Главная Случайная страница Контакты | Мы поможем в написании вашей работы! | ||
|
Фактор технології і фактор капіталу зумовлюють спрямованість економічного розвитку розвинутих країн, насамперед країн Західної Європи і Японії.
Китай спирається на фактори природних ресурсів і трудовий фактор.
США практично забезпечені всіма факторами повною мірою, хоча все-таки визначальними є капітал і технологія. На сучасному етапі розвитку світової економіки саме капітал і технологія є вирішальним стимулом розвитку країни.
В Україні сьогодні провідним фактором є трудовий — наявність кваліфікованих кадрів робітників, інженерів, науковців. Фактор природних ресурсів обмежується родючою землею й значними покладами руд чорних металів, але країна відчуває гострий дефіцит енергоносіїв, руд кольорових металів, деревини.
Проте на зовнішні ринки Україна виходить, спираючись саме на фактор природних ресурсів. В її експорті переважну частку займають руди, метали й продукція сільського господарства. Трудовий фактор малозадіяний з певних причин.
Важливою ознакою економічного потенціалу країни є галузева структура економіки. Галузі економіки поділяються на первинні, вторинні й третинні.
До первинного блоку (або сектору) належать сільське й лісове господарство, рибальство, видобувна промисловість; до вторинного — обробна промисловість і будівництво; до третинного — сфера послуг.
Іноді визначають також четвертинний — інформаційний сектор, виокремлюючи інформаційні послуги з третього блоку.
Галузі первинного сектору домінували в економіці країн світу тривалий час.
Після завершення промислової революції (кінець XVIII — середина XIX ст.) у більшості країн Європи, у СІЛА та деяких інших країнах основу економіки вже становили галузі вторинного сектору.
У XX ст. вторинний сектор став панівним в економіці всіх розвинутих країн, соціалістичних країн і значної кількості країн, що розвиваються.
З другої половини минулого століття, як уже зазначалося, в економічно розвинутих країнах на перше місце в галузевій структурі виходить сфера послуг. Цей шлях повторюють країни, що розвиваються, але з певним запізненням порівняно з розвинутими країнами.
В Україні існує Загальний класифікатор "Галузі народного господарства України" (ЗКГНГ), що є складовою єдиної системи класифікації і кодування техніко-економічної та статистичної інформації, яка використовується в інформаційних автоматизованих системах управління, податкових інспекціях для розрахунку податків, органах державної реєстрації суб'єктів підприємницької та непідприємницької діяльності, міністерствах і відомствах, підприємствах і організаціях.
Об'єктом класифікації в ЗКГНГ є галузь народного господарства України, тобто сукупність виробничих одиниць, які виконують один або декілька подібних видів виробничої діяльності.
У ЗКГНГ галузі народного господарства поділяються на сферу матеріального виробництва і невиробничу сферу.
До сфери матеріального виробництва (табл. 1.1) належать галузі, які визначають види діяльності, що створюють матеріальні блага у формі продукції, енергії, у формі переміщення вантажів, зберігання продуктів, сортування, пакування та інших функцій, які є продовженням виробництва у сфері обігу, зокрема — торгівля та загальна комерційна діяльність, спрямована на забезпечення функціонування ринку.
Решта видів діяльності утворюють у своїй сукупності невиробничу сферу (табл. 1.2).
Таблиця 1.1- Галузі виробничої сфери діяльності
№ з/п | Код галузі | Найменування галузі |
Промисловість | ||
Сільське господарство | ||
Лісове господарство | ||
Рибне господарство | ||
Транспорт і зв'язок | ||
Будівництво | ||
Торгівля і громадське харчування | ||
Матеріально-технічне постачання і збут | ||
Заготівля | ||
Інформаційно-обчислювальне обслуговування | ||
Операції з нерухомим майном | ||
Загальна комерційна діяльність із забезпечення функціонування ринку | ||
Геологія і розвідка надр, геодезична і гідрометеорологічна служби | ||
Виробничі види побутового обслуговування населення | ||
Інші види діяльності сфери матеріального виробництва |
Таблиця 1.2 - Галузі невиробничої сфери діяльності
№ з/п | Код галузі | Найменування |
Житлово-комунальне господарство | ||
Невиробничі види побутового обслуговування населення | ||
Охорона здоров'я, фізична культура і соціальне забезпечення | ||
Освіта | ||
Культура та мистецтво | ||
Наука і наукове обслуговування | ||
Фінанси, кредит, страхування і пенсійне забезпечення | ||
Управління | ||
Об'єднання громадян |
Основою економічної могутності країни є новітні галузі промисловості, такі як електроніка, авіакосмічна техніка, енергетика, нафтохімія, біоінженерія, фармацевтика, лазерна техніка і особливо інформатика. Тільки в незначній кількості найменш розвинутих країн частка зайнятих у сільському господарстві перевищує 50 %. Проте вона досить велика в країнах, що розвиваються. Навіть у таких країнах з динамічною економікою, як Туреччина, Філіппіни, Таїланд, ця частка становить близько 40 %. У розвинутих країнах Європи вона не перевищує, як правило, 6 %, а в США вона коливається близько 3 %.
Частка промисловості посідала провідне місце в економіці розвинутих країн наприкінці XIX — у першій половині XX ст., коли вона сягала понад 50 %. Згодом вона зменшилася, але й тепер у цій групі країн вона становить 25—35 %. У Китаї, а також у деяких постсоціалістичних країнах вона ще вища. У країнах, що розвиваються (за винятком нових індустріальних країн), зайнятість у цьому блоці галузей зазвичай не перевищує 10—15 %.
З другої половини XX ст. швидкими темпами розвиваються галузі, що групуються в блоці послуг. У розвинутих країнах зайнятість у сфері послуг перевищує 60 %, а в деяких з них — навіть 70 % (США, Канада, Австралія, Швеція, Нідерланди та ін.).
В Україні в сільському господарстві зайнято 20—22 % працюючих.
Дата публикования: 2015-11-01; Прочитано: 470 | Нарушение авторского права страницы | Мы поможем в написании вашей работы!