Готичний стиль. Стиль західноєвропейського мистецтва (переважно архітектури) другої полови­ни XII—XV ст

Стиль західноєвропейського мистецтва (переважно архітектури) другої полови­ни XII—XV ст. — доби найвищого розквіту феодалізму та його занепаду.

Поступово вигляд храму змінювався: замість купола з'явилась висока вежа, її висота постійно зростала. Дедалі більшала й уся споруда. Велич і краса го­тичного храму стала можливою завдяки геніальним знахідкам середньовічних архітекторів: замість монолітної стіни — система багатоповерхових арок, ароч­них вікон; зовні стіни храму підпирають аркбутани (напіварки), що спираються на вертикальні стовпи-контрфорси. Завдяки цьому стало можливим будувати дуже високі храми зі стрілчастими вікнами і шпичастими вежами.

Для готичних соборів характерна велика кількість скульптури, декоративних

деталей. Так, у Шартрському соборі є близько дев'яти тисяч статуй. Вони займа­ють не тільки портали, галереї та капітелі колон, а й підіймаються на покрівлі, карнизи, розташовані на гвинтових сходах та водостічних трубах. Словом, готич­ний собор — це цілий світ.

Вімперги (загострене завершення над вікнами і входами), пінаклі (загострені вежі), кам'яне різьблення, крабби (різьблене кам'яне листя), хрестоквіти (різь­блені кам'яні квіти), рельєфи і статуї, химери (скульптурні зображення фантас­тичних чудовиськ) створюють особливий і неповторний вигляд будівлі. На фаса­дах, капітелях, склепіннях розміщувалися релігійні та світські сюжети. Вони були покликані показати все різноманіття світу.

Античні вази — одні знайдовершеніших. Вони чудово розписані й вирізняються чіткими силуетами. До найпопулярніших типів посудин належали амфора (овальна посудина з двома ручками) і кратер. Амфори ставили над могилами жінок, кратери — над могилами чоловіків. На поверхні ваз зазвичай був зображений меандр – геометричний орнамент у вигляді ламаної або кривої лінії зі звивинами.

Намалюй орнамент та композицію

Ознаки стилів Ренесанс і Бароко. Порівняння репродукцій, знакових для культури Ренесансу та Бароко

Епоха відродження, що охоплює XIV-XVI ст., — час корінних змін у соціально-економічному житті багатьох країн Європи, передусім Італії, Ні­дерландів, Франції, Німеччини.

Зв'язок епохи Відродження з античністю очевидний, його підкреслювали навіть італійські гуманісти, — звідси й походить термін "відродження" (фран­цузькою — Ренесанс, італійською — Рінашименто), що означає "відродження античної культури". Величезного розквіту зазнало тоді мистецтво живопису, архітектури та скульптури. Образ людини в творах Відродження, на відміну від ідеального образу античного героя, конкретний і психологічний. Люди в зображенні художників епохи Ренесансу виглядають живими і незвичайними. Обличчя переважно малювали великим планом, іноді надзвичайні гарні, іно-

ді неправильні але завжди значні. Такі несхожі між собою, ці образи, проте,
мали щось спільне. Згадаймо хоча б чорно-кучерявих флорентійських юна­
ків, тонкі жіночіпрофілі з великим відкритим чолом, гордовитий погляд Джу-
ліана Медічі з напівопущеними повіками та холодною посмішкою на портреті
Ботічеллі, громіздко-прекрасний образ Давида у виконанні Мікеланджело чи

незбагненно спокійну, з таємничою усмішкою, Мону Лізу великого Леонардо да ВінчІ.

Італійське Відродження художньо виразило себе не тільки в портретах. Воно створило новий, суто світський архітектурний вигляд міст, населило міста статуями та фонтанами, а стіни палаців і капел вкрило розписами.

Бароко

Стиль бароко виник в Італії ще в XVI ст. і пов'язаний з ім'ям великого архі­тектора і скульптора Лоренцо Берніні. Вже одна з перших його статуй "Давид" демонструє відмінність нового мистецтва від мистецтва епохи Відродження. Статуя Давида зображена в динаміці — в момент кидання каменя; він весь

у русі, напруженні. Саме такі риси притаманні стилю бароко. Для цього

стилю зовнішнє вираження пристрасті та хвилювань стало важливішим за людські почуття.

Термін «бароко» означає "незвичайний", "вигадливий", "дивний", "химер­ний". Першим зразком стилю бароко вважається церква Іль-Джезу, зведена в Римі архітекторами Джакомо Бароцці та Віньйола та Джакомо делла Порта. Інший великий архітектор Італії XVII ст. — Франческо Борроміні — створив ряд споруд, палаців і храмів, особливістю яких є характерна лише для бароко значна кількість прикрас, обрамлень дверей та вікон. Він першим почав оздоб­лювати фасади скульптурними фігурами чи цілими групами, поєднувати най-

різноманітніші будівельні матеріали. Для архітектури цього стилю характерні грандіозні будівлі. Переважно це були палаци королів, князів і світської знаті, а також церкви і монастирі. Фасади будівель прикрашали деталями, які час­то повторювались. Архітектори широко використовували живопис, позолоту, всі види декоративного мистецтва. Особливо характерним став розпис стель найскладнішими багатофігурними картинами. Розписи плафонів створювали ілюзію безмежного простору. Майстрами декоративного малярства були П. де Картона, А. Поццо. Майстрами живопису — художник Ель Греко. Релігійні полотна писали — X. Рібера і Ф. Сурбаран, Рубенс. Чудові портрети і сцени придворного життя створив великий іспанець Дієго Веласкес.

Українське та російське бароко набуло розвитку в першій половині XVIII ст. Однією з національних шкіл бароко була українська школа, відома під назвою "Українське бароко".

Класицизм, романтизм, реалізм, імпресіонізм. Порівняння живописних і музичних творів, що належать до певного стилю