Проаналізуйте співвідношення понять «культура» та «цивілізація»

Поняття “культура” тісно співвідноситься з уявленнями про цивілізацію. Іноді “цивілізація” є синонімом терміна “культура”,але частіше їх розрізняють. Цивілізацію характеризують або як особливий етап в розвитку культури, який демонструє її видатні досягнення (появу письменства, міст, національних держав тощо), або як кінцевий момент існування будь-якої культури, який виражає її занепад, виродження. В одному тлумаченні цивілізація може виражати єдиний загальнолюдський характер, цінність усіх культур, а в іншому — поверхневий, у порівнянні з культурою, шар людського буття. В останньому випадку культуру розглядають як прояв духовної сутності людини, а цивілізацію як втілення технічного, технологічного аспекту культури, пов’язаного із задоволенням зростаючих матеріальних потреб людей. В наш час виділяють два основних типи цивілізацій: західний і східний. Західна цивілізація прагне до наукового, раціонального пізнання світу і його практичної зміни у власних інтересах, завдяки використанню техніки і технології. Однак, благі цілі того або іншого плануємого перетворення дуже часто не співпадають з його негативними практичними наслідками. Східна цивілізація, підкреслює особистісний, індивідуальний (а не загальнонауковий і технологічний, як на Заході) характер ставлення людини до світу.

6. Проаналізуйте співвідношення понять «культура» та «природа».

Вже на рівні визначення змісту понять «природа» й «куль­тура» простежуються їхні взаємозв'язки. Поняття «природа» — одне з найширших. Передовсім, природа обіймає все те, що виникло та існує саме по собі, незалежно від волі й бажання людини. Як результат узагаль­нення, поняття «природа» охоплює все існуюче, увесь світ у розмаїтті його форм, і близьке до понять матерії, універсуму, Всесвіту. Але це визначення більш властиве природі як матеріальній дійсності в її долюдському бутті. Для означення дійсності після появи людини як природного, але ж і со­ціально-культурного чинника, за поняттям «природа» за­кріплюється вся сукупність природних умов існування лю­дини. І вже як така «природа» фіксує певну межу життє­діяльності людини, відмінність зовнішніх об'єктивних об­ставин людського буття від внутрішніх особливостей самої людської життєдіяльності. Тому природа — об'єктивна, не­залежна реальність, яка передує людському соціально-куль­турному існуванню, навіть і в самій людині, як її організм чи антропологічні характеристики. Поняття «культура» латинського походження і вживалося спочатку для визначення процесу обробки ґрунту. Навіть у цьому вузькому значенні підкреслюється наявність змін в природному об'єкті залежно від дій людини на відміну від змін під дією природних причин. Ще в більшій мірі акцен­товане діяльне начало як людське зусилля зміни у вико­ристанні Цицероном цього поняття в переносному значенні — «оброблення людської душі». Поняття «культура» в цьому значенні обіймає все те, що оброблене, перетворене лю­диною (суспільством), що несе в собі людське начало. Таким чином, перше визначення понять «природа» і «культура» виявляє їхню відмінність: під культурою розу­міють щось створене людиною, і в цьому значенні — штучне; під природою — все те натуральне, що існує за не залежними від людини законами. Але ж в дійсному, об'єктивно-істо­ричному існуванні природа, культура й суспільство являють собою нерозривну єдність, цілісність (ніяк не механічну суму «частин»), розвиваючись як природно-історичний та культуротворчий процес життєдіяльності суспільства.
7. Охарактеризуйте сутність поняття «бароко». Визначте особливості українського бароко.

Баро́ко (від barroco — перлина неправильної форми) — стиль у європейському мистецтві (живописі, скульптурі, музиці, літературі) та архітектурі початку 16 — кінця 18 ст. Хронологічно бароко слідує за Ренесансом, за ним слідує Класицизм. За естетичним визначенням, бароко — стиль, що виникає на хвилі кризи гуманізму. Батьківщиною бароко вважається Італія, а засновником Мікеланджело Буонаротті.Архітектура бароко відрізняється просторовим розмахом, плавністю й складним поєднанням криволінійних форм, злиттям об'ємів у динамічну масу, багату на скульптурний декор. Укр. Бароко. Період, що був після ренесансу, названий бароко, довго сприймався як відхилення від канонізованих норм естетики попередньої епохи, мав на собі тавро чогось химерного, негармонійного. Дух епохи бароко в Україні стверджували великі національні зрушення, козацькі звитяги, повстання проти поневолювачів, боротьба проти національного та релігійного утиску. Бароко мало синтетичний характер, охопивши всі сфери духовної культури — архітектуру, літературу, образотворче і прикладне мистецтво, музику, театр. Це був універсальний стиль, особливості якого закономірно і глибоко виявилися в багатьох ланках духовного життя суспільства. Українське бароко 17 ст. називають «козацьким», тому що саме козацтво було носієм нового художнього смаку. Будучи насамперед величезною військовою і значною суспільно-політичною силою, воно виявилось також здатним утворити власне творче середовище й виступати на кону духовного життя народу ще й як творець самобутніх художніх цінностей.Українське козацьке бароко розвивалось під впливом норм естетики, з одного боку — європейського бароко, з другого — народної. Разом з тим воно є ланкою в розвитку загальноєвропейської культури, становлячи одну з національних шкіл цього великого художнього стилю.

8.Охарактеризуйте сутність поняття «бароко». Наведіть приклади пам’яток у цьому стилі в Україні.

Баро́ко - стиль у європейському мистецтві (живописі, скульптурі, музиці, літературі) та архітектурі початку 16 — кінця 18 ст. Він висловлює бажання насолоджуватись дарунками життя, мистецтва і природи.Великого значення в цей час набули церемоніали, етикет, ушляхетнення образу життя й зовнішнього вигляду людини. Основні риси стилю бароко — парадність, урочистість, пишність, динамічність. Батьківщиною бароко вважається Італія та її такі визначні мистецькі центри, як Рим, Мантуя, Венеція і Флоренція.

Приклди пам'яток в Україні:1)Воскресенська церква, 1690 р., м. Седнів. 2)Трапезна з церквою Івана Богослова, 1713 р. Михайлівський монастир (Золотоверхий) в Києві.3)Надбрамна церква Всіх Святих,Києво-Печерська лавра. 4)Дахи Золотоверхого Михайлівськогособору, Київ.5)Ратуша 18 ст., Бучач, Тернопільська область6)Костел Діви Марії, с. Іванів, Вінницька область7)Почаївська лавра. 8)Костел, Бердичів9)Успенський собор Єлецького монастиря, Чернігів 10)Успенський кафедральний собор, Харків 11)Церква Св. Андрія, Київ 12)Костел святого Миколая, Белз, Львівська область. Барокові католицькі храми:1)Костел монастиря бернардинів, Збараж. 2)Колегіата Святої Трійці, Олика. 3)Костел Св. Йосипа, Підгірці. 4)Костел Всіх Святих, село Годовиця. Львівська область 5)Винницька Мурафа, 1786 р., монастир.

9.Охарактеризуйте художній стиль «ампір». Наведіть приклади пам’яток у цьому стилі в Україні.

Ампі́р (фр. empire — імперія) — термін, що застосовується в мистецтвознавстві до західноєвропейського класицизму часів імперії Наполеона І, переважно в архітектурі, портретному живописі та декоративно-ужитковому мистецтві. Для ампіру характерним було звернення до мистецьких традицій імператорського Риму з його прагненням до строгої величі та помпезності, холодної елегантності і обов'язкового прагнення звеличити абсолютну владу військових монархій (Перша імперія у Франції, російського царя Олександра І). В декоративному оформленні архітектурних споруд, меблів та ін. застосовуються військові емблеми, зброя часів Стародавнього Риму, лаврові вінці, крилаті грифони, сфінкси, леви. Зразки ампіру в Україні: 1)Монумент на честь перемоги Царя Петра І над шведами, Полтава (ахітектор Тома де Томон).2)Ансамбль Круглої площі в Полтаві.3)Колишній Ніжинський ліцей в місті Ніжин (архітектор Луїджі Руска 4)Палац графів Реїв, Микулинці.5)Монумент дюку Рішельє, Одеса6)Монумент Незалежності на Майдані Незалежності у Києві.

10.Охарактеризуйте художній стиль «класицизм». Наведіть приклади пам’яток у цьому стилі в Україні.

Класици́зм (від лат. classicus — зразковий) — напрям в європейському мистецтві, який уперше заявив про себе в італійській культурі XVI—го ст. Найбільшого розквіту досягає у Франції (XVII ст.). Певною мірою притаманний мистецтву усіх країн Європи, у деяких зберігав свої позиції аж до першої чверті XIX ст. Для класицизму характерна орієнтація на античну літературу, яка проголошувалася ідеальною, класичною, гідною наслідування. Теоретичним підґрунтям класицизму була антична теорія поетики і насамперед «Поетика» Арістотеля, теоретичні засади якого втілювала французька «Плеяда» (XVII ст.). У виробленні своїх загальнотеоретичних програм, особливо в галузі жанру і стилю, класицизм спирався і на філософію раціоналізму. Визначальні риси класицизму:раціоналізм, наслідування зразків античного мистецтва, нормативність, обов'язкове дотримання канонічних правил написання творів, аристократизм, орієнтування на вимоги, смаки вищої-суспільної верстви, встановлення ієрархії жанрів. Приклади пам'яток в Україні: 1)Спасо-Преображенський кафедральний собор (Дніпропетровськ) 2)Вознесенська церква (Ромни), Сумська обл. 3)Миколаївська церква, с. Диканька, Полтавська обл. 4)Воскресенська церква, м. Батурин 5)Троїцька церква, м. Богуслав 6)Преображенський собор, м. Біла Церква 7)Костел Іоана Предтечі, м. Біла Церква 8)Костел Св. Олександра, Київ 9)Хрестовоздвиженська церква в Ізюмі 10)Церква Різдва Богородиці (Юнаківка), Сумська обл.

11.Охарактеризуйте художній стиль «рококо». Наведіть приклади пам’яток у цьому стилі в Україні.

Рококо́ — реверсований стиль щодо бароко, що в другій половині 18 століття дійшов (з Франції і Австрії) в Україну — до Києва, Львова. Можна казати, що стиль рококо створений для жінки й пристосований до її мінливих смаків і примх. У мистецтві визначається легкими, нервовими, ніжними та химерними формами. Він виявився насамперед у розплануванні і декорації інтер'єру. В добу рококо скульптура стала істотною частиною архітектурної композиції, а орнамент набрав форм мушлі. У добу рококо широко розвинулося мистецьке ремесло — ткацтво, ювелірство, порцеляна, меблі. Вельможі доби рококо поставили за мету щоденні насолоди. Надміру використовувалась косметика — білила, пудра, рум'яна, чорна фарба для брів, мушки. Косметику рясно використовували як шляхетні жінки, так і чоловіки. В живопису доби рококо переважали свята і театральні вистави. В портретах — всі підкреслено усміхнені, люб'язні, витончені. Це був бенкет посеред чуми — з штучно скасованими проблемами, туберкульозом, бідністю, смертю. Примхливе і чудернацьке мистецтво рококо було скасоване новою і могутньою хвилею класицизму кінця 18 століття і стилем ампір. Найкращі зразки архітектури доби рококо в Україні: Покровська і Набережно-Миколаївська церкви на Подолі, Лаврська дзвіниця, Андріївський собор у Києві, ратуша в Бучачі і катедра св. Юра у Львові, собор Успіння Почаївської Лаври, Римо-Католицький костьол Домініканів у Тернополі. Центром розвитку скульптури рококо був Львів. У добу раннього рококо тут працювали переважно майстри німецького походження, автори численних статуй, що прикрашали Римо-Католицькі костьоли: Т. Гуттер, К. Кученратнер,Т. Фершер та ін. 12.Розкрийте сутність поняття «діалог культур». Наведіть приклади такого діалогу в історії української культури.

Діалог культур - термін, що виник у XIX ст. для позначення процесу зближення країн, народів, континентів, насамперед у культурній сфері. Спершу цей термін відображав взаємозбагачення, взаємовплив і взаємозалежність матеріальних і духовних надбань людства в культурно-географічному розрізі, передусім, як взаємодію культур Заходу і Сходу, Європи й Азії, Півдня та Півночі. Для Укр. Причини діалогу української культури містяться насамперед у її геополітичному становищі, яке, починаючи від часів Київської Русі, перетворює наш тип культури, як історичну цілісність на важливу контактну ланку між Сходом і Заходом, забезпечуючи тим самим безперервний процес діалогічної взаємодії слов’янських народів з народами багатьох регіонів. Проблема “прикордонного типу” культури України часто обговорюється у контексті загальної ролі слов’янства – «між Сходом і Заходом». Відтак українська культуразбагачується за рахунок античних, візантійських, болгарських, скандинавських, іранських, китайських, індійських та інших імпульсів, шляхом не механічного наслідування, а творчого переосмислення чужого, його пристосування до самобутньої національної культури.

13.Охарактеризуйте русько-візантійський діалог культур у ІХ – ХІІ ст.

Російсько-візантійський «діалог» розпочався хрещенням Русі. Візантійський вплив на Україну був надзвичайно сильний, і з часом захопив у нас увесь народ, усі його класи. Візантійський вплив міцно охопив усю нашу культуру, як церковну, так і світську. Увесь церковний побут, усі церковні Богослужби, усі церковні обряди, календар, церковні книжки, — усе це було занесено з Візантії в Україну, і тут міцно сприйняте. І все церковне візантійське життя так само переноситься й до нас. Скрізь по Україні поспішно будуються святі Храми, а будують їх князі, бояри й багатші люди, — за прикладом Візантії. 1037-го за вел. кн. Ярослава Мудрого постав славний Собор Св. Софії в Києві. І не тільки сама культура духова, а й наука, література, історія, мистецтво, музика та ін. переносилася з Візантії в Україну. Поспівковий принцип музичної композиції був перейнятий давньоруськими музикантами з Візантії. Мелодії подібно були простими і зрозумілими, освоєння їх практично було доступно кожному. У другій половині ІХ створюється слов'янська писемність на основі грецького статуту листи з додаванням декількох букв. Майстрів для будівництва було запрошено з Візантії, бо досвіду роботи з каменем вітчизняні зодчі не мали. Відповідно, запрошені іноземці не знали місцевих умов, особливостей місцевих грунтів, бо завжди будували в горах, де не існувало потреби в міцному фундаменті. Інша річ, церкви, які будувалися пізніше. Пристосовані до місцевих умов, вони переносили випробування часу зі значно меншими втратами. Русь прийняла хрещення від Візантії і разом з ним успадкувала уявлення про те, що завдання живопису - «втілити слово», втілити в образи християнське віровчення. Тому в основі староруського живопису і лежить велике християнське «слово». Зовнішнє культурне вторгнення візантійської культури відіграло роль каталізатора, вивело із дрімотного, з рівноваги, воно збагатило давньоруську культуру. Історія культури переконує, що інтенсивне засвоєння чужої культури дає на наступному витку розвитку потужний викид власне в навколишній культурний простір.

14.Охарактеризуйте античну культуру в Північному Причорномор’ї.

Побут і культура античних держав Північного Причорномор'я мали багато спільного зі способом життя та культурою всього античного світу. Під впливом давньогрецької культури поширилася грамотність. Значна увага приділялася фізичній підготовці юних громадян. Для занять спортом споруджували спеціальні будинки-гімназії. Популярними були спортивні змагання з п'ятиборства, бігу, стрільби з лука тощо. Про поширення медичних знань свідчать знахідки бронзових і кістяних медичних інструментів. В Ольвії діяла аптека. Певного розвитку набули історія, географія, філософія. Історію Херсонесу написав історик Сіріск(ІІІ ст. до н. е.). З географів варто згадати Діонісія Ольвіанського (І ст. до н. е.). Важливе місце у суспільному і культурному житті посідав театр. Театри діяли в Ольвії, Херсонесі, Пантікапеї. Мистецтво античних держав Північного Причорномор'я являє собою складне переплетення традиційної культури і надбань місцевих племен. Для мистецтва VI-І ст. до н. е. характерне переважання еллінських художніх традицій. У I-VI ст. н. е. значно поширилися "варварські" елементи, водночас відчувся вплив провінційної римської традиції. Набув поширення живопис, розвивалося мистецтво мозаїки, вазопис, скульптура, коропластика - виробництво теракотових статуеток (теракоти зображають персонажів античної міфології, птахів, тварин). Було також розвинені різьба по дереву та кістці.

Релігія була політеїстичною. Були два етапи у розвитку релігії причорноморських міст. Перший (VI-I ст до н. е.) характеризується існуванням давньогрецького пантеону божеств, другий (I-IV ст. н. е.) - появою в релігії полісів культів негрецького походження, запровадження культу римських імператорів і формування монотеїстичної релігії - християнства. У кінці ІІІ ст. н. е. на Боспорі з'явилися перші ознаки християнства, а протягом перших десятиліть IV ст. н. е. тут сформувалася християнська громада на чолі з єпископом. Потроху культура ставала схожою на сучасну.

15.Охарактеризуйте трипільську археологічну культуру.

Трипі́льська культу́ра- археологічна культура часів енеоліту, назва якої походить від назви тоді села Трипілля на Київщині. Культура набула найбільшого розквіту між 5500 та 2750 роками до н. е., розташовувалась між Карпатами та річкою Дніпро на території сучасних України, Молдови та Румунії, займаючи територію загальною площею понад 35 тис. км². В часи розквіту цій культурі належали найбільші за розміром поселення у Європі: кількість жителів деяких з них перевищувала 15 тис. осіб.Трипільська культура є однією з основних давньоземлеробських культур мідного віку. Трипільські племена займали простори Східної Європи від Дніпра до Карпат, від Полісся до Чорного моря і Балканського півострова. Розвивалася ця культура в IV–III тис. до н. е. і пройшла в своєму розвиткові три етапи — ранній, середній та пізній. В Україні виявлено величезну кількість пам'яток трипільської культури. Вони згруповані у трьох районах: найбільше в Середній Наддністрянщині, Надпрутті й Надбужжі, менше у Наддніпрянщині. Однією з особливостей трипільської культури була величезна територія поширення. Жодна з європейських розвинених землеробських енеолітичних культур не могла зрівнятися з нею ні за площею, ні за темпами поширення. Під час свого найбільшого розквіту (наприкінці середнього етапу) населення на всій території трипільської культури становило на думку одних вчених близько 410 тис. чоловік, а на думку інших щонайменше 1 млн. Періодизація культури: Початковий: 5300—4000 до н. е. (румунське Прикарпаття),Ранній: 4000—3600 до н. е. (Прутсько-Дністровське межиріччя), Середній: 3600—3100 до н. е. (Дністро-Бузьке межиріччя), Пізній: 3100—2500 до н. е. (Дністро-Дніпровське межиріччя)

16.Охарактеризуйте культуру кочових племен Північного Причорномор’я.

Бл. 1500 років до н. е. на території України з'явилися кочові племена. Одним з них були кіммерійці (IX—VII ст. до н. е.), про яких залишилася згадка у писемних джерелах. Про «уславлених кобилодойців» повідомляє не тільки Гомер в «Одіссеї», а й такі відомі античні автори як Геродот, Каллімах, Страбон. Ассірийські клинописні джерела згадують про цей народ під назвою «гамірра». Кіммерійці займали значну територію між Дністром і Доном, а також Кримський півострів де вони мали укріпленні городища. Їхнім основним заняттям були військові походи. Вони одними з перших освоїли технологію виготовлення заліза. Вважається, що кіммерійці є гілкою давньоіранського кочового народу, генетично близького до скіфів.

Кіммерійці - творці першої кочової культури регіону. Кіммерійці були нащадками племен зрубної культури. Вони були першим народом, який уповні пристосувався до природних умов східноєвропейських степів та завдяки кочовому способу виробництва максимально використовував наявні тут багаті пасовиська. Кіммерійці створили першу власне кочову культуру в цьому регіоні. Основою їхнього господарства було кочове скотарство, провідна роль у якому належала конярству, що забезпечувало «засобами пересування» кіммерійських воїнів і пастухів.

Скіфи, іраномовний народ з Центральної Азії, у VII ст. до н. е. завоювали кіммерійців і витіснили їх з українських степів. У Криму Скіфи мирно асимілювалися з таврами, які жили тут з I тис. н. е. Таври займалися скотарством, землеробством та рибальством. Скіфи утворили централізовану державу і контролювали регіон приблизно до 200 року до н. е. Розрізняють скіфів-землеробів та скіфів-скотарів, з останніх виділяють царських скіфів, які панували над іншими збираючи з інших данину. У IV ст. до н. е. у скіфів утворюється перше державне об'єднання відоме під назвою «царство Атея». Скіфи мали досить тісний зв'язок з грецькими колоніями в Північному Причорномор'ї.

Скіфів підбили групи кочівників, яких називали Сармати у III ст. до н. е. Це був союз споріднених племен, які часто ворогували поміж собою. Значну роль в житті сарматів відігравали жінки. Вони займалися скотарством й торгівлею. Досить довго Сармати воювали з Римом.

17.Охарактеризуйте теорії походження, розселення, побут, традиції і вірування давніх слов’ян.

Теорії походження: 1. Дунайська концепція походження слов’ян– Нестор Літописец вважав прабатьківщиною слов’ян басейн Дунаю – сучасну Угорщину, звідки потім слов’яни емігрували на землі сучасних південних, східних та західних слов’ян. 2. Вісло-одерська концепцію, яку запропонували Польські та чеські славісти – найдавнішою прабатьківщиною слов’ян було межиріччя Вісли та Одеру. 3. Вісло-Дніпровська або Дніпровсько-Одерська (розширену) концепцію запропонували Радянські історики -слов’яни зародилися в мижіріччі Дніпра та Вісли (Одера), причому центром слов’янської прабатьківщини було Придніпров’я. 4. Азійська концепція походження слов’ян, послідовником якої був відомий тюрколог М. Гумільов. Сучасні послідовники цієї теорії вважають, що предками слов’ян були або скіфо-сармати або слов’яни прийшли в Європу разом з гуннами.

Розселення: Слов’яни переважають в Центральній та Східній Європі та в Північній Азії. Слов’янські народи можна поділити на три великі групи: 1. Західні слов’яни. До цієї групи належать – чехи, поляки, словаки, лужичани. Інколи в літературі можна прочитати, що до цієї групи належать – кушуби, сілезці, моравани, яких класична наука розглядає як етнографічні групи: кашуби (поляки), сілезці (поляки), моравани (чехи). 2. Східні слов’яни. До ціє групи належать – українці, росіяни, білоруси. Також, як і у випадку з західними слов’янами, інколи виділяють – русини (етнографічна група українців), поліщуки (українці або білоруси), липовани, помори, козаки (росіяни). 3. Південні слов’яни. До цієї групи належать – словенці, серби, хорвати, чорногорці, боснійці, македонці, болгари.

Побут: Основним заняттям східних слов'ян було землеробство. Основними знаряддями праці були сокира, мотика, соха, борона-суковатка і заступ, якими скородили грунт. Серпами збирали врожай. Молотили ціпами. Розмелювали зерно кам'яними зернотерками і ручними жорнами. З землеробським заняттям було тісно пов'язане скотарство. Слов'яни розводили свиней, корів, дрібну рогату худобу. В якості робочої худоби використовували на півдні волів, в лісовій смузі - коней. З інших занять слов'ян слід назвати рибальство, полювання, бортництво.

Вірування: Слов’яни були язичниками. Вони поклонялися явищам природи. Так, богом неба був Сварог, богом сонця - Дажбог, богом грому і блискавки - Перун, богом вітру - Стрибог, покровителем худоби - Велос.

Ставили зображення богів у вигляді кам’яних або дерев’яних фігур на певних відкритих місцях - домах, приносили богам жертвопринесення.

Традиції:

У слов’ян було багатоженство, наречених не вистачало,наречених викрадали. Щоб задобрити рід, у якого крали наречену, її родичам давали віно (викуп). З часом умикання нареченої було замінено обрядом зятя ходіння по наречену, коли наречену викуповували у її родичів за взаємною договору. На зміну цьому обряду прийшов інший - привід нареченої до нареченого. Жінка займала підпорядкований стан. Після смерті чоловіка одна з його дружин повинна була бути похована разом з ним. Небіжчика спалювали на багатті. Поховання супроводжувалося бенкетом та військовими іграми, також ще зберігалася кровна помста.

18.Охарактеризуйте традиційну народну культуру давніх русів.

Культура Київської Русі IX-XIII ст. відзначалася поступальним розвитком, мала давні вікові традиції. Мистецтво русичів являло собою не лише органічну потребу побуту, намагання прикрасити багатоманітний світ речей, які оточували людину, а й відображало її світосприйняття та ідеологію.

Феномен незвичайного злету культури Київської Русі часто пояснюється тісними контактами її з Візантією, Хозарією, країнами Центральної і Західної Європи. їх вплив на культурний поступ Русі був дуже великим, але не вирішальним. Традиції, що сягають глибини століть, простежуються і в техніці виготовлення кераміки та речей побуту, і в характері обробки деревини, і в будівництві житлових споруд, і в забудові міст і поселень.

Антропоморфні і зооморфні фібули Середнього Подніпров'я, танцюючі чоловічки у вишитих сорочках на срібних бляшках, різьба ідола Світовида, зображення фантастичних звірів і птахів на окутті рогів тура, мали певний сакральний зміст у системі язичницьких вірувань. Дослідження виробів слов'янського і давньоруського художнього ремесла виявляють у них багато таких традицій, які беруть свій початок ще в скіфський період. Знаменитий скіфський звіриний стиль прикладного мистецтва території України VI-III ст. до н.е., помітно проступає в київських фібулах, змійовиках, браслетах-наручах, галицьких керамічних плитках, чернігівській різьбі по каменю. Мистецтво відігравало велику роль в ідеології східних слов'ян: майже всі його твори - від орнаменту на сорочці до зображення язичницького бога - мали певний зміст у системі вірувань, які склалися як результат практичного досвіду життя та фантастичних уявлень про природні явища, яких люди тих часів не могли пояснити. Кожен орнамент, візерунок чи зображення "оберігали" людину від різного лиха, "допомагали" у житті й роботі. Поширений у слов'ян орнамент - розетка - символізував сонце, хвиляста лінія - воду. Зображення фантастичних тварин та істот відбивали язичницькі вірування. Так, у зображенні жінки з руками-гілками вбачали "Велику богиню" землі тощо. Давні традиції простежуються також у народній творчості, літературі, музиці. Язичницькі пісні і танці, фольклор, весільні і поховальні обряди, епічні легенди і перекази справляли величезний вплив на розвиток давньоруської духовної культури, становили її невід'ємну складову частину. Відгомін язичницьких вірувань добре відчувається у "Слові о полку Ігоревім" та інших літературних творах.

Вочевидь, у давньоруській культурі немає галузі, розвиток якої б не спирався на багатовікові, іноді тисячолітні, народні традиції.

19.Охарактеризуйте розвиток архітектури та будівництва в Київській Русі.

При будівництві житла й оборонних споруд слов’яни споконвіку використовували місцеві матеріали та спиралися на традиції, що сягали ще трипільської доби. Відповідно до умов лісу або степу для будівництва їм служили дерево й глина. До прийняття християнства кам’яні будівлі у східнослов’янських землях майже не зводилися. Виняток становлять хіба що кам’яні язичницькі святилища Прикарпаття, оскільки тільки тут завжди була достатня кількість каменю. Одразу ж після хрещення Русі з’являються й перші церкви: Василівська, побудована з дерева за зразком храму в Корсуні, і Десятинна, або Богородицька – перша кам’яна церква у Києві.

Майстрів для будівництва було запрошено з Візантії, бо досвіду роботи з каменем вітчизняні зодчі не мали.

Серед світських кам’яних будівель Києва найзнаменитішою пам’яткою є збудовані Ярославом Мудрим Золоті ворота, які, однак теж завершувалися так званою домовою церквою. Однак першою світською спорудою з каменю в Києві є палац князя Володимира, зведений в кінці Х – на початку ХІ ст.

У Київській Русі сформувалася власна культура будівництва, що відрізнялася від іноземних технологій. У місцевій архітектурі почали використовувати глибокі (на 2-4 метри) і широкі фундаменти, що викладалися з грубого каміння, залитого цементом (так звана рустика). Стіни мурувалися з тонких смуг цегли, які чергувалися із товстими шарами цементу особливого складу, де основним компонентом служило вапно.

Перлиною давньоруської архітектури стала церква Святої Софії, будівництво якої було започатковано 1037 р. й тривало 5-7 років поспіль. Вона також зводилася візантійськими майстрами, хоча до будівництва залучалися й місцеві сили.

Однак найпоширенішим типом церков за часів Київської Русі стала й продовжувала бути на українських землях 3-5-кульпольна храмова будівля. Це Спасо-Преображенський і Борисоглібськи собори в Чернігові, Кирилівська і Василівська церкви в Києві, Успенська церква Києво-Печерської лаври та багато ін.

У період становлення Київської Русі (IX ст.) типовою формою поселення стає город, тобто огороджене укріплене місто з групою селищ навкруги. Міста набували важливого значення в економічному й духовному розвитку давньоруської держави. Князь Володимир, а згодом Ярослав особливо дбали про забудову головного міста Київської Русі - Києва. За часів Володимира почав складатися план міста. Київ розділявся на верхнє місто (дитинець), або вишгород, гора, і нижнє (подол).

20.Охарактеризуйте розвиток літератури та літописання в Київській Русі.

Високого рівня в досягло літописання. Літописи, які створювалися, як правило, у монастирях, були першими писемними історичними творами. Вони несли в собі перш за все різні джерела: оповідання, народні перекази, житія святих, іноземні хроніки. Перший відомий нині літопис, датований 1039 p., написанний за часів Ярослава. Нестор близько 1112 р. упорядкував «Повість временних літ». Видатними пам'ятками того часу є «Київський літопис» та «Галицько-Волинський літопис», церковні твори митрополита Іларіона, «Житіє Феодосія Печорського», «Повчання Володимира Мономаха своїм дітям», «Ходіння» Данила Паломника в Єрусалим, «Києво-Печерський патерик» та ін. Поряд з літописами та церковними творами значне місце посідала й перекладна світська література, що містила багато античних афоризмів та анекдотів, частина яких увійшла до українського фольклору. З оригінальних літературних творів слід відзначити «Моління Данила Заточника», збірник політичних життєвих порад та афоризмів, написаний у XII – XIII ст. Також автори у своїх творах з великим болем розповідали про князівські чвари і ворожі напади, про горе, якого країна зазнавала від ворогів, засуджували князівські міжусобиці, змальовували картини героїчної боротьби з іноземними загарбниками. У багатьох творах звучав заклик до об'єднання. Найвидатнішим твором поетичної творчості другої пол. XII ст. є «Слово о полку Ігоревім». Невідомий автор з надзвичайною художньою силою описав трагічне становище Русі в епоху феодальної роздробленості. На жаль, внаслідок феодальних міжусобиць, нападів половців і монголо-татарської навали велика кількість літературних пам'яток загинула. До нас дійшло дуже мало творів XII-XIII і початку XIV ст. Широкого поширення в Київській Русі набула усна народна творчість – казки, пісні, билини, легенди, в яких народ відобразив найважливіші історичні події та явища, прославляв захисників.