Поняття та структура правосвідомості

Правосвідомість є однією із форм суспільної свідомості. Усі форми суспільної свідомості так чи інакше переплітаються між собою, утворюючи єдине ціле. Їх споріднюють, зокрема, відповідні зовнішні та внутрішні об’єктивні тенденції становлення та розвитку даного суспільного організму тощо.
Як відомо, право розглядається, передусім, «як примусова вимога здійснення добра та порядку, що не допускає прояву зла». І тому особливо тісним уявляється взаємозв’язок правосвідомості саме з моральною свідомістю. Моральна свідомість - це основа правосвідомості. Моральна свідомість людини виявляється, передусім, у її вмінні розпізнавати добро і зло, справедливість і несправедливість тощо. При цьому внутрішні духовні ідеали, проходячи крізь проекцію моральної правосвідомості на рівні суспільних відносин, мають співпадати з конкретними вчинками. Відповідно в основі правопорядку має знаходитися взаємна повага та взаємна довіра між людьми.
На процес формування та розвитку правосвідомості впливають інші форми суспільної свідомості, духовна культура суспільства, інтелектуальні можливості особи. Проте специфіка правосвідомості в порівнянні з іншими формами суспільної свідомості полягає, передусім, у її тісному взаємозв’язку з правомяк складним суспільним феноменом. І тому на процес формування та розвитку правосвідомості, насамперед, впливає право в усіх проявах своєї багатогранної природи (правові ідеали, юридичне право, реальний стан правопорядку, правова культура, стан правовиховної роботи тощо). При чому взаємозв’язок права та правосвідомості має характер взаємодії, за якої між цими явищами виникає взаємозалежність.
Будучи засобом не лише нормативного, але і морального, психологічного та інтелектуального впливу, право активно сприяє формуванню та розвитку тих чи інших правових уявлень, поглядів, зокрема, за допомогою правових ідеалів, які відображають ціннісні властивості права – свободу, справедливість, рівність, суспільне благо, законність, відповідальність тощо. Так, в результаті осмислення правових ідеалів формуються концепції та доктрини, які виражають сутнісні орієнтири праворозуміння на відповідному історичному етапі правової дійсності.
Право справляє вагомий вплив на формування правових настроїв, почуттів, ставлень за допомогою закріплених в юридичних джерелах відповідних юридичних понять та категорій, які відображають функціональні та структурні властивості права - право, обов’язок, заборону, відповідальність, правові стимули, правовий статус тощо. У результаті осмислення цих понять в процесі пересічної практики окремих індивідів, соціальних груп та спільнот формується ставлення до права, що відповідає емпіричному рівню правосвідомості.
Юридичне право є засобом узгодження суспільних інтересів, відображення та захисту загальнолюдських цінностей. Якщо юридичне право, не відображає природні, об’єктивні реалії, а відіграє рольінструмента реалізації певних суб’єктивних «політичних замовлень», це, врешті-решт, сприяє формуванню скептичного ставлення до права, і, як наслідок, ігнорування його приписів, бажання порушити норми права у тих випадках, де це можливо, віднайти будь-які юридичні лазівки, прогалини тощо.
Саме тому закони виступають одним із могутніх засобів впливу на правосвідомість. Своєю чергою, процеси формування та функціонування права в усіх його проявах безпосередньо пов’язані із свідомою діяльністю суб’єктів. Право і правосвідомість перебувають у тісному взаємозв'язку, зміст якого становить їх взаємозалежність. З одного боку, правосвідомість у своєму розвитку залежить від права, як засобу інтелектуального і морального впливу, що сприяє розвиткові тих чи інших правових уявлень. З іншого боку, правосвідомість, як могутнє «силове» поле, теж впливає на право. Цей вплив правосвідомості відчувається на усіх етапах правоутворення. Правосвідомість перетворює право на життєздатну силу. Набути цієї значущості правосвідомість може завдяки власній цілісній структурі, яка складається з двох елементів: правової ідеології та правової психології (Таблиця 13.1).
Ядром правової ідеології, його необхідним компонентом як об’єктивної потреби прогресивного розвитку суспільства є правова інформованість, (що визначається як об’єм і якість знань, володіння нормами, принципами правами). Правова інформованістьвизнається об’єктивною потребою прогресивного розвитку суспільства. Особлива значущість цієї потреби актуалізується в умовах перехідного суспільства. Людина, яка не обізнана зі своїми правами може стати жертвою свавілля з боку інших осіб.
Не слід вважати, що правова психологія у порівнянні з правовою ідеологією відіграє другорядну роль у структурі правосвідомості. Навпаки, правова психологія як безпосереднє відображення пересічного рівня життєвих реалій - це найбільш «розповсюджена» форма сприйняття права. Саме на рівні внутрішніх психологічних реакцій право виявляє принципи своєї соціальної сутності – гуманізм, справедливість, рівність тощо. Від психологічного налаштування людей до права залежить ефективність усієї правореалізаційної діяльності. При цьому «не лише зовнішнього дотримання порядку вимагає суспільство від своїх членів, але і, крім того, внутрішнього бажання порядку. Суспільство передбачає відповідний рівень правового настрою. Чим сильнішим він є, тим міцнішим є правопорядок..., чим він є слабшим, тим випадковіше є його виконання, тим необхіднішим є примус...». Право лише тоді виконує роль регулятора суспільних відносин, коли воно не лише усвідомлено і перевірено досвідом, але і визнане як духовна цінність і життєва необхідність, тобто правові почуття особи до принципів і норм права виявляють їх об’єктивну природу і тому дотримання цих норм та принципів перетворюється на життєво необхідну потребу. З цих позицій особливого значення набувають специфічні риси національної правової психології, яка відображає сформовані протягом багатьох століть національні звичаї, традиції тощо, котрі виявляють емоційне ставлення певних етносів до тих чи інших правових нововведень. І тому ігнорування правової психології в процесі здійснення правової політики держави неодноразово призводило до провалу тих чи інших державних заходів.
Правова психологія та правова ідеологія тісно взаємопов’язані між собою. Витоки цього взаємозв’язку знаходяться в процесі становлення правосвідомості, загалом, (як результату еволюції суспільної свідомості). З розвитком і накопиченням правових знань, їх якісною зміною, відбувалися зміни у структурі правосвідомості як перехід від емпіричного до теоретичного рівня праворозуміння. Так, первісному юридичному праву відповідала примітивна правосвідомість, яка мала виключно емпіричний характер, і відповідно примітивну структуру.
Взаємозв’язок правової ідеології і правової психології, насамперед, полягає у тому, що «правова ідеологія збагачує правову психологію ціннісно-нормативними орієнтирами», а правова психологія, відображаючи настрої, бажання, почуття щодо права, «може виступати його стимулятором або гальмом».
Зокрема, провідна роль структурних елементів правосвідомості виявляється на кожному етапі правоутворення. В процесі пізнання та оцінки потреб суспільства і держави, коли здійснюється усвідомлення необхідності регулювання суспільних відносин, правова психологія надає «будівельний матеріал» у вигляді настроїв, намірів людей відносно бажаних моделей врегулювання певної сфери суспільних відносин. Своєю чергою, на етапі формування та прийняття уповноваженими суб’єктами юридичних актів, законодавець спирається, насамперед, на ядро правової ідеології - вищий рівень правової інформованості, оскільки розробка законопроекта, його обговорення та прийняття має проходити на високому професійному рівні (Таблиця 13.2).
В процесі правореалізації значення структурних елементів правової свідомості визначається формою реалізації норм права. За звичайних (простих) форм реалізації норм права — виконання, дотримання, використання — правосвідомість зорієнтовує суб'єктів правовідносин на добровільне виконання, додержання норм права, на недопущення зловживання правом при його використанні. У зв’язку з цим задіюється правова психологія - почуття, настрої, ставлення щодо права і законності, які у своєму взаємозв’язку, врешті-решт, виступають гарантом добровільного дотримання та виконання відповідних приписів норм права.
У процесі правозастосування специфічну роль відіграє ядро правової ідеології – правова інформованість, і насамперед, її вищий рівень. Кожна посадова особа, особливо робітники правоохоронної сфери діяльності держави — судді, слідчі, прокурори, — зобов'язані знати зміст норм права, вміти застосовувати правила тлумачення, бути переконаними у справедливості і законності тих рішень, які вони приймають. Тому не випадково норми процесуальних галузей права уповноважують суддів надавати оцінку доказам, керуючись і змістом правових приписів права, і своїм внутрішнім переконанням. Вищий рівень правової інформованості відіграє вирішальну роль при подоланні прогалин у праві та законі, застосуванні відповідно аналогії права і аналогії закону. Без розуміння змісту принципів права, вміння порівнювати між собою подібні норми права - правозастосування неможливе