Классификация строительных организаций 4 страница

Участь місцевих рад у фінансово-кредитних відносинах регламен­тується також у Законі "Про бюджетну систему України" 1995 р. Статтею 12 цього Закону визначено: надходження від внутрішніх позик і грошово-речо­вих лотерей, які проводяться за рішеннями відповідних рад, зараховуються до бюджетів Автономної Республіки Крим, областей, Київського і Севасто­польського міських бюджетів. Згідно із Законом, до цих бюджетів зарахову­ються також дивіденди від акцій і цінних паперів, що належать державі в акціонерних господарських товариствах, створених за участю підприємств комунальної власності цього рівня.

Відповідно до статті 21 Закону "Про бюджетну систему України", вста­новлено порядок регламентації розміру місцевих позик. Визначено, що розмір внутрішніх республіканських позик Автономної Республіки Крим встановлюється Верховною Радою цієї республіки, а внутрішніх місцевих позик - обласними та міськими радами. Це здійснюється під час затверджен­ня радами відповідних бюджетів і уточнюється при внесенні змін і допов­нень до них. Загальний обсяг випущених внутрішніх позик регулює Верхов­на Рада України в межах визначеного Законом внутрішнього державного боргу.

У 1997 р. рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку № 48 затверджено Положення про порядок випуску та обігу облігацій місцевих позик. Встановлено, що реєстрація випуску цих паперів здійснюється Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Ще один акт, який регламентує порядок запозичень органів місцевого самоврядування, набрав чинності в 1998 р. Це Указ Президента України "Про впорядкування внутрішніх та зовнішніх запозичень, що проводяться органами місцевого самоврядування". Згідно з указом органи місцевого са­моврядування, встановлюючи розмір місцевих позик та кредитів, обов'язко­во погоджують його з Міністерством фінансів України.

В Україні можна використати позитивний зарубіжний досвід розвитку комунального кредиту. Коротко розглянемо цей досвід.

Практично в усіх розвинутих зарубіжних країнах місцеві органи влади можуть брати участь у кредитних відносинах. У частині країн доступ органів місцевого самоврядування до ринку позичкового капіталу вільний і не обме­жується державою. Це Данія, Фінляндія, Німеччина, Італія. Нідерланди, Португалія. Швеція, Швейцарія. У Франції цей доступ майже вільний. У де­яких країнах він здійснюється з дозволу держави. Це Австрія, Бельгія, Вели­ка Британія, Греція, Ірландія, Норвегія, Іспанія.

У законодавстві практично всіх зарубіжних країн є вимога спрямувати запозичені фінансові ресурси виключно на інвестиції. За рахунок позичок в європейських країнах формується, як правило, 10-15% доходів місцевих бю­джетів. Найвищий показник у Сан-Марино 69%, Нідерландах - 19, Бельгії 13, на Кіпрі - 12, у Чехії -11, Іспанії, Франції - 10% муніципальних доходів.

Система комунального кредиту пов'язана з різноманітними формами запозичення ресурсів. Найбільш поширеним є облігаційний комунальний кредит. Міста та інші органи місцевого самоврядування зарубіжних країн мають право випускати облігації муніципальної позики. Муніципальні облігації умовно можна розподілити на три групи. Це генеральні боргові зо­бов'язання (або бездоходні облігації), які гарантуються бюджетними дохода­ми та майном органу місцевого самоврядування, доход ні облігації, що випу­скаються з метою фінансування будівництва об'єктів інфраструктури. Пога­шення їх здійснюється за рахунок доходів побудованих підприємств. І є ще так звані облігації змішаного характеру, що не приносять доходів, але пога­шення яких здійснюється за кошти, отримані від діяльності підприємств, створених за рахунок запозичених ресурсів. Є значна кількість бе зоблігаційних форм муніципальних позик. Ще з XIX ст. відомо про міські боргові книги, в яких робився запис позичених містом коштів. До 6езоблігаційних позик належать угоди оренди, лізингу обладнання та майна, податкові позики, іпотечні позики під заставу землі і майна та ін.

Різновидом комунального кредиту є комунальний банківський кредит. У зарубіжних країнах сформувалося кілька форм комунального банківсько­го кредиту. Це кредити комунальних банків, державних комунальних банків, комунальні кредити комерційних банків, взаємний комунальний кредит, а також жирооборот і кредити жиробанків.

Кожна країна має свої особливості і віддає переваги тій чи іншій формі комунального банківського кредиту. Закономірним для майже всіх за­рубіжних країн є право отримувати банківські кредити.

Розглянемо особливості комунальних фінансово-кредитних установ у деяких країнах.

Особливою формою комунальних закладів банківського типу є жироцентралі. Перша жироцентраль виникла в Німеччині в 1908 р. Жиробанки є ефективною формою спрощення взаємних розрахунків між органами місце­вого самоврядування, особливо в умовах платіжної кризи. Розрахунки через

жиробанки відбуваються без посередництва грошей, у формі спеціальних по­гонних рахунків. Передумовою появи жиробанків було те, що комуни, общи­ни, громади виступали контрагентами, користувалися послугами і про­дукцією одна одної і відповідно оплачували ці послуги та продукцію. Якщо ці комуни, общини та громади будуть тримати свої рахунки в одному жиро­банку, то з'являється можливість покрити взаємні зобов'язання без грошей, у формі взаємозаліків на спеціальних поточних рахунках. Завдяки такій си­стемі розрахунків у жироцентралі можуть виявитися вільні кошти на креди­тування цих комун, общин чи громад. Тому жиробанк є, крім усього, ще й банком комунального кредиту.

Цю ідею ефективно використали в Німеччині. У 1916 р. тут утворила­ся єдина німецька жироцентраль для всіх місцевих жироцентралей. У 1917 - 1918 pp. до неї приєдналися Німецька спілка міст. Спілка прусських зем­ських округів, Спілка великих німецьких сільських общин. У 1918 р. ця жироцентраль стала банком німецьких комунальних жироспілок. Усього в Німеччині на початку 80-х років функціонувало 12 жироцентралей. Вони бу­ли об'єднані в регіональні спілки. Діє також Західнонімецька спілка ощад­них кас і жироцентралей.

Жироцентралі, крім організації жиророзрахунків, надають кредити муніципальним банкам, регіональним та місцевим органам влади у формі ко­мунальних та іпотечних позик Жиробанки надають лише короткострокові кредити.

Успішно функціонують комунальні банки взаємного кредиту в Швеції, які виникли ще в XIX ст. Це банки-посередники, за допомогою яких одні ор­гани місцевого самоврядування можуть кредитувати інших. Банки взаємно­го комунального кредиту утворено в Швеції у формі банків із солідарною відповідальністю їхніх засновників — комун без гарантій держави. Шведські комуни утворюють спілки для взаємного кредитування по округах. Кожна гака спілка є банком взаємного кредитування. За борги цих банків комуни несуть солідарну відповідальність. У сучасних умовах система таких банків функціонує під назвою "Комунінвест".

З початку XIX ст. взаємний комунальний кредит набув широкого роз­витку і в Німеччині. Банк взаємного кредитування, який падає кредити ко­мунам, функціонує у Франції.

Це один вид комунальних банків - це акціонерні комунальні банки, їхні засновники несуть відповідальність у межах власної частки акціонерно­го капіталу. Перший такий банк створено ще в I860 р. у Бельгії як Товарист­во комунального кредиту. Його акціонерами могли бути тільки общини.

Важливе місце посідають і спеціальні державні банки комунального кредиту, що спеціалізуються у сфері кредитування місцевих органів влади. Вони, як правило, тісно пов'язані із системою ощадних кас. Такі банки є в Німеччині, Франції, Італії, Великій Британії, Бельгії. У Франції головним банківським інститутом комунального кредиту є Депозитно-ощадна каса Місцевий французький кредит. До 1987 р. у Франції функціонувала Каса до­помоги об'єднанню адміністративно-територіальних одиниць, яку було замінено Місцевим французьким кредитом - банком акціонерного типу. У цьому банку державі належить 47,5% акцій, Депозитно-ощадній касі - 25, Ощадній касі - 7, Пенсійному фонду - 6,5, банкам і фінансовим закладам - 5, будівельним підприємствам - 2,8, іноземним фінансовим закладам 6,2% акцій. Банк надає довгострокові інвестиційні позики органам місцевого са­моврядування. Група "Депозитно-ощадна каса - Місцевий французький кредит" є провідним банком комунального кредиту в Європі.

У Франції функціонують також регіональні товариства фінансування інвестицій, утворені, відповідно до закону 1983 p., як акціонерні товариства з рівною пайовою участю депозитно-ощадних кас і ощадних кас.

В Італії такою державною установою комунального кредиту є Централь­на депозитно-ощадна каса, у Великій Британії - Національний фонд позик.

Є ряд комерційних банків, що спеціалізуються на кредитуванні органів місцевого самоврядування. У Франції це, наприклад, система банків Банку сільськогосподарського кредиту. Вони надають кредити в основному неве­ликим сільським комунам. Крім того, філіал цього банку "Французькі провінції" надає допомогу адміністративно-територіальним одиницям з ви­пуску облігацій.

У сучасній західній літературі триває дискусія про доцільність функціонування спеціальних комунальних банків та інших фінансово-кре­дитних установ, заснованих органами місцевого самоврядування. Частина політиків обстоює ідею повної комерціалізації комунального банківського кредиту з метою підвищення його ефективності. У США, наприклад, кому­нальних банків немає. Проте в Європі частина країн підтримує існування їх уже протягом більше ніж 130 років. Нині такі установи в різних формах функціонують в Австрії, Франції, Німеччині, Нідерландах, Норвегії, Іспанії, Швейцарії та деяких інших країнах. Створюються муніципальні банки в Польщі, Російській Федерації та в інших колишніх соціалістичних країнах.

Комунальний кредит є важливим інститутом у системі місцевих фінансів. Його наявність - закономірність для локальних фінансових сис­тем. Комунальний кредит, на відміну від державного, має виключно цільове призначення. Комунальний кредит є основним джерелом фінансування муніципальних та комунальних інвестиційних програм. Склалося кілька йо­го форм. Це облігаційні муніципальні позики, комунальний банківський кредит, кредит державних банків комунального кредитування, взаємний ко­мунальний кредит, жироцентралі, бюджетні позики та ін.

На початку 90-х років виникли передумови для відродження інституту комунального кредиту в Україні. У 1990-1997 pp. у державі поступово про­биває дорогу тенденція до становлення двох форм комунального кредиту - облігаційних міських позик і комерційного комунального банківського кре­диту. Комунальний кредит в Україні поки що відіграє незначну роль у фор­муванні фінансів місцевих органів влади і носить епізодичний характер. По­дальший розвиток комунального кредиту в Україні буде можливий лише за умови створення відповідної правової бази та відповідних соціально-економічних умов.

В Україні може бути використано всі відомі форми комунального кре­диту, включаючи й облігаційний комунальний кредит дрібних територіаль­них громад на колективній основі. Ці позики розміщуються через спільні ко­мунальні банки.

Розглянемо практику випуску комунальних позик в окремих містах України в 1990 -1996 pp.

Рішення про випуск внутрішньої місцевої позики на суму 5 трлн 132 млрд. крб. у 1995 р. ухвалила Київська міська рада. Емітентом був комітет економіки міськвиконкому під гарантії фінансового управління цього вико­навчого комітету. Випуск позики здійснювався в безготівковій формі. Номінальна вартість однієї облігації - 50 млн. крб. Термін випуску облігацій встановлювався з 1 липня 1995 р. по 1 липня 1996 р. Облігації розміщували­ся серед юридичних осіб. Погашення їх здійснювалося через 3-6 місяців.

Муніципальну позику до кінця не було реалізовано через конфліктну ситуацію, що склалася між головою міської ради та самою радою.

Приватизація об'єктів комунальної власності проводиться лише в разі виплати покупцем не менше ніж 40% початкової вартості об'єкта такими облігаціями. У разі виплати облігаціями 50% вартості об'єкта покупець отри­мує право на виплату залишку вартості в кредит терміном 3 місяці. Якщо ж облігаціями сплачено 75% вартості, покупець має право на тримісячну відстрочку при оплаті залишку вартості об'єкта.

Прибуток власників облігацій очікується па 10% більшим, ніж той, що принесли б аналогічні кошти, вкладені в Ощадний банк.

Одеський облвиконком у 1995 р. ухвалив рішення про випуск держав­них продовольчих сертифікатів як засіб фінансування закупівель урожаю. Згідно з цим сертифікати продавалися фізичним і юридичним особам, а їхні власники отримували право власності на відповідну частку врожаю 1995 р.

У 1996 р. облігаційну позику розмістив Запорізький міськвиконком з ме­тою залучення коштів для розвитку комунальних мереж та газифікації міста. Облігації випускалися трьома серіями строком на 12 місяців у безготівковій формі як записи на рахунках депо генерального агента.

Облігацію міської позики на термін з 1 грудня 1995 р. до 31 грудня 1996 р. розмістив Харківський міськвиконком. Загальний обсяг позики становив 150 млрд. крб. Облігації місцевої позики випускались у формі цінних паперів на пред'явника і мали вільний обіг па ринку цінних паперів. Кошти від позики було спрямовано на розвиток альтернативних перевезень пасажирів міським транспортом на комерційних засадах. Генеральним аген­том з обслуговування позики було призначено комерційний банк "Грант".

У 1996 р. облігації міської житлової позики випустив Маріупольський міськвиконком строком на грудень 1996 р. - липень 1998 р. Вони випуска­лись як цільові безвідсоткові майнові облігації на пред'явника. Загальний обсяг емісії 5 млн. грн. Номінальна вартість облігації - 50 гри. Облігації ви­готовлялись у формі бланків спеціального зразка. Кожна облігація підтверджувала право її власника на отримання 0,1 м² загальної площі житла.

Міську житлову позику в 1995 р. розмістив Донецький міськвиконком загальним обсягом 500 млрд. крб. Вартість облігації - 5 млн. крб. Власник однієї облігації мав право на 0,1 м² загальної площі житла. Облігація випус­калася з 15 листопада 1995 р. по 31 травня 1997 р.

Міську позику в 1996 р. випустив Львівський міськвиконком загаль­ним обсягом 620 млрд. крб. Мета позики - мобілізація коштів на будівництво житла. Позика розміщується терміном з квітня 1996 р. до червня 1998 р. По­зика випускалась у формі відсоткових облігацій у вигляді записів па елек­тронних носіях. Функції реєстратора покладено па Львівську філію Ук­раїнської міжбанківської валютної біржі.

У 1997 р. місцеву позику обсягом понад 62 млн. грн. розмістив Одеський міськвиконком. У ході реалізації цієї позики було допущено значні помилки, внаслідок чого місту в 1998 р. довелося розрахуватися за борговими зо­бов'язаннями майном комунальної власності. Загальна сума боргових зо­бов'язань за позикою із урахуванням відсотків перевищує 90 млн. грн.

У цілому станом на середину 1998 р. 10 міст України розмістили місце­вих позик на суму майже 200 млн. грн.

В окремих містах комунальні підприємства об'єднують свої зусилля з комерційними структурами у сфері розміщення цільових позик. Таї:, у Дніпропетровську розроблено муніципальну житлову програму "Ваш дім", яка передбачає залучення коштів населення. Домобудівний комбінат і облас­не управління Ощадбанку України разом із ФК "Ельф" випускають для ре­алізації житлові векселі. Номінальна вартість векселя - 15 дол., що еквіва­лентно ціні 0.1 м² житлової площі. Власники векселів, згідно з програмою, мають стати власниками квартир.

У ряді міст України набирає поширення практика проведення аукціонів на право довгострокової оренди міських земель. їх уже проводили в Харкові, Львові, Чернігові, Миколаєві, Одесі. У травні 1995 р. Київська міська рада затвердила Положення про оренду і проведення аукціонів у Києві з продажу права довгострокової оренди земельних ділянок. Подібну практику слід поширювати, оскільки для цього створено відповідні технічні й правові передумови.

Що стосується комунального банківського кредиту, то банківськими позиками користуються лише окремі міста. Банківський кредит залишається дуже дорогим, і органи місцевого самоврядування не можуть ним користува­тися. У 1995 р. кредити банків становили 0,1% доходів місцевих бюджетів України. У 1995 р. кредити банків залучалися в місцеві бюджети в Авто­номній Республіці Крим, Дніпропетровській, Донецькій, Миколаївський, Херсонській, Чернівецькій, Чернігівській областях.

Практика реальної участі органів місцевого самоврядування у фінансо­во-кредитних відносинах поширюється. Разом з тим, можливості органів місцевого самоврядування у сфері мобілізації фінансово-кредитних ресурсів поки що обмежуються чинним законодавством України. Правове поле у сфері комунального кредиту врегульовано лише фрагментарно. Потрібно розробити та прийняти закон України про комунальний кредит і комунальні цінні папери. Органи місцевого самоврядування України мають реально ско­ристатися правом створення комунальних банків та інших фінансово-кре­дитних установ. Таке право є в багатьох розвинутих країнах. Мають його й органи місцевого самоврядування Російської Федерації на підставі феде­рального закону "Про загальні принципи організації місцевого самовряду­вання в Російській Федерації".

Положення про право створення комунальних банків та інших фінан­сово-кредитних установ органами місцевого самоврядування України закріплено в статті 70 Закону України "Про місцеве самоврядування в Ук­раїні", прийнятого 21 травня 1997 р.

У деяких містах України вже вишукуються можливості створення та­ких банків. Так, Харківський міськвиконком затвердив програму переходу до централізованого банківського обслуговування міського господарства. Зосередження коштів міських служб і підприємств комунальної власності в одному банку сприятиме ефективнішому використанню їх. З цією метою го­ловне управління економічного розвитку міськвиконкому провело серед ко­мерційних банків конкурс на право централізованого обслуговування міськвиконкому та підприємств міського господарства, які фінансуються з бюджету. Перемогу здобули банки "Граніт" і "Регіон-банк". З ними міськви­конком підписав угоду про здійснення централізованого банківського обслу­говування. Муніципальні банки створено в Києві та Сумах.

10.6. Порядок складання, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів комунальних підприємств

Кошторис бюджетних установ (комунальних підприємств) є основним плановим документом, який надає повноваження бюджетній установі щодо отримання доходів і здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення цілей, визначених на рік відповідно до бюджетних призначень.

Бюджетне призначення - повноваження, надане головному розпоряд­нику бюджетних коштів Бюджетним кодексом України, законом про Дер­жавний бюджет України або рішенням про місцевий бюджет, що має кількісні та часові обмеження та дозволяє надавати бюджетні асигнування.

Кошторис має дві складові:

• загальний фонд, який містить обсяг надходжень із загального фонду бюджету та розподіл видатків за повною економічною класифікацією на виконання бюджетною установою (далі - установа) основних функцій;

• спеціальний фонд, який містить обсяг надходжень із спеціального фонду бюджету на конкретну мету та їх розподіл за повною еко­номічною класифікацією на здійснення відповідних видатків згідно із законодавством, а також на реалізацію пріоритетних заходів, пов'яза­них з виконанням установою основних функцій.

План асигнувань із загального фонду бюджету - це помісячний роз­поділ асигнувань, затверджених у кошторисі для загального фонду, за скоро­ченою формою економічної класифікації, який регламентує взяття устано­вою зобов'язань протягом року.

Бюджетне асигнування - повноваження, надане розпоряднику бюд­жетних коштів відповідно до бюджетного призначення на взяття бюджетно­го зобов'язання та здійснення платежів з конкретною метою в процесі вико­нання бюджету.

План асигнувань є невід'ємною частиною кошторису і затверджується разом із цим кошторисом. Форма плану асигнувань затверджується Мінфіном. Установа незалежно від того, веде вона облік самостійно чи об­слуговується централізованою бухгалтерією, для забезпечення своєї діяль­ності складає індивідуальні кошториси і плани асигнувань за кожною вико­нуваною нею бюджетною програмою (функцією).

Зведені кошториси і зведені плани асигнувань - це зведення показ­ників індивідуальних кошторисів і планів асигнувань розпорядників коштів бюджету нижчого рівня, що складаються головним розпорядником для по­дання Мінфіну, Міністерству фінансів Автономної Республіки Крим, місце­вим фінансовим органам та органам Державного казначейства. Зведені кош­ториси не затверджуються.

Установам можуть виділятися бюджетні кошти тільки за наявності за­тверджених кошторисів і планів асигнувань. Установи мають право брати бюджетні зобов'язання витрачати бюджетні кошти на цілі та в межах, уста­новлених затвердженими кошторисами і планами асигнувань.

Бюджетне зобов'язання - будь-яке здійснене відповідно до бюджетно­го асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання то­вару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджет­ного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або в майбутньому.

Для здійснення програм та заходів, які проводяться за рахунок коштів бюджет}', бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів.

Розпорядники бюджетних коштів - бюджетні установи в особі їх керівників, уповноважені на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюд­жетних зобов'язань та здійснення видатків з бюджету.

За обсягом наданих прав розпорядники поділяються на головних розпо­рядників коштів бюджету та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Головні розпорядники бюджетних коштів - бюджетні установи в особі їх керівників, які визначаються відповідно до частини першої статті 22 Бюд­жетного кодексу України та затверджуються законом про державний бюд­жет або рішенням про місцевий бюджет шляхом встановлення їм бюджетних призначень.

Розпорядник коштів бюджету нижчого рівня (далі - розпорядник нижчого рівня) - розпорядник, який у своїй діяльності підпорядкований відповідному головному розпорядникові та (або) діяльність якого коорди­нується через нього.

Розпорядники нижчого рівня, до сфери управління яких належать інші розпорядники нижчого рівня, в процесі складання, розгляду, затвердження та виконання кошторисів застосовують до них положення цього Порядку, визначені для головних розпорядників.

Одержувачі бюджетних коштів (далі - одержувачі) - це підприємства і госпрозрахункові організації, громадські та інші організації, що не мають статусу бюджетної установи, які одержують кошти з бюджету як фінансову підтримку або уповноважені органами державної влади на виконання за­гальнодержавних програм, надання послуг безпосередньо через розпоряд­ників.

Одержувачі витрачають бюджетні кошти відповідно до плану викори­стання бюджетних коштів.

Типова форма плану використання бюджетних коштів, яка встанов­люється Мінфіном, у разі потреби па вимогу розпорядника може бути допов­нена іншими показниками.

Порядок складання проектів кошторисів: Мінфін, Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим, місцеві фінансові органи доводять до головних розпорядників відомості про граничні обсяги видатків загально­го фонду проекту відповідного бюджету на наступний рік, що є підставою для складання проектів кошторисів.

Для правильної та своєчасної організації роботи, пов'язаної із складан­ням проектів кошторисів, головні розпорядники, керуючись відповідними вказівками Мінфіну, Міністерства фінансів Автономної Республіки Крим, місцевих фінансових органів щодо складання проектів відповідних бюджетів па наступний рік:

• встановлюють для розпорядників нижчого рівня граничні обсяги ви­датків із загального фонду бюджету, термін подання проектів кошто­рисів і дають вказівки щодо їх складання;

• розробляють і повідомляють розпорядникам нижчого рівня інші по­казники, яких вони повинні додержуватися відповідно до законодав­ства і які необхідні для правильного визначення видатків у проектах кошторисів;

• забезпечують складання проектів кошторисів на бюджетні програ­ми (функції), що виконуються безпосередньо головними розпоряд­никами.

Головні розпорядники розглядають показники проектів кошторисів розпорядників нижчого рівня щодо законності та правильності розрахунків, доцільності запланованих видатків, правильності їх розподілу за еко­номічною класифікацією, повноти надходження доходів, додержання діючих ставок (посадових окладів), норм, цін, лімітів, а також інших показників відповідно до законодавства та складають проекти зведених кошторисів.

За проектами зведених кошторисів головні розпорядники формують бюджетні запити, які подаються Мінфіну, Міністерству фінансів Автоном­ної Республіки Крим, місцевим фінансовим органам для включення до про­ектів відповідних бюджетів у встановленому ними порядку.

Термін розгляду показників проектів кошторисів розпорядників ниж­чого рівня встановлюється головними розпорядниками так, щоб проекти зведених кошторисів могли бути своєчасно оформлені як бюджетні запити. У разі обмеження терміну формування бюджетних запитів головними роз­порядниками Мінфін, Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим, місцеві фінансові органи надають дозвіл головним розпорядникам са­мостійно визначати порядок та обсяг одержання необхідних даних для забез­печення своєчасного формування і подання бюджетних запитів.

Проекти кошторисів складаються усіма установами на наступний бюд­жетний рік, якщо ці установи функціонували до початку року, на який пла­нуються видатки. У разі якщо установи утворені не з початку року, коштори­си складаються і затверджуються для кожної установи з часу її утворення до кінця бюджетного року в загальному порядку.

У частині надходжень проектів кошторисів зазначаються планові обся­ги, які передбачається спрямувати на покриття видатків установи із загаль­ного та спеціального фондів проектів відповідних бюджетів, включаючи пла­нові обсяги запозичень, що надійдуть до спеціального фонду кошторису. У процесі складання та затвердження проектів кошторисів залишки коштів за спеціальним фондом кошторисів не плануються.

Формування доходної частини спеціального фонду проекту коштори­су здійснюється на підставі розрахунків доходів, які складаються за кожним джерелом доходів, що плануються на наступний рік.

За основу цих розрахунків беруться такі показники:

• обсяг надання тих чи інших платних послуг, а також інші розрахун­кові показники (площа приміщень і вартість обладнання та іншого майна, що здаються в оренду, кількість місць у гуртожитках, кількість відвідувань музеїв, виставок тощо) та розмір плати в розрахунку на одиницю показника, який повинен встановлюватися відповідно до законодавства;

• прогнозне надходження зборів (обов'язкових платежів) до спеціаль­ного фонду бюджету.

На підставі цих показників визначається сума доходів на наступний рік за кожним джерелом їх надходження з урахуванням конкретних умов ро­боти установи. Під час формування показників, на підставі яких визначають­ся доходи планового періоду, обов'язково враховується рівень їх фактичного виконання за останній звітний рік, а також очікуваного виконання за період, що передує планованому. Показники повинні наводитися в обсязі, зазначе­ному в розрахунку, і повністю відповідати показникам бухгалтерської звітності за відповідні періоди.

У процесі формування спеціального фонду проекту кошторису плану­вання власних надходжень бюджетних установ здійснюється за групами та підгрупами відповідно до правил, визначених законодавством для цієї кате­горії доходів бюджету.

Спеціальний фонд проекту кошторису передбачає зведення показ­ників за всіма джерелами надходження коштів до цього фонду та відповідни­ми напрямами їх використання. Розподіл видатків спеціального фонду про­екту кошторису проводиться виключно в межах і за рахунок відповідних надходжень, запланованих для цього в зазначеному фонді.

Відповідальність за виникнення заборгованості, що склалася за видат­ками спеціального фонду, несе виключно розпорядник, з вини якого вона ут­ворилась.

Під час визначення обсягів видатків розпорядників нижчого рівня го­ловні розпорядники повинні враховувати об'єктивну потребу в коштах кож­ної установи, виходячи з її основних виробничих показників і контингентів, які встановлюються для установ (кількість класів, учнів у школах, ліжок у лікарнях, дітей у дошкільних закладах тощо), обсягу виконуваної роботи, штатної чисельності, необхідності погашення дебіторської і кредиторської заборгованості та реалізації окремих програм і намічених заходів щодо ско­рочення витрат у плановому періоді. Обов'язковим є виконання вимоги що­

до першочергового забезпечення бюджетними коштами видатків на оплату праці з нарахуваннями, а також на господарське утримання установ. Під час визначення видатків у проектах кошторисів установи повинен забезпечува­тися суворий режим економії коштів і матеріальних цінностей. До кошто­рисів можуть включатися тільки видатки, передбачені законодавством, не­обхідність яких обумовлена характером діяльності установи. Видатки на придбання обладнання, капітальний ремонт приміщень тощо, які не с пер­шочерговими, можуть передбачатися лише за умови забезпечення коштами невідкладних витрат та відсутності заборгованості. При цьому видатки на за­робітну плату з коштів спеціального фонду обчислюються залежно від обся­гу діяльності, що провадиться за рахунок цих коштів, із застосуванням вста­новлених законодавством норм, які використовуються установами ана­логічного профілю.