Главная Случайная страница Контакты | Мы поможем в написании вашей работы! | ||
|
У сьомих, лізингові відносини, на відміну від відносин, що випливають з договору найму, опосередковуються двома договорами -власне договором лізингу, який укладається лізингодавцем з лізинго-одержувачем, та договором купівлі-продажу лізингового майна, котрий укладається на підставі та на виконання договору лізингу лізингодавцем з продавцем2. Ці договори породжують два види зобов'язань (купівлі-продажу та лізингу). Виходячи з цього, вважаємо, що договір лізингу не єдиний трьохсторонній правочин, а складна структура договірних відносин, яка складається із зобов'язання з договору купівлі-продажу та, власне, із зобов'язання з договору лізингу3.
У восьме, суб'єктом відносин, пов'язаних безпосередньо з договором лізингу, виступає продавець майна. Для інших видів договорів
1 За правилами статей 678 - 680 ЦК.
2 Брагинский М. И., Витрянский В. В. Договорное право. Книга вторая: Договоры о
передаче имущества. - М.: Статут, 2000. - С. 612.
3 У юридичній літературі також висловлюється думка про багатосторонній харак
тер лізингового правочину. Ця позиція відображена і у згаданій Оттавській конвенції
1988 р.
З ОБОВ'ЯЗАННЯ... У ЗВ'ЯЗКУ З ПЕРЕДАЧЕЮ МАЙНА У КОРИСТУВАННЯ 213
найму відносини наймодавця з особою, у якої він придбав майно, що у майбутньому передається в найм, юридично байдужі.
Сторонами договору лізингу є лізингодавець і лізингоодержувач. Лізингодавець- це юридична особа, яка передає право володіння та користування предметом лізингу лізингоодержувачу, а лізингоодержувач - фізична або юридична особа, котра отримує право володіння та користування предметом лізингу від лізингодавця.
Закон «Про фінансовий лізинг», на відміну від раніше чинного Закону «Про лізинг», прямо не обмежує суб'єктний склад договору лізингу тільки особами-суб'єктами підприємницької діяльності, а лише зазначає, що на стороні лізингодавця може виступати тільки юридична особа. Але з огляду на те, що фінансовий лізинг є фінансовою послугою1, лізингодавцем може бути юридична особа, яка набула статусу фінансової установи. Такою визнається юридична особа -суб'єкт підприємницької діяльності, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг та котра внесена до відповідного реєстру в порядку, встановленому законом. До фінансових установ належать, зокрема, лізингові компанії. Оскільки виключним видом діяльності будь-якої фінансової установи є надання фінансових послуг, лізингова компанія не має права здійснювати іншу, окрім лізингу, підприємницьку діяльність. Між тим, поряд з лізинговими компаніями, лізингодавцями можуть виступати також і банки2.
Предметом договору лийнгу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів3 (ч.І ст.807 ЦК). Таким чином, мова йде про будь-які неспоживні речі, рухомі й нерухомі, зокрема, споруди, будівлі, транспортні засоби, за винятком земельних ділянок та інших природних ресурсів, а також майна, яке обмежено або виключено з цивільного обороту. Закон «Про фінансовий лізинг» (ч. 2 ст. 3) виключає з кола речей, що можуть бути предметом договору лізингу, підприємства як єдині майнові комплекси (ст. 191 ЦК). Слід зауважити, що за правилами ч. 4 ст. 191 ЦК підприємство може бути об'єктом правочинів, зокрема купівлі-продажу та найму (оренди). Оскільки лізинг є видом договору найму, вказана у Законі заборона передачі підприємства у лізинг протирічить встановленому ЦК правовому режиму такого об'єкта цивільних прав як підприємство.
1 Це випливає з аналізу ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне
регулювання ринків фінансових послуг» від 12 липня 2001 р. // Офіційний Вісник Укра
їни. - 2001. - № 32. - Ст. 1457.
2 Див. ст. 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність» (ред. від 7 грудня
2000 р.) // ВВР України. - 2001. - № 5-6. - Ст. 30
3 Під основними фондами розуміються матеріальні цінності, що використовуються
у господарській діяльності протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з
дати введення в експлуатацію таких цінностей, та вартість котрих поступово змен
шується у зв'язку з фізичним або моральним зносом (Закон України «Про оподатку
вання прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 р. № 334/94-ВР (у ред. Закону України
№ 283/97-ВР від 22 травня 1997 р.) // Урядовий кур'єр. - 1997. - № 105-106.
Розділ X
ЗОБОВ'ЯЗАННЯ... У ЗВ 'ЯЗКУ З ПЕРЕДА ЧЕЮ МАЙНА У КОРИСТУВАННЯ 215
Безумовно, предметом договору лізингу не можуть бути майнові права.
Майно, що перебуває у власності держави або територіальних громад та щодо якого відсутня заборона передачі у користування та/або володіння, теж може бути передано в лізинг у порядку, визначеному законодавством.
Форма договору лізингу. В ст. 6 Закону зазначено, що договір лізингу має бути укладений в письмовій формі. Враховуючи, що, принаймні, однією із сторін договору лізингу, а саме лізингодавцем є юридична особа, за правилами ст. 208 ЦК цей правочин в будь-якому випадку слід укладати в письмовій формі. Таким чином, додаткова вказівка на просту письмову форму договору лізингу в Законі не доцільна.
Законодавство не містить вказівки на нікчемність договору лізингу внаслідок недодержання письмової форми. Наслідки недоліків письмової форми цього договору загальні та випливають з ч. 1 ст. 218 ЦК.
Істотні умови договору лізингу. Договір лізингу буде укладеним, якщо сторони досягнуть згоди з наступних умов: предмета лізингу; строку, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу', розміру лізингових платежів. Істотними будуть вважатися й інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін останні досягли згоди.
Строк лізингу не може бути меншим одного року та зазвичай порівняний зі строком амортизації предмета лізингу. Вимога, висунута законодавцем у статтях 1 та 6 Закону про необхідність визначення строку користування річчю у договорі лізингу, є однією з особливостей, що виділяє договір лізингу з кола інших договорів з майнового найму (ч. 2 ст. 806 ЦК). Тому до договору лізингу не застосовується положення ч. 2 ст. 763 ЦК, відповідно до якого, якщо строк найму не встановлений, договір найму вважається укладеним на невизначе-ний строк. У випадку відсутності домовленості щодо строку договір лізингу є неукладеним.
Розмір лізингових платежів. Лізингові платежі можуть включати суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу, платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно (який, власне, і буде доходом лізингодавця-підприємця), компенсацію відсотків за кредитом, котрий залучив лізингодавець для придбання предмета лізингу, та інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.
Зміст договору лізингу - це сукупність прав і обов'язків сторін договору. Зобов'язання з договору лізингу має, у порівнянні з типовими відносинами найму, особливість у правах та обов'язках сторін.
Обов 'язки лізингодавця:
- укласти з продавцем договір купівлі-продажу (поставки) на придбання лізингового майна для передачі його лізингоодержувачеві. Лізингодавець отримує майно у власність відповідно до встановле-
них лізингоодежувачем специфікацій та умов у продавця, або вказаного лізингоодержувачем, або обраного на власний розсуд;
- передати придбаний у продавця предмет лізингу лізингоодержувачу у встановлений договором строк. Саме цей обов'язок лізингодавця ще раз підкреслює, що сторонами за цим договором є лізингодавець і лізингоодержувач, продавець майна не є стороною договору лізингу. Між тим, як випливає із законодавства, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем, який вибрав його за договором, за порушення зобов'язання щодо комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, заміни, безоплатного усунення недоліків, монтажу та запуску в експлуатацію (ч. 1 ст. 808 ЦК) та ризик випадкового знищення чи випадкового пошкодження предмета договору лізингу в разі прострочення його пе-редання лізингоодержувачу (ч. 2 ст. 809 ЦК). Вважаємо, вказане не впливає на вирішення цього питання, а лише свідчить про застосування такої конструкції як договір на користь третьої особи, де як така у даному випадку виступає лізингоодержувач (ст. 636 ЦК);
- передати предмет лізингу лізингоодержувачеві у стані, що відповідає його призначенню і умовам договору, та попередити лізинго-одержувача про відомі йому особливі властивості і недоліки предмета лізингу, що можуть становити небезпеку для життя, здоров'я, майна лізингоодержувача чи інших осіб або призводити до пошкодження самого предмета лізингу під час користування ним;
- утримувати відповідно до умов договору предмет лізингу, якщо договором лізингу обов'язки з його утримання не цілком покладені на лізингоодержувача;
- прийняти предмет лізингу в разі дострокового розірвання договору лізингу або у випадку закінчення строку користування предметом лізингу;
- відшкодовувати лізингоодержувачу витрати на поліпшення предмета лізингу, на його утримання або усунення недоліків у порядку та випадках, передбачених договором.
- набуваючи майно для лізингоодержувача, повідомити продавця про те, що це майно призначене для передачі у лізинг конкретній особі. ЦК та Закон «Про фінансовий лізинг», на відміну від Закону «Про лізинг», прямо не покладають на лізингодавця цього обов'язку. Але, враховуючи, що право вимоги до продавця за ст. 808 ЦК у разі порушення ним зобов'язання належить лізингоодержувачу, а також, що за ст. 809 ЦК можлива конструкція договору лізингу, за якою передання речі лізингоодержувачу здійснюється безпосередньо продавцем, вважаємо, що ігнорування зазначеного обов'язку лізингодавця неприпустимо.
Основні права лізингодавця:
- інвестувати на придбання предмета лізингу як власні, так і залу
чені (отримані у позику чи у кредит) кошти. В останньому випадку
Розділ X
компенсація відсотків за залученим лізингодавцем кредитом може бути включена у склад лізингових платежів (п.а ч. 2 ст. 16 Закону);
- здійснювати перевірки дотримання лізингоодержувачем умов
користування предметом лізингу та його утримання;
- стягувати у разі виникнення у лізингоодержувача заборгованості
за лізинговими платежами таку прострочену заборгованість у без-
спірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса.
Лізингоодержувач зобов 'язаний:
- прийняти предмет лізингу і користуватися ним відповідно до його призначення та умов договору;
- своєчасно сплачувати лізингові платежі;
- надавати лізингодавцеві доступ до предмета лізингу і забезпечувати можливість здійснення перевірки умов його використання та утримання;
- протягом усього часу перебування предмета лізингу в його користуванні підтримувати його у справному стані та нести витрати на утримання предмета лізингу, пов'язані з його експлуатацією, технічним обслуговуванням, ремонтом, якщо інше не встановлено договором або законом. Необхідно звернути увагу, що на відміну від звичайного договору найму, на лізингоодержувача покладений, якшо інше не встановлено договором, обов'язок з повного утримання майна, наданого у користування, включаючи його капітальний та поточний ремонт;
- письмово повідомляти про порушення строків проведення або непроведения поточного чи сезонного технічного обслуговування та про будь-які інші обставини, що можуть негативно позначитися на стані предмета лізингу. Про зазначені випадки лізингоодержувач має повідомляти лізингодавця негайно, але у будь-якому разі не пізніше другого робочого дня після дня настання зазначених вище подій чи фактів, якщо інше не встановлено договором;
- письмово повідомляти лізингодавця, а у гарантійний строк і продавця предмета лізингу про всі випадки виявлення несправностей предмета лізингу, його поломок або збоїв у роботі;
- у разі закінчення строку лізингу, а також у випадку дострокового розірвання договору лізингу та у інших випадках дострокового повернення предмета лізингу - повернути предмет лізингу в стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором.
Лізингоодержувач має наступні права:
- обирати предмет лізингу або встановлювати специфікацію предмета лізингу;
- обирати продавця або доручити вибір лізингодавцю;
- за згодою лізингодавця поліпшити річ, яка є предметом договору лізингу. В цьому разі лізингоодержувач має право на відшкодування вартості необхідних витрат або на зарахування їх вартості у рахунок лізингових платежів. Якщо такої згоди не було, лізингоодержувач
З ОБОВ'ЯЗАННЯ... У ЗВ'ЯЗКУ З ПЕРЕДАЧЕЮ МАЙНА У КОРИСТУВАННЯ 217
має право вилучити здійснені ним поліпшення за умови, що останні можуть бути відділені від предмета лізингу без шкоди для нього;
- відмовитись від прийняття предмета лізингу, який не відповідає його призначенню та/або умовам договору, вказаним у договорі специфікаціям;
- передавати предмети лізингу в сублізинг третім особам. За Законом (ст. 5) лізингоодержувач має право за письмовою згодою лізингодавця передати отриманий від нього предмет лізингу в сублізинг третій особі у користування за плату на погоджений строк. Очевидно, що стосовно до сублізингоодержувача первісний лізингоодержувач є лізингодавцем. У користування він передає сублізингоодержувачеві річ не придбану спеціально у продавця, а отриману раніше від первісного лізингодавця. Не важко помітити, що у цьому випадку, як і у зазначених вище випадках зворотного та прямого лізингу, відсутня основна кваліфікуюча ознака фінансового лізингу - придбання лізингодавцем речі у продавця у відповідності зі специфікаціями й умовами, вказаними лізингоодержувачем, для передачі її у користування. Тому в даному випадку доречніше вести мову про піднайм, а не про лізингові відносини. Між тим законодавець встановив, що до договору сублізингу застосовуються положення про договір лізингу, якщо інше не передбачено останнім. Первісний лізингодавець та сублізин-гоодержувач не знаходяться у договірних відносинах, але якщо лізингоодержувачем порушене грошове зобов'язання щодо сплати лізингових платежів, у зобов'язанні з договору сублізингу на підставі п. 7 ч. 1 ст. 10 Закону відбувається заміна кредитора (ч. 2 ст. 512 ЦК) та первісний лізингодавець має право вимагати від сублізингоодержувача повернення предмета лізингу і виконання грошових зобов'язань за договором сублізингу безпосередньо йому.
Також слід зазначити, що лізингоодержувачу забезпечується захист його права володіння предметом лізингу нарівні із захистом, встановленим законодавством щодо захисту прав власника (статті 387,391 ЦК). Лізингоодержувач має право вимагати, у тому числі й від лізингодавця, усунення будь-яких порушень його прав на предмет лізингу (ст. 9 Закону).
Договору лізингу притаманний наступний розподіл ризиків. Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета лізингу несе лізингоодержувач, якщо інше не встановлено договором чи законом.
Якщо лізингодавець або продавець (постачальник) прострочили передання предмета договору лізингу лізингоодержувачу чи лізингоодержувач прострочив повернення предмета договору лізингу лізингодавцю, ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження несе сторона, яка прострочила.
Не зважаючи на те, що лізингові платежі, зазвичай, включають суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу, ЦК та Закон не пов'язують здійснення лізингоодержувачем лізингових платежів з
Розділ X
ЗОБОВ'ЯЗАННЯ... У ЗВ'ЯЗКУ З ПЕРЕДАЧЕЮ МАЙНА У КОРИСТУВАННЯ 219
поступовим придбанням предмета лізингу ним у власність, як це передбачалося раніше чинним Законом «Про лізинг»1. Перехід права власності на предмет лізингу може відбуватися за укладеним лізинго-давцем та лізингоодержувачем договором купівлі-продажу або іншим договором, який передбачає перехід права власності. При цьому, якщо договором про відчуження не передбачене інше, право власності на предмет лізингу переходить до лізингоодержувача у разі та з моменту сплати ним визначеної договором ціни.
З укладанням між лізингодавцем та лізингоодержувачем договору про відчуження предмета лізингу лізингове зобов'язання припиняється заміною первісного зобов'язання новим - новацією (ч. 2 ст. 604 ЦК).
Наслідки порушення договору лізингу. В разі порушення зобов'язань з договору лізингу настають наслідки, встановлені ст. 611 ЦК (сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди, зміна умов зобов'язання, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови чи розірвання договору). Між тим існують і специфічні, притаманні саме лізинговому зобов'язанню, підстави припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови. Так, Закон містить перелік наступних підстав:
- лізингоодержувач має право відмовитися від договору лізингу в односторонньому порядку, письмово повідомивши про це лізинго-давця, у разі, якщо прострочення передачі предмета лізингу становить більше 30 днів, за умови, що договором лізингу не передбачено іншого строку;
- лізингоодержувач має право вимагати відшкодування збитків, у тому числі повернення платежів, що були сплачені лізингодавцю до такої відмови;
- лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів.
Окрім загальних наслідків, встановлених ЦК, у разі порушення зобов'язання з договору лізингу настають ще спеціальні наслідки:
- у разі, якщо прострочення передачі предмета лізингу становить
більше 30 днів, лізингодавець має право вимагати його повернення
від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчо
го напису нотаріуса.
Відповідальність за невиконання або неналежне виконання обов'язку передати річ належної якості, комлектності й інших обов'язків щодо речі - предмета лізингу покладається на її продавця у випадку, коли вибір останнього здійснений самостійно лізингоодержувачем. Лізингоодержувач наділяється правами вимоги до продавця, наче він був сам покупцем речі.
1 Після закінчення строку договору фінансового лізингу предмет лізингу переходив, у власність лізингоодержувача.
У разі, якщо вибір продавця був зроблений лізингодавцем самостійно, зазначена вище відповідальність покладається на продавця і на лізингодавця солідарно.
Глава 41. ДОГОВІР НАЙМУ (ОРЕНДИ) ЖИТЛА
Договір найму житла є однією з форм реалізації конституційного права людини на житло (ст. 47 Конституції). Це основний договір, що опосередковує його передачу у користування.
Інтеграція житлової сфери у загальну систему ринкових відносин, формування ринку житла та перехід на нові, властиві ринковій економіці засади задоволення житлової потреби, обумовили суттєві зміни у відносинах найму житла. В сучасних умовах договір найму стає засобом задоволення житлової потреби людини як у межах ринкових житлових відносин, так і поза ними - у розподільних житлових відносинах.
Договір найму житла у публічних (державному та комунальному) житлових фондах опосередковує розподільні відносини житлової сфери, врегулювання котрих здійснюється житловим законодавством, серед якого основним актом є Житловий кодекс УРСР1 (далі -ЖК). На сьогодні ЖК встановлює порядок забезпечення громадян житлом та користування ним у зазначених житлових фондах.
Відносини з найму житла у будинках державного та комунального житлових фондів мають певні особливості. Так, житло у цих фондах надається лише громадянам України, які визнаються такими, що потребують поліпшення житлових умов, і котрі перебувають на відповідному обліку. Укладається договір найму тільки на підставі рішення компетентного органу про надання житла та виданого громадянинові ордера на житлове приміщення. Права, обов'язки та відповідальність сторін чітко регламентовані ЖК і Типовим договором найму житла у будинках державного і комунального житлового фонду2, на підставі яких й укладається договір, тощо3.
В сучасних умовах відносини з найму житла у публічних житлових фондах набувають яскраво виражений соціальний відтінок. Відповідно до Концепції державної житлової політики4 основним напрямом політики держави в житловій сфері є забезпечення житлом за рахунок держави соціально незахищених громадян України, до яких належать ті, які через своє соціальне становище не можуть самостій-
1 Відомості Верховної Ради УРСР. - 1983. - № 28. - Ст. 547.
2 Постанова Кабінету Міністрів України від 22 червня 1998 р. № 939 //Збірник уря
дових нормативних актів України. - 1998. - № 12. - Ст. 297.
3 Більш доклад, про договір найму житла у публічних житлових фондах див.: Жит
лове право України: Навч. посіб. / М. К. Галянтич, Г. І. Коваленко. - К.: Юрінком Інтер,
2002. - 480 с; Сліпченко С. О., Мічурін Є. О., Соболев О. В. Житлове право України:
Наук.-практ. посіб. - Харків: Еспада, 2003. - 344 с
4 Постанова Верховної Ради України від 30 червня 1995 р. № 254 // Відомості Вер
ховної Ради України. - 1995. - № 27. - Ст. 200.
Розділ X
ЗОБОВ •ЯЗАННЯ... У ЗВ'ЯЗКУ З ПЕРЕДАЧЕЮ МАЙНА У КОРИСТУВАННЯ 221
но вирішити житлову проблему - малозабезпечені, інваліди, ветерани Великої Вітчизняної війни, військовослужбовці, особи, що постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, тощо. Вказаним категоріям осіб на конституційному рівні гарантовано надання житла державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату (ч. 2 ст. 47 Конституції).
Слід зазначити, що чинний ЖК не відповідає у повній мірі потребам сьогодення і не відображає соціальну спрямованість сучасної житлової політики держави. Між тим нині спостерігається оновлення житлового законодавства шляхом прийняття нового Житлового кодексу України1.
Договір найму житла у приватному житловому фонді опосередковує ринкові відносини житлової сфери. У юридичній літературі він отримав назву «договір комерційного найму житла». За допомогою цього договору одночасно реалізується як житловий інтерес користувача (наймача), так і комерційний інтерес власника (наймодавця) щодо отримання ним доходу з наявного у нього житла.
На відміну від найму житла у публічних житлових фондах, укладення договору найму в приватному житловому фонді не передбачає додаткові передумови, зокрема, рішення будь-якого органу про надання житла або видачу розпорядчого документа (ордера) на житло Учасники (сторони) цього договору є вільними у виборі контрагента та предмета договору, у визначенні таких важливих його умов, як: строк, розмір та порядок внесення плати за користування житлом, розподіл обов'язків щодо ремонту житла, переданого у найм, тощо. Будучи ринковими за своєю природою, відносини з найму житла у приватному житловому фонді формуються за принципом свободи договору (статті 6, 627 ЦК).
Договір найму житла у приватному житловому фонді є одним з цивільно-правових договорів. Він одержав своє правове регулювання в главі 59 «Найм (оренда) житла» (статті 810-826) ЦК. При цьому зазначається, що до договору найму житла застосовуються положення даного Кодексу, якщо інше не встановлено законом (ч. З ст. 810 ЦК)2.
Дата публикования: 2014-11-02; Прочитано: 579 | Нарушение авторского права страницы | Мы поможем в написании вашей работы!