – Гайдуку.

І хоч це неочікуване підвищення мало б потішити самолюбство Гайдука, він похмуро вислухав поздоровлення гетьмана, розуміючи, що це – плата за мовчання, за те, що погодився забрати назад свого листа гетьману з наївно‑ідіотськими пропозиціями змінити усталений лад у цій безнадійно прогнилій державі, застарілій, як танк Другої світової війни. Ця держава цілком влаштовує більшість людей, що зібралися в цьому залі, і ніяких змін вони не допустять.

Гетьман запросив усіх на вечерю до бенкетної зали, прикрашеної фресками на теми життя і битв Київської Русі. Гайдук, почуваючи гостру самотність, приймав поздоровлення від учасників засідання – від усіх цих маршалів, генералів армії, графів, баронів та інших господарів України, проклинаючи себе, своє пристосуванство, свою солдафонську дисциплінованість. Він почув заздрість до невідомих авторів листа, який потрапив до комп'ютера гетьмана.

Гайдук сів скраю столу, недалеко від виходу, щоб при першій же можливості втекти: згадав Божену, як вона притулялася, тремтячи, до нього вночі.

– Ігоре Петровичу, хочу з вами познайомитись.

Перед ним стояла, привітно всміхаючись, Індіра Голем‑

бієвська. Він виструнчився, вона подала йому руку, яку він поцілував.

– Вітаю з новим званням і бажаю успіху в Афінах. Від вас багато що залежить, – сказала Індіра, не відпускаючи його руку.

Зблизька вона здавалася набагато молодшою, ніж на телеекранах, незважаючи на повноту. Чорне довге плаття зі сміливо відкритим декольте. Штамп бульварних газет – «Найбільші і найпривабливіші груди України» – відповідав тому образу, що його старанно створювала Індіра та її іміджмейкери: українська мати чотирьох дітей, годувальниця, сексуально приваблива продовжувачка українського роду, щедро наділена фізичними та інтелектуальними принадами, ніжна і водночас смілива, мужня наддніпрянська берегиня.

Індіра народилася в East‑Київ, у лівобережному районі бідних бараків, де жили вихідці з Азії, вбогих магазинчиків, брудних ринків – там, де панували в'єтнамські, таїландські, китайські і корейські вуличні банди. Її мати – біженка з Пенджабу, яка тяжко працювала посудомийкою в китайському ресторанчику, батько – бідний українець‑кріпак з Броварів, який влаштувався в Дарницьку майстерню ремонту комп'ютерів; завдяки електронним талантам Богдана Голембієвського, майстерня почала процвітати і розширила свою діяльність на правий берег – West‑Київ. Отримавши постійну перепустку на правий берег, Голембієвський влаштував смагляву красуню Інді до шахово‑кібернетичної школи «Білий слон», яку вона блискуче закінчила з золотою медаллю. На навчання Індіри йшли всі заощадження батьків.

Політичну діяльність юна Інді почала з найбільш злиденних районів Києва – East, організувавши для жінок з Індії, Пакистану і Бангладеш каси взаємодопомоги, які видавали працьовитим домогосподаркам мікрокредити на розвиток невеличких майстерень, їдалень, кооперативів. Невдовзі молоду лідерку кольорового простолюду, яка начиталася творів Ганді, обрали до регіональної ради «Київ‑East», де вона уславилася полум'яними промовами на захист іммігрантів, яким врешті‑решт почали надавати українське громадянство. Індіру обрали до Сейму.

Все інше було справою вогненної енергії та фантазії Індіри і злагодженої роботи її політтехнологів. Мільйони людей почали на мітингах скандувати її ім'я: Ін‑ді! Ін‑ді!

– Прощавайте, генерале, і давайте якось зустрінемося, – нарешті Індіра забрала свою теплу руку й, поправивши довге темне волосся, попрямувала до виходу в супроводі двох кремезних охоронців. На її чолі, там, де брови сходилися біля перенісся, кармінова кругла цятка «бінді» означала приналежність Голембієвської до індуїзму.

Фреска, під якою сидів, пригублюючи горілку, Гайдук, зображала княгиню Ольгу, яка помстилася за вбитого древлянами чоловіка: отримавши подарунок з ненависного міста – по одному голубу з оселі, вона наказала прив'язати віхтики соломи до голубів, підпалити й відпустити голубів на волю. На фресці були намальовані палаючі птахи, що поверталися додому, підпалюючи рідні хати, й постать Ольги – у темних шатах. І вогненні відсвіти на її обличчі.

Княгиня Ольга з фрески чимось нагадала Індіру Голембієвську. Індіра – голуб миру. Прізвище в неї голубине.

52.

Гайдук повернувся додому пізно вночі, близько 2.00. Божена спала. Перевдягнувшись, Гайдук пішов на кухню, запалив світло, дістав з шафи віскі «Chivas‑Regal», а з холодильника– кам’янець‑подільську, закопчену до чорноти домашню ковбасу, привезену Невінчаним. Поклав на тарілку цибулину, огірок і помідор, покраяв хліб. Почувався голодним, самотнім і спустошеним (тут кращим було б англійське слово frustrated). Налив півсклянки віскі і виголосивши подумки тост «Будьмо, пане двозірковий fucken генерал‑поручник», вихилив гірку рідину, від чого одразу стало легше на душі: виник стробоскопічний ефект, коли все, що оточує людину, перевертається догори ногами, стрімко відходить назад, втрачає свою владу і зменшується в розмірах. Недолуге засідання РНБ, пародія на справжнє державно‑відповідальне обговорення пекучих проблем, небажання зграї зрадників поки що перечити гетьману, несподівана смерть президента Ван Лі, пані президент – Ширлі Ван Лі. Невже він кохав її колись? Чи не маячня все це?

Але після другої порції віскі все віддалилось значно далі, стало міражем, химерним, як блакитнокрилий метелик в акваріумі на Острові.

Він пішов спати й заснув одразу, впавши в темряву, наче хтось різко вимкнув рубильник. Прокинувся, бо щось лоскотало йому ніс. Це було волосся Божени, яка умостилася поряд, наповнюючи його тіло умиротвореним теплом. ВІН обережно обмацав її волосся, провів пальцем по носу й вустам. Вона поцілувала палець

– Mister General, are you drunk? – голос її був усміхнений.

– Yes, I am, – відповів, цілуючи її ніс.

– З якої нагоди? Ви вже перемогли Чорну Орду?

– Я переміг свій страх перед Чорною Ордою. Ти їсти не хочеш?

– Ні. Тета Марта передає тобі привіт і каже, що ти зможеш зустрітися з Ширлі в Афінах. Почекай, ми так не домовлялися.

Вона забрала його руку зі своїх грудей, лягла на спину і поклала руку собі на живіт, туди, де його долоня краєм торкалася короткого і ніжного волосся.

– Полеж так спокійно, – прошепотіла, – не поспішай.

Він напружено завмер, тримаючи ліву руку на її животі й відчуваючи, як гаряча хвиля пропікає пальці. На якусь мить відключив свідомість, ставши частиною теплового поля, що виникло між ним і Боженою. Потім зрозумів, що падає – це Божена, сміючись, сповзла з дивана на килим і потягла його за собою. Прийшов до тями й побачив світло там, де лежала Божена. Вона світилася – все її оголене тіло (він незчувся, коли роздягнув її – чи вона вже голою лягла до нього?) випромінювало тихе світло, наче зі схованих джерел– нічого дивовижнішого і прекраснішого Гайдук у своєму житті не бачив. Це був містичний акт осяяння, illumination, рідкісне явище навіть для дівчини, яка побувала на Марсі – те, що може трапитись з людиною раз у житті.