Пропозиції

Цей закон відбиває залежність поміж ціною товару й обсягами його пропозиції на ринку. При розгляданні цього питання впроваджується поняття «нормальна ціна пропозиції», тобто «ціна, сподівання, на яку є цілковито достатньо, аби підтримувати наявний обсяг виробництва» [О.3, стор. 26]. Нормальна ціна пропозиції в Маршалла дорівнює «нормальним витратам виробництва» й забезпечує процес відтворення, а отже, містить у собі й витрати капіталу й певну норму прибутку. Нормальна ціна пропозиції, на наш погляд, може бути розглянута як елемент розрахунку, передбачення ринкової ситуації й певною мірою її планування. Функціональна залежність пропозиції від ціни товару характеризується обсягами пропозиції за тією чи іншою ціною і ступенем реакції пропозиції на змінювання ціни. Динаміка пропозиції залежить від різниці поміж сподіваною ціною товару й нормальними витратами на його виробництво. Якщо ця різниця зростає, то збільшується й обсяг виробництва та пропозиції й навпаки (графік кривої пропозиції описує пряму залежність). Водночас важливо визначити, якими будуть витрати виробництва на одиницю продукції з огляду на часовий чинник. Чим коротше відтинок часу, на якому досліджується пропозиція, тим більше будуть витрати на одиницю продукції, позаяк розширення виробництва й пов'язане з цим зростання основного капіталу розподілятиметься в короткотерміновому періоді на меншу кількість товарів, аніж у довготерміновому періоді часу. Це означає, що витрати на основний капітал, які припадають на одиницю продукції, в короткотерміновому періоді будуть більше, аніж у довготерміновому. Отже, досліджуючи криву пропозиції, А. Маршалл визначив, що вона має різний ступінь еластичності залежно від довжини розглядуваного періоду: чим він довший, тим еластичність пропозиції є більша.

Взаємовплив попиту та пропозиції визначає величину ринкової ціни рівноваги, за якої кількість запропонованого до продажу товару дорівнює

кількості затребуваного товару на ринку. Якщо попит та пропозиція перебувають у статичному стані, то і рівноважна ціна є стійка. Така ситуація, на нашу думку, відбиває лише ідеальний стан ринку. Реально її не може бути досягнуто, позаяк чинники, котрі при дослідженні окреслювалися як сталі чи несуттєві, у справжній ринковій ситуації змінюються й тим самим впливають на процес утворення ціни. Водночас параметри попиту та пропозиції також не є статичні. Якщо змінювання відбуваються на боці попиту (наприклад, за змінювання рівня реального доходу, під впливом моди тощо), то рівноважна ціна залежатиме від здатності виробництва пристосовуватися до мінливого попиту й від того, який саме часовий період підлягає дослідженню.

При розгляданні короткотермінового періоду змінювання, що вони відбуваються у виробництві, є обмежені. Пропозиція не в змозі швидко пристосовуватися до змінювання попиту, тобто реакція пропозиції буде слабкою, але змінювання цін буде значним. У даному періоді крива пропозиції відрізняється незначною еластичністю. Отже, рівноважна ціна більшою мірою залежатиме від ціни попиту. У цьому разі суб'єктивні чинники попиту (змінювання смаків споживачів, моди), а також споживчі властивості товарів активно впливатимуть на процес ціноутворення.

В міру збільшення розглядуваного часового відтинка зростатимуть можливості пропозиції пристосовуватися до змінюваних чинників, які перебувають на боці попиту. В такому разі крива пропозиції матиме більший ступінь еластичності та впливатиме на визначення загального спрямування змінювання ціни рівноваги. Роль чинників, які належать до попиту й пропозиції, в процесі ціноутворення А. Маршалл окреслив к такий спосіб: «Ми могли б з рівною підставою сперечатися стосовно того, регулюється вартість чи то корисністю, чи то витратами виробництва, як і того, розрізає клаптик паперу верхнє, чи то нижнє лезо ножиць. Насправді, коли одне лезо утримується в нерухомому стані, а різання здійснюється рухом іншого леза, ми можемо, не розміркувавши належним чином, стверджувати, що різання виконує друге, Проте таке твердження не є цілковито слушним і виправдати його можна лише претензією на звичайну популярність, а не строго науковим описанням здійснюваного процесу» [О.3, стор. 31-32].

Поняття вартості А.Маршалл розглядав як певний теоретичний центр, до якого ціна рівноваги прагне, але ніколи його не досягає, тобто такий центр, як певна система цін, призначених відновлювати взаємозв'язок виробництва та споживання, котрі в реальній ситуації є роз'єднані розвиненням товарного виробництва. Через це, виведена на підставі ціна рівноваги, є поняттям гіпотетичним, незважаючи навіть на її характеристику за умови різних за довжиною часових періодів, оскільки реальне ціноутворення зазнає на собі впливу багатьох чинників, наявних як у короткотермінових, так і в довготермінових періодах часу, й через те не збігається з жодною теоретичною моделлю. У даному разі в А.Маршалла йдеться про необхідність аналізування взаємодії попиту та пропозиції без урахування часового показника, що передбачає розглядання такої системи, де всі чинники, котрі формують рівноважну ціну, мали б можливість виявитися повною мірою [См. О.3, стор. 47]. Таку ціну А.Маршалл окреслив як «нормальну ціну» рівноваги, в якій виявляється відповідність поміж величиною витрат на виробництво товару й ефектом від його споживання. Проте, ми бачимо, що така «нормальна ціна» зазвичай не збігається з реально сформованою.

При аналізуванні формування цін на товари виробничого призначення А. Маршалл зазначає, що в умовах мінливості цін на дані виробничі чинники проблема їхнього раціонального вибору розв’язується на підставі засади заміщення й доповнення. Суть даної засади полягає в тім, що господарське поводження підприємця при обиранні того чи іншого чинника виробництва визначатиметься на підставі того факту, що сума цін пропозиції використовуваних чинників виробництва має бути менша за суму цін пропозиції решти груп чинників [О.3, стор. 70]. Такий підхід за А. Маршаллом надає можливість більш ефективного використання капіталу на підставі вільного вибору різноманітних комбінацій виробничих чинників.

Робота А. Маршалла «Принципи економічної теорії», опублікована наприкінці ХІХ сторіччя, поклала початок неокласичному напрямові економічної думки.

До неокласичної школи відносять розроблену Леоном Вальрасом розгорнуту математичну модель, в якій він охопив практично весь процес руху продукту від його виробництва до кінцевого споживання. При вивченні процесу ціноутворення й визначення умов ринкової рівноваги у своїй розгорнутій моделі Л. Вальрас відбив об'єктивні взаємозалежності поміж різноманітними процесами, котрі відбуваються у господарській системі в цілому. Його система рівнянь з’ясовує взаємозв'язок не лише поміж обсягами попиту на даний вид кінцевої продукції й цінами на цю продукцію, але й те, як впливає на ці величини розмір платні за чинники виробництва, а також рівень доходу трудящих. Дана модель надала можливість включити до дослідження і гроші, але лише як простий товар, який нічим не відрізняється від інших видів товарів. Тому при виконанні грошима функцій, наприклад міри вартості, засобу накопичення чи засобу платежу, вони опиняються за межами моделі Л. Вальраса. Змінювання цін на товари й зарплатню, спричинені кризовим спаданням виробництва й відповідним зростанням безробіття, розглядаються Л. Вальрасом лише як змінювання певних умов, котрі в кінцевому рахунку мають призвести до встановлення рівноваги. При цьому в даній моделі не передбачається змінювання структури виробництва, тобто вся система має статичний характер.

Проблему виробничих функцій також досліджував Дж. Б. Кларк, котрий математично подав залежність поміж обсягом національного доходу, величиною чинників, використовуваних при його виробництві, та граничною їхньою продуктивністю. Виходячи з того, що вартість суспільного продукту включає витрати трьох головних чинників – землі, капіталу та праці, ним було визначено функцію , де Y – НП, К – капітал, L – праця, N – продуктивність землі. Відношення схарактеризують граничну продуктивність кожного з чинників, тобто зазначають, яку зміну в обсязі виробленого суспільного продукту буде досягнуто за умови змінювання кожного з чинників. Оскільки дані чинники формують величину граничного продукту, змінювання якогось з них без змінювання інших призводить до зменшення приросту продукції. Це відбувається через те, що кожен з чинників, включених у дослідження, розглядається Дж. Б. Кларком як гранична величина, отже вона й визначатиме границю максимальної ефективності використання даного чинника. Якщо відбуватиметься зменшення частки даного чинника в сумарній величині граничного продукту, то таке змінювання зменшить сумарну вартість продукції, оскільки ефективність використання розглядуваного чинника буде неповною. Якщо ж спостерігатиметься зростання використання цього чинника, то це також призведе до зменшення сумарної вартості продукції, оскільки витрати, пов'язані з його збільшенням, будуть неефективні. Розглянута взаємозалежність буде слушна, якщо решта чинників будуть незмінними.

Запропонована Дж. Б Кларком функціональна залежність може бути розширена шляхом подальшого її дезагрегування та включення до використання безлічі інших чинників, котрі виступають як елементи чинників землі, капіталу та праці. Звідси може бути визначено внесок кожного з чинників у виробництво суспільного продукту, що надає можливість, з огляду на їхні граничні величини, свідомо змінювати структуру сумарних витрат, замінюючи одні чинники на інші, використання яких є більш ефективне. Теорія виробничих функцій дістала подальшого розвинення, уточнення в працях західних економістів ХХ сторіччя П. Дугласа, Я. Тінбергена, Р. Солоу, Д. Кендріка, Е. Денісона. Вона дістала практичного застосування не лише на рівні окремих підприємств, але, що є найбільш важливо, стала підґрунтям для розробляння економічної політики високорозвинених країн.