Загальні ознаки різновидів партійних систем

Тип партійної системи	Ознаки
Однопартійна	· Одна легальна партія, що відіграє домінуючу роль у державі; · зрощення партійного апарату з державним; · авторитарний або тоталітарний політичний режим.
Гегемоністська	· Одна провідна партія, інші партії – сателіти; · зрощення партійного апарату з державним; · авторитарний або тоталітарний політичний режим.
Домінування	· Декілька партій, тривала (понад 20 років) і безперервна перемога однієї партії на виборах; · формування складу уряду лише домінуючою партією; · демократичний політичний режим.
Двопартійна	· Декілька партій, серед них – дві, які значно потужніші за інших; · формування складу уряду однією з двох партій, що перемогла на виборах. · впливова опозиція з боку партій, що програли вибори; · демократичний політичний режим.
Обмеженого плюралізму	· Багато партій, серед них потужніших (представлених у парламенті) – декілька, а в уряді – ще менше; · позасистемна опозиція відсутня; · демократичний політичний режим.
Поміркованого плюралізму	· Багато партій, серед них потужними є крайні праві і крайні ліві; · формування уряду партіями центру; · гостре ідеологічне розмежування між центром і право-лівою опозицією; · демократичний політичний режим.
Атомізована	· Багато партій, або їх зовсім немає, кількість партій значення не має – всі вони невпливові; · уряд формується або на позапартійній основі, або на засадах широкої коаліції; · авторитарний або тоталітарний політичний режим.

Однією з перших ознак демократичного розвитку України стала реальна багатопартійність, що почала утверджуватися в ній ще за часів входження її до складу СРСР. Ще до проголошення Україною свого державного суверенітету Міністерством юстиції України були зареєстровані Українська республіканська партія, Українська селянська демократична партія, Партія Зелених України, Демократична партія України та деякі інші політичні утворення.

Ще активніше цей процес розвивався після 24 серпня 1991 р. Його особливістю стало те, що в політичних платформах новоутворених партій перестали домінувати антикомуністичні мотиви, а почав стверджуватися позитивний їхній аспект.

Про демократичність творення в Україні реальної багатопартійності свідчить також і швидке відродження політичних організацій лівого спрямування після заборони діяльності Компартії України. Так, Соціалістичну партію України було зареєстровано вже в листопаді 1991 року, а Комуністичну партію України - у жовтні 1993 року.

За період функціонування в Україні багатопартійної системи Мінюстом України було скасовано реєстрацію лише однієї політичної партії — Української Національної Асамблеї.

Багатопартійність слугує подальшому розвитку політичної системи України, сприяє політичному структуруванню українського суспільства. Процес становлення багатопартійності в Україні не позбавлений і своїх складнощів. Ще нерідко партії створюються "під лідера", частина з них носить суто декоративний характер, страждає відсутністю власної позитивної програми. В цілому, в Україні забезпечені основні умови для розвитку повноцінної багатопартійної системи.

Історія становлення української багатопартійності має свої особливості та специфіку. А тому сучасну партійну систему в Україні доцільно розглядати за певними періодами її становлення.

Перший період багатопартійності, опозиційно-переддержавний, хронологічно охоплює відрізок часу від утворення перших українських партій (осінь 1989 р.) до юридичного визнання статусу самостійності України (1 грудня 1991 р.). На той час система ідеологічного забезпечення всіх партій та їхнє ідейне кредо були значною мірою уніфіковані. Самоідентифікація партійних структур у політичному спектрі йшла за периферійними позиціями. Програми партій мали загально-декларативні гасла, апелювали до всього народу України, аби не зменшити зону ідеологічного впливу. Якраз цим пояснюється наявність у документах різних партій та угрупувань великої кількості загальнодемократичних догм.

Від часу проголошення самостійної Української держави оформлюється якісно нова ситуація в суспільстві. Відтак партійні структури, маючи тільки попередні програми без механізмів їх реалізації, стають неповноцінними суб’єктами політичної системи. У такому стані розпочали свою діяльність політичні партії України на наступному етапі української багатопартійності, який можемо умовно назвати «лояльнодержавним». Хронологічно цей період можна окреслити від грудня 1991 р. до початку 1993 р. Формувався тип партійної системи, який мав елементи мультипартійності (значна кількість партій) та крайньої поляризованості (представлені крайні політичні теології: ліва – соціалістами і комуністами та права – національно-радикальними організаціями, що формувалися в 1992 – 93 рр.).

Наступний етап – передвиборчий – видатний перенесенням центру ваги на підготовку до виборчої кампанії. Це визначало головні завдання партій: впливати на ухвалення Верховною Радою України оптимального виборчого закону та шукати прийнятні гасла виборчої програми. Результатом цього стало ухвалення Закону про вибори на мажоритарній основі із застереженням прав політичних партій як суб’єктів виборчої системи (однак за більш складною процедурою висування кандидата у депутати, ніж від груп виборців).

Нині Україна заступила на етап «партійної трансформації», його визначає об’єднавчий процес малочисельних політичних партій у таких ідеологічних та політико-економічних концепціях: комуністичній та соціалістичній, соціал-демократичній, ліберальній, консервативній.

Характерною рисою партійно-політичного спектру сучасної України є багатопартійність, при якій жодна із політичних партій не має достатнього впливу у загальнонаціональному вимірі. Становлення «цивілізованої» багатопартійності в Україні прямо пов’язане з прийняттям Закону про політичні партії. Держава повинна впливати на цей процес, допомагати становленню та функціонуванню громадсько-політичних об’єднань – важливих складників громадянського суспільства.

Висновки: в системі політичних відносин важливе місце належить політичним партіям. Якщо їх кілька, тоді вони становлять партійну систему, кожний елемент якої має свій зміст, функції та деякі загальні основи, що дають змогу знаходити консенсусні форми існування, мобілізувати людей на здійснення не тільки партійних, а й загальногромадянських і загальнодержавних проблем. Партія – це частина громадянського суспільства, одна з форм його політичної організації, покликана об’єднувати людей на базі їхніх суспільних інтересів для досягнення конкретних цілей.

Тести для самоперевірки:

1. З наведених функцій політичних партій виділіть ту, котра означає артикуляцію й агрегування інтересів:

а) ідеологічна;

б) функція вираження інтересів соціальної спільності;

в) формування політичної еліти;

г) соціалізації;

д) виборча.

2. Згідно характеру членства партії класифікуються як:

а) кадрові; б) робітничі;

в) жіночі; г) масові.

3. Серед вказаних визначте ту партійну систему, яку політологи вважають найдосконалішою з наявних сьогодні:

а) однопартійна; б) гегемоністська;

в) домінування; г) двопартійна;

д) обмеженого плюралізму; є) поляризованого плюралізму;

ж) атомізована.

Контрольні запитання:

1. В чому полягають внутрішні функції партії?

2. Який критерій покладений за основу поділу партій на ліві, праві та центристські?

3. Чому сьогодні серед політологів найбільше прихильників типологій партій, які були створені М. Дюварже та Дж. Сарторі? За якими ознаками створювалися ці типології?

4. До якого типу можна віднести партійну систему, що склалася в Україні? Які фактори впливають на виникнення такої системи?

Основна використана та рекомендована література:

1. Гелей С. Д., Рутар С. М. Політологія: Навч. посібн. – 4-те вид., перероб. і доп. – Львів: Світ, 2001. – С. 184-202.

2. Політологія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. О. В. Бабкіної, В. П. Горбатенка. – К.: Видавничий центр «Академія», 2002. – С. 269-295.

3. Політологія: Підручник / І. С. Дзюбко, К. М. Левківський, В. П. Андрущенко та ін.; За заг. ред. І. С. Дзюбка, К. М. Левківського. – 2-ге вид., випр. і допов. – К.: Вища школа, 2001. – С. 283-302.

4. Политическая наука: Сборник научных трудов. – №1: Политические партии и партийные системы в современном мире / Ред. и сост.: А. Н. Кулик, Е. Ю. Мелешкина. – М.: ИНИОН РАН, 2006. – 2