Бюджетний календар 7 страница

"Програма підтримки" окреслює, в яких пропорціях кошти, що надхо­дять з державного бюджету, будуть поділені між окремими регіонами:

- 80% пропорційно кількості населення;

- 10% для тих регіонів, де валовий продукт у перерахунку на одного мешканця нижчий за 80% середнього по країні;

- 10% пропорційно до кількості населення в повітах, де рівень без­робіття перевищує 150% середнього по країні.

Неважко помітити, що ці критерії прямо пов'язані з цілями регіональ­ної політики Європейського Союзу на 2000-2006 pp.

Отже, предметом переговорів, що відбуваються до підписання кон­тракту, є не кількість коштів, а, скоріше, їхній розподіл між окремими проек­тами, які повинні узгоджуватися як з регіональною політикою держави, так і зі стратегіями воєводськими.

Спочатку для виконання цих контрактів у 2001-2002 pp. уряд призна­чив майже 4 млрд. злотих (близько 1,1 млрд. євро за тодішнім курсом обміну) плюс понад 4 млрд. злотих (1,15 млрд. євро) з бюджетів окремих міністерств. З огляду на труднощі в системі публічних фінансів надання цієї квоти пізніше було розтягнуте на період 2001-2003 pp.

У 2001 р. субвенціями з державного бюджету можна було профінансувати близько 7% інвестицій ґмін і майже 40% інвестицій повітів.

Дотації з позабюджетних фондів. Протягом останніх кільканадцяти років важливим джерелом інвестицій, що їх робили органи самоврядування, були кошти кількох цільових фондів, передовсім загальнодержавного й воєводських фондів охорони навколишнього середовища і водного господар­ства. Значно менші кошти надходили з Державного житлового фонду (на інвестиції в будівництво житла), а також з Державного фонду реабілітації осіб з особливими потребами.

Кошти фондів охорони навколишнього середовища складаються насамперед із платежів і штрафів за забруднення й використання навколиш­нього середовища. Такі платежі надходять як від фірм, так і від фізичних осіб (наприклад, плата за вирізання дерев). Фонди охорони навколишнього сере­довища підтримують інвестиції (як приватні, так і публічні), пов'язані з еко­логією. У випадку органів самоврядування підтримка найчастіше стосувала­ся таких проектів як розвиток каналізаційних мереж, очищення стоків, су­часні сміттєзвалища, газифікація.

У 2001 р. субвенції з цільових фондів забезпечили близько 2% усіх інвестицій органів місцевого самоврядування. Однак, поступово фонди все менше коштів призначають для субвенцій, але більше - на кредити для ор­ганів місцевого самоврядування, які мають намір інвестувати у відповідні проекти (дивись наступні розділи).

Кошти закордонних допомогових організацій. У 90-х роках більшість коштів допомогових витрачалася на програми дорадчого характеру, але по­ступово щораз більше коштів призначається па безпосередню підтримку інвестицій. З 2000 р. органи місцевого самоврядування могли користуватися послугами таких фондів:

- програма активізації сільської місцевості;

- позичка Світового банку (100 млн. доларів), яка для органів самоврядування була доступна у формі субвенції;

- Фонди Європейського Союзу:

• PHARE 2000;

• ISPA - призначена для підтримки інвестицій, пов'язаних з транспор­том і охороною природного середовища; фінансує тільки великі про­екти (понад 5 млн. євро);

• SAPARD програма призначена для розвитку сільської місцевості; один з чотирьох її компонентів стосується розвитку інфраструктури й реалізується органами місцевого самоврядування.

Незважаючи на зростання, частка закордонних допомогових коштів у межах всієї країни невелика - в 2002 р. вони становили 2% від суми всіх інве­стицій органів місцевого самоврядування. Проте в окремих містах або гмінах ця частка може бути значно більшою. Більш суттєвого зростання можна че­кати лише після 2004 p., коли польські органи місцевого самоврядування почнуть користуватися Структурним фондом Європейського Союзу.

Використання коштів допомогових фондів досить складне. Слід розробити досить складну документацію, що доводить потребу реалізації інвестиції, й описати очікувані вигоди (за допомогою дуже складного методу аналізу ефективності вкладення коштів) як і виконання дріб'язкових вимог щодо вибору виконавців інвестиції. Обов'язковим є також фінансування власного внеску, оскільки навіть у найкращому випадку допомогові кошти можуть становити не більше ніж 75% інвестиції. У багатьох випадках (на­приклад, у програмі SAPARD) потрібно спочатку витратити повну суму коштів, а лише потім намагатися отримати відшкодування з коштів Євро­пейського Союзу.

Поворотні кошти. Відоме з теорії публічних фінансів "золоте правило збалансованого бюджету" говорить, що неприпустимо брати в борг гроші для фінансування поточних видатків, але у випадку інвестиційних видатків це часто не лише припустимо, але й бажано. Поворотні кошти довше є голо­вним джерелом фінансування інвестицій у Сполучених Штатах і багатьох країнах Західної Європи.

Польське законодавство не обмежує цілей, на які органи місцевого са­моврядування можуть позичати гроші. Отже, теоретично можуть трапитися кредити, взяті на поточні витрати. Такі ситуації нечасті, але, на жаль, дедалі трапляються частіше.

Регулювання щодо величини заборгованості належить до найжорсткішого в країнах Центральної та Східної Європи. Найважливіші пра­вила й обмеження, що діють у цій сфері, можна підсумувати так:

- першим обмеженням заборгованості є записане в конституції обме­ження величини публічного боргу до 60% ВВП. Обмеження це сто­сується як уряду, так і органів місцевого самоврядування. Ліміт бор­гу не розділений між рівнями публічного управління. На практиці схоже, що заборгованість уже наближається до цієї цифри, визначе­ної конституційно, незважаючи на дуже обережну фінансову політи­ку органів самоврядування, здатність яких брати кредити може вия­витися обмеженою внаслідок значного дефіциту державного бюдже­ту й цільових фондів, що діють на центральному рівні;

- більш детальні регулювання містить закон про публічні фінанси:

• загальна квота кредитів і позичок, цінних паперів, що підлягають ви­купу, а також потенціальних квот узятих зобов'язань, що підлягають сплаті в поточному бюджетному році, не може перевищувати 15% планованих на цей рік доходів бюджету територіальної громади;

• загальна квота боргу на кінець бюджетного року не може перевищу­вати 60% доходів територіальної громади в цьому році;

• в ситуації, коли рівень публічної заборгованості перевищує 50% ВВП, передбачені спеціальні "санаційні" процедури;

- прогнози квот боргу й доходів органів місцевого самоврядування (вони є підставою для дотримання вищеописаних обмежень) розгля­даються регіональними рахунковими палатами. Це має перешкодити або принаймні обмежити практику "творчого фінансового плануван­ня", що має на меті обійти ліміти заборгованості.

У першій половині 90-х років використання кредитів польськими ор­ганами місцевого самоврядування було явищем дуже рідкісним. Це відбува­лося з багатьох причин, зокрема:

- високий рівень інфляції й непередбачуваність доходів, пов'язана з макроекономічними факторами;

- слабкість банківської системи і нерозуміння специфіки потреб місце­вого самоврядування;

- брак досвіду в посадовців органів місцевого самоврядування в галузі сучасного фінансового планування й брак уміння керувати боргом.

Поступово ситуація змінилася, і в 2001 р. поворотними коштами профінансовано близько 40% усіх інвестиційних витрат органів місцевого самоврядування. Як бачимо, ще кілька років тому борг був не тільки значно нижчий, ніж тепер, але основна його частина походила не з комерційних джерел, а складалася з пільгових позичок. Головним джерелом таких пози­чок були фонди охорони навколишнього середовища. Крім субвенцій, вони позичають гроші на екологічні інвестиції. Пільговий характер цих позичок виявляється двома способами:

- відсоткова ставка звичайно значно нижча від комерційної (змінюється залежно від роду інвестиції і ще деяких чинників, але може бути навіть втричі нижчою, ніж у комерційному банку);

- якщо інвестиція витримана у відведені терміни, а екологічні наслідки відповідають закладеним у проект, то до половини вартості позички може бути списано.

Уже кілька років найважливішим джерелом поворотних коштів є ко­мерційні банки. Органи місцевого самоврядування - дуже поважний клієнт для банків, а проблеми з вчасною сплатою заборгованості траплялися до цьо­го часу дуже рідко.

Близько 100 самоврядних одиниць, особливо великих міст, фінансує частину своїх інвестицій за допомогою емісії облігацій. Деякі міста (напри­клад, Краків, найбільша емісія якого становила 100 млн. доларів) розміщува­ли свої емісії на міжнародних ринках, що пов'язано з необхідністю отриман­ня оцінки від однієї з відомих міжнародних рейтингових агенцій. Кілька польських міст має оцінку ВВВ+ від агенції Standard & Poor, що дає можливість шукати кошти на вигідних умовах.

У цілому по країні борг органів місцевого самоврядування тримається на досить низькому рівні. Він нижчий, ніж у більшості європейських країн. Однак ситуація може відрізнятися в окремих одиницях. Наприкінці 2002 р. з більше ніж 2800 самоврядних одиниць у понад 70-ти борг перевищував 50% річних доходів, що в багатьох випадках було вже небезпечним рівнем. Ще гірше, що в 175 випадках рівень взятого в 2002 р. боргу був вищим за рівень інвестиційних видатків. Це означає, що частина позичених грошей була вит­рачена на поточні витрати.

Та найважливіша загроза кредитній політиці органів самоврядування пов'язана з високим рівнем публічного боргу. Схоже, що вже в найближчі місяці він перевищить 50% ВВП. що призведе до утруднення отримання но­вих кредитів за законом про публічні фінанси. Таким чином, користування кредитами для більшості органів самоврядування може бути обмежене висо­ким рівнем заборгованості центрального бюджету. Ще гірше те, що цей уря­довий борг призначений на фінансування суспільних витрат, а отже, неузгоджений із золотим правилом збалансованого бюджету центральний борг мо­же обмежити здатність місцевого самоврядування позичати гроші для фінансування інвестиційних видатків. Одним з негативних наслідків такої ситуації є утруднення використання місцевим самоврядуванням коштів Європейського Союзу, призначених на розвиток. Органи місцевого самовря­дування в Польщі щороку виділяють на інвестиції значні кошти. Завдяки цьому самоврядування відіграло й відіграє важливу роль у процесі мо­дернізації країни й виправленні недоліків розвитку інфраструктури, що накопичувалися протягом багатьох років. Однак турбує те, що зменшується за­гальна величина інвестицій.

Джерела фінансування інвестицій самоврядних досить різноманітні. Дедалі більшу роль серед них відіграють поворотні кошти, а також фонди, що походять з Європейського Союзу. Ці останні досі становили невелику ча­стину всіх інвестиційних видатків.

Безпосередня допомога держави в справі самоврядних інвестицій на­бирає форм підтримки реалізації стратегій розвитку самоврядних воєводств за посередництвом регіональних контрактів.

3.5.Оподаткування органів самоорганізації населення

Питання реєстрації органів самоорганізації населення(ОСН) як юри­дичної особи не таке просте, як здається. Відповідно до статті 13 Закону "Про органи самоорганізації населення", реєстрація здійснюється виконко­мом відповідної ради. Документів, необхідних для реєстрації, небагато, і са­ма процедура реєстрації нескладна.

Найскладнішою є подальша реєстрація ОСН в інших органах держав­ної влади, адже будь-яка юридична особа в Україні має пройти усі реєстраційні етапи від управління статистики до різноманітних фондів соціального страхування.

Найважливішим наслідком такої реєстрації є отримання юридичною особою довідки про облік платника податку в податковій інспекції. І ось тут починається не зовсім зрозумілий правовий статус ОСН як платника подат­ку.

Питання оподаткування будь-яких юридичних осіб в Україні здійснюється відповідно до Закону "Про оподаткування прибутку підприємств". За цим законом у нас вирізняються два режими оподаткуван­ня: загальний, де ставка оподаткування прибутку та спеціальний - для не­прибуткових організацій, які у випадку їх відповідності ознакам, визначеним у 4.7.11 Закону, не оподатковуються податком на прибуток підприємств. На жаль, п.п. а) п.7.11.1 відносить до неприбуткових організацій лише "органи місцевого самоврядування та створені ними установи або організації, що ут­римуються за рахунок коштів відповідних бюджетів". Як бачимо, тут не йдеться про органи самоорганізації населення, які створюються фізичними особами і можуть фінансуватися з місцевого бюджету проте вони не створю­ються органами самоврядування. Тому сподіватися, що податкова адміністрація віднесе до неприбуткових організацій (далі - НПО) органи са­моорганізації за цим пунктом, навряд чи можливо. Пп. г) цього ж 7.11.1 пункту дає деякі шанси для реєстрації ОСН як НПО, але знову ж таки це за­лежатиме від податкової адміністрації. Адже цей пункт відносить до НПО інші юридичні особи "діяльність яких не передбачає одержання прибутку згідно з нормами відповідних законів". Проте в Законі "Про ОСН" не сказа­но, що ОСН - неприбуткова організація.

Отже, поки що можна стверджувати, що ОСН як юридична особа мо­же бути неприбутковою організацією. У статуті ОСН можна прямо передба­чити усі вимоги щодо неприбутковості, проте остаточне слово буде за по­датковою адміністрацією. Коли ж ОСН буде звичайним платником податків, то кошти, які він отримуватиме як з бюджету, так і від інших надходжень, підлягатимуть оподаткуванню на загальних підставах.

Виходячи з цього, більш ефективним може виглядати механізм ле­галізації ОСН без реєстрації його як юридичної особи та фінансування через місцевий бюджет за статтею "витрати на органи управління". Конкретні про­цедури такого фінансування відомі в кожній міськраді.

Товариства співвласників багатоквартирних будинків (кондомініуми).

Земля та оподаткування

Порядок утворення та діяльності товариств співвласників багатоквар­тирних будинків та їх об'єднань визначається Законом "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку". Цей закон визначає, що житло­вим комплексом, який є власністю товариства, визнається: "Єдиний ком­плекс нерухомого майна, що утворений земельною ділянкою в установлених межах, розміщеним на ній жилим багатоквартирним будинком або його час­тиною разом із спорудами та інженерними мережами, які утворюють цілісний майновий комплекс".

Тобто у визначенні житлового комплексу присутнє поняття земельної ділянки. Крім цього закон вводить в обіг ще одне поняття, що стосується землі: це "прибудинкова територія — територія навколо багатоквартирного будинку, визначена актом на право власності чи користування земельною ділянкою і призначена для обслуговування багатоквартирного будинку".

На відміну від Закону "Про органи самоорганізації населення", об'єднання співвласників багатоквартирного будинку за законом визнається "неприбутковою організацією і не має на меті одержання прибутку для його розподілу між членами об'єднання"(ст.4).

Поряд із статусом неприбутковості, об'єднання "може здійснювати гос­подарську діяльність для забезпечення власних потреб безпосередньо або шляхом укладення договорів з фізичними чи юридичними особами"(ст.4).

Тобто, об'єднання не сплачує податок на прибуток, включається до реєстру неприбуткових організацій, але може отримувати доходи від госпо­дарської діяльності без оподаткування, якщо ці доходи ідуть на статутну діяльність, а не розподіляються між членами об'єднання. Це зафіксовано у пп.є ч. 7.11.1 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств", який відносить до неприбуткових організацій "об'єднання співвласників багато-к­вартирних будинків, створених у порядку, визначеному законом". Ч. 7.11.7 встановлює, що для об'єднань співвласників багатоквартирних будинків "від оподаткування звільняються доходи, отримані у вигляді внесків, коштів або майна, які надходять для забезпечення потреб їх основної діяльності, та у ви­гляді пасивних доходів".

Виходячи з наведених вище норм закону, можна стверджувати, що об'єднання співвласників як неприбуткова організація може мати у влас­ності майно у вигляді житлового комплексу, необхідних для його обслугову­вання інженерних споруд, коштів тощо, а також земельну ділянку як у влас­ності, так і в користуванні.

Земельна ділянка надається такому об'єднанню відповідним органом місцевого самоврядування(міськрадою). Порядок отримання ділянки у власність чи користування визначається "Положенням про порядок встанов­лення та закріплення меж прибудинкових територій існуючого житлового фонду та надання їх у спільне користування або спільну сумісну власність земельних ділянок для спорудження житлових будинків" затвердженим спільним Наказом Державного комітету по земельних ресурсах. Державного комітет^' у справах містобудування і архітектури, Державного комітету по житлово-комунальному господарству, Фонду державного майна №31/30/53/396. За цим наказом, "передача прибудинкових територій (зе­мельних ділянок) у користування чи власність Об'єднанням власників бу­динків здійснюється за їх зверненням до відповідних органів місцевого само­врядування".

Межі встановленої прибудинкової території закріплюються межовими знаками на місцевості. Розмір та архітектурне рішення межових знаків вста­новлюються відповідними органами місцевого самоврядування.

2.10. Після відведення прибудинкової території складається акт про перенесення меж у натурі. До акта додається план зовнішніх меж ділянки із зазначенням її розмірів.

2.11. Об'єднанням власників будинків вилається державний акт па право постійного користування землею."

Отже, об'єднання співвласників багатоквартирного будинку для забез­печення свого нормального існування має подбати про декілька важливих речей, перед остаточним оформленням усіх документів про прийняття на свої плечі утримання житлового комплексу: здійснити перевірку стану бу­динку та домогтися відповідного ремонту передусім крівлі та інженерних споруд; з'ясувати правовий статус навколобудинкової території і здійснити разом з органами місцевого самоврядування необхідні роботи по закріплен­ню земельної ділянки за будинком та визначити межі території на місце­вості; підготувати всі необхідні установчі документи відповідно до Закону "Про об'єднання співвласників багатоквартирних будинків"; здійснити попе­редню оцінку можливостей утримання будинку його власниками за різними схемами, що передбачені вищезгаданим законом; віднайти із середовища власників квартир осіб, що мають необхідний організаційний потенціал та бажання зрушити весь пласт проблем, що з'являться на шляху конститую­вання цього об'єднання.

3.6. Місцеві податки та збори

Критерії встановлення місцевих податків. При встановленні ставок місцевих податків органи місцевого самоврядування повинні дотримуватись певних критеріїв, зокрема:

1. Ефективність - встановлений податок повинен приносити прибу­ток не менший, ніж адміністрування його збору, при цьому прибу­ток повинен бути максимально великим, щоб не допустити вста­новлення великої кількості податків. Другий критерій ефектив­ності пов'язаний з економічною ефективністю. Майже всі податки

впливають на розвиток підприємництва в регіоні. Надвисокі по­датки сприяють відтоку бізнесу з даного регіону. Практика засвідчує, що справляння податків максимально ефективне, коли від них складно ухилитися. Так, податок на нерухомість вва­жається ефективним, оскільки власники практично не можуть ухилятися від сплати цього податку. Разом з тим крива Лаффера показує, що встановлення максимальних ставок не приносить мак­симальних надходжень від податків в місцевий бюджет.

2. Справедливість - досить суб'єктивна характеристика. Звичайно за­стосовується такий критерій справедливості — за однакових обставин на платників податків має накладатися однаковий податок.

3. Альтернативою принципу справедливості, орієнтованого на платос­проможність, є принцип користування благами. Звичайно, що знач­на частина місцевих податків йде на надання комунальних послуг, якими користується місцеве населення й підприємці. Згідно з прин­ципом користування благами, щоб задовольнявся критерій справед­ливості, з обох платників податків, які отримують однакову вигоду від якоїсь комунальної послуги, повинні стягуватися однакові подат­ки (незалежно від їхньої платоспроможності).

4. Прив'язаність податків до місцевих видатків. Податки повинні бу­ти чітко пов'язані з видатками місцевої влади, щоб платники знали про підзвітність їм місцевої влади за те, як використовуються подат­кові надходження. Крім того, практика європейських країн у сфері місцевого оподаткування доводить, що місцеві податки повинні бу­ти прямими. Коли податковий тягар безпосередньо простежується й відчувається тими, хто сплачує податок, зростає ймовірність того, що платники підтримуватимуть публічних посадових осіб у їхніх діях більше, ніж коли йшлося б про непрямі податки.

5. Гнучкість. Місцева податкова система повинна стимулювати розви­ток пріоритетних сфер бізнесу в конкретному регіоні та гнучко реа­гувати на зміни в фіскальній та інфляційній політиці держави.

Місцеві податки в Україні

В Україні система справляння місцевих податків та зборів визначається Законом України „Про систему оподаткування в Україні" та Декретом Кабінету Міністрів „Про місцеві податки та збори". Ця система не тільки не­досконала,а й нецілісна. Зокрема, якщо ст.1 Декрету передбачає встановлен­ня податку з продажу імпортних товарів, то ст.15 Закону дає вичерпний пе­релік місцевих податків та зборів, де про цей податок уже не згадується.

Крім того ситуація, коли 3 з 14 зборів залежать від наявності іподромів призвела до того, що фактично лише декілька великих міст можуть у повній мірі запровадити всі місцеві податки та збори. У більшості обласних центрів немає бази оподаткування 4 з 15 місцевих податків і зборів. У районних цен­трах, невеликих містечках та селах кількість місцевих податків та зборів не перевищує 10. Велика кількість зборів разові, крім того, збір за право проведення кіно- і телезйомок та збір з власників собак не тільки мало ефектив­ний, але його важко й справляти.

Уся ця ситуація призводить фактично до відсутності реального впли­ву органів місцевого самоврядування на формування доходної частини своїх бюджетів. Міста та селища є „заручниками" центральної влади. Саме в Києві визначається система справляння загальнодержавних податків та зборів, ча­стки яких виступають основним джерелом наповнення місцевих бюджетів. Місцева влада відсторонена не тільки від бюджетування, вона не впливає на стан економічного та соціального розвитку території. Через таку систему справляння місцевих податків та зборів місцева влада суттєво може вплива­ти лише на 2 сфери підприємництва:

— торгівлю, та й то переважно на ринках через механізми ринкового збору та збору за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі;

— готельний бізнес - через готельний збір.

Ці збори, а також комунальний податок та податок з реклами - фак­тично єдине залежне від місцевої влади джерело наповнення бюджетів. Саме тому практично в усіх містах ці податки, за винятком ринкового збору, вста­новлюються на максимальному рівні. З них диференційовані ставки вста­новлені по справлянню ринкового збору та збору за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг. Інші ставки встановлено на максимальному чи близькому до максимального рівні.

У районних центрах кількість впроваджених місцевих податків та зборів становить 5-9.

Зокрема в більшості міст встановлені максимальні ставки по готельно­му збору, збору за парковку автомобілів, збору за видачу ордера на квартиру. При цьому диференціювання ставок останнього збору та податку з реклами іноді не відповідає чинному законодавству.

Частка місцевих податків та зборів у доходній частині бюджетів міст рай­онного максимального значення набуває від 4% (у Вижниці) до 10 % (у Гли­бо ці).

Попередній аналіз рішень місцевих органів влади показує, що встанов­лення максимальних ставок місцевих податків не вирішує питання наповнюваності бюджетів, разом з тим це негативно впливає на деякі види підприємницької діяльності. Зокрема в м. Вижниця розміщений єдиний го­тель, ставка готельного збору в цьому місті становить 20%. Це призвело до високої вартості проживання в готелі та низької його наповнюваності. Більшість туристів надає перевагу проживанню в приватному секторі. Ми пропонуємо встановити пільгову ставку готельного збору в розмірі 5% і про­тягом 5 років направляти весь цей збір на поліпшення інфраструктури цього готелю. Це сприятиме збільшенню надходжень від готельного збору в май­бутньому.

Перспективи розвитку системи місцевого оподаткування

На сьогоднішній день в Україні існують, як мінімум, два підходи до по­дальшого формування системи місцевих податків та зборів.

1. Усунення теперішніх недоречностей у встановлені місцевих податків та зборів при фактичному збереженні існуючої системи. Такий підхід представлений у проекті Податкового кодексу. Цей проект передбачає впровадження 9 місцевих зборів:

- готельний збір;

- єдиний збір за видачу дозволів на будівництво житлових будинків, інших нерухомих об'єктів індивідуального будівництва;

- єдиний збір за видачу дозволів на будівництво нерухомих об'єктів виробничого або невиробничого призначення;

- збір за видачу дозволу на первинне розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг;

- збір за використання місцевої символіки;

- збір за організацію гастрольних заходів нерезидентів;

- збір за паркування автотранспорту;

- рекламний збір;

- ринковий збір.

Така система оподаткування приведе до несуттєвого збільшення част­ки (до 15-20%) місцевих податків та зборів у місцевих бюджетах.

2. Збільшення можливості впливу органів місцевого самоврядування на наповнюваність місцевих бюджетів. Цей шлях представлений у Законі України «Про місцеві податки та збори»:

- місцевий податок на прибуток підприємств;

- місцевий податок на доходи фізичних осіб;

- податок па нерухоме майно;

- инковий податок;

- готельний податок;

- торговий патент на деякі види підприємницької діяльності;

- рекламний збір;

- збори з торгової діяльності:

• збір за видачу дозволу на стаціонарне розміщення об'єктів торгівлі та сфери побутових послуг (крім закладів грального бізнесу);

• збір за видачу дозволу на стаціонарне розміщення закладів грального бізнесу;

• збір за видачу дозволу на тимчасове розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг;

- збір з паркування автотранспорту;

- будівельний збір;

- екологічний збір (збір за забруднення природного навколишнього середовища).

Запровадження податку на нерухомість, як місцевого податку дозво­лить збільшити роль місцевих податків у наповнюваності місцевих бюд­жетів. Частка цих податків у доходній частині бюджету зросте до 40-50%.

Органи місцевої влади повинні докласти максимально зусиль для лобіювання прийняття саме такої редакції Закону України "Про місцеві податки та збори". Запровадження такої системи місцевого оподаткування приведе до на­ближення української податкової системи до загальноєвропейських стандартів,

Розділ 3. Фінансові ресурси місцевого самоврядування

де місцева влада є не тільки розпорядником видаткової частини місцевих бюд­жетів, а й реально впливає на доходну його частину.

Питання для самоконтролю

1. Який порядок передачі коштів між загальним і спеціальним фондом?

2. Чи можна отримувати в Державному казначействі України коротко­строкові позички на покриття короткострокових касових розривів у процесі виконання місцевих бюджетів?

3. Які кошти можна передавати до бюджету розвитку і на які повнова­ження?

4. Чи може сільська лікарня фінансуватися з районного бюджету, якщо вона обслуговує чотири територіальні громади району?

5. Як врегулювати питання власності й фінансування бюджетних ус­танов, які належать територіальним громадам, а фінансуються з районного бюджету, і навпаки?

6. Чи міський голова може бути розпорядником коштів міського бюдже­ту?

Розділ 4. Організація формування і розподілу коштів органів місцевого самоврядування

4.1. Принципи формування і розподілу місцевих бюджетів.

4.2. Бюджетний розпис.

4.3. Складання місцевих бюджетів.4.4.

4.4. Затвердження і виконання місцевого бюджету.

4.5. Внесення змін до бюджетних призначень.

4.6. Створення умов для підвищення відповідальності.

4.7. Бюджет розвитку місцевого самоврядування.

Основні терміни і поняття; кошик доходів, секвестрування, транс­ферт, бюджетне вирівнювання, бюджетні призначення, бюджетний розпис.

4.1. Принципи формування і розподілу місцевих бюджетів

Достатнє фінансове забезпечення місцевих бюджетів - необхідна пере­думова економічного зростання.

У сучасних умовах місцеві бюджети в Україні формуються за рахунок надходжень з таких джерел: закріплених доходів;

— регульованих доходів; дотацій, субсидій, субвенцій;

- інших джерел.

Під закріпленими доходами слід розуміти доходи, що закріплені за певним місцевим бюджетом. Це не власні доходи для місцевого самовряду­вання, але за рахунок їх прогнозованості та стабільності вони можуть забез­печити основу самостійності місцевих бюджетів.