Стадії економічного розвитку країн

Відповідно до переважання кожного з секторів виокремлю­ються такі фази економічного розвитку країни (групи країн):

• аграрна;

• індустріальна;

• постіндустріальна.

На стадії аграрного розвитку перебувають найменш роз­винуті країни, переважно африканські. У сільському господарстві тут зайнято до 70—80 % працездатного населення. Се­ред цих країн — Ангола, Ботсвана, Ефіопія, Афганістан, Бенін, Буркіна-Фасо, Бурунді, Гаїті, Демократична Республіка Конго, Ємен, Камбоджа, Кенія, Лаос, Мадагаскар, Малі, М'янма, Непал, Папуа-Нова Гвінея, Руанда, Свазіленд, Сенегал, Сомалі, Судан, Танзанія, Того, Уганда, Центрально-Африканська Республіка, Чад, Еритрея.

Первинний сектор посідає чільне місце й в економіці деяких країн, що розвиваються, за рахунок гірничої промисловості. Так, у Болівії це видобуток сурми, олова, цинку; в Перу — цинку, міді; у Гвінеї — бокситів; у Замбії — міді, кобальту; у Намібії — алмазів; у Науру — фосфатів; у Мавританії — залізної руди.

Особливу групу становлять нафтовидобувні країни. Так, економіка країн Перської затоки майже цілком базується на доходах за рахунок експорту нафти. У Саудівській Аравії на­фта дає 85 % експортної виручки. Аналогічна ситуація в Ку­вейті, Об'єднаних Арабських Еміратах. У Бахрейні нафтовий сектор забезпечує 70 % доходів бюджету, тоді як сільське гос­подарство — лише 1 %. У Катарі доходи від нафти становлять 80 % загальних надходжень у державну скарбницю. Оман від продажу нафти одержує 90 % надходжень твердої валюти; за їх рахунок формується 70 % національного доходу.

На відміну від аграрних країн нафтовидобувні країни до­сить багаті, мають високі показники національного доходу на одну особу. Але це досягнуто за рахунок тривалої і дуже спри­ятливої кон'юнктури на світових ринках нафти в другій поло­вині XX ст., а особливо з 70-х років, коли ціни на нафту різко піднялися. Проте ще наприкінці 40-х років країни цього регі­ону належали до групи найбідніших у світі.

Вторинний сектор посів чільне місце в економіці найроз­виненіших країн (Велика Британія, США, Франція, Німеччина та ін.) уже з середини XIX ст.; у наступному столітті він те­риторіально поширився й охопив практично всю Європу, Япо­нію, значну кількість країн, що розвиваються.

У 70—80-х роках у деяких країнах, що розвиваються, про­цес індустріалізації розгорнувся надзвичайно високими тем­пами. Протягом короткого часу з аграрних чи аграрно-індустріальних вони перетворились на «нові індустріальні країни» з розвиненою структурою промисловості. До цієї групи на­лежать, зокрема, Бразилія, Мексика, Республіка Корея, Сін­гапур, Таїланд, Філіппіни та їв.

Постіндустріальний тип економіки базується на еко­номному використанні ресурсів, задоволенні нематеріальних потреб людей (сфера послуг). У середині 90-х років більше по­ловини ВВП розвинутих країн припадало на продукцію інфор­маційних галузей: телекомунікації, комп'ютерні центри, про­грамне забезпечення, фармацевтику. До цього типу країн на­лежать США, Велика Британія, Німеччина, Франція, Канада, Японія та ін.