Види фотомистецтва: жанрова, ролева, копіїстична

Жанри фотомистецтва

повільно. Спершу знімали лише великі нерухомі об'єкти. Адже час сеансу становив ЗО хвилин. У 40-ві роки XIX ст. цей час скоротився до 20 хви­лин. Люди сиділи перед великою дивовижною машиною, вкриваючись ряс­ним потом. Спеціальними пристроями підпирали їхні голови, щоб ті часом не поворухнулися. Все це нагадувало середньовічні тортури.

Сьогоднішні досягнення в галузі фотографії виросли на ґрунті минулих пошу­ків. Фотографія стала кольоровою. Фотографують Місяць, Землю, Венеру, Марс з космосу. Навіть з кілька кілометрової відстані можна зробити чіткий знімок об­личчя людини.

Музика вокальна, інструментальна, театральна. Музичні жанри і форми: вокальні (пісня, романс, гімн), хорові (кантата, ораторія). Порівнювання звучання музичних інструментів різних народів світу, визнання спільних і відмінних рис

Музика — один із видів мистецтва. Як і живопис, театр та поезія, вона виступає художнім відображенням життя Музика — це мова звуків, інтона­цій, що має різноманітні звукозображапын можливості. Музичне мистецтво складне, воно охоплює різні музичні жанри, а також історичні, національні, власне композиторські стилі. Розвиток засобів масової комунікації сприяв розповсюдженню музики під пшорім ниіапцім і концерни і.ній, радіо, телебачення до кожної людини. Попри це музика залишається

найбільш складним для сприиниі їй и осмиспоннн нидом мисніцмііі. Нк і її інших галу­зях художньої культури, музично мисіоціїю Оаіаю на різноманітні жанри. За способом виконання музика поділяється на вокальну (в тому числі вокально-інструментальну) й інструментальну. Вокальна — це музика, створена для голосу або багатьох голосів. До жанрів вокальної музики належать пісня, ро­манс, арія, гімн, твори для ансамблевого та хорового виконання, кантата, ора­торія. Вокальний твір, що ви­конується без слів, називають вокалізом. Вокальне виконан­ня без інструментального су­проводу називається спі-вом а капела.

Особливістю пісні як жанру є куплетна форма з приспівом. Пісня може бути народною та авторською. Вона поділя- ється на такі жанри: колискова, мар­шова, дитяча, обрядова, похо­ронні голосіння, весільні тощо.

Романс — відрізняється від пісні більшою динамікою розвитку художнього образу, зна­чнішою роллю інструментального супроводу та більш щільним зв'язком слова і музики. У пе­рекладі з іспанської "романс" — це невели­кий вокальний твір для голосу із супроводом. Виконуються романси переважно під гітару.

Арія — вокальний твір, що є своєрідним аналогом монологу персонажа в драматично­му спектаклі.

Гімн — музичний твір, прийнятий як сим­вол державної або національної єдності.

Кантата — з лат. "співати" - великий му­зичний твір для солістів, хору, оркестру, співа­ків, який складається з кількох закінчених час­тин і призначений для концертного виконання. Кантата найчастіше розпочинається оркестро­вим вступом і далі складається з окремих арій, речитативів, ансамблів.

Ораторія — з лат. "розмовляю" — великий музично-драматичний твір для солістів хору, співаків-солістів та оркестру, який відрізняється від кантати більшою масштабністю та наявністю розгорнутого драматичного сюжету, але, на відміну від опери, призначений для концертного виконання, тобто викону­ється без декорації і сценічної гри та театральних костюмів.

Інструментальна музика призначена для виконання на музичних інстру­ментах.

Музичні жанри і форми — камерно-інструментальні (соната, сюїта, квартет тощо), симфонічні Р (симфонія, увертюра, концерт тощо). Інтерпретація прослуханих музичних творів, визначення образного змісту, жанру і форми

Класична інструментальна музика поділяється на симфонічну і камерну. Симфонічною називається музика, призначена для виконання симфонічним оркестром.

Симфонія (з ф. "співзвуч­чя") — значний за тривалістю виконання твір для симфоніч­ного оркестру з кількох (3-4) контрастних за характером частин. До основного складу симфонічного оркестру вхо­дять: дерев'яні духові інстру­менти (флейти, гобої, клар­нети, фаготи), мідні духові (валторни, туби, труби, тромбо­ни), струнно-смичкові (скрипки, альти, віолончелі, контрабаси), ударні інструменти (литаври, барабани, тарілки, тамтами, трикутники).

Сюїта (з фр. "ряд", "послідовність") — багаточастинний музичний твір, що складається з низки самостійних, контрастних за характером п'єс, об'єднаних спільною художньою ідеєю. Класичною є сюїта, що складається з різнохарактерних танців (жига, менует, полонез, чакона, ригодон, пасакалья, сарабанда тощо). Набули популярності сюїти, складені з музики до театральних спектаклів, білетів, опер, кінофільмів.

Концерт (з лат. "змагання") — термін, який ширше відомий у значенні публічного виконання музики певним виконавцем чи групою виконавців за заздалегідь оголошеної програми і в спеціально обладнаному приміщенні. Найбільш поширеними і концертидля одного або кількох інструментів з ор­кестром (концерт для скрипки, альта, флейти і т. д.), концерт для скрипки та флейти з оркестром, концерт для двох(трьох) скрипок з оркестром тощо.

Увертюра (з лат. «початок») – інструментальний вступ до театральної вистави з музикою (оперою, балетом, оперети, кантати або ораторії, кіно­фільму тощо).

Дивертисмент (з фр. — "розвага", "забава") - сценічна вистава, до якої входять танцювальні номери або пісні.

Симфонічна поема - великий симфонічний твір, де в музичних образах втілений конкретний сюжет, поетична або філософська ідея (напр., "Фатум" П. Чайковського, "Моя Батьківщина" Б. Сметани, "Каменярі" С. Людкевича).

Симфонічна фантазія - симфонічний твір, створений з домінуванням елементів фантастики, буянням художньої уяви ("Фантазія на тему Рябіна" А. Аремського, "Іспанське капричіо" М. Римського-Корсакова, "Ніч на Лисій горі" М. Мусоргського). Камерно-інструментальна музика призначена для невеликого складу ви­конавців.

Соната — багаточастинна (найчастіше тричастинна) інструментальна п'єса для інструмента соло (наприклад, для фортепіано) або для інструмен­тального ансамблю (напр., для скрипки з арфою тощо).

Тріо — п'єса, написана спе­ціально для ансамблю з трьох музикантів-інструменталістів.

Квартет — п'єса для ан­самблю з чотирьох музикантів-інструмента-лістів. Класичний склад струнного квартету — дві скрипки, альт та віолончель.

Алегро — швидкий, жвавий темп.

Ноктюрн — лірична наспівна мелодична п'єса, зміст якої пов'язаний з художніми образами ночі.

Прелюдія — невеликий вступ імпровізаційного характеру перед основним викладом музичного твору.

Баркарола — пісня човняра, поширена у Венеції; наспівна вокальна інструментальна п'єса.

Кантилена — здатність вокаліста до злитого звукоутворення та фонації викладом музичного твору. на широкому диханні, найважливіший компонент співацької майстерності.

Музичні жанри та форми—музично-театральні (опера, балет, оперета, мюзикл). Напрями музики. масових жанрів (джаз, диско, поп- і рок-музика). Проведення конкурсу "Відгадай мелодію"

Поєднання різних видів мистецтва: музики, поезії, театру, хореографії, архітектури й живопису зустрічаємо в оперному мистецтві. Оперний спек­такль — це мистецтво колективне, результат діяльності багатьох людей — не тільки тих, хто знаходиться на сцені, а й тих, хто шиє костюми, майструє предмети реквізиту, займається декорацією сцени, налаштовує світло.

Першим оперним твором вважають досвід Вінченцо Галілея (батька зна­менитого астронома), який склав музику деклараційного характеру на текст однієї з частин "Божественної комедії" Данте. Основа професійного україн­ського оперного мистецтва була закладена С. Гулаком-Артемовським — його лірико-комічною оперою "Запорожець за Дунаєм".

Водночас з оперою народився балет. Балет — музично-хореографічний виступ, у якому художній зміст, думки та почуття дійових осіб розкривають засобами музики, танцю, пантоміми.

У найперших балетних спектаклях танець і пантоміма ще не були відділе­ні від поетичного слова і співу. Як і опера, балет належить до складних, син­тетичних жанрів, які поєднують кілька мистецтв. Це мистецтво ще називають "зримою музикою". Рухи й пластика танцю, як і музичні інтонації, настільки виразні, що можуть передавати широку гаму людських емоцій, подій і явищ життя.

Оперета — музично-сценічна вистава розважального характеру, що по­єднує монолог і діалог мовлення з вокальною та інструментальною музикою.

Мюзикл — музично-сценічна вистава, у якій поєднуються різні жанри й виражальні засоби естрадної та побутової музики, хореографії, драматургії й оперного мистецтва.

Із розвитком мистецтва його видово-жанрова система постійно зазнає змін: застарілі жанривиходять із вжитку, а натомість з'являються нові. Так, у XX ст. поширились нові види і жанри музичного мистецтва, пов'язані насам­перед із джазом та роком.

Джаз — жанр професійної музики, що виник на поч. XX ст. у південних штатах США внаслідок взаємодії африканської та європейської танцюваль­ної музики. Джерелом джазу були імпровізаційні форми негритянської на­родної музики.

Диско — стиль популярної танцювальної музики другої половини XX ст., яка характеризується чітким ритмом бас-барабана.

Рок-музика — з'явилася у Великобританії та США на межі 50-60 pp. XX ст.

Поп-музика — поняття, що охоплюють різноманітні стилі, жанри та на­прями масового музикування.

Основні елементи художньо-образної мови театрального мистецтва. Театральні професії (актор, режисер та ін.). Створення ляльок до театральної вистави

Театр – особливий і прекрасний світ. У ньому все надзвичайне Перебуваючи в театрі, ми бачимо декорації, намальовані художником і виготовленні в театральних майстернях. На сцені – надзвичайні люди, котрі не існують в повсякденному житті: їх придумав драматург, а зіграли актори. Та, дивлячись на сцену, забуваєш про все: про декорації, освітлення, акторів – тут поринаєш у зовсім інший світ, той, що існує лише на сцені, співчуваючи й переживаючи за героїв. Театр вчить бачити прекрасне в житті та людях.

Величезна армія людей — письменників, режисерів, композиторів, худож­ників, хореографів, гримерів і костюмерів, операторів світла і звуку — пра­цює для того, аби ми зустрічалися з головними чарівниками — акторами.

Це вони знаходять шлях до наших сердець. Часто актор створює на сцені образ, відмінний від його власного, для різних ролей змінює своє обличчя як зовнішнє, так і внутрішнє. Змінити зовнішність актора допомагають грим, костюм, маска. Для відображення характера персонажа актор використовує свою пластику, мистецтво мовлення, міміку, жести. Художня мова акторів залежить насамперед від жанру. В оперному спектаклі актори співають, у балетному всі думки й переживання героїв передають мовою танцювальних рухів, у драматичному театрі вони розмовляють, "як у житті", а в ляльковому — беруть собі за помічників ляльок.

Послідовність виготовлення театральної ляльки

Види театру. Хореографія — вид сценічного мистецтва. Види танців. Створення реклами-афіші

Слово "театр" у перекладі з грецької означає "видовище". У ньому від­бувається таке життя, якого немає в жодному іншому виді мистецтва. Те­атр посідає важливе місце в естетичному вихованні людини. Кожен вид те­атрального мистецтва своїми засобами розповідає глядачеві про людські переживання, думки, почуття, про різні події — реальні й вигадані, теперішні та історичні.

Ляльковий театр існує дуже давно. Впродовж тисячоліть у всіх країнах світу з допомогою ляльок розігрувалися легенди про богів, демонів, переверт­нів, джинів. В середні віки ляльки зображували перших людей світу — Адама і Єву, чортів, ангелів, грали народні казки й комічні сценки, що висміювали людські вади: нахабство, брехливість, жадібність, боягузтво. Зароджуються й розвиваються: в Україні — вертеп, у Польщі — шопка, в Росії — Петрушка, в Білорусії — батлейка.

Ляльки в театрах поділяються на три види: маріонетки (ляльки на нитках), рукавичкові (ляльки на пальцях), тростинові (ляльки на тростинах).

Висота ляльок буває різною: від кількох сантиметрів до подвійного люд­ського зросту.

Театр тіней — вид театрального видовища, сюжет у якому розкрива­ється за допомогою рухомих пласких фігурок з картону, шкіри чи особливих кольорових плівок, якими керують актори з допомогою паличок. Ляльки освіт­люються ззаду екрану спеціальними пристосуваннями, і на екрані з'являється кольорове або чорно-біле зображення.

Оперний театр — особливий вид музичного театру. Музика і драматур­гія, живопис і пластика зливаються в ньому в єдине ціле. Якщо в драматич­ному театрі зміст того, що відбувається на сцені, передається за допомогою

слів, то в оперному основним виражальним засобом є спів. Сценічне дійство в опері розкривається за законами музики. Так, в опері існує вокальний моно­лог — арія чи музичний ансамбль (дует, коли співають двоє, квартет — четве­ро, квінтет — п'ятеро голосів разом).

Театр балету — виражальним засобом є пластика. Адже скільки праці треба вкласти, щоб виразом обличчя й рухом тіла передати найскладніші по­чуття. Балетний спектакль має кілька складових: літературна першооснова (лібрето, або сценарій), музика і хореографія. Всі танцювальні сцени мають відповідати змістові лібрето й настроєві музики.

Цирк (від латинського "коло") — як і театр, виник із трудової, обрядової та військової діяльності. Цирк має сеої жанри — акробатика, еквілібристика, жонглювання, гімнастика, фокуси. Шапіто — пересувний, розбірний цирк.

Танець (від нім. слова "рух") — вид мистецтва, матеріалом якого є по­етично осмислені, організовані у часі та просторі рухи і пози людського тіла. Танець, пов'язаний безпосередньо з музикою, називається хореографією. Синтез різних напрямів хореографічного мистецтва має своє місце в балет­них виставах, де поєднується класична хореографія і народний танець.

Танець — вид мистецтва, в якому художній образ втілюється через музично організований рух. Головне завдання танцю — виховання засобами хореогра­фічного мистецтва "музичного тіла", здатного виразити в хореографічній плас­тиці всю складність того музичного твору, за змістом якого створюється танець (народний, класичний, бальний). Пластична природа танцю через самобутню і складну техніку даного виду мистецтва допомагає розкрити внутрішній світ людини, її героїчні вчинки, створює зовнішню характерність, показує його на­ціональну, стильову та історичну належність. Виховання засобами хореографіч-

ного мистецтва відображає естетичну категорію прекрасного. Свого найвищого розквіту танець набув у наш час, увібравши найкращі традиції танцювального мистецтва, що відображає типові риси народного характеру, картину життя, по­буту, рідну природу.

XXI ст. характеризується певним етапом розвитку суспільства, в якому на­мітилися конкретні стилі та художні напрями в хореографічному мистецтві. Сучасна хореографія базується на класичній хореографії, тоді як сучасний

танець бере свою основу у масових та популярних формах танцю. Це хіп-хоп, брейк, реп та інші, що є найбільш динамічні складові сучасної хореогра­фії. Сучасний танець постійно змінюється. Його різновидом є також народно-сценічний танець, гімнастика, масові популярні форми танцю, модерн-джаз. Синтез різних напрямів у хореографічному мистецтві дозволяєстворити більш ясні художньо-образні форми, що дає можливість людині сприймати на­вколишній світ у цілому, проникати у найпотаємніші куточки людської душі.

Види танцю

Віденський вальс — виник на поч. XIX ст. у Західній Європі. Попри давню історію, танець постійно розвивається. В австрійській столиці йому приділяли більше уваги, ніж в інших містах. Чимало мелодій для цього танцю написали батько та син Штрауси.

Танго — вважають аргентинським танцем, утім своїм національним над­банням його називають у Бразилії, Мексиці, Болівії, Парагваї, Іспанії, Кубі. Танго відзначається сплетінням величної, гордовитої постави та різних по­ривчастих рухів, які стали основною рисою хореографії танцю.

Фокстрот — походить від прізвища відомого танцюриста Гаррі Фокса. Танець набув популярності спочатку в Нью-Йорку, потім у Лондоні, а приман­дрував до Європи лише після Першої світової війни. Успіх фокстроту поясню­ється тим, що він тоді став першим відкритим протестом проти старомодних танців вікторіанської епохи.

Румба з'явилася в Латинській Америці разом з африканськими рабами. Румба — це споконвічна гра в кохання.

Ча-ча-ча вигадав англійський учитель П'єр Лавель після поїздок на Кубу в 1947 р. Танець схожий на неслухняного, емоційного, вередливого підлітка.

Джайв походить із південного сходу США. Там має неабияку популярність серед темношкірого населення майже сто років. Сучасний джайв нагадує та­кож військові ритуальні танці індійців Флориди.

Пасадобль — з іспанської означає "подвійний крок". Танець пов'язаний з іспанською коридою. Викладачі танцю радять учням буцімто постійно "стежи­ти за биком".

Самба — танець африканського походження. На щорічному карнавалі у Ріо-де-Жанейро саме самба є головною особливістю яскравого дійства. До Америки та Європи танець примандрував лише на початку XX ст.

Намалюй проект своєї реклами-афіші

Поява кінематографа. Види кіно: ігрове, анімаційне, документальне, науково-популярне. Створення (малювання) "картин, що ожили"

Кіно в житті людини посідає значне місце. Ми ходимо до кінотеатрів, дивимось кіно­фільми по телевізору. Кіно є знаряддям на­укового пошуку й засобом навчання.

Головний секрет кіно криється в особли­вості нашого зору. Око, що бачить предмет, певний час зберігає його зображення. По­єднання кількох кадрів створюють у людини ілюзію руху на екрані й дозволяють отримати логічний візуальний ряд, який називається кінозображенням. Поява фотографії в 1839 році, а згодом винахід целулоїду наблизили світ до нового відкриття. Треба було створити апарат, у якому б ковзала плівка.

Брати Луї та Огюст Люм'єри перші зрозуміли, що цей рух має бути не плавним, а уривчастим, таким чином поставивши крапку в ланцюгу технічних винаходів і започаткувавши еру кінематографа. 28 грудня 1895 року в Парижі вони вперше в історії влаштували прилюдний показ нового винаходу, який називався кінематографом. Перший фільм був знятий на вокзалі й отримав назву "Прибуття поїзда". Коли на полотні з'явився поїзд, що їхав на глядачів, ті, хто сидів у перших рядах, перелякано схоплювалися з місць. За кілька місяців брати вдосконалили апарат, збільшили кількість фільмів і відкрили перший у світі кінотеатр. Цей день і вважають днем народження нового мистецтва.

Перші фільми не претендували на глибокий зміст, але підкреслювали ви­ключну якість нового видовища — здатність відтворювати рух. І це захоплю­вало й дивувало.

У 1896 р. апарап Люм'єрів придбав француз Жорж Мельєс. Він з'ясував, що апарат може робити дива: якщо крутити ручку в зворотному напрямку чи з різною шиидкістю, можна змусити людей рухатися на екрані задки, швидше чи повільніше. Брати Люм'сри знімали все, що бачили, вели так звані репорта­жі або документальні зйомки. Жорж Мельєс вигадав своїх героїв і розігрував дійство, як у театрі, що народило ігрове кіно. А далі кінематограф розширив свої функції – як книги, став розповідати, показувати і навчати. Такі кіностріч­ки почили називати науково-популярними. І, звісно, найулюбленішим видом кіно стала анімація (мультиполі-кація).

Для розвитку просторового мислен-ня сучасна наука і техніка розробляє нові й ефективні засоби. Так, комп'ютер-на графіка до­зволяє значно збільшити резу-льтативнісь традиційних методів розвитку просторового мислення, а в деяких випадках створює нові, притаманні лише комп'ютерним технологіям можливості.

Жанри кінематографа. Видатні режисери й актори світового кіно.

Перегляд кінофільмів і проведення конкурсу кінорецензії (за жанрами кіно)

Кожен із видів кіно — ігрове, анімаційне, документальне та науково-популярне — має свої специфічні жанри.

Кіно — плід величезної праці багатьох людей: сценариста, режисера, ак­торів, операторів, художників, гримерів, костюмерів, освітлювачів. Більшість з них не з'являються на екрані, але в кожний кадр фільму вони вкладають частку свого творчого запалу, своєї душі.

Сценарист — це письменник, автор кіносценарію.

Актор переносить образ героя зі сторінок сценарію на екран, розкриває суть образу, працює над зображальним вирішенням фільму.

Кіно — плід величезної праці багатьох людей: сценариста, режисера, ак­торів, операторів, художників, гримерів, костюмерів, освітлювачів. Більшість з них не з'являються на екрані, але в кожний кадр фільму вони вкладають частку свого творчого запалу, своєї душі.

Сценарист — це письменник, автор кіносценарію.

Актор переносить образ героя зі сторінок сценарію на екран, розкриває суть образу, працює над зображальним вирішенням фільму.

Художник-постановник працює у тісному контакті з творчим колективом і, передусім, з режисером та оператором.

Композитор пише музику, пісню до фільму.

Режисер-постановник — головна особа в кіно. Саме він очолює та ор­ганізовує увесь процес створення фільму, розкриває ідейно-художній задум картини в безпосередній роботі з акторами, оператором, художником, компо­зитором. Ніби капітан на кораблі, керує усім режисер.

Телебачення як мистецтво і засіб комунікації. Відеокліп. Обговорення телепередач (за програмою тижня), зокрема відеокліпів

Художня культура сучасності охоплює дуже давні та порівняно нові види мистецтва: так, образотворче мистецтво існує ще з часів первісного суспільства, а історія кінематографії налічує ледь більше сотні років. Із середини XX ст. почав розвиватися такий новий вид мистецтва, як телебачення. Останні десятиліття позначені появою різноманітних форм медіа-мистецтва (відеокліпи, відеоінсталяції, відеокультура і т. д.). Зазнала змін і традиційна для попередніх часів загальна класифікація мистецтв — тепер, окрім літератури, музики, театру, кінематографії, виділяють також візуальні мистецтва (як традиційні образо­творчі мистецтва, так і новітні медіаційні й інформаційні). Система мистецтв не є замкнутою, отже, з подальшим розвитком суспільства, його технічних і духовних аспектів можуть з'явитися і нові, невідомі сучасності види мисте­цтва. Немає однакових фільмів, як і нема однакових картин чи однакових музичних творів. Творці фільму вкладають у своє творіння і уяву, і почуття, і натхнення, саме тому ми сприймаємо кожну кінострічку як витвір мистецтва. Якщо кінематограф є популярним, доступним, використовує багато творчих

методів та прийомів, висвітлює найрізноманітніші аспекти людського життя, він стає найважливішим мистецтвом, яке впливає на почуття, розум, думки людства.

Кіно — синтетичне мистецтво, воно увібрало досвід літератури і багатьох просторових і часових видів мистецтва, а саме — театру, живопису, музики, об'єднало їх, і не механічно, а відповідно до власних засобів виразності.

Багато хто має свій "домашній" кінотеатр — відео. Відео на касетах, дис­ках. Для любителів кіно існують кінотеатри широкоформатні, панорамні, кругорамні. Окремо — кінотеатри аромату, смакові, дотикові. Вони розраховані на аматорів того чи іншого виду кіно. Створюється якомога повніша ілюзія достовірності, ілюзія життя. Але це не означає, що кінематограф видає себе за життя. Ні, він залишається мистецтвом, як і всі мистецтва, відображаючи життя. Кіномистецтво завжди вдосконалюється. Та хоч яким стане кіно в май­бутньому, головне, щоб воно було глибоким, несло глядачеві добрі думки й почуття... Кіно народилося — кіно народжується. І змінюється. Як життя.

Поліхудожні явища сучасної культури. Синтез мистецтв. Диспут "Чому сучасній людині потрібні всі види мистецтва?"

У сучасній культурі, що характеризується глобальним поширенням мас-медіа простору і створенням інформативного аудіовізуального середовища новоготипу, зазнаютьзмінформизал учення людей домистецтва, посилюються механізми поліхудожнього впливу на особистість (засоби масових інформацій, кінематограф, комп'ютерні програми, відеокліпи, естрадний шоу-театр тощо). Художнє мистецтво як важлива складова полікультурного простору завдяки універсальності його образної мови дає змогу людям вступати в діалог з різними культурами, розширюючи таким чином свій власний духовний світ.

З розвитком технічних засобів, появою нових виражальних можливостей

можна очікувати виникнення нових видів мистецтва. Крім того, розширюється простір для взаємовпливів, синтезу мистецтва.

Синтез мистецтв — це спілка рівноправних видів мистецтв, що скеро­вані до однієї мети й у результаті дають нову художню якість.

Проблема синтезу мистецтва полягає у сполученнях різних видів мистецтв, що веде до багатобічного впливу (вистава — синтез режисерського, акторського та інших видів мистецтв). А ще — до виникнення нових форм, жанрів на основі класичної культури і нових технологічних можливостей (кіно, комп'ютерна графіка).

Узагальнення вивченого матеріалу

Виконайте завдання:

1. До видів мистецтва належать...

2. Всі види мистецтва класифікуються на...

3. Архітектура — це...

4. Архітектурі притаманні такі основні якості...

5. До видів архітектури належать...

6. Скульптура — це:

а) жанр візуального мистецтва;

б) об'ємно-просторовий вид образотворчого мистецтва;

в) техніка візуального мистецтва.

7. До різновидів круглої скульптури належать...

8. Існує три типи рельєфу —...

9. За змістом і функціями скульптура буває...

10. Скульпторові найкраще вдається відтворювати:

а) зірки на небі;

б) хвилі на воді;

в) листя дерев;

г) постать людини і тварин.

11. Скульптор у скульптурі віддає перевагу:

а) формі;

б) оточенню;

в) лінії;

г) кольору.

12. Графіка —це:

а) вид образотворчого мистецтва;

б) жанр образотворчого мистецтва;

в) техніка візуального мистецтва.

13. Засоби виразності графіки:

а) декор;

б) штрих;

в) колір.

14. Різновидами тиражної графіки є...

15. Живопис — це:

а) жанр візуального мистецтва;

б) вид образотворчого мистецтва;

в) техніка візуального мистецтва.

16. Основний виражальний засіб живопису:

а) лінія;

б) штрих;

в) колір.

17. До видів живопису належать...

18. До якого жанру живопису належать ці картини?

19. Види портретів...

20. Портрет за характером виконання...

21. Пейзаж буває...

22. Декоративно-ужитковим мистецтвом називають:

а) жанр візуального мистецтва;

б) мистецтво створення побутових речей та їх оздоблення.

23. Основним вираженим засобом декоративного мистецтва є:

а) колір;

б) фактура;

в) орнамент.

24. Найбільш відомі центри розвитку народних промислів України...

25. До якого жанру належать ці фотографії?

26. Хто відкрив мистецтво фотографії?

27. Які відкриття у галузі фізики і хімії стали основою для існування фотографії?

28. Види фотографій...

29. Хто відкрив еру кінематографа?

30. Хто керує кінопроцесом?

31. Види кіно —...

32. До якого жанру кінематографа належать ці кадри з фільмів?

33. Мистецтво, яке відображає дійсність у художніх образах, виражених музичним звуком, називають..

34. Музичні звуки мають чотири властивості —...

35. Як називають групу артистів, співаків або музикантів, які виступають як єдиний художній колектив?

36. Який музичний інструмент є емблемою музики?

37. Тріо — це..., секстет —..., октет —..., дует —..., квартет —..., квінтет —..., септет —...

38. До якого жанру належать романс, пісня, серенада, гімн?

39. До якого жанру належать симфонія, увертюра, концерт?

40. До якого жанру належать соната, тріо, прелюдія, ноктюрн, етюд-картина?

41. До якого жанру належать

42. До видів театру належить...

43. Види танців –....

Роль культури у суспільстві, матеріальна і духовна культура. Складові духовної культури. Віднайти у різних джерелах (словниках, енциклопедіях тощо) і порівняти визначення слова "культура"

Існує чимало визначень поняття "культура", що свідчить про його культури, і їхня кількість постійно зростає. Вживається багато словосполучень

багатозначність. Культура (від лат. "догляд", "розвиток") означає усе, що із терміном "культура": "культура праці", "культура поведінки", "культура мови",

створено зусиллями людей і на благо людей, на відміну від природних явищ, "національна культура", "світська культура", "політична культура" тощо,
що виникають без нашого з вами безпосереднього втручання. У першій половині XX ст. умовно всю культуру поділили на матеріальну,

За свідченням культурологів, сьогодні в науці існує понад 400 визначень духовну, соціальну та особисту.

Однією з найзначніших сфер духовної культури є культура художня. Як синонімічний до поняття "духовна культура" вживається термін "мистецтво". Отже, мистецтво — це художня творчість людини, художньо-образна мова відтворення дійсності. Художня культура охоплює мистецькі цінності, а також явища, пов'язані з їхнім творенням, зберіганням, поширенням.

культури, і їхня кількість постійно зростає. Вживається багато словосполучень із терміном «культура»: «культура праці», «культура поведінки», «культура мови», «національна культура», «світська культура», «політична культура» тощо.

У першій половині ХХ ст. культуру умовно поділили на матеріальну, духовну, соціальну та особисту.

Мистецтво — ядро художньої культури. У мистецтві створено і зберігаються для нащадків своєрідні "духовні портрети" тієї чи іншої історичної епохи. Вони задають "високий тон" індивідуальному світосприйняттю, збагачують естетичний досвід, поглиблюють мислення, проникають у свідомість людини, надихаючи її на власну творчість.

Народна і професійна, духовна і світська культура. Національна художня культура. Збереження культурної спадщини. Виготовлення витинанки

Пам'ятки історії та культури кожного народу є своєрідним історичним дже­релом, яке несе інформацію про життя і творчість видатних представників науки, культури, мистецтва, державних і громадських діячів. Крім писемних джерел, протягом століть створюються нерухомі пам'ятники археології, істо­рії, архітектури, монументального мистецтва, які зберігають інформацію та залишаються свідками життя і творчості історичних осіб. Культурна спадщи­на, яка складається з пам'яток історії та культури, уособлює пам'ять народів. За якістю збереження пам'яток та ставленню до них можна визначити полі­тичну, соціальну, релігійну моральність, естетичні норми і цінності які панують у суспільстві в певний історичний період, або існують в сьогоденній культурі, не обмеженій державними кордонами. У цілому культурна спадщина в кожній країні вважається частиною культурно-соціальних ресурсів. Поціновування та дбайливе використання цих ресурсів дає країнам економічну користь. Роз­виток сучасної індустрії туризму має щільний зв'язок зі збереженням культур­ної спадщини в кожній з країн.

До пам'яток історії, які становлять певну частку в культурній спадщині кож­ної з країн, належать будинки, споруди, пам'ятні місця, місця поховань зі вста­новленими на них меморіальними комплексами, історичні ансамблі. Мовчазні свідки історичного минулого мають велику цінність, адже надають історичним подіям конкретики, є зв'язком між минулим і майбутнім і створюють можли­вість сьогоднішнім поколінням з розумінням історичних подій уявити життя і діяльність попередників в їх культурно-історичному середовищі.

Світова культура — це синтез кращих зразків національних культур різ­них народів, що стали загальнолюдським надбанням.

Національна культура є синтезом цінностей, створених різними соціаль­ними групами людей даного суспільства. Своєрідність національної культури

виявляється в духовній сфері — мові, музиці, літературі, живописі, філософії, традиціях, релігіях. Матеріальну сферу національної культури становлять лад економічного життя, традиції праці й виробництва.

Залежно від того, хто створює культуру і який її рівень, розрізняють три форми культури: елітарну, народну, масову.

Елітарна (висока) культура створюється привілейованою частиною сус­пільства чи на її замовлення професійними творцями. Вона охоплює мис­тецтво, класичну музику і літературу. Коли рівень освіченості зростає, коло споживачів високої культури розширюється.

Народна культура, на відміну від світської, створена анонімними авто­рами, непрофесіоналами. Народну культуру називають колективною чи са­модіяльною, її аудиторія — більшість людей. Вона охоплює легенди, казки, епос, міфи, пісні, танці, які створені в минулому, а сьогодні їх зараховують до визначних здобутків народної культури.

Народна культура — це живий організм, який має свій початок, але й досі через віки і тисячоліття продовжує розвиватися. Через неї люди тримають зв'язок з поколіннями предків і шукають відповіді на питання, хто вони у цьо­му світі.

Масова культура (популярна) — це культура, сукупність якої полягає в тому, що вона створюється з метою споживання, для розваг. Вона є масовою за обсягом, тобто за охопленням аудиторії, і за часом, тобто виробляється постійно, щодня.

Професійна культура тісно пов'язана зі змістом професійної діяльнос­ті, роллю, яку вона відіграє в суспільстві, організацією робочого місця пред­ставників даної професії. На неї справляє великий вплив професійна освіта і підготовка.

Виготов свою витинанку

Культура і людина в сучасному світі. Відображення емоцій і почуттів, думок і мрій людини у цінностях художньої культури. Порівняти засоби вираження внутрішнього світу людини у різних видах мистецтва

Майже у кожної людини з перших років життя відбуваються приємні зустрічі з мистецтвом. З дитинства у своїй пам'яті вона зберігає не лише знайомі краєвиди, а й обличчя багатьох людей, образи предметів, що оточували її в рідній оселі. У кожному будинку — своя краса, у кожної особистості — свої улюблені речі. Це сорочка, вишита добрими матусиними руками, керамічний посуд, дерев'яні ложки та шкатулки, прикрашені різьбленням, яскраві писанки, пухнасті килими та багато інших речей, які викликають яскраві й милі серцю

спогади. Більшість цих речей можна зарахувати до естетичних предметів або мистецьких творів, бо вони мають справжню художню цінність, певне ставлення людини до навколишнього світу. У свідомості людини ці предмети залишають певні емоції та почуття, надихають на різні думки та мрії. Вони надзвичайно важливі своєю самодостатністю, унікальністю та художньою досконалістю, своєю дотичністю до духовного світу людини, її культури.

Художня культура як засіб самопізнання і творчої самореалізації особистості. Зображення абстрактної композиції "Натюрморт"

Мистецтво — один із засобів просвітництва, що передає досвід, утвер­джує факт як явище, закріплює навички мислення, узагальнює систему поглядів, є "підручником життя", який читають навіть ті, хто не полюбляє навчання, суттєво доповнює знання людини про світ. Поєднуючи життєвий досвід особистості з досвідом інших людей, мистецтво є засобом пізнання світу та самопізнання.

Сприйняття твору відбувається за законами спілкування. Художнє спілку­вання дає можливість людям обмінюватися думками, опановувати історич­ний і національний досвід незалежно від часу і простору. Мистецтво завжди зміцнює духовний потенціал і сприяє консолідації людських спільнот.

Інформація, яка передається мовою мистецтв – через танець, театр, ар- хітектуру, живопис, скульптуру, декоративно-прикладне мистецтво, кіно тощо, — максимально доступна і легко засвоюється, на відміну від тієї, що передаєть­ся легше в мовному еквіваленті.

Провідною в мистецтві є виховна функція. Завдяки їй формуються почут­тя, думки, дії людей. Тоді як інші форми громадської свідомості мають частко­вий характер (мораль формує моральні норми, політик — політичні погляди, філософія — світогляд, освіта і наука готують спеціаліста), мистецтво діє на особистість комплексно, одночасно на розум, серце і почуття, тобто істотно впливає на духовний світ людини.

Ще стародавні греки стверджували, що мистецтво облагороджує та очи­щає людину від усілякої скверни.

Намалюй абстрактну композицію «Натюрморт»

Художні напрями та стилі. Античний, романський, готичний стилі. Зображення елементів розпису на античних вазах

Слово "стиль" має давньогрецьке походження, в давнину означало назву різних художніх напрямів, індивідуальної манери художника. У цьому випадку

палички для письма. З ппином часу шачоння слова змінювалося. Стиль у поняття "напрям", "течія" можна вважати синонімами стилю. Передумовами

мистецтві - цп глрукіурн.і і днісіь оьр.і тої системи, зовнішньо виявлених виникнення стилю виступають особливості історичного моменту, який пере-

прийоміп художньої нмр.мііосіі, що застосовуються у мистецтві. Поняття живає суспільство. До деякої міри можна вважати стиль у мистецтві своєрід-

"стиль" никориї іомус.ім и дни характеристики етапу в розвитку мистецтва ним віддзеркаленням епохи, її візитною карткою.

Античне мистецтво

Єгипет мав іоріові та культурні зв'язки з іншими народами Середземно­мор'я та Передньої Азії. Це були найкращі на ті часи мореплавці та засно­вники великої аш ичної культури (античною називають культуру Стародавньої Греції та Риму). Ця культура оспівана в поемах Гомера "Іліада" і "Одіссея" та в легендах і міфах Давньої Греції. Таку культуру називають крито-мікенською. Вона мала три основні центри: перший — острів Крит із легендарним "лабірин­том Мінотавра" — Кносським палацом, другий — місто Мікени, навколо якого були зведені могутні "циклопічні" стіни, третій — місто Троя.

Античне мистецтво у своєму розвитку пройшло такі основні етапи: