Поняття та загальна характеристика договору

За договором на виконання науково-дослідних або дослідно-ко­нструкторських та технологічних робіт підрядник (виконавець) зо­бов'язується провести за завданням замовника наукові досліджен­ня, розробити зразок нового виробу і конструкторську документа­цію на нього, нову технологію тощо, а замовник зобов'язується прийняти виконану роботу та оплатити її (ст. 892 ЦК).

Правова характеристика договору - консенсуальний, двосторон­ній, оплатний.

Договір на виконання науково-дослідних або дослідно-конструк­торських та технологічних робіт (далі - договір на виконання НД або ДКТР) є однією з договірних конструкцій, за допомогою якої здій­снюється науково-технічна діяльність, в результаті чого створюється науково-технічна продукція. Про це свідчить, зокрема, ст. 1 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність»¹, відповідно до якої науково-технічна діяльність - інтелектуальна творча діяльність, спрямована на одержання і використання нових знань у всіх галузях техніки і технологій. її основними формами (видами) є науково-до­слідні, дослідно-конструкторські, проектно-конструкторські, техно­логічні, пошукові та проектно-пошукові роботи, виготовлення до­слідних зразків або партій науково-технічної продукції, а також інші роботи, пов'язані з доведенням наукових і науково-технічних знань до стадії практичного їх використання.

Договір на виконання НД або ДКТР може охоплювати весь цикл проведення наукових досліджень, розроблення та виготовлення зраз­ків або його окремі етапи. Фактично договір на виконання НД або ДКТР включає два досить тісно пов'язаних між собою договори: до­говір на виконання науково-дослідних робіт і договір на виконання дослідно-конструкторських s технологічних робіт.

За договором на виконання науково-дослідних робіт виконавець зобов'язується провести за завданням замовника наукові досліджен­ня, а замовник зобов'язується прийняти виконану роботу та оплатити її. Зазначені наукові дослідження можуть носити як фундаменталь­ний, так і прикладний характер.

Фундаментальні наукові дослідження - це наукова теоретична та (або) експериментальна діяльність, спрямована на одержання нових знань про закономірності розвитку природи, суспільства, людини, їх взаємозв'язку.

Прикладні наукові дослідження - наукова і науково-технічна ді-

¹ ВВР. - 1999. - № 2-3. - Ст. 20; Закон діє у ред. від 1 грудня 1998 р.

9 «Цивільне право України», т. 2

Розділ Xt

яльність, спрямована на одержання і використання знань для практич­них цілей.

За договором на виконання дослідно-конструкторських та техно­логічних робіт виконавець зобов'язується за завданням замовника розробити зразок нового виробу і конструкторську документацію на нього, нову технологію тощо, а замовник зобов'язується прийняти виконану роботу та оплатити її.

У цьому разі діяльність має науково-технічний характер, тобто по­лягає у застосуванні нових знань для вирішення різноманітних проб­лем забезпечення функціонування науки, техніки і виробництва як єдиної системи.

Розмежування договору на виконання науково-дослідних робіт і договору на виконання дослідно-конструкторських та технологічних робіт обумовлено як характером, так і результатом робіт, що прово­дяться за завданням замовника. Зокрема, для отримання результату наукового дослідження необхідне більш творче виконання завдання замовника, ніж при досить конкретному завданні щодо розроблення зразка нового виробу, конструкторської документації на нього чи но­вої технології.

При укладенні договору на виконання науково-дослідних робіт ставиться завдання з ясування принципової можливості вирішення задачі, а тому наслідком її розв'язання є результат, який повинен вка­зати шлях досягнення поставленої мети. Це можуть бути висновки, теорії, гіпотези, рекомендації тощо.

Договір на виконання дослідно-конструкторських та технологіч­них робіт переслідує прагматичніші завдання, пов'язані зі створен­ням зразка нового виробу, конструкторської документації на нього, нової технології тощо, і ставить за мету дати відповідь, як саме науко­вий результат використати у практичній діяльності, запропонувати технічні засоби втілення наукової ідеї у виробничий процес.

Хоча науково-дослідні, дослідно-конструкторські та технологічні роботи - це два самостійні етапи, однак вони становлять ланки єдино­го науково-технічного процесу. Інколи розв'язання однієї і тієї проб­леми охоплює обидва етапи. Оскільки після науково-дослідних ро­біт, як правило, відбувається виконання дослідно-конструкторських і технологічних робіт, ці договори тісно пов'язані між собою. Наяв­ність певних відмінностей, зумовлених різними предметами, не зава­дило спільно їх урегулювати як один самостійний договір.

Слід зазначити, що договір на виконання НД або ДКТР не є новим для законодавства України, однак раніше він регламентувався підза-конними нормативними актами, а нині вперше на рівні ЦК.

Договір на виконання НД або ДКТР разом з договором підряду за своєю юридичною природою належить до групи договорів з виконан­ня робіт. Тому в них є певні спільні ознаки: виконання робіт з метою досягнення матеріального результату. Звідси і назва сторін: підряд­ник (виконавець) і замовник.

,_п шпяИНИКАЮТЬ У ЗВ'ЯЗКУ З ВИКОНАННЯМ РОБІТ
ЗОБО^ЯЗШІЯЛШ^І -------------------------------------------------------------

но це послужило підґрунтям для того, що деякі науковці роз-^ПЄгь договір на виконання НД або ДКТР як спеціальний вид до-^ГЛЯДр^ підряду поряд з договором будівельного підряду і договором пТдряду на проектні та пошукові роботи¹.

Однак такий висновок не відповідає дійсності. Характер виконува­них тюбіт та їх результат, а відповідно і правове регулювання взаємо­відносин сторін за даними договорами значно відрізняються, що не дає можливості розглядати договір підряду та договір на виконання НД або ДКТР як єдиний договірний тип. Про це свідчить також зако­нодавче регулювання вказаних правовідносин. Так, договору підряду (і його різновидам - побутовому підряду, будівельному підряду та підряду на проектні і пошукові роботи) присвячена глава 61 ЦК, а до­говору на виконання НД або ДКТР - глава 62 ЦК.

Між договором підряду та договором на виконання НД або ДКТР є низка суттєвих відмінностей.

По-перше, характер робіт: за договором підряду виконуються зви­чайні виробничі роботи, а за договором на виконання НД або ДКТР -науково-дослідні, проектно-конструкторські, технологічні та інші роботи, для яких характерний творчий пошук.

Заради справедливості слід зазначити, що творчий характер прита­манний і такому різновиду договору підряду як договір на виконання проектних робіт. Однак у цьому випадку він тісно пов'язаний з будів­ництвом і складає лише один з його етапів.

По-друге, можливість гарантувати результат робіт: результати ро­біт договору підряду можна чітко передбачити, а договору на вико­нання НД або ДКТР - ні. Пояснюється це специфікою останнього із зазначених договорів. Вона полягає у неможливості чітко визначити конкретні параметри майбутнього результату в зв'язку з його твор­чим характером. Тому при укладенні договору сторони погоджують, як правило, лише загальні вимоги стосовно очікуваного результату. До того ж результат договору на виконання науково-дослідних робіт може бути абсолютно протилежний очікуваному.

По-третє, для належного виконання договору підряду завжди не­обхідне досягнення обумовленого результату. У випадку відсутності останнього відпадає потреба оплати проведених робіт, а для договору на виконання науково-дослідних робіт негативний результат є одним з можливих варіантів виконання договору, за що необхідно заплатити.

Для договору на виконання дослідно-конструкторських та техно­логічних робіт характерне своєрідне проміжне положення: для опла­ти повинен бути обов'язково позитивний результат, однак на відміну від договору підряду він може бути не лише матеріальний, а й нема­теріальний.

Цивільне право України. Академічний курс: Підруч.: У двох томах / За эаг. ред. Я. М. Шевченко. - Т. 2. Особлива частина. - К.: Концерн «Видавничий дім «Ін Юре», 2003.-С. 116-120.

9*

Розділ XI

По-четверте, за договором підряду ризик випадкового знищення предмета договору або неможливості закінчення роботи несе підряд­ник, а тому він не отримує плату в разі відсутності результату. Ризик неможливості одержати очікуваний результат за договором на вико­нання НД або ДКТР несе замовник, а тому він зобов'язаний оплатити проведені науково-дослідні роботи чи відшкодувати витрати, понесе­ні виконавцем у ході виконання дослідно-конструкторських та техно­логічних робіт.

По-п 'яте, на відміну від договору підряду, в процесі реалізації до­говору на виконання НД або ДКТР можуть бути створені об'єкти ін­телектуальної власності (наукові твори, винаходи, корисні моделі, промислові зразки тощо), умови використання яких потребують спе­ціального узгодження сторонами, а у випадку відсутності визначаю­ться законодавством.

Таким чином, договір на виконання НД або ДКТР є самостійним і поряд з договором підряду належить до групи договорів на виконан­ня робіт.

Стосовно предмета договору на виконання НД або ДКТР у науко­вій літературі відсутня єдина позиція. На думку одних науковців, предметом є саме результат робіт¹, а інших - роботи як такі (тобто сам процес)². Хоча дане питання є дискусійним, видається, що пред­метом договору є результат робіт.

Оскільки за договором на виконання НД або ДКТР можуть прово­дитися як фундаментальні, так і прикладні наукові дослідження, то внаслідок його виконання можуть бути отримані наукові і науко­во-прикладні результати.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про наукову і науково-техніч­ну діяльність»³ науковий результат - це нове знання, одержане у про­цесі фундаментальних або прикладних наукових досліджень та зафік­соване на носіях наукової інформації у формі звіту, наукової праці, наукової доповіді, наукового повідомлення про науково-дослідну ро­боту, монографічного дослідження, наукового відкриття тощо; науко­во-прикладний результат - нове конструктивне чи технологічне рі­шення, експериментальний зразок, закінчене випробування, розробка, яка впроваджена або може бути впроваджена у суспільну практику. Науково-прикладний результат може бути у формі звіту, ескізного проекту, конструкторської або технологічної документації на науко­во-технічну продукцію, натурного зразка тощо.

Таким чином, результатом робіт за договором на виконання НД або ДКТР можуть бути звіти про виконання наукових досліджень, зразки

¹ Гражданское право. Ч. 2: Учеб. / Под ред. А. П. Сергеева, Ю. К. Толстого. - М.:
Проспект, 1997. - С. 365; Цивільне право України: Підруч.: У 2-х кн. - Книга 2 / За ред.
О. В. Дзери, Н.С. Кузнецовой - К/. Юрінком Інтер, 2002. - С. 208.

² Брагинский М. И., Витрянский В.В. Договорное право. Книга третья: Договоры о
выполнении работ и оказании услуг. - М.: Статут, 2002. - С. 187.

³ ВВР. - 1999. - № 2-3. - Ст. 20. Закон діє у ред. від 1 грудня 1998 p.

„клина ШО ВИНИКАЮТЬ У ЗВ'ЯЗКУ З ВИКОНАННЯМ РОБІТ
ЗОБОВ 'ЯЗАНШ^^__ ------------------------------------------------------------

виробу, нової техніки, конструкторська документація до них, ^Н0В° ння _нової технології та інші науково-технічні досягнення. ^CVBСторонами договору є виконавець та замовник. Ними можуть бу­ти як фізичні, так і юридичні особи.

Досить часто підрядником {виконавцем) є науково-дослідні, проект­но-конструкторські, конструкторські і технологічні організації, на­укові центри, навчальні заклади, а також юридичні особи, які мають у своєму складі наукові, конструкторські та інші подібні підрозділи.

Замовником можуть бути фізичні чи юридичні особи, яким необ­хідне проведення відповідних наукових досліджень і розробок.

Ціна визначається за згодою сторін і може встановлюватися шля­хом складання кошторису. Сторони можуть передбачити підвищення або зменшення ціни за наявності певних обставин (наприклад, залеж­но від строку виконання робіт, досягнутого результату тощо). Зокре­ма, встановлена договором плата за виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт може бути зменшена замовником залежно від фактично одержаних результатів порівняно з результатами, передбаченими договором, якщо це не за­лежало від замовника, а можливість такого зменшення та його межі були встановлені домовленістю сторін (ч. 2 ст. 894 ЦК).

Строк виконання робіт за договором визначається сторонами за­лежно від їх складності та інших факторів.

§ 2. Права та обов'язки сторін

Договір на виконання НД або /ДКТР є двостороннім, а тому оскіль­ки обов'язки однієї сторони кореспондують правам іншої, то з метою усунення дублювання доцільно розглянути саме обов'язки сторін.

Обов 'язки замовника за договором на виконання НД або ДКТР за­кріплені у ст. 898 ЦК.

По-перше, він повинен видати виконавцеві технічне завдання та погодити з ним програму (техніко-економічні показники) або темати­ку робіт. Безумовно, замовник повинен чітко поставити перед вико­навцем задачу. Тому технічне завдання є невід'ємною частиною до­говору і визначає технічні, економічні та інші параметри і нормативи, відповідно до яких відбувається виконання договірних робіт і оцінка отриманих результатів. До речі, підготовка технічного завдання мо­же бути покладена і на виконавця. У цьому разі існує потреба його узгодження замовником.

Одночасно з переданням технічного завдання погоджується про­грама з техніко-економічними показниками, яким повинен відповіда­ти очікуваний результат роботи. При виконанні науково-дослідних робіт у завданні чітко визначається їх тематика.

По-друге, замовник зобов'язаний передати виконавцеві необхідну для виконання робіт інформацію. Мова йде про надання відомостей, Що слугуватимуть підґрунтям для проведення робіт виконавцем. До того ж інформація має відповідати дійсності і бути достатньою для

Розділ XI

\ ЮЛІПП ^В ИНИКАЮТЬ У ЗВ'ЯЗКУ З ВИКОНАННЯМ РОБІТ

виконання роботи: крім наданих вихідних даних, замовник повинен у процесі виконання договору повідомляти інформацію, що стала у по­дальшому йому відома і яка може вплинути на результат робіт.

По-третє, прийняти виконані роботи та оплатити їх. За загальним правилом обов'язок замовника здійснити оплату виникає після пере­дачі йому виконавцем результату повністю завершених науково-до­слідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт. Од­нак договором можуть бути передбачені прийняття та оплата окремих етапів робіт або інший спосіб оплати. Саму процедуру здачі-приймання виконаних робіт сторони узгоджують у договорі.

Договором можуть бути передбачені й інші обов'язки замовника.

Обов'язки виконавця за договором на виконання НД або ДКТР встановлені ст. 897 ЦК.

По-перше, він повинен виконати роботи відповідно до погодженої із замовником програми (техніко-економічних показників) або тематики і передати замовникові результат у строк, встановлений договором.

Постає потреба з'ясувати питання можливості залучення інших осіб до виконання робіт. За загальним правилом, виконавець зобов'я­заний провести наукові дослідження особисто, якщо інше не встанов­лено договором. Необхідність особистого виконання робіт зумовлена наявним творчим пошуком, унікальністю дослідницької діяльності і пов'язаним з цим підвищеним ступенем ризику одержання договір­ного результату.

Однак все залежить від характеру робіт. Оскільки науково-дослід­ним роботам притаманний великий ступінь творчості, виконавець має право залучати інших осіб до їх виконання лише за згодою замов­ника. Навпаки, коли мова йде про проведення дослідно-конструктор­ських та технологічних робіт, виконавець має право залучати інших осіб (субвиконавців), якщо це не заборонено договором (ст. 893 ЦК). Різниця у законодавчому підході до вирішення цього питання зумов­лена неоднаковим ступенем творчості виконуваних робіт і практич­ною потребою передоручення окремих з них.

Слід звернути увагу, що у разі покладення виконавцем проведення окремих робіт (завдань, етапів тощо) на інших осіб (наприклад, спе­ціалізовані організації) виконавець бере на себе відповідальність пе­ред замовником за їх дії.

По-друге, виконавець повинен додержуватися вимог, пов'язаних з охороною прав інтелектуальної власності. Особливість договору на виконання НД або ДКТР полягає у тому, що його результатом мо­жуть бути охороноздатні творчі досягнення, однак і при реалізації до­говору інколи існує необхідність скористатися уже існуючими об'єк­тами інтелектуальної власності. Така потреба більше характерна для договорів на виконання дослідно-конструкторських робіт. У цьому випадку необхідно подбати про патентну чистоту результату робіт, для чого слід узгодити відносини з особою, якій належать виключні майнові права інтелектуальної власності (наприклад, отримати відпо-

нале-виконавця

И дозвіл). Питання використання творчих досягнень, що ^В1ДНИіншим особам, доречно обумовлювати у договорі. На вико

[адаеться обов'язок гарантувати, що переданий ним результат ро­біт не порушує виключних прав інших осіб.

По-третє, виконавець повинен утримуватися від публікації без згоди замовника науково-технічних результатів, одержаних при ви­конанні робіт. Такий обов'язок обумовлений, перш за все, дотриман­ням умов про конфіденційність.

По-четверте, виконавець зобов'язаний вживати заходів для захисту одержаних при виконанні робіт результатів, що підлягають правовій охороні, та інформувати про це замовника. Мова йде, зокрема, про па­тентоспроможні винаходи, корисні моделі, промислові зразки тощо.

По-n яте, виконавець повинен своїми силами та за свій рахунок усувати допущені з його вини недоліки у технічній документації, які можуть викликати відступи від техніко-економічних показників, пе­редбачених у технічному завданні замовника або у договорі.

Цей обов'язок спрямований на забезпечення належної якості вико­нуваних робіт. Оскільки виконавець повинен виконати роботи відпо­відно до поставлених перед ним завдань, то, якщо є його вина у пев­них упущеннях, які можуть вплинути на результат, він зобов'язаний самостійно їх усунути.

По-шосте, виконавець зобов'язаний негайно інформувати замов­ника про виявлену неможливість одержати очікувані результати або недоцільність продовжувати роботу. Це обумовлено тим, що сторони повинні прийняти рішення стосовно подальших дій. Тому до отри­мання від замовника необхідних вказівок виконавець змушений при­зупинити роботи.

На виконавця договором можуть бути покладені й інші обов'язки.

Конфіденційність відомостей про договір є однією з особливос­тей договору на виконання НД або ДКТР. Виконавець і замовник зо­бов'язані забезпечити конфіденційність відомостей щодо предмета договору, ходу його виконання та одержаних результатів, якщо інше не встановлено договором (ст. 895 ЦК).

Це один із способів захисту комерційних інтересів сторін від неза­конного використання іншими особами. Сторони самі вирішують об­сяг відомостей, що належать до конфіденційних. Це можуть бути відомості, якими сторони володіють на момент укладання договору, і відомості, отримані у процесі виконання робіт за договором.

Конфіденційна інформація - це відомості, які знаходяться у володін­ні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і поширюються за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов (ст. ЗО Закону України «Про інформацію»¹ від 2 жовтня 1992 p.). Сторони встановлюють механізми захисту такої інформації і режим до­ступу до неї. Зокрема, ознайомлення співробітників, які мають доступ до інформації, з правилами дотримання конфіденційності.

¹ ВВР. - 1992. - № 48. - Ст. 650.

Розділ XI

Обов'язок забезпечити конфіденційність відомостей для сторін договору є законодавчо встановленим. А тому сторони повинні до­тримуватися правил щодо конфіденційності, навіть, за відсутності умов про це у договорі. Навпаки, якщо сторони хочуть виключити та­кий обов'язок, про це необхідно прямо зазначити у договорі.

Порушення обов'язку щодо збереження конфіденційності відомо­стей може відбуватися шляхом вчинення активних дій (розголошен­ня і пряма передача конфіденційних відомостей однієї із сторін дого­вору іншим зацікавленим особам) чи пасивних дій (невжиття заходів до охорони з метою виключити вільний доступ до відомостей і мож­ливість їх витоку).

Права сторін на результати робіт. Творчий характер виконува­них робіт обумовлює необхідність узгодження питання розподілу прав на отриманий результат.

Договір укладається сторонами з метою досягнення певного ре­зультату. При цьому замовника перш за все цікавить можливість ко­ристуватися досягненням, за що він і сплачує кошти. Тому законо­давчо передбачено, що замовник за договором на виконання НДР або ДКТР має право використовувати передані йому результати робіт у межах і на умовах, встановлених договором.

Звичайно, виконавця цікавить насамперед плата за договором. Од­нак, оскільки він, як правило, займається такими видами діяльності на професійній основі, то у нього також є інтерес стосовно врахуван­ня отриманих досягнень у своїй подальшій роботі. Виходячи з наве­деного, за загальним правилом, яке можна змінити договором, за­кріплено, що виконавець має право використати одержаний ним результат робіт також для себе. А от передавати результати робіт ін­шим особам він може лише у випадку, коли таке право надане йому договором (ст. 896 ЦК).

Таким чином, якщо сторони не вирішили питання розподілу прав на виконання робіт, то кожна з них має право лише використовувати і позбавлена можливості розпорядження. Щоб не допустити таких на­слідків, сторонам у договорі доцільно узгодити умови використання отриманих результатів. Зокрема, розподіл прав на створені у процесі виконання робіт охороноздатні творчі досягнення, можливість роз­поряджання кожної зі сторін її правами шляхом видачі ліцензії чи пе­редачі прав іншим особам, межі використання у власній діяльності.

При цьому необхідно враховувати, що права на охоронювані як об'єкти інтелектуальної власності елементи, що містяться в отрима­них за договором результатах, повинні кореспондувати правам на ви­користання результатів у цілому, оскільки у іншому випадку вони не зможуть бути реалізовані правовласником.

§ 3. Ризики та відповідальність сторін за договором

Оскільки договір підряду і договір на виконання НД або ДКТР - це два самостійні цивільно-правові договори, то у них по-різному вирі­шується питання розподілу ризиків та відповідальності сторін.

ЗОБОВ 'ЯЗ АННЯ, ЩО ВИНИКАЮТЬ У ЗВ 'ЯЗКУ З ВИКОНАННЯМ РОБІТ265

Зокрема, на відміну від договору підряду ризик випадкової немож­ливості виконання договору на виконання НД або ДКТР несе замов­ник. Це означає, що замовник повинен оплатити роботи чи відшкоду­вати витрати виконавця навіть тоді, коли виконавцем з незалежних від нього обставин не досягнутий очікуваний результат.

Такий підхід законодавця до вирішення цього питання зумовлений тим, що творчий характер виконуваних робіт підвищує вірогідність отримання негативного результату чи неотримання його взагалі. Від­повідно, у протилежному випадку виконавець був би змушений вико­ристовувати традиційний підхід до вирішення питання, для якого ха­рактерний менший, у порівнянні з творчою діяльністю, ризик. Таким чином, покладення ризику на замовника відповідає інтересам як ви­конавця, так і замовника.

У зв'язку з цим, на відміну від договору підряду, договір на вико­нання НД або ДКТР вважається виконаним і тоді, коли експеримен­тально чи теоретично доведена неможливість вирішення поставлено­го завдання, тобто отримано негативний результат.

Покладення ризику випадкової неможливості виконання договору на замовника обмежено правилами стосовно наслідків недосягнення очікуваних результатів. Різний ступінь творчості НД або ДКТР має значення при вирішенні питання стосовно ситуації, що виникає при неможливості виконання. Тому слід звернути увагу, що існує прин­ципова різниця щодо розподілу ризику не лише у порівнянні з дого­вором підряду, а й у середині договору на виконання НД або ДКТР.

Як уже зазначалось, договір на виконання НД або ДКТР фактично включає два досить тісно пов'язаних між собою договори: договір на виконання науково-дослідних робіт і договір на виконання дослід­но-конструкторських та технологічних робіт, а тому він може охоп­лювати весь цикл проведення наукових досліджень, розроблення та виготовлення зразків або його окремі етапи.

Якщо у ході науково-дослідних робіт виявляється неможливість досягнення результату внаслідок обставин, що не залежать від вико­навця, замовник зобов'язаний оплатити роботи, проведені до вияв­лення неможливості отримати передбачені договором результати, але не вище відповідної частини ціни робіт, визначеної договором (ч. 1 ст. 899 ЦК).

Якщо під час виконання дослідно-конструкторських та техноло­гічних робіт виявляється неможливість досягнення результату вна­слідок обставин, що виникли не з вини виконавця, замовник зобов'я­заний відшкодувати витрати виконавця (ч. 2 ст. 899 ЦК).

Таким чином, у випадку неможливості виконання договору мате­ріальні наслідки для замовника різні. За негативний результат науко­во-дослідних робіт він зобов'язаний пропорційно оплатити виконані роботи, а дослідно-конструкторських та технологічних робіт - від­шкодувати лише фактичні витрати виконавця.

Специфіка договору накладає відбиток і на вирішення питання про підстави та обсяг відповідальності сторін за порушення своїх обо-

Розділ XI

в'язків. Якщо замовник несе відповідальність за невиконання та нена­лежне виконання на загальних підставах, то відповідальність виконав­ця має певні особливості.

Виконавець відповідає перед замовником за порушення договору на виконання НД або ДКТР, якщо не доведе, що порушення сталося не з його вини (ч. 1 ст. 900 ЦК). Таким чином, нормативно закріплена пре­зумпція вини виконавця у випадку неналежного виконання договору.

Законодавчо встановлений склад і граничний розмір збитків, які повинен відшкодувати замовнику виконавець. Доречно звернути ува­гу, що в цьому разі має місце передбачений нормативними актами ви­падок обмеженої відповідальності. Так, відповідно до ч. 2 ст. 900 ЦК, виконавець зобов'язаний відшкодувати замовнику реальні збитки у межах ціни робіт, у яких виявлено недоліки, якщо договором вста­новлено, що вони підлягають відшкодуванню у межах загальної ціни робіт за договором.

Таким чином, за загальним правилом, відповідальність виконавця обмежується вартістю робіт з недоліками, однак сторони можуть роз­ширити її до загальної вартості робіт за договором.

Оскільки відповідальність виконавця за договором на виконання НД або ДКТР обмежена реальними збитками, то упущена вигода під­лягає відшкодуванню лише у випадках, встановлених законом. Ця норма є імперативною, і сторони не можуть змінити у договорі за­кріплене нею правило.

Слід звернути увагу, що законодавчо обмежений розмір відпо­відальності виконавця тільки стосовно виявлених недоліків в резуль­таті робіт. Обмежена відповідальність не поширюється на інші випад­ки невиконання та неналежного виконання' договору, відповідаль­ність за які настає на загальних підставах (наприклад, при порушенні режиму конфіденційності, включенні в результат робіт об'єктів інте­лектуальної власності, права на які належать іншим особам, тощо).

Як уже зазначалося, на виконавця покладено обов'язок своїми си­лами та за свій рахунок усувати допущені з його вини недоліки у тех­нічній документації, які можуть спричинити відступи від техніко-економічних показників, передбачених у технічному завданні замов­ника або у договорі. Цей обов'язок спрямований на забезпечення на­лежної якості виконуваних робіт. Оскільки виконавець повинен про­вести роботи відповідно до поставлених перед ним завдань, то, якщо є його вина у певних упущеннях, які можуть вплинути на результат, він зобов'язаний самостійно їх усунути. Однак він звільняється від цього обов'язку, якщо доведе, що недоліки в роботах обумовлені діями замовника (наприклад, складанням неякісного технічного зав­дання, наданням неповної інформації тощо). Проте у договорі сторо­ни можуть передбачити, що навіть у цьому разі виконавець зобов'яза­ний їх усунути, але вже за умови компенсування замовником необ­хідних витрат.

розділ XII. Зобов'язання, що пов'язані з наданням послуг

Глава 45. ДОГОВІР ПРО НАДАННЯ ПОСЛУГ

§ 1, Поняття послуги та договорів про надання послуг

ЦК України вперше закріплює норми (статті 901-907), які визна­чають загальні положення щодо договорів про надання послуг. У ци­вільному праві послуги розглядаються як окремий вид об'єктів ци­вільних прав (ст. 177 ЦК), що відрізняються від інших об'єктів (речей, результатів робіт, нематеріальних об'єктів тощо). У зв'язку з особливостями послуг як об'єктів усі договори, предметом яких вони виступають, поєднуються в єдиний тип цивільно-правових догово­рів, а саме - договори про надання послуг.

Послугам притаманна своєрідна природа і спільні характерні озна­ки. Для усіх послуг характерним є те, що вони:

1) мають нематеріальний характер, а їх результат не набуває уре­чевлюваного вигляду;

2) тісно пов'язані з особою виконавця та процесом вчинення ним певних дій (здійснення певної діяльності);

3) не збігаються із самими діями (здійсненням діяльності) вико­навця, а існують як окреме явище - певне нематеріальне благо.

Перш за все, послуги характеризуються тим, що мають немате­ріальний характер. Цим вони відрізняються від такого виду об'єктів, як речі, бо згідно із ст.179 ЦК річчю є предмет матеріального світу. Разом з тим нематеріальність послуг не зменшує їх значення у цивіль­ному обороті. Навпаки, останнім часом спостерігається розширення кола договорів, предметом яких є саме нематеріальні об'єкти - по­слуги. Для послуг характерним також є те, що вони тісно пов'язані з особою виконавця та процесом виконання ним певних дій або здійс­нення певної діяльності. Це означає, що послуга існує тільки тоді, ко­ли вона надається. У цьому полягає різниця між послугами та резуль­татами робіт, стосовно яких виникають договори підрядного типу. Для останніх важливим є не процес, а саме результат дії - спорудже­ний будинок, відремонтована річ тощо. Послуги, навпаки, не мають результату, який мав би окремий уречевлюваний вигляд, матеріальне втілення.

У ч. 1 ст. 901 ЦК йдеться, що послуга споживається у процесі вчи­нення певної дії або здійснення певної діяльності. Отже, відповідно до закону послуга не зводиться до самої дії або діяльності, а розгляда­ється як окреме явище. Характерні ознаки послуги можна продемон-

Розділ XII

,_ЯЗА ННЯ, ЩО ПОВ 'ЯЗАНІ З НАДАННЯМ ПОСЛУГ

струвати на такому прикладі. Відповідно до ч. 1 ст. 936 ЦК за догово­ром зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її останньому у схоронності. На виконання цього договору зберігач бу­де виконувати певні дії, спрямовані на зберігання майна (наприклад, тримати річ у відведеному для цього і спеціально обладнаному приміщенні, забезпечувати необхідні технічні засоби зберігання, охорону речі тощо). У виконанні таких дій знаходитиме прояв процес надання послуги, сама ж послуга полягатиме у збереженні речі. Тоб­то збереження, схоронність речі - це послуга, а дії зберігача - це спо­сіб її надання. Причому для поклажодавця самі дії (діяльність) збе­рігача не мають вирішального значення. Зберігач може, навіть, не надавати поклажодавцеві усієї інформації щодо здійснення процесу зберігання. Наприклад, якщо банк надає поклажодавцеві індівідуаль-ний банківський сейф, що ним охороняється (ст. 970 ЦК), банк не по­винен інформувати його про усі особливості своєї охоронної системи та здійснення охоронної діяльності. Хоча для поклажодавця спосіб надання йому послуги є важливим, у першу чергу його турбує корис­ний ефект дій зберігача - збереження речі, тобто сама послуга. Хоча послуга та процес її надання за ЦК - різні речі, вони між собою не­від'ємно пов'язані. З наведеного прикладу вбачається, що послуга (збереження речі) споживається саме у процесі виконання зберігачем відповідних дій щодо зберігання. Як тільки зберігач поверне річ по­клажодавцеві, тобто припинить дії із зберігання, припиниться і сама послуга.

На цьому прикладі можна також спостерігати нематеріальний ха­рактер послуги. Якщо річ, яка передається зберігачу, має матеріальну природу, то її схоронність (послуга), що досягається внаслідок дій зберігача у процесі зберігання (надання послуги) - це вже явище не­матеріальне. Поки річ знаходиться у зберігача, вона не змінюється, не перетворюється, а зберігається. Саме заради зберігання, схоронності речі укладається між сторонами договір, а не для внесення змін до цієї речі або вчинення інших дій, результат яких мав би окремий, уре­чевлюваний вигляд.

Для замовника за договором послуга, незважаючи на її немате­ріальну сутність, виступає як певне благо, заради якого він і вступає у договірні відносини. Якби послуга не мала такої якості, то вона не ви­ступала б предметом багатьох видів договорів. Саме для отримання нематеріального корисного ефекту дій (діяльності) виконавця до ньо­го і звертається замовник.

Таким чином, послуга - це певне нематеріальне благо, яке на­дається однією особою (виконавцем) і споживається іншою осо­бою (замовником) у процесі вчинення виконавцем певних дій або здійснення певної діяльності.

Існує багато різноманітних видів договорів про надання послуг. Деякі з них безпосередньо закріплені у ЦК (поіменовані договори). До

зокрема, належать договори: перевезення, транспортного експе-^я ^_аНня, зберігання, страхування, доручення, комісії тощо. Однак vci види договорів про надання послуг неможливо передбачити у ЦК, оскільки їх існує багато. Наприклад, тільки відповідно до Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12 липня 2001 р.¹ до фінансових належать такі послуги: обслуговування платіжних документів, платіжних карток та дорожніх чеків; довірче управління фінансовими активами; діяльність з обміну валют; залучення фінансових активів із зобов'язанням щодо наступного їх повернення; фінансовий лізинг; надання коштів у пози­ку, в тому числі і на умовах фінансового кредиту; переказ грошей; по­слуги у сфері страхування та накопичувального пенсійного забезпе­чення; торгівля цінними паперами; факторинг тощо.

Це зумовило необхідність закріплення у законі норм, які мали б за­гальний характер і стосувалися усіх видів договорів про надання по­слуг - медичних, юридичних, туристичних, освітніх, комунальних та інших, що не знайшли безпосереднього визначення у законі (непоіме-новані договори). Таким чином, якщо певний договір про надання по­слуг не має спеціальної правової регламентації у ЦК, тобто є непоіме-нованим договором, то слід застосовувати загальні положення гла­ви 63 ЦК та, у разі його наявності, спеціальне законодавство, норми якого регулюють певний вид договорів про надання послуг. У свою чергу, акти законодавства, які стосуються окремих видів договорів про надання послуг (аудиторських, туристичних, комунальних то­що), мають базуватися на загальних положеннях гл. 63 ЦК і не мо­жуть містити норми, які їм протирічили б.

У зв'язку з цим виникає питання щодо поширення правил глави 63 ЦК на окремі види договрів про надання послуг, які, навпаки, спе­ціально закріплені у ЦК. Відповідно до ч. 2 ст. 901 ЦК положення гла­ви 63 можуть застосовуватися до всіх видів договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання. З вказаного можна зробити висновок, що норми глави 63 ЦК можуть застосовуватися і до окремих видів договорів, які спеціально врегульовані ЦК (переве­зення, зберігання, страхування тощо), коли у цьому є потреба і якщо дані норми відповідають суті конкретного зобов'язання.

Договори про надання послуг можуть належати до так званих пуб­лічних договорів (ст. 633 ЦК). Серед договорів про надання послуг до цієї групи належать договори про перевезення транспортом загально­го користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське об­слуговування тощо. З урахуванням значення певних послуг для задо­волення інтересів широкого кола споживачів деякі види договорів можуть визначатися тільки як публічні договори. У зв'язку з цим, якщо підприємець хоче здійснювати певну діяльність, він має взяти на себе обов'язок надавати послуги кожному, хто до нього звернеть-

¹ ВВР.-2002.-№1.-Ст. 1.

270 Розділ XII

ся. В деяких нормах ЦК, які регулюють відносини щодо надання по­слуг, містяться спеціальні правила, котрі свідчать, що даний договір за своєю природою є публічним. Наприклад, у ч. 1 ст. 940 ЦК прямо вказано, що професійний зберігач, який зберігає речі на складах (у ка­мерах, приміщеннях) загального користування, не має права відмови­тися від укладення договору зберігання за наявності у нього такої можливості (ч. 1 ст. 940 ЦК). Відповідно до ч. 2 ст. 957 ЦК договір складського зберігання, укладений складом загального користуван­ня, є публічним.

Важливою ознакою публічних договорів і, зокрема, договорів про надання послуг, є те, що їх умови встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги (ч. 2 ст. 633 ЦК). Наприклад, перевезення пасажирів може здійснюва­тися як за загальними правилами, так і з певними винятками. Відпо­відно до п. З ч. 1 ст. 911 ЦК пасажири мають право провозити із со­бою безоплатно одну дитину віком до шести років і купувати для дітей віком від шести до чотирнадцяти років дитячі квитки за пільго­вою ціною.

Договори про надання послуг можуть також бути охарактеризова­ні як договори приєднання (ст. 634 ЦК). Останнім часом спосте­рігається розширення кола вказаного типу договорів. Це пов'язано з необхідністю спрощення та прискорення процедури укладення дого­вору, коли замовнику пропонується готовий «пакет» послуг або де­кілька «пакетів» за його вибором. Якщо замовник згоден на укладен­ня договору, йому залишається лише приєднатися до умов остан­нього. Прикладом договорів такого типу може бути договір про на­дання доступу до мережі Інтернет, який укладається між провайде­ром та абонентом. Провайдери пропонують потенційним замовникам умови договору, вміщують у ньому вичерпну інформацію щодо по­слуги, яка пропонується, та умов її надання. Як правило, провайдери пропонують окремі пакети послуг. Потенційному абоненту достат­ньо вибрати найбільш сприйнятні для себе умови та підписати дого­вір. Внесення будь-яких інших умов, ніж ті, що пропонуються про­вайдером, договором не передбачається. Практично усі проекти договорів, які пропонуються провайдерами, вміщують вказівку нате, що акцептування (підписання) договору означає: абонент згоден з усіма його положеннями.

% 2. Поняття та умови договору про надання послуг

Згідно з ч. 1 ст. 901 ЦК за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторо­ни (замовника) надати послугу, яка споживається у процесі вчи­нення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зо­бов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

ЮБОВ ЯЗАННЯ, ЩО ПОВ 'ЯЗАНІЗ НАДАННЯМ ПОСЛУГ __________________ 27/

Договір про надання послуг є консенсуальним. Він може мати _Яіс відплатний, так і безвідплатний характер. Відплатний дого­вір ^пР° надання послуг є двостороннім договором. Договір вважа­ється укладеним, якщо сторони у належній формі досягли згоди з усіх істотних його умов (ч. 1 ст. 638 ЦК). Після цього кожна із сторін на­буває права та обов'язки, які складають його зміст. Виконавець зо­бов'язується вчинити певні дії або здійснити певну діяльність, а замовник оплатити виконавцеві зазначену послугу, а у разі, коли до­говір має безоплатний характер - відшкодувати усі фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Суб'єктами договору про надання послуг є виконавець та замов­ник. ЦК не висуває будь-яких вимог до особи виконавця. Разом з тим у деяких випадках виконавцем за таким договором може виступати лише особа, яка отримала ліцензію на здійснення певної діяльності у відповідних органах ліцензування. Наприклад, ліцензуванню підля­гає діяльність з надання охоронних послуг, послуг радіо- і телефон­ного зв'язку, туроператорська, турагентська, аудиторська діяльність тощо¹. Залежно від характеру послуги, що надається, у деяких випад­ках можуть виникати вимоги не тільки до особи виконавця, а й замов­ника. Наприклад, освітні послуги вищих навчальних закладів можуть надаватися лише особам, які мають середню освіту та успішно склали відповідні іспити.

Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК істотними умовами договору, в першу чер­гу, є умови про його предмет. Предметом договору про надання по­слуг є сама нематеріальна послуга, тобто те нематеріальне благо, яке отримує замовник у процесі вчинення виконавцем певних дій або здійснення певної діяльності. Для договорів цього типу важливе зна­чення має якість послуг, що надаються. Це стосується усіх видів по­слуг - медичних, юридичних, освітніх, туристських, готельних тощо. Вчиняючи договір з тим чи іншим виконавцем, замовник вправі роз­раховувати на певний рівень якості послуги, що буде йому надана. Умова щодо предмета договору - послуги впливає й на інші його умови - розмір плати та строк дії.

Як вже зазначалося, відповідно до ЦК договір про надання послуг може бути як відплатним, так і безвідплатним. Визначення цього аспекта договору залежить від волі сторін. Якщо виконавцем за дого­вором про надання послуги є суб'єкт підприємницької діяльності, то договір, зазвичай, має відплатний характер, а розмір плати визна­чається відповідно до ставок та прейскурантів, які ним пропонуються (договір про надання послуг телефонного зв'язку, послуг, що надаю­ться туристичними агентствами, послуг готелів тощо). У деяких ви­падках для забезпечення загальних інтересів споживачів свобода ви­конавця щодо визначення розміру плати за свої послуги може бути обмежена законодавством. Наприклад, згідно із ст. 66 Закону Украї-

' Стаття 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльно­сті» від 1 червня 2000 р. (із змінами та доп.) // ВВР. - 2000. - № 36. - Ст. 299.

272

Розділ XII

ни «Про телекомунікації» від 18 листопада 2003 р. тарифи на загаль­нодоступні послуги і тарифи на надання у користування каналів елек­трозв'язку операторів телекомунікаціи, які займають монопольне (домінуюче) становище на ринку цих послуг, підлягають державному регулюванню. Таке регулювання здійснюється шляхом встановлення граничних або фіксованих тарифів, за межі яких оператори та про­вайдери телекомунікаціи виходити не можуть.

Для задоволення інтересів певних верств населення послуги мо­жуть також надаватися безоплатно. Згідно із Законом України «Про соціальні послуги» від 19 червня 2003 р. громадянам, які з різних причин знаходяться у складних життєвих ситуаціях (безробіття, по­хилий вік, хвороба, інвалідність при відсутності рідних, які повинні забезпечити догляд та допомогу, сирітство і безпритульність дітей, конфлікти і жорстоке поводження у сім'ї тощо), можуть бути надані певні соціально-побутові, психологічні, медичні, юридичні та інші послуги, що називаються соціальними послугами (забезпечення про­дуктами харчування, гарячим харчуванням, транспортними послуга­ми, здійснення соціально-побутового патронажу, виклик лікаря, при­дбання та доставка медикаментів, працетерапія, надання консуль­тацій з питань законодавства тощо). Такі послуги надаються держав­ними та комунальними суб'єктами безоплатно у обсягах, визначених державними стандартами соціального обслуговування (ст. 7).

Плата за договором про надання послуг може не бути фіксованою, а визначатися сторонами у процесі укладення договору. В такому по­рядку може, наприклад, встановлюватися плата за договором про на­дання окремих освітніх послуг: навчання іноземним мовам, матема­тиці, біології тощо. Хоча договори про надання послуг відповідно до ЦК й можуть бути безвідплатними, навряд чи можна передбачати їх поширення. Безвідплатне надання послуг може мати місце у відноси­нах між фізичними особами, у першу чергу тими, які пов'язані друж­німи, довірчими стосунками (перевезення речей, прогулянки з до­машньою твариною або догляд за домівкою сусіда тощо).

Згідно із ст. 905 ЦК строк за договором про надання послуг вста­новлюється за домовленістю сторін, якщо інше не передбачено зако­ном або іншими нормативно-правовими актами. Строк може мати важливе значення у договорі про надання послуг, у зв'язку з чим сто­рони, зазвичай, обумовлюють його у договорі. Наприклад, у договорі на проведення аудиту та надання інших аудиторських послуг поряд з іншими умовами визначається термін проведення аудитором пере­вірки (ст. 20 Закону України «Про аудиторську діяльність»¹. У дано­му випадку строк відіграє суттєву роль, бо з отриманням юридичною особою результатів аудиторської перевірки можуть бути пов'язані умови щодо вчасного надання нею звітів, отримання грошей за кре­дитним договором у банківській установі тощо.

¹ ВВР України. - 1993. - № 23. - Ст. 243.

ЗО БОВ'ЯЗАННЯ, ЩО ПОВ'ЯЗАНІ З НАДАННЯМ ПОСЛУГ __________________ 273

§ 3. Зміст договору про надання послуг та його виконання Зміст договору про надання послуг складають права та обов'язки сторін. Основним обов'язком виконавця є надання замовнику певної послуги, обумовленої договором. За загальним правилом, викона­вець повинен надати послугу особисто. У зв'язку з тим, що послуга невід'ємна від здійснення певних дій або діяльності виконавця, його особа має велике значення для замовника. Прикладом може бути до­говір про надання освітніх послуг. В результаті успішного закінчення освітнього курсу слухач одержує відповідне свідоцтво (диплом, атес­тат тощо), яке свідчить про обсяг знань, що були йому надані у проце­сі навчання. Ця обставина може мати вирішальне значення для под­альшого працевлаштування особи, її професійного зростання тощо. Відомо, що «вагомість» диплому того чи іншого навчального закладу може бути різною. Тому для замовника важливим є саме особисте ви­конання договору виконавцем. Якщо виконавцем за договором є юридична особа, то замовник може ставити питання щодо особи кон­кретного працівника, який здійснюватиме дії з надання послуги. Нап­риклад, відповідно до ч. 2 ст. 284 ЦК фізична особа, яка звернулася за наданням їй медичної допомоги, має право на вибір лікаря.

Особливістю договорів про надання послуг є те, що у деяких ви­падках замовник має не тільки «пасивно» споживати послугу, а й здійснювати певні власні дії. Це безпосередньо стосується, наприк­лад, освітніх послуг. Виконавець (навчальний заклад або вчитель) може надавати високий рівень освітньої послуги, однак за відсутно­сті необхідних активних дій з боку самого замовника (студента, учня) будь-якого корисного ефекту може і не виникнути. Ця обставина не змінює загального правила: якщо виконавець надав якісну послугу, обумовлену договором, вважатиметься, що він виконав умови щодо

якості.

Якщо договір має оплатний характер, замовник зобов'язаний оплатити виконавцеві надану йому послугу в розмірі, у строки та по­рядку, встановлені договором. Якщо договір про надання послуг мав безоплатний характер, то розрахунки сторін можуть стосуватися ли­ше відшкодування фактичних витрат виконавця, зроблені ним для виконання договору. Наприклад, сторони домовилися, що викона­вець здійснить перевезення речей в інше місто безоплатно. У такому випадку він має право на відшкодування витрат, пов'язаних з проїз­дом автомобіля (вартість бензину, амортизація машини).

Законодавство передбачає певні наслідки невиконання або нена­лежного виконання договору про надання послуг, В першу чергу ви­рішується питання щодо неможливості виконання оплатного догово­ру про надання послуг. Такі наслідки пов'язуються з наявністю чи відсутністю вини однієї із сторін - виконавця або замовника (ч. 2 ст. 903 ЦК). У разі неможливості виконати договір, що виникла не з

Розділ XII

•Я1АННЯ, ЩО ПОВ 'ЯЗАНІЗ НАДАННЯМ ПОСЛУГ

вини виконавця, замовник зобов'язаний виплатити виконавцеві ро­зумну плату. Наприклад, фізичні особи домовилися про те, що один з них (виконавець) за відповідну плату відвезе речі замовника у сусіднє місто. У зв'язку з поганими погодними умовами виконавець не зміг виконати умови договору. В цьому випадку його вини немає. Відпо­відно до ч. 2 ст. 903 ЦК за таких обставин замовник зобов'язаний вип­латити виконавцеві розумну плату. Така плата може бути пов'язана з тим, що виконавець хоча і не надав замовнику обумовлену послугу, все ж таки здійснював певні дії та фактичні витрати, необхідні для ви­конання договору. Якщо неможливість виконання договору виникла з вини самого замовника, він зобов'язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або за­коном. Якщо, наприклад, замовник для перевезення своїх речей мав забезпечити виконавця транспортним засобом, але не надав його, то виконавець має право на отримання плати за договором у повному обсязі, незважаючи на те, що послуга не була надана. Якщо стало не­можливим виконання безоплатного договору про надання послуг, то замовник зобов'язаний відшкодувати витрати виконавця, якщо така неможливість виникла з його вини або внаслідок непереборної сили (ч. 2 ст. 904 ЦК).

Внаслідок невиконання або неналежного виконання договору про надання послуг замовник може зазнати збитків (ст. 22 ЦК). Законода­вство регулює відносини з їх відшкодування з урахуванням особи ви­конавця. Якщо виконання договору здійснював суб'єкт підприєм­ницької діяльності, він відповідає за збитки незалежно від наявності своєї вини. Звільнити від відповідальності такого виконавця може тільки непереборна сила, якщо інше не встановлено договором або законом. Таким чином, для суб'єкта підприємницької діяльності встановлений підвищений рівень відповідальності. Якщо виконав­цем за договором є інша особа (не суб'єкт підприємницької діяльно­сті), то вона зобов'язана відшкодувати замовнику збитки у повному обсязі лише при наявності своєї вини, якщо інше не встановлено до­говором сторін. Наприклад, відповідно до ч. 1 ст. 950 ЦК за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах. Це означає, що зберігач нестиме відповідальність лише при наявності вини (ч. 1 ст. 614 ЦК). Зберігач буде звільнений від відповідальності за відсутності вини, якщо дове­де, що він зробив все можливе для виконання договору (забезпечив технічні умови зберігання, витримав необхідний температурний та світловий режим зберігання тощо). Інші правила стосуються профе­сійного зберігача, тобто організації, яка здійснює підприємницьку діяльність у цій сфері (зерносховища, елеватори, морозильники то­що). Професійний зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошко­дження речі, якщо не доведе, що це сталося внаслідок непереборної сили чи через такі властивості речі, про які зберігач, приймаючи її на зберігання, не знав і не міг знати, або внаслідок умислу чи грубої нео-

бережності поклажодавця (ч. 2 ст. 950 ЦК). У всіх інших випадках, навіть якщо вини зберігача немає, він зобов'язаний відшкодувати збитки поклажодавцеві.

Інший порядок відшкодування збитків передбачено у законі для безоплатних договорів про надання послуг. Згідно із ч. 2 ст. 906 збит­ки, завдані невиконанням або неналежним виконанням договору про безоплатне надання послуг, підлягають відшкодуванню виконавцем у розмірі, що не перевищує двох неоподатковуваних мінімумів дохо­дів громадян. Наприклад, сусідки домовилися, що під час від'їзду однієї з них в інше місто друга буде доглядати її квіти, що залишили­ся у квартирі. Якщо виконавиця договору не здійснила взятий на себе обов'язок, внаслідок чого квіти загинули, то перша сторона (замов­ник) може вимагати відшкодування завданих їй збитків. За загальним правилом відшкодування здійснюється у розмірі двох неоподаткову­ваних мінімумів доходів громадян. Сторони можуть передбачити й інший розмір відповідальності виконавця.

Договір про надання послуг, за загальним правилом, може бути ро­зірваний за згодою обох сторін (ст. 907, ч. 1 ст. 651 ЦК). Разом з тим особливістю цього договору є те, що він може бути розірваний також шляхом відмови від договору лише однієї із сторін (ст. 907 ЦК). Поря­док та підстави такої відмови залежать від особливостей конкретного договору про надання послуг і встановлюються законом або домовле­ністю сторін. Наприклад, особа, яка надає туристичні послуги (туро­ператор, турагент), не може змінювати ціну туристичного продукту, погоджену з туристом, на свій розсуд. Така зміна можлива лише у ви­падках, передбачених договором, і тільки при істотній зміні обставин (введення нових або підвищення діючих ставок податків і зборів та ін­ших обов'язкових платежів, різка зміна курсу національних валют то­що). У разі перевищення ціни туристичного продукту більше, ніж на 5 відсотків, турист має право відмовитися від договору, а туроператор (турагент) зобов'язаний повернути йому всі раніше сплачені кошти (ст. 20 Закону «Про туризм» від 18 листопада 2003 p.).

Домовленістю сторін або законом встановлюються також порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг. Сторони можуть передбачити у договорі розмір та порядок відшкодування збитків або інші наслідки його розірвання.

Глава 46. ДОГОВІР ПЕРЕВЕЗЕННЯ

§ 1. Загальні положення про перевезення

Транспорт є сполучною ланкою економіки, галуззю виробничої ін­фраструктури. За його допомогою задовольняються потреби у пере­везеннях суспільного виробництва держави, а також її населення.

Перевезення - один з видів підприємницької діяльності, яка не су-

Розділ XII

„„.іПА ННЯ, ЩО ПОВ'ЯЗАНІ З НАДАННЯМ ПОСЛУГ

проводжується створенням яких-небудь предметів матеріального світу. Основний економічний ефект, який сторони одержують у ре­зультаті транспортної діяльності, - це переміщення вантажів, паса­жирів, багажу й пошти.

Існують такі основні види транспорту: транспорт загального ко­ристування (залізничний, морський, автомобільний, повітряний, річ­ковий (внутрішній - водний), місцевий електротранспорт, у тому числі метрополітен; промисловий залізничний транспорт; відомчий транспорт; трубопровідний та шляхи сполучення загального корис­тування. Всі вони тісно взаємопов'язані і становлять єдину транспор­тну систему країни (ст. 21 Закону України «Про транспорт»). Разом з цим технічна характеристика перевізних засобів і організація переве­зень даними видами транспорту багато у чому відрізняються одне від одного.

У главі 64 ЦК міститься перелік низки договорів, що опосередко­вують відносини з перевезення вантажів, пасажирів, багажу й пошти. Серед них такі: а) перевезення вантажу (ст. 909 ЦК); б) перевезення пасажирів і багажу (ст. 910 ЦК); в) чартеру (фрахтування) - ст. 912 ЦК тощо.

Проте сам перевізний процес не вичерпується відносинами, що ви­никають з договору перевезення (ст. 908 ЦК). Обов'язки перевізника з подачі рухомого составу, а відправника - з надання для навантаження вантажу також належать до процесу перевезення. Перевізними також є відносини, що виникають з договорів про організацію роботи із за­безпечення перевезення вантажів. Вони, зокрема, охоплюють: вузлові угоди, договори на централізоване завезення (вивезення) вантажів, на експлуатацію залізничних під'їзних колій, на подачу і прибирання ва­гонів, подачу заявок і замовлень, вчинення інших дій учасниками пе­ревізного процесу як до укладення договору перевезення вантажів, так після його виконання. Це стосується, наприклад, виконання за­лізницею додаткових операцій, пов'язаних з перевезенням вантажів, як-то: навантаження, розвантаження, зважування, експедирування то­що, які здійснюються на підставі окремих цивільно-правових догово­рів - ст. 22 Статуту залізниць України (далі - СЗ).

Отже, відомі чинному цивільному законодавству договори, що опосередковують перевізний процес, становлять єдину систему дого­ворів, предметом яких є надання послуг з перевезення вантажів, паса­жирів, багажу й пошти. Всю систему цих договорів можна поділити на два види: основні й допоміжні. Основні опосередковують головну сферу взаємовідносин перевізників і клієнтури, допоміжні - нор­мальну організацію перевізного процесу.

Основними нормативно-правовими актами, що визначають за­гальні умови перевезення, є: ЦК, закони України «Про транспорт» (від 10 листопада 1994 р.)¹ і «Про залізничний транспорт» (від 4 лип-

¹ ВВР України. - 1994. -№ 51. - Ст. 446.

1996 р)¹» ^<<ПР° автомобільний транспорт» (від 5 квітня 2001 р.)², ^НЯ лповідні транспортні кодекси і статути: Повітряний кодекс Укра-^Т3 шд 4 травня 1994 р. (далі - ПК)³, Кодекс торговельного морепла-¹ гтва України від 9 грудня 1994 р. (далі - КТМ)⁴, Статут залізниць України від 6 квітня 1998 р. (далі - СЗ)⁵ Транспортні кодекси й стату­ти детально не регламентують ні діяльності самого транспорту, ні взаємовідносин транспортних організацій з клієнтурою. Ці відносини конкретизуються у відомчих нормативно-правових актах, так званих правилах перевезення, які існують на кожному виді транспорту (на­приклад, Правила перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти залізничним транспортом України, затверджені Наказом Мі­ністерства транспорту України від 28 липня 1998 р. № 297; Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні від 14 жовтня 1997 р. № 363 та інші).

§ 2. Правова характеристика договорів перевезення

Договір перевезення вантажу. У системі цивільно-правових до­говорів, що опосередковують перевізний процес, особливе місце по­сідає договір перевезення вантажу (ст. 909 ЦК). В силу цього догово­ру перевізник зобов'язується доставити довірений йому відправни­ком вантаж у пункт призначення і видати його управомоченій на одержання вантажу особі (одержувачеві), а відправник зобов'язуєть­ся сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Проте з ура­хуванням специфіки перевезень кожним з видів транспорту в норма­тивних актах, що закріплюють їх діяльність, дається своє визначення договору перевезення (ст. 22 СЗ, ст. 133 КТМ, ст. 61 ПК, ст. 52 Закону України «Про автомобільний транспорт» та інші).

Перевізником може виступати тільки суб'єкт підприємницької діяльності, основним напрямом діяльності якого є перевезення ванта­жів (залізниця, морське пароплавство, автогосподарство, річкове па­роплавство, а також фізичні особи, котрі мають право на експлуата­цію перевізних засобів, тощо), а відправником - будь-яка особа (фі­зична або юридична).

Одержувачем може бути або сам відправник, або інша особа, за­значена останнім у перевізних документах. З огляду на те, що одержу­вач за договором перевезення набуває певного обсягу прав та обов'яз­ків, у разі, якщо відправник не є одночасно й одержувачем вантажу, такий договір розглядається як договір на користь третьої особи.

1 ВВР України. - 1996. - № 40. - Ст. 183.

2 ВВР України. - 2001. - № 22. - Ст. 105.

3 ВВР України. - 1995. - № 25.

4 ВВР України. - 1995. - № 47-52.

5 Офіційний вісник України. - 1998. - № 14. - Ст. 548.

Розділ Xtt

Договір перевезення вантажів належить до двосторонніх, оплат-них [реальних.

Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі (За­кон України «Про автомобільний транспорт», ст. 23 СЗ, ст. 134 КТМ). Так, на залізничному, повітряному і внутрішньоводному транспорті договір перевезення укладається шляхом оформлення накладної, яка служить основним перевізним документом, де зазначені всі умови пе­ревезення, а саме: найменування й місцезнаходження сторін догово­ру; найменування вантажоодержувача; найменування й кількість ван­тажу; умови з перевезення і строки перевезення; назву місць наван­таження й розвантаження; вартість перевезення тощо.

Відповідно до ст. 23 СЗ, ст. 60 ПК, ст. 67 Статуту внутрішнього водного транспорту СРСР (далі - СВВТ) договір перевезення ванта­жів вважається укладеним з моменту здачі відправником перевізни­кові вантажу разом з накладною. Прийняття вантажу для перевезення засвідчується на накладній календарним штемпелем перевізника й видачею ним відправникові квитанції. З даного моменту всі умови, викладені у накладній, стають умовами договору перевезення. На за­лізничному і внутрішньоводному транспорті при прийнятті вантажу для перевезення разом з накладною оформлюється дорожня відо­мість і вантажна квитанція. Відомість складається перевізником пі­сля прийняття вантажу для перевезення разом з накладною і містить усі дані про вантаж, відправника, одержувача тощо. Вона прямує ра­зом з вантажем і після видачі його одержувачеві залишається у пере­візника. Дорожня відомість має певне правове значення: (а) засвідчує факт видачі вантажу одержувачеві і (б) є документом, на підставі яко­го провадяться розрахунки з провізної плати, штрафів за прострочен­ня доставки вантажу та з інших зборів. Вантажна квитанція видається відправникові як посвідчення прийняття вантажу для перевезення. У випадку втрати вантажу вантажна квитанція надає право відправни­кові або одержувачеві пред'явити претензію й позов до перевізника про відшкодування вартості втраченого вантажу, а також інші право­мочності під час здійснення перевізного процесу (статті 23,43,48 СЗ України).

На автомобільному транспорті договір перевезення оформлюється товарно-транспортною накладною, яка за своїм змістом не відріз­няється від накладної, що оформлюється на інших видах транспорту (пп. 1, 16.10 Правил перевезення вантажів автомобільним транспор­том в Україні від 14 жовтня 1997 р.). До основних документів на пере­везення вантажів цим транспортом належить також дорожній лист вантажного автомобіля. Товарно-транспортна накладна й дорожній лист автомобіля вважаються документами суворої звітності, форма й порядок заповнення яких визначаються відповідними нормативними актами.

За договором перевезення пасажира перевізник зобов'язується

перевезти пасажира у пункт призначення, а в разі здачі багажу - та-кож доставити останній у пункт призначення й видати управомоченій на його одержання особі; пасажир зобов'язується сплатити встанов-лену плату за проїзд, а за наявності багажу - також плату за його пе­ревезення (ст. 910 ЦК). Укладення договору перевезення пасажира засвідчується проїзним документом встановленого зразка (пасажир­ським квитком), який підтверджує право пасажира на проїзд відпо­відним видом транспорту, а провезення ним багажу - багажною кви­танцією.