Бюджетний календар 5 страница

Розробка проекту бюджету області мас такі етапи: розрахунок з вико­ристанням існуючих нормативів та цін, обсягів робіт, передбачених на на­ступний рік, кошторису затрат; розрахунок доходної бази області - усіх по­даткових надходжень та платежів на території області як загальнодержав­них, так і закріплених за місцевими бюджетами; визначення необхідних сум відрахувань від загальнодержавних доходів як різниці між проектом вит­ратної частини бюджету та власними доходами; конкретизація надходжень із загальнодержавних доходів за їх джерелами та визначення проектів нор­мативів відрахувань як відсоткового відношення суми, що надійшла до місцевого бюджету, до загального розміру доходів з даного джерела. Ці нор­мативи з відповідними корективами потім щорічно затверджує Верховна Рада України.

Основний недолік цього порядку - затратний підхід до формування місцевого бюджету, наслідком якого є виродження регіонів, відсутність сти­мулів до підвищення доходної бази.

У кожному регіоні історично склалися господарські комплекси, які суттєво відрізняються між собою і цим визначаються великі відмінності в до­ходах місцевих бюджетів у розрахунку на душу населення як власних (закріплених), так і загальнодержавних. Тому й відсоток доходів, які залиша­ються в місцевому бюджеті, не можуть бути однаковими для регіонів з різни­ми господарськими комплексами. Це підтверджує і світовий досвід.

З цього можна дійти висновків:

1. Бюджетна децентралізація має проводитись перекладанням не дефіциту та фіскального тиску на місцеві бюджети, а перекладанням повноважень та фінансових важелів на місцеві органи самоврядуван­ня від централізованих міністерств та відомств.

2. Формування доходів місцевих бюджетів має здійснюватися за прин­ципом бюджетної еквівалентності або за принципом національної солідарності.

3. Затратний підхід до формування місцевих бюджетів, що застосо­вується зараз, має наслідком виродження регіонів та відсутність сти­мулів до підвищення доходної бази місцевих бюджетів.

3.2. Джерела формування доходів місцевого самоврядування за рівнями місцевих бюджетів

Доходи місцевих бюджетів формуються з різних джерел, причому порядок їхнього формування залежно від джерела регулюється різними законодавчими актами, але суть формування цих різних джерел одна - податкові чи неподаткові надходження від підприємств усіх форм влас­ності та від населення, які об'єднуються у фінансові ресурси і зосереджу­ються в місцевому бюджеті. Основним джерелом формування фінансо­вих ресурсів місцевих бюджетів є податки. Суть податків криється насам­перед у примусовому відчужуванні державою частини знову створюваної вартості.

Проблема формування доходної бази місцевих бюджетів останніми роками перебуває в центрі уваги науковців, працівників ор­ганів виконавчої влади і місцевого самоврядування та фінансових ор­ганів. Але на сьогодні спроби їх реформування в Україні не привели до створення зваженої системи розподілу повноважень між органами дер­жавної та місцевої влади. Не було розроблено адекватного механізму формування місцевих бюджетів і вирівнювання їх фінансових можли­востей навіть із прийняттям Бюджетного кодексу України 27 липня 2001 р. В економічній літературі немає науково обгрунтованих поло­жень формування доходної бази місцевого бюджету, яка відповідала б фінансовим вимогам покладених на місцеві органи влади повноважен­ням. Місцевий бюджет повинен бути потужним інструментом присто­сування поточного рівня економічного та соціального розвитку країни до пріоритетів розвитку суспільства. В ідеальному випадку, він має бу­ти складений як засіб збереження балансу інтересів між перспективами економічного росту та потребами соціального розвитку.

Огляд висловлювань ряду політичних діячів України та перегляд медійних архівів у системі електронного пошуку за 1996-2004 pp. на те­му "міжбюджетна реформа" свідчать, що майже ніхто не сумнівався в не­обхідності, доцільності, своєчасності та невідкладності її проведення. Порівняння планування доходів бюджету та його виконання протягом 1995-2004 pp. показує, що заплановані надходження мають тенденцію до перевищення фактичних доходів бюджету. Це вказує на те, що в Україні існують серйозні проблеми з плануванням доходної частини бюджету, що, власне, й ускладнює контроль бюджетних видатків. З початку 1997 р. спостерігається така тенденція щодо оцінки доходів: чим вищі заплано­вані обсяги бюджетних надходжень, тим нижчий рівень виконання бюд­жету. Коротке ознайомлення зі структурою доходних статей бюджету у 1998 та 1999 роках показує, що частки доходів від неподаткових надхо­джень та доходів від операцій з капіталом зросли в загальній сумі до­ходів бюджету відповідно на 1,23% та 1,5%. Цс стало можливим за раху­нок інших джерел, наприклад, податкових надходжень та державних цільових фондів. Щоб утримати запланований рівень фактичного над­лишку бюджету, який спостерігався в 2000 p., уряд має зосередитися на можливості зниження суми доходних статей, що, у свою чергу, має су­проводжуватися відповідним зменшенням обсягу видатків бюджету. Можна навести декілька причин виправданості цього заходу. По-перше, значні бюджетні кошти потрібні для виконання зобов'язань України пе­ред іноземними кредиторами, а по-друге, необхідно було б перерахувати доходні статті бюджету відповідно до більш реалістичних оцінок базових макроекономічних показників.

Науковцям та видатним діячам України, які мають обмежений простір для здійснення маневру, потрібно було переглянути свій підхід до бюджет­ної політики та її застосування. Необхідно також наголосити на тому, що спроможність досягти перевищення бюджетних доходів над видатками і са­ма ідея бюджетного надлишку - різні речі. Говорячи точніше, оцінка можли­вості доступу до ринків капіталу (міжнародних, національних чи регіональ­них) і накопичення фондів через надходження від приватизації на сьо­годнішній день представляються як занадто оптимістичні. Отже, з метою за­побігання ризикам, пов'язаним із зовнішніми запозиченнями, та інших мож­ливих наслідків, як наприклад інфляційний прес, місцеві органи влади ма­ють спиратися на реалістично спланований місцевий бюджет, що, у свою чергу, дозволить відновити довіру до економіки України. Потрібне таке за­конодавство, яке встановило б тривалі та справедливі "правила гри" в міжбюджетних відносинах.

Таким документом є Бюджетний кодекс України, прийнятий 21 липня 2001 р. Ціла низка його положень виходять за межі просто бюджетних інструкцій, а можуть прямо вплинути на розвиток малого та середнього бізнесу на місцях та поліпшити наповнення місцевих бюджетів.

Бюджет складається із загального та спеціального фондів (рис. 2).

Загальний фонд бюджету включає:

1) усі доходи бюджету, крім тих, що призначені для зарахування до спеціального фонду;

2) усі видатки бюджету за рахунок загальних надходжень бюджету;

3) різницю між доходами і видатками загального фонду бюджету.

Надходження від здійснених запозичень, видатки на обслуговування

боргу, забезпечення виконання гарантій і забезпечення інших боргових зо­бов'язань включаються тільки до загального фонду бюджету, якщо законо­давством не передбачено інше.

Спеціальний фонд бюджету включає:

1) бюджетні призначення на видатки за рахунок конкретно визначених джерел надходжень;

2) гранти або дарунки (у вартісному обрахунку), одержані розпорядни­ками бюджетних коштів на конкретну мету;

3) різницю між доходами і видатками спеціального фонду бюджету.

На відповідний бюджетний період склад спеціального фонду бюджету

визначається Законом України про Державний бюджет України або рішен­ням про місцевий бюджет.

Підставою для рішення відповідної ради про створення спеціального фонду у складі місцевого бюджету може бути лише закон України.

Передача коштів між загальним та спеціальними фондами бюджету дозволяється тільки в межах бюджетних призначень.

Платежі за рахунок спеціального фонду здійснюються в межах коштів, що надійшли до фонду на відповідну мету.

У статті 2.19 Бюджетного кодексу України визначення доходів місце­вого бюджету дано як усі податкові, неподаткові та інші надходження на без­поворотній основі, справляння яких передбачено законодавством України (трансферти, дарунки, гранти), а кошик доходів бюджетів місцевого само­врядування за статтею 2.23 визначається як податки і збори (обов'язкові пла­тежі), закріплені на постійній основі за бюджетами місцевого самоврядуван­ня та враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів.

Згідно статті 9 Бюджетного кодексу України, доходи місцевого бюдже­ту класифікуються за такими розділами:

1) податкові надходження - тобто прибутковий податок з громадян у частині, визначеній статтею 65 цього Кодексу; державне мито в час­тині, що належить відповідним бюджетам; плата за ліцензії на про­вадження певних видів господарської діяльності та сертифікати, що видаються виконавчими органами відповідних рад; плата за держав­ну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, що справ­ляється виконавчими органами відповідних рад; плата за торговий патент на здійснення деяких видів підприємницької діяльності (ви­нятком плати за придбання торгових патентів пунктами продажу нафтопродуктів (станціями, заправними пунктами), що справ­ляється виконавчими органами відповідних рад; надходження адміністративних штрафів, що накладаються виконавчими органа­ми відповідних рад або утвореними ними в установленому порядку

адміністративними комісіями; єдиний податок для суб'єктів малого підприємництва у частині, що належить відповідним бюджетам;

2) неподаткові надходження, тобто доходи від власності та підприємницької діяльності, адміністративні збори та платежі, дохо­ди від некомерційного та побічного продажу; надходження від штрафів та фінансових санкцій та інші неподаткові надходження;

3) доходи від операцій з капіталом;

4) трансферти, тобто кошти, одержані від інших органів державної вла­ди, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших держав або міжнародних організацій на бе­зоплатній та безповоротній основі.

Причому згідно зі статтею 65 Бюджетного кодексу України, нормати­ви відрахувань від прибуткового податку з громадян до бюджетів місцевого самоврядування становлять: до доходів бюджетів міст Києва і Севастополя зараховується 100% загального обсягу прибуткового податку з громадян, що справляється на території цих міст, до доходів бюджетів міст республікансь­кого (Автономній Республіці Крим) та обласного значення зараховується 75% від загального обсягу прибуткового податку з громадян, що справ­ляється на території цих міст, до доходів бюджетів міст районного значення, сіл, селищ зараховується 25% від загального обсягу прибуткового податку з громадян, що справляється на цій території. Таке положення справ може ма­ти наслідком те, що "базові" ланки бюджетної системи, тобто місцеві бюдже­ти міст, сіл, та селищ, які безпосередньо задіяні у формуванні ВВП країни і які мають у своєму розпорядженні лише 25% від прибуткового податку з гро­мадян, що працюють на території цих адміністративних одиниць, не мають змоги економічно розвиватись і в них немає потреби досить жорстко контро­лювати місцеві підприємства щодо вчасної виплати заробітної плати та по­вноти її показу у бухгалтерській документації. Відповідно, це не може нега­тивно не позначитися на поповненні доходної частини цих місцевих бюд­жетів.

За статтею 66 Бюджетного кодексу складом доходів бюджету Автоном­ної Республіки Крим, обласних та районних бюджетів, які враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів є: 25% прибуткового податку з громадян, що справляється на території Автономної Республіки Крим та відповідної області; 25% плати за землю, що справляється на території Авто­номної Республіки Крим та відповідної області; плати за ліцензії на провад­ження певних видів господарської діяльності та сертифікати, що видаються Радою міністрів Автономної Республіки Крим та обласними державними адміністраціями; 50% прибуткового податку з громадян, що справляється на території сіл, селищ, міст районного значення; 15% плати за землю, що спла­чується на території сіл, селищ, міст районного значення; плати за ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності та сертифікати, що ви­даються районними державними адміністраціями; плати за державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, що справляється районни­ми державними адміністраціями; надходження адміністративних штрафів, що накладаються районними державними адміністраціями або утвореними ними в установленому порядку адміністративними комісіями.

Доходи місцевих бюджетів, що ие враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, становлять: місцеві податки і збори, 100% плати за землю - лише для бюджетів міст Києва та Севастополя; 75% плати за землю - для бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення; 60% плати за землю для бюджетів сіл, селищ, міст районного значення; податок з власників транспортних засобів та інших са­мохідних машин і механізмів у частині, що зараховується до відповідного бюджету; надходження сум відсотків за користування тимчасово вільними бюджетними коштами; податок на промисел, що зараховується до бюджетів місцевого самоврядування; надходження дивідендів, нарахованих на акції (паї) господарських товариств, що є у власності відповідної територіальної громади; плата за забруднення навколишнього природного середовища у ча­стині, що зараховується до відповідного бюджету; кошти від відчуження майна, яке знаходиться у комунальній власності, в тому числі від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення, що перебуває у комунальній власності; фіксований сільськогосподарський податок у час­тині, що зараховується до бюджетів місцевого самоврядування; плата за оренду майнових комплексів, що знаходяться в комунальній власності; над­ходження від місцевих грошово-речових лотерей; плата за гарантії; гранти та дарунки у вартісному обрахунку; власні надходження бюджетних установ; податок на прибуток підприємств комунальної власності; платежі за спеціальне використання природних ресурсів місцевого значення; інші над­ходження, передбачені законом.

Перелік податків, що закріплюються за бюджетами органів місцевого самоврядування, повинен складатися з тих, об'єми надходжень від яких від результатів діяльності конкретної території, а також тих, які можуть сформу­вати їх стабільну доходну базу.

Головне завдання в цій сфері - зробити процес міжтериторіального фінансового вирівнювання викритим, який піддається контролю, відмови­тись від практики встановлення нормативів відрахувань від регулюючих до­ходів у нижчестоячі бюджети на основі суб'єктивних домовленостей між зацікавленими сторонами. Отже, можна вже назвати позитивне у проведенні міжбюджетної реформи застосування формулярного підходу при визначенні розміру надання трансфертів бюджетам місцевого самоврядування. Іншими словами, області було усунуто від звичного мануального розподілу бюджет­них потоків згідно власних смаків та уподобань. З ухваленням Бюджетного кодексу становище кардинально змінилося. Власні доходи місцевих бюд­жетів не беруться до розрахунку трансфертів, а також відрахувань від загаль­нодержавних податків.

Джерелами формування доходів виступають:

1. Створений НД.

2. Частина фінансового відшкодування централізованої частини амор­тизаційних відрахувань.

3. Національне багатство - ми повинні визначити ту частину, яка вико­ристовується для формування доходів бюджету. Національне багат­ство відображає запас накопичених матеріальних цінностей і розвіданих природних ресурсів. Використання витрат небажане.

Найнадійніше джерело - створений І ІД.

Джерела формування доходів бюджету поділяються на внутрішні і зовнішні.

Зовнішні характеризують міжнародний перерозподіл фінансових ре­сурсів. Можуть формуватися на основі таких методів:

1. Прямого перерозподілу (наприклад репарації).

2. Міжнародного кредиту.

3. Оподаткування експортно-імпортної діяльності.

4. Валютного регулювання - кожна країна має свої інтереси.

5. Цінового механізму - у світі склався певний масштаб цін: міжнарод­ний перерозподіл ресурсів.

Система доходів бюджету України відображає практично всі мето­ди їх формування. Вона характеризується такими показниками.

Види доходів

1. Податкові надходження

• прямі податки:

- податок на прибуток;

- прибутковий податок з громадян;

- земельний податок (гілата за землю);

- податок з власників транспортних засобів;

- податок на промисел;

• непрямі податки: -ПДВ

- акцизний збір;

- мито;

• платежі за ресурси:

- лісовий доход;

- плата за воду;

- на геологорозвідувальні роботи;

• інші надходження:

- державне мито;

- па дорожні роботи;

- інші надходження;

2. Неподаткові надходження

- рентна плата за нафту і газ;

3. Бюджетний дефіцит

- позики.

Бюджетний кодекс України робить спробу забезпечити делеговані та власні повноваження "кошиками доходів" місцевого самоврядування. Є два "кошики". "Кошик " номер один, тобто загальний фонд місцевого бюджету, наповнення якого спрямовується на фінансування повноважень, делегова­них державою місцевим бюджетам "згори". "Кошик" номер два - це той ко­шик, який витрачається на виконання власних повноважень. Відповідно до поповнення цих "кошиків" і формується гри фонди доходної частини місце­вого бюджету.

Згідно з новим Бюджетним кодексом, за місцевими бюджетами закріплюються точно визначені джерела доходів. Наскільки це важливо?

Отримавши запевнення від держави, що ці доходи непорушні на п кількість років, місцева влада отримує змогу вести стратегічне планування на довгост­рокову перспективу.

Влада стає безпосередньо зацікавленою в розвитку підприємницької діяльності у межах своєї адміністративно-територіальної одиниці, створенні для неї належних умов, оскільки здобуває реальне поповнення місцевого бю­джету.

Доходи бюджету класифікуються за такими розділами:

1) податкові надходження;

2) неподаткові надходження;

3) доходи від операцій з капіталом;

4) трансферти.

Неподатковими надходженнями визнаються:

1) доходи від власності та підприємницької діяльності;

2) адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу;

3) надходження від штрафів та фінансових санкцій;

4) інші неподаткові надходження.

Доходи від операцій з капіталом включають надходження від продажу основних засобів, державних запасів товарів, землі і нематеріальних активів.

Трансферти - це безоплатні та безповоротні грошові ресурси, одержані від інших органів державної влади, місцевого самоврядування або міжнарод­них організацій.

Склад доходів бюджетів міст Києва та Севастополя, міст рес­публіканського та обласного значення та районів на виконання делегова­них повноважень:

1) прибутковий податок з громадян;

2) плата за землю;

3) державне мито, крім мита, що справляється за дії, вчинені арбітраж­ними судами;

4) плата за видачу ліцензій та сертифікатів, що видаються виконавчи­ми органами місцевого самоврядування та місцевими державними адміністраціями;

5) плата за державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності;

6) плата за ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами;

7) плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності;

8) надходження від адміністративних штрафів за місцем вчинення пра­вопорушення, крім штрафів ДАІ, що зараховуються в повному об­сязі до Державного бюджету України;

9) штрафи, фінансові санкції та пені за порушення податкового законо­давства за податками, зборами та обов'язковими платежами, що за­раховуються до цих бюджетів згідно з цим Кодексом;

До доходів бюджетів міст Києва та Севастополя, міст обласного зна­чення та районів можуть зараховуватися міжбюджетні трансферти на вико­нання цими бюджетами делегованих державних повноважень:

1) трансферти з Державного бюджету України;

2) трансферти з інших бюджетів для виконання спільних соціально-економічних і культурних програм;

Податки, збори та обов'язкові платежі складають кошик доходів місце­вих бюджетів на виконання ними делегованих повноважень. Цей кошик с ос­новою для формування бюджетів міст Києва та Севастополя, міст рес­публіканського та обласного значення та районів на виконання делегованих державних повноважень і для забезпечення реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм територіальних громад і застосовуються для визначення розмірів відрахувань (у відсотках) до бюджетів міст район­ного значення, селищ, сіл та їх об'єднань, а також бюджету Автономної Рес­публіки Крим, обласних і районних бюджетів.

До доходів бюджетів міст районного значення, сіл, селищ та їх об'єднань на виконання делегованих державних повноважень зараховується не менше 25% кошика доходів, які стягуються на території відповідних адміністративно-територіальних одиниць, що визначається рішенням про бюджет районної та міської міста республіканського чи обласного значення.

Склад доходів обласних бюджетів та бюджету Автономної Рес­публіки Крим:

1) 25% кошика доходів місцевих бюджетів, що стягуються на території області чи Автономної Республіки Крим;

2) трансфертів з Державного бюджету України;

3) трансфертів з місцевих бюджетів для виконання спільних соціально-економічних і культурних програм.

Доходи та видатки бюджету Автономної Республіки Крим та бюджетів міст Києва, Севастополя формуються в порядку, встановленому цим Кодек­сом, із урахуванням закону України "Про Конституцію Автономної Рес­публіки Крим", Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ" та закону, що визначає особливий статус міста Севастополя. Нормативи пла­нування видатків бюджетів міст Києва та Севастополя визначаються згідно з нормативами бюджетної забезпеченості для обласних бюджетів та бюд­жетів міст обласного значення.

Склад доходів місцевих бюджетів на виконання власних повнова­жень:

1) місцеві податки і збори, що зараховуються до бюджетів місцевого са­моврядування;

2) надходження сум відсотків за користування тимчасово вільними бюджетними коштами;

3) податок на промисел, що зараховується до бюджету місцевого само­врядування;

4) власні надходження бюджетних установ та організацій, що утриму­ються з відповідного бюджету;

5) надходження дивідендів від участі відповідної ради у статутних фондах суб'єктів підприємницької діяльності;

6) 70 відсотків плати за забруднення навколишнього природного сере­довища (екологічний податок), з яких 50% зараховується до місце­вих бюджетів і 20% - до бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів;

7) кошти від відчуження майна, яке знаходиться у власності тери­торіальної громади, в тому числі від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення;

8) фіксований сільськогосподарський податок у частині, що зарахо­вується до місцевих бюджетів;

9) плата за оренду майнових комплексів, що знаходяться у власності відповідної ради;

10) надходження від місцевих грошово-речових лотерей;

11) плата за гарантії, надані органом місцевого самоврядування;

12) благодійні внески, гранти та дарунки у вартісному обрахунку;

13) інші надходження на виконання власних повноважень, передбачені законодавством.

3.3. Місцеві позики в Україні

Міністерство фінансів України може надавати за рахунок коштів за­гального фонду Державного бюджету України в межах бюджетного періоду короткотермінові безвідсоткові позики місцевим бюджетам за умови їх ви­користання виключно для проведення видатків загального фонду відповідного бюджету у разі виникнення короткотермінових касових роз­ривів. Місцевий фінансовий орган може надавати позички іншим місцевим бюджетам в межах відповідної території на таких же умовах за рахунок коштів загального фонду відповідного бюджету.

Запозичення до бюджету Автономної Республіки Крим та бюджетів місцевого самоврядування здійснюються на визначену мету і підлягають обов'язковому поверненню. Запозичення відповідних бюджетів можуть бути здійснені лише до бюджету розвитку. Використання запозичень для здійснення поточних видатків забороняється і не може бути джерелом пога­шення основної суми боргу відповідного бюджету. Держава не несе відповідальності по зобов'язаннях за запозиченнями бюджету Автономної Республіки Крим та бюджетів місцевого самоврядування. Платежі з обслу­говування боргу здійснюються з видатків поточного бюджету. Місцева рада може прийняти рішення про запозичення до відповідного бюджету за умови, що видатки на обслуговування боргу бюджету Автономної Республіки Крим та бюджету місцевого самоврядування щорічно не перевищуватимуть 10% видатків поточного бюджету протягом будь-якого бюджетного періоду, коли планується обслуговування боргу. Якщо в процесі сплати основної суми боргу та відсотків по його обслуговуванню, обумовленої договором між кре­дитором та позичальником, має місце порушення графіка сплати з вини по­зичальника, відповідна рада не має права здійснювати нові запозичення про­тягом 5 наступних років.

Порядок здійснення запозичень до бюджету Автономної Республіки Крим та бюджетів місцевого самоврядування встановлюється спільним рішенням Міністерства фінансів України та Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

У 1997 р. місцеву позику обсягом понад 62 млн. грн. розмістив Одеський міськвиконком. У ході реалізації цієї позики було допущено значні помилки,

внаслідок чого місту в 1998 р. довелося розрахуватися за борговими зо­бов'язаннями майном комунальної власності. Загальна сума боргових зо­бов'язань за позикою із урахуванням відсотків перевищує 90 млн. грн. У ціло­му станом на середину 1998 р. 10 міст України розмістили місцевих позик на суму майже 200 млн. грн. В окремих містах комунальні підприємства об'єдну­ють свої зусилля з комерційними структурами у сфері розміщення цільових позик. Так, у Дніпропетровську розроблено муніципальну житлову програму „Ваш дім", яка передбачає залучення коштів населення. Домобудівний комбінат і обласне управління Ощадбанку України разом із ФК „Ельф" випу­скають для реалізації житлові векселі. Номінальна вартість векселя — 15 дол., що еквівалентно ціні 0,1 м² житлової площі. Власники векселів, згідно з про­грамою, мають стати власниками квартир. У ряді міст України набирає поши­рення практика проведення аукціонів на право довгострокової оренди міських земель, їх уже проводили в Харкові, Львові, Чернігові, Миколаєві, Одесі. У травні 1995 р. Київська міська рада затвердила Положення про орен­ду і проведення аукціонів у Києві з продажу права довгострокової оренди зе­мельних ділянок. Що стосується комунального банківського кредиту, то банківськими позиками користуються лише окремі міста. Банківський кре­дит дуже дорогий, і органи місцевого самоврядування не можуть ним корис­туватися. У 1995 р. кредити банків становили 0,1% доходів місцевих бюджетів України. У 1995 р. кредити банків залучалися до місцевих бюджетів в Авто­номній Республіці Крим, у Дніпропетровській, Донецькій, Миколаївський, Херсонській, Чернівецькій, Чернігівській областях. Практика реальної участі органів місцевого самоврядування у фінансово-кредитних відносинах поши­рюється. Разом з тим можливості органів місцевого самоврядування у сфері мобілізації фінансово-кредитних ресурсів поки що обмежуються чинним за­конодавством України. Правове поле у сфері комунального кредиту врегуль­овано лише фрагментарно. Потрібно розробити та прийняти закон України про комунальний кредит і комунальні цінні папери. Органи місцевого само­врядування України мають реально скористатися правом створення кому­нальних банків та інших фінансово-кредитних установ. Таке право є в бага­тьох розвинутих країнах. Мають його й органи місцевого самоврядування Російської Федерації. Положення про право створення комунальних банків та інших фінансово-кредитних установ органами місцевого самоврядування України знайшло закріплення в статті 70 Закону України „Про місцеве само­врядування в Україні" від 21 травня 1997 р. Доцільно також внести відповідні зміни і в банківське законодавство України, згідно з яким, крім уже діючих, до банківської системи України входитимуть і комунальні банки, які можуть створюватися органами місцевого самоврядування та підприємствами й ор­ганізаціями, що перебувають у комунальній власності. Муніципальні банки повинні сприяти діяльності органів місцевого самоврядування, розв'язанню соціально-економічних проблем міст і зміцненню їхньої інфраструктури. У деяких містах України вже вишукуються можливості створення таких банків. Так, Харківський міськвиконком затвердив програму переходу до цент­ралізованого банківського обслуговування міського господарства. Зосеред­ження коштів міських служб і підприємств комунальної власності в одному банку сприятиме ефективнішому використанню їх. З цією метою головне управління економічного розвитку міськвиконкому провело серед комерційних банків конкурс на право централізованого обслуговування міськвиконкому і підприємств міського господарства, які фінансуються з бюджету. Перемогу здобули банки „Граніт" і „Регіон-банк". З ними міськвиконком підписав уго­ду про здійснення централізованого банківського обслуговування. Муніци­пальні банки створено в Києві та Сумах. Доцільно створити Центральний ко­мунальний інвестиційний банк України. Подібні банки комунального креди­ту є у Франції, Німеччині, Італії, Бельгії та інших країнах. Перспективний на­прям для України — розвиток взаємного комунального кредиту, створення жиро централей та організація жиророзрахунків між органами місцевого са­моврядування.