Припинення договору 4 страница

У сьомих, лізингові відносини, на відміну від відносин, що випли­вають з договору найму, опосередковуються двома договорами -власне договором лізингу, який укладається лізингодавцем з лізинго-одержувачем, та договором купівлі-продажу лізингового майна, кот­рий укладається на підставі та на виконання договору лізингу лізингодавцем з продавцем². Ці договори породжують два види зо­бов'язань (купівлі-продажу та лізингу). Виходячи з цього, вважаємо, що договір лізингу не єдиний трьохсторонній правочин, а складна структура договірних відносин, яка складається із зобов'язання з договору купівлі-продажу та, власне, із зобов'язання з договору лізингу³.

У восьме, суб'єктом відносин, пов'язаних безпосередньо з догово­ром лізингу, виступає продавець майна. Для інших видів договорів

¹ За правилами статей 678 - 680 ЦК.

² Брагинский М. И., Витрянский В. В. Договорное право. Книга вторая: Договоры о
передаче имущества. - М.: Статут, 2000. - С. 612.

³ У юридичній літературі також висловлюється думка про багатосторонній харак­
тер лізингового правочину. Ця позиція відображена і у згаданій Оттавській конвенції
1988 р.

З ОБОВ'ЯЗАННЯ... У ЗВ'ЯЗКУ З ПЕРЕДАЧЕЮ МАЙНА У КОРИСТУВАННЯ 213

найму відносини наймодавця з особою, у якої він придбав майно, що у майбутньому передається в найм, юридично байдужі.

Сторонами договору лізингу є лізингодавець і лізингоодержу­вач. Лізингодавець- це юридична особа, яка передає право володіння та користування предметом лізингу лізингоодержувачу, а лізинго­одержувач - фізична або юридична особа, котра отримує право воло­діння та користування предметом лізингу від лізингодавця.

Закон «Про фінансовий лізинг», на відміну від раніше чинного За­кону «Про лізинг», прямо не обмежує суб'єктний склад договору лізингу тільки особами-суб'єктами підприємницької діяльності, а ли­ше зазначає, що на стороні лізингодавця може виступати тільки юри­дична особа. Але з огляду на те, що фінансовий лізинг є фінансовою послугою¹, лізингодавцем може бути юридична особа, яка набула статусу фінансової установи. Такою визнається юридична особа -суб'єкт підприємницької діяльності, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг та котра внесена до відповідного реєстру в порядку, встановленому законом. До фінансових установ належать, зокрема, лізингові компанії. Оскільки виключним видом діяльності будь-якої фінансової установи є надання фінансових по­слуг, лізингова компанія не має права здійснювати іншу, окрім лізин­гу, підприємницьку діяльність. Між тим, поряд з лізинговими компа­ніями, лізингодавцями можуть виступати також і банки².

Предметом договору лийнгу може бути неспоживна річ, визначе­на індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодав­ства до основних фондів³ (ч.І ст.807 ЦК). Таким чином, мова йде про будь-які неспоживні речі, рухомі й нерухомі, зокрема, споруди, бу­дівлі, транспортні засоби, за винятком земельних ділянок та інших природних ресурсів, а також майна, яке обмежено або виключено з цивільного обороту. Закон «Про фінансовий лізинг» (ч. 2 ст. 3) вик­лючає з кола речей, що можуть бути предметом договору лізингу, підприємства як єдині майнові комплекси (ст. 191 ЦК). Слід зауважи­ти, що за правилами ч. 4 ст. 191 ЦК підприємство може бути об'єктом правочинів, зокрема купівлі-продажу та найму (оренди). Оскільки лізинг є видом договору найму, вказана у Законі заборона передачі підприємства у лізинг протирічить встановленому ЦК правовому ре­жиму такого об'єкта цивільних прав як підприємство.

¹ Це випливає з аналізу ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне
регулювання ринків фінансових послуг» від 12 липня 2001 р. // Офіційний Вісник Укра­
їни. - 2001. - № 32. - Ст. 1457.

² Див. ст. 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність» (ред. від 7 грудня
2000 р.) // ВВР України. - 2001. - № 5-6. - Ст. 30

³ Під основними фондами розуміються матеріальні цінності, що використовуються
у господарській діяльності протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з
дати введення в експлуатацію таких цінностей, та вартість котрих поступово змен­
шується у зв'язку з фізичним або моральним зносом (Закон України «Про оподатку­
вання прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 р. № 334/94-ВР (у ред. Закону України
№ 283/97-ВР від 22 травня 1997 р.) // Урядовий кур'єр. - 1997. - № 105-106.

Розділ X

ЗОБОВ'ЯЗАННЯ... У ЗВ 'ЯЗКУ З ПЕРЕДА ЧЕЮ МАЙНА У КОРИСТУВАННЯ 215

Безумовно, предметом договору лізингу не можуть бути майнові права.

Майно, що перебуває у власності держави або територіальних гро­мад та щодо якого відсутня заборона передачі у користування та/або володіння, теж може бути передано в лізинг у порядку, визначеному законодавством.

Форма договору лізингу. В ст. 6 Закону зазначено, що договір лі­зингу має бути укладений в письмовій формі. Враховуючи, що, при­наймні, однією із сторін договору лізингу, а саме лізингодавцем є юридична особа, за правилами ст. 208 ЦК цей правочин в будь-якому випадку слід укладати в письмовій формі. Таким чином, додаткова вказівка на просту письмову форму договору лізингу в Законі не до­цільна.

Законодавство не містить вказівки на нікчемність договору лізингу внаслідок недодержання письмової форми. Наслідки недоліків письмо­вої форми цього договору загальні та випливають з ч. 1 ст. 218 ЦК.

Істотні умови договору лізингу. Договір лізингу буде укладеним, якщо сторони досягнуть згоди з наступних умов: предмета лізингу; строку, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу', розміру лізингових платежів. Істотними будуть вважатися й інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін останні досягли згоди.

Строк лізингу не може бути меншим одного року та зазвичай по­рівняний зі строком амортизації предмета лізингу. Вимога, висунута законодавцем у статтях 1 та 6 Закону про необхідність визначення строку користування річчю у договорі лізингу, є однією з особливос­тей, що виділяє договір лізингу з кола інших договорів з майнового найму (ч. 2 ст. 806 ЦК). Тому до договору лізингу не застосовується положення ч. 2 ст. 763 ЦК, відповідно до якого, якщо строк найму не встановлений, договір найму вважається укладеним на невизначе-ний строк. У випадку відсутності домовленості щодо строку договір лізингу є неукладеним.

Розмір лізингових платежів. Лізингові платежі можуть включати суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу, платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно (який, власне, і буде доходом лізингодавця-підприємця), компенсацію відсотків за кредитом, котрий залучив лізингодавець для придбання предмета лізингу, та інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Зміст договору лізингу - це сукупність прав і обов'язків сторін договору. Зобов'язання з договору лізингу має, у порівнянні з типо­вими відносинами найму, особливість у правах та обов'язках сторін.

Обов 'язки лізингодавця:

- укласти з продавцем договір купівлі-продажу (поставки) на при­дбання лізингового майна для передачі його лізингоодержувачеві. Лізингодавець отримує майно у власність відповідно до встановле-

них лізингоодежувачем специфікацій та умов у продавця, або вказа­ного лізингоодержувачем, або обраного на власний розсуд;

- передати придбаний у продавця предмет лізингу лізингоодержу­вачу у встановлений договором строк. Саме цей обов'язок лізинго­давця ще раз підкреслює, що сторонами за цим договором є лізинго­давець і лізингоодержувач, продавець майна не є стороною договору лізингу. Між тим, як випливає із законодавства, продавець (поста­чальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем, який ви­брав його за договором, за порушення зобов'язання щодо комплект­ності, справності предмета договору лізингу, його доставки, заміни, безоплатного усунення недоліків, монтажу та запуску в експлуатацію (ч. 1 ст. 808 ЦК) та ризик випадкового знищення чи випадкового по­шкодження предмета договору лізингу в разі прострочення його пе-редання лізингоодержувачу (ч. 2 ст. 809 ЦК). Вважаємо, вказане не впливає на вирішення цього питання, а лише свідчить про застосу­вання такої конструкції як договір на користь третьої особи, де як та­ка у даному випадку виступає лізингоодержувач (ст. 636 ЦК);

- передати предмет лізингу лізингоодержувачеві у стані, що відпо­відає його призначенню і умовам договору, та попередити лізинго-одержувача про відомі йому особливі властивості і недоліки предме­та лізингу, що можуть становити небезпеку для життя, здоров'я, май­на лізингоодержувача чи інших осіб або призводити до пошкодження самого предмета лізингу під час користування ним;

- утримувати відповідно до умов договору предмет лізингу, якщо договором лізингу обов'язки з його утримання не цілком покладені на лізингоодержувача;

- прийняти предмет лізингу в разі дострокового розірвання дого­вору лізингу або у випадку закінчення строку користування предме­том лізингу;

- відшкодовувати лізингоодержувачу витрати на поліпшення пред­мета лізингу, на його утримання або усунення недоліків у порядку та випадках, передбачених договором.

- набуваючи майно для лізингоодержувача, повідомити продавця про те, що це майно призначене для передачі у лізинг конкретній осо­бі. ЦК та Закон «Про фінансовий лізинг», на відміну від Закону «Про лізинг», прямо не покладають на лізингодавця цього обов'язку. Але, враховуючи, що право вимоги до продавця за ст. 808 ЦК у разі пору­шення ним зобов'язання належить лізингоодержувачу, а також, що за ст. 809 ЦК можлива конструкція договору лізингу, за якою передання речі лізингоодержувачу здійснюється безпосередньо продавцем, вва­жаємо, що ігнорування зазначеного обов'язку лізингодавця непри­пустимо.

Основні права лізингодавця:

- інвестувати на придбання предмета лізингу як власні, так і залу­
чені (отримані у позику чи у кредит) кошти. В останньому випадку

Розділ X

компенсація відсотків за залученим лізингодавцем кредитом може бути включена у склад лізингових платежів (п.а ч. 2 ст. 16 Закону);

- здійснювати перевірки дотримання лізингоодержувачем умов
користування предметом лізингу та його утримання;

- стягувати у разі виникнення у лізингоодержувача заборгованості
за лізинговими платежами таку прострочену заборгованість у без-
спірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Лізингоодержувач зобов 'язаний:

- прийняти предмет лізингу і користуватися ним відповідно до його призначення та умов договору;

- своєчасно сплачувати лізингові платежі;

- надавати лізингодавцеві доступ до предмета лізингу і забезпечу­вати можливість здійснення перевірки умов його використання та утримання;

- протягом усього часу перебування предмета лізингу в його ко­ристуванні підтримувати його у справному стані та нести витрати на утримання предмета лізингу, пов'язані з його експлуатацією, техніч­ним обслуговуванням, ремонтом, якщо інше не встановлено догово­ром або законом. Необхідно звернути увагу, що на відміну від зви­чайного договору найму, на лізингоодержувача покладений, якшо інше не встановлено договором, обов'язок з повного утримання май­на, наданого у користування, включаючи його капітальний та поточ­ний ремонт;

- письмово повідомляти про порушення строків проведення або непроведения поточного чи сезонного технічного обслуговування та про будь-які інші обставини, що можуть негативно позначитися на стані предмета лізингу. Про зазначені випадки лізингоодержувач має повідомляти лізингодавця негайно, але у будь-якому разі не пізніше другого робочого дня після дня настання зазначених вище подій чи фактів, якщо інше не встановлено договором;

- письмово повідомляти лізингодавця, а у гарантійний строк і про­давця предмета лізингу про всі випадки виявлення несправностей предмета лізингу, його поломок або збоїв у роботі;

- у разі закінчення строку лізингу, а також у випадку дострокового розірвання договору лізингу та у інших випадках дострокового по­вернення предмета лізингу - повернути предмет лізингу в стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором.

Лізингоодержувач має наступні права:

- обирати предмет лізингу або встановлювати специфікацію пред­мета лізингу;

- обирати продавця або доручити вибір лізингодавцю;

- за згодою лізингодавця поліпшити річ, яка є предметом договору лізингу. В цьому разі лізингоодержувач має право на відшкодування вартості необхідних витрат або на зарахування їх вартості у рахунок лізингових платежів. Якщо такої згоди не було, лізингоодержувач

З ОБОВ'ЯЗАННЯ... У ЗВ'ЯЗКУ З ПЕРЕДАЧЕЮ МАЙНА У КОРИСТУВАННЯ 217

має право вилучити здійснені ним поліпшення за умови, що останні можуть бути відділені від предмета лізингу без шкоди для нього;

- відмовитись від прийняття предмета лізингу, який не відповідає його призначенню та/або умовам договору, вказаним у договорі спе­цифікаціям;

- передавати предмети лізингу в сублізинг третім особам. За Зако­ном (ст. 5) лізингоодержувач має право за письмовою згодою лізин­годавця передати отриманий від нього предмет лізингу в сублізинг третій особі у користування за плату на погоджений строк. Очевидно, що стосовно до сублізингоодержувача первісний лізингоодержувач є лізингодавцем. У користування він передає сублізингоодержувачеві річ не придбану спеціально у продавця, а отриману раніше від первіс­ного лізингодавця. Не важко помітити, що у цьому випадку, як і у за­значених вище випадках зворотного та прямого лізингу, відсутня основна кваліфікуюча ознака фінансового лізингу - придбання лізин­годавцем речі у продавця у відповідності зі специфікаціями й умова­ми, вказаними лізингоодержувачем, для передачі її у користування. Тому в даному випадку доречніше вести мову про піднайм, а не про лізингові відносини. Між тим законодавець встановив, що до догово­ру сублізингу застосовуються положення про договір лізингу, якщо інше не передбачено останнім. Первісний лізингодавець та сублізин-гоодержувач не знаходяться у договірних відносинах, але якщо лізингоодержувачем порушене грошове зобов'язання щодо сплати лізингових платежів, у зобов'язанні з договору сублізингу на підставі п. 7 ч. 1 ст. 10 Закону відбувається заміна кредитора (ч. 2 ст. 512 ЦК) та первісний лізингодавець має право вимагати від сублізингоодер­жувача повернення предмета лізингу і виконання грошових зобов'я­зань за договором сублізингу безпосередньо йому.

Також слід зазначити, що лізингоодержувачу забезпечується за­хист його права володіння предметом лізингу нарівні із захистом, встановленим законодавством щодо захисту прав власника (стат­ті 387,391 ЦК). Лізингоодержувач має право вимагати, у тому числі й від лізингодавця, усунення будь-яких порушень його прав на предмет лізингу (ст. 9 Закону).

Договору лізингу притаманний наступний розподіл ризиків. Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета лі­зингу несе лізингоодержувач, якщо інше не встановлено договором чи законом.

Якщо лізингодавець або продавець (постачальник) прострочили передання предмета договору лізингу лізингоодержувачу чи лізинго­одержувач прострочив повернення предмета договору лізингу лізин­годавцю, ризик випадкового знищення або випадкового пошкоджен­ня несе сторона, яка прострочила.

Не зважаючи на те, що лізингові платежі, зазвичай, включають су­му, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу, ЦК та Закон не пов'язують здійснення лізингоодержувачем лізингових платежів з

Розділ X

ЗОБОВ'ЯЗАННЯ... У ЗВ'ЯЗКУ З ПЕРЕДАЧЕЮ МАЙНА У КОРИСТУВАННЯ 219

поступовим придбанням предмета лізингу ним у власність, як це пе­редбачалося раніше чинним Законом «Про лізинг»¹. Перехід права власності на предмет лізингу може відбуватися за укладеним лізинго-давцем та лізингоодержувачем договором купівлі-продажу або ін­шим договором, який передбачає перехід права власності. При цьо­му, якщо договором про відчуження не передбачене інше, право власності на предмет лізингу переходить до лізингоодержувача у разі та з моменту сплати ним визначеної договором ціни.

З укладанням між лізингодавцем та лізингоодержувачем договору про відчуження предмета лізингу лізингове зобов'язання припиня­ється заміною первісного зобов'язання новим - новацією (ч. 2 ст. 604 ЦК).

Наслідки порушення договору лізингу. В разі порушення зобо­в'язань з договору лізингу настають наслідки, встановлені ст. 611 ЦК (сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди, зміна умов зобов'язання, припинення зобов'язання внаслідок односторон­ньої відмови чи розірвання договору). Між тим існують і специфічні, притаманні саме лізинговому зобов'язанню, підстави припинення зо­бов'язання внаслідок односторонньої відмови. Так, Закон містить пе­релік наступних підстав:

- лізингоодержувач має право відмовитися від договору лізингу в односторонньому порядку, письмово повідомивши про це лізинго-давця, у разі, якщо прострочення передачі предмета лізингу стано­вить більше 30 днів, за умови, що договором лізингу не передбачено іншого строку;

- лізингоодержувач має право вимагати відшкодування збитків, у тому числі повернення платежів, що були сплачені лізингодавцю до такої відмови;

- лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у пов­ному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів.

Окрім загальних наслідків, встановлених ЦК, у разі порушення зо­бов'язання з договору лізингу настають ще спеціальні наслідки:

- у разі, якщо прострочення передачі предмета лізингу становить
більше 30 днів, лізингодавець має право вимагати його повернення
від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчо­
го напису нотаріуса.

Відповідальність за невиконання або неналежне виконання обо­в'язку передати річ належної якості, комлектності й інших обов'язків щодо речі - предмета лізингу покладається на її продавця у випадку, коли вибір останнього здійснений самостійно лізингоодержувачем. Лізингоодержувач наділяється правами вимоги до продавця, наче він був сам покупцем речі.

¹ Після закінчення строку договору фінансового лізингу предмет лізингу переходив, у власність лізингоодержувача.

У разі, якщо вибір продавця був зроблений лізингодавцем само­стійно, зазначена вище відповідальність покладається на продавця і на лізингодавця солідарно.

Глава 41. ДОГОВІР НАЙМУ (ОРЕНДИ) ЖИТЛА

Договір найму житла є однією з форм реалізації конституційного права людини на житло (ст. 47 Конституції). Це основний договір, що опосередковує його передачу у користування.

Інтеграція житлової сфери у загальну систему ринкових відносин, формування ринку житла та перехід на нові, властиві ринковій еконо­міці засади задоволення житлової потреби, обумовили суттєві зміни у відносинах найму житла. В сучасних умовах договір найму стає засобом задоволення житлової потреби людини як у межах ринкових житлових відносин, так і поза ними - у розподільних житлових відносинах.

Договір найму житла у публічних (державному та комунальному) житлових фондах опосередковує розподільні відносини житлової сфери, врегулювання котрих здійснюється житловим законодав­ством, серед якого основним актом є Житловий кодекс УРСР¹ (далі -ЖК). На сьогодні ЖК встановлює порядок забезпечення громадян житлом та користування ним у зазначених житлових фондах.

Відносини з найму житла у будинках державного та комунального житлових фондів мають певні особливості. Так, житло у цих фондах надається лише громадянам України, які визнаються такими, що по­требують поліпшення житлових умов, і котрі перебувають на відпо­відному обліку. Укладається договір найму тільки на підставі рішен­ня компетентного органу про надання житла та виданого громадяни­нові ордера на житлове приміщення. Права, обов'язки та відповідаль­ність сторін чітко регламентовані ЖК і Типовим договором найму житла у будинках державного і комунального житлового фонду², на підставі яких й укладається договір, тощо³.

В сучасних умовах відносини з найму житла у публічних житло­вих фондах набувають яскраво виражений соціальний відтінок. Від­повідно до Концепції державної житлової політики⁴ основним напря­мом політики держави в житловій сфері є забезпечення житлом за рахунок держави соціально незахищених громадян України, до яких належать ті, які через своє соціальне становище не можуть самостій-

¹ Відомості Верховної Ради УРСР. - 1983. - № 28. - Ст. 547.

² Постанова Кабінету Міністрів України від 22 червня 1998 р. № 939 //Збірник уря­
дових нормативних актів України. - 1998. - № 12. - Ст. 297.

³ Більш доклад, про договір найму житла у публічних житлових фондах див.: Жит­
лове право України: Навч. посіб. / М. К. Галянтич, Г. І. Коваленко. - К.: Юрінком Інтер,
2002. - 480 с; Сліпченко С. О., Мічурін Є. О., Соболев О. В. Житлове право України:
Наук.-практ. посіб. - Харків: Еспада, 2003. - 344 с

⁴ Постанова Верховної Ради України від 30 червня 1995 р. № 254 // Відомості Вер­
ховної Ради України. - 1995. - № 27. - Ст. 200.

Розділ X

ЗОБОВ •ЯЗАННЯ... У ЗВ'ЯЗКУ З ПЕРЕДАЧЕЮ МАЙНА У КОРИСТУВАННЯ 221

но вирішити житлову проблему - малозабезпечені, інваліди, ветера­ни Великої Вітчизняної війни, військовослужбовці, особи, що по­страждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, тощо. Вказаним категоріям осіб на конституційному рівні гарантовано надання житла державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату (ч. 2 ст. 47 Конституції).

Слід зазначити, що чинний ЖК не відповідає у повній мірі потре­бам сьогодення і не відображає соціальну спрямованість сучасної житлової політики держави. Між тим нині спостерігається оновлення житлового законодавства шляхом прийняття нового Житлового ко­дексу України¹.

Договір найму житла у приватному житловому фонді опосередко­вує ринкові відносини житлової сфери. У юридичній літературі він отримав назву «договір комерційного найму житла». За допомогою цього договору одночасно реалізується як житловий інтерес користу­вача (наймача), так і комерційний інтерес власника (наймодавця) що­до отримання ним доходу з наявного у нього житла.

На відміну від найму житла у публічних житлових фондах, укла­дення договору найму в приватному житловому фонді не передбачає додаткові передумови, зокрема, рішення будь-якого органу про на­дання житла або видачу розпорядчого документа (ордера) на житло Учасники (сторони) цього договору є вільними у виборі контрагента та предмета договору, у визначенні таких важливих його умов, як: строк, розмір та порядок внесення плати за користування житлом, розподіл обов'язків щодо ремонту житла, переданого у найм, тощо. Будучи ринковими за своєю природою, відносини з найму житла у приватному житловому фонді формуються за принципом свободи до­говору (статті 6, 627 ЦК).

Договір найму житла у приватному житловому фонді є одним з ци­вільно-правових договорів. Він одержав своє правове регулювання в главі 59 «Найм (оренда) житла» (статті 810-826) ЦК. При цьому за­значається, що до договору найму житла застосовуються положення даного Кодексу, якщо інше не встановлено законом (ч. З ст. 810 ЦК)².