Корекційні прийоми роботи з учнями, що мають недоліки соціально-особистісного розвитку

Соціалізація є процесом, умовою, проявом і результатом соціаль­ного формування особистості. На її основі роблять висновки про рі­вень соціального розвитку. Соціалізація є основоположною характери­стикою людини і її особливостей як соціальної одиниці суспільства відповідно до її віку. Дитина в своєму розвитку може відставати або випереджати своїх однолітків. В цьому випадку соціалізація як резуль­тат характеризує соціальний статус дитини по відношенню до її одно­літків. Соціальний досвід є сукупністю соціальних знань, засвоєних умінь і навичок життєдіяльності особистості в певному соціумі. Він включає різні прояви людини в сферах пізнання середовища і самопі­знання, взаємодії з іншими людьми, професійної діяльності, виконання різних соціальних ролей.

Спадкові і вроджені особливості складають певний потенціал, що визначає схильності людини в розвитку. В процесі соціального розвит­ку і виховання людини він може бути реалізований, примножений, ослаблений або взагалі не здійснений. Виділяють позитивні і негативні нахили у формуванні людини, становленні її як особистості. Такі нахи­ли можна розрізняти залежно від їх соціальної важливості і перспекти­вності. Позитивні нахили - це найбільш доцільний базис соціальних завдатків для стимулювання спрямованого розвитку людини в процесі

соціалізації, в якій вона згодом може досягти найбільших результатів у самовдосконаленні і самореалізації як особистість. Це головним чином важливо в роботі з дітьми, що мають особливі потреби. Негативні на­хили - це ті характерні особливості, які або обмежують людину в мож­ливостях соціального розвитку, або мають чітко виражений негативний соціальний характер, що може надати небажаного напряму її соціаль­ному розвитку.

Чинники середовища - це все те, що безпосередньо і опосередко­вано впливає на людину: сім'я, дитсадок, школа, шкільний колектив, особистість учителя, неформальні молодіжні об'єднання, до яких вхо­дить дитина, засоби масової інформації, книги і ін. виділяють чотири системи, в які безпосередньо або опосередковано включена людина і які істотно впливають на її соціалізацію. Це мікросередовище - те, що безпосередньо оточує людину з самого народження І має найбільш істотний вплив на її розвиток (воно, зокрема включає: сім'ю, батьків, умови життя, іграшки, книги та ін.). Мезосистема - взаємини, що скла­даються між різними життєвими галузями, які мають визначальний вплив на дієвість виховання (до них відносяться, наприклад, школа і сім'я; об'єднання, до яких входять члени сім'ї; середовище сім'ї і вули­ці, де діти проводять свій час і ін.). Екзосистема - це суспільні інститу­ти, органи влади, адміністративні установи (вони опосередковано впливають на соціальний розвиток і виховання дитини). Макросистема - це норми культури і субкультури, світоглядні та ідеологічні позиції, що панують у суспільстві (вона виступає нормативним регулятором поведінки людини). Виділяють три групи чинників, що впливають на соціалізацію людини. До них відносяться: макрочинники - космос, пла­нета, світ; мезофактори - етнокультурні і регіональні умови, тип посе­лення, засоби масової комунікації; мікрочинники - інститути соціаліза­ції (сім'я, дошкільні установи, школа, вуз, трудовий колектив), релігійні організації, група однолітків і субкультура.

Десоціалізація (від фр. des... - префікс, що означає знищення, ви­далення чого-небудь і соціалізація) - втрата людиною через які-небудь причини або під впливом несприятливих для її життєдіяльності чинни­ків (наприклад, тривалої хвороби, відпустки, ізоляції від природного середовища, сильної травми голови, дискомфортних для цієї людини умов самопрояву і ін.) соціального досвіду, що відображається на осо­бливостях її самореалізації у середовищі життєдіяльності. Основні причини десоціалізації обумовлені різними чинниками. Особливе місце належить особистим, середовищним і виховним чинникам. Особистісні чинники характеризуються потенціалами і станом людини, що стриму­ють прояви її активності в природному для неї середовищі, самообме­женнями або зміною характеру звичної для неї діяльності, що сприяє набуттю іншого соціального досвіду. Стан організму створює настрій,

бажання і здатність проявляти себе в певній діяльності. Негативний (хвороба) стан позначається на бажаннях, інтересах і здатності прояв­ляти природну для людини активність. Чинники середовища характе­ризують нетипові для даної людини умови, що впливають на її здат­ність проявляти природну активність. До таких чинників відносяться переважно: новизна обстановки; тиск з боку колективу, групи, окремої особистості. Виховні чинники характеризують результат або особливо­сті виховної діяльності, що негативно позначаються на самопроявах людини. Така виховна діяльність може формувати певну активність, що не відповідає можливостям дитини і стримує її прояви в якій-небудь обстановці, у присутності певних осіб. Десоціалізація може відігравати позитивну або негативну роль у житті і соціальному розвитку дитини. Позитивна роль полягає в тому, що вона допомагає людині позбавити­ся від негативного соціального досвіду; сприяє набуттю нового досвіду, розширенню соціальних можливостей. Даний чинник активно викорис­товується у вихованні та перевихованні людини. Негативна роль де- соціалізації полягає в тому, що людина втрачає накопичений позитив­ний соціальний досвід, необхідний їй для природної самореалізації. Вона негативно позначається на професійній діяльності людини, її самопроявах у природних для неї умовах. Ресоціалізація (від лат. ге... - префікс, що позначає повторну, поновлювану дію; протилежна, зво­ротна дія або протидія і соціалізація) - відновлення у людини втраче­них соціальних цінностей і досвіду спілкування, поведінки, життєдіяль­ності. На ресоціалізацію та її результати також мають істотний вплив різні чинники, зокрема особистісні, середовищні і виховні. Між соціалі­зацією, десоціалізацією і ресоціалізацією існує тісний взаємозв'язок і взаємообумовленість. Цей чинник є неоцінимою допомогою у виховній роботі в процесі виправлення і перевиховання людини. Соціалізація людини починається з народження і продовжується впродовж всього життя. Її результатом є засвоєння людиною соціального досвіду, нако­пиченого людством у різних сферах життєдіяльності, що дозволяє особистості виконувати життєво важливі соціальні ролі.

Які типи дезадаптації дітей і підлітків виділяються залежно • від її природи, характеру і ступеня.

Які види психічної депривації зумовлюють виникнення девіан- тної поведінки.

У чому виявляється низький рівень соціальної і психолого- педагогічної готовності дитини до школи. У чому полягає психолого-педагогічна сутність адиктивної поведінки?

Яка відмінність між девіантною і делінквентною поведінкою?

Чому шкільна дезадаптація в одних дітей виявляється у формі агресивної поведінки, в інших -у підвищеній тривожності? На основі власних спостережень визначте причини виникнен­ня аутсайдерів у класному колективі. Спрогнозуйте можливі перспективи розвитку таких дітей.

За яких умов можливе успішне застосування методів пока­рання і заохочення у вихованні дітей з адаптаційними пору­шеннями?

II. Практикум

Корекційна програма роботи з учнями, що мають слабку волю

Характеристика учнів:

• невміння долати зовнішні (умови життя, ставлення окремих лю­дей) і внутрішні (хвороба, лінь) труднощі;

• відхилення в афективно-емоційній сфері: афект неадекватності. Тип прояву

• неуважність на уроках;

• непосидючість;

• невміння дотримуватися інструкцій, правил виконання завдань;

• помилки при виконанні навчального завдання;

• відсутність витримки, цілеспрямованості та ініціативи;

• часті порушення дисципліни в класі, грубість у відносинах з учи­телем і однолітками, слабка контрольованість поведінки;

• недоведення справ до кінця;

• прагнення до лідерства, проте водночас відсутність авторитету серед однолітків.

Причини, чинники, критерії:

• відсутність працелюбності, старанності;

• завищена самооцінка;

• низький рівень мобілізації своїх можливостей;

• неусвідомлена непокора загальноприйнятим нормам, встанов­леному порядку через відсутність умінь цілепокладання і планування;

• неорганізованість.

Завдання діагностичних процедур:

• оцінка вольової активності (самооцінка);

• визначення рівня сформованості вольових якостей (цілеспрямо­ваності, ініціативності, витримки, дисциплінованості);

• визначення рівня розвитку вмінь вирішувати конфлікти в учнівсь­кому колективі;

• виявлення рівня особистісної тривожності;

• вивчення особливостей психологічного мікроклімату в колективі, емоційного стану конкретних учнів;

• визначення рівня працездатності;

• вивчення імпульсивної і вольової регуляції у спілкуванні.
Корекційні прийоми, завдання, вправи

1. Етапи:

• розвиток позитивного ставлення до дій учителів та іншої зовніш­ньої стимуляції;

• формування позитивної спрямованості особистості, відновлення гармонійного поєднання мотивів;

• формування умінь саморегуляції, цілепокладання;

• розвиток дисциплінованості.

2. Прийоми:

систематичне, послідовне, цілеспрямоване засвоєння етапів во­льової дії: усвідомлення мети, прагнення до її досягнення, підкріплен­ня і усвідомлення мотивів, контроль при виконанні рішення, зміцнення сил дитини, переживання ситуації успіху, що сприяє виникненню при­ємних емоційних переживань, формування умінь робити вибір, на­вчання умінню гасити неприємні переживання, розвиток умінь саморегуляції, самопереконування (аргументи, почуття обов'язку).