Охарактеризуйте розвиток образотворчого, музичного та театрального мистецтва в Україні в другій половині ХVІІ–ХVІІІ ст

У цей період завершується формування основних рис народної музики, що існують і до сьогодні. Народні думи та історичні пісні виконували кобзарі, лірники, бандуристи. Усталюється народна інструментальна музика, що супроводжує всі свята — троїсті музики. Свою назву вони отримали не за кількістю інструментів в ансамблі, а за функції, яку виконували музиканти: мелодія, ритм, темп. Продовжував розвиватися хоровий спів. Найбільш поширеним став партерний концерт. Спів відбувався без інструментального супроводу. Він набув професійних рис. Виступи колективів відбувалися в панських палацах та церквах. Професійну музичну освіту можна було отримати у Києво-Могилянській академії, музичних школах при магістратах, духовних семінаріях, оркестрах.

Продовжувало розвиватися й театральне мистецтво. Найбільш популярним, як і раніше, був вертеп. Вертепні вистави дуже урізноманітнилися — нових персонажів брали з казок, легенд, переказів. Значно розширилася народнопобутова частина вертепного дійства.Шкільний театр та шкільна драма найбільшого розвитку досягли в Києво-Могилянській академії, де написання та розігрування драм було обов’язковою складовою навчального процесу. Дійства шкільного театру розподілялися на різдвяні та великодні. Під час вистав використовувалися декорації, бутафорії, сценічні ефекти. Українське образотворче мистецтво другої половини XVII — XVIII ст. розвивалися під потужним впливом мистецтва бароко. За тих часів бурхливо розвивалася гравюра. У гравюрах були пррисутні складні рослинні орнаменти поєднуються з античними, глибоко символічними сюжетами й реалістичними зображеннями. Так у графіці втілювалися закони мистецтва бароко. Нові мистецькі принципи поступово поширювалися в іконописі. Від тих часів збереглося багато безіменних іконописних шедеврів. Найчастіше народні іконописці зверталися до образу Божої Матері. На іконах козацької доби Богородицю зображено в національному українському вбранні на тлі золоченого різьбленого рослинного орнаменту. Великого поширення в Україні набула ікона Покрови. Велику популярність мав за тих часів світський портретний живопис. Портрети замовляли представники козацької старшини, власне, тому їх і називають козацькими. Надзвичайну популярність мали в Україні народні картини “Козак Мамай”. Протягом XVIII ст. зображення козака Мамая можна було побачити в кожній українській хаті. Наснажене животворними визвольними ідеями звитяжного XVII ст., духовне життя українців у XVIII ст. хоч і зазнавало всіляких утисків з боку держав-колонізаторів, проте залишалося розмаїтим і доволі багатим. Найкращі здобутки українських митців XVIII ст. — архітектура бароко, картини “Козак Мамай” та ікони народних майстрів не тільки не втратили своєї мистецької вартості, а й увійшли до золотої скарбниці світової культури, навіки прославивши своїх творців і народ, що їх виплекав.

41. Охарактеризуйте розвиток освіти в Україні в другій половині 17- 18 ст.

Розвиток української культури в другій половині XVII—XVIII ст. відбувався за досить складних та суперечливих умов. Національно-визвольна війна середини XVII ст. й відродження Української держави сприяли піднесенню творчого духу українського народу.

Попри несприятливі умови розвитку, освіта в Україні XVII—XVIII ст. залишалася на досить високому рівні. Нижчою ланкою в системі освіти були початкові школи. У Слобідській Україні в 1732 р. було 129 шкіл, а в семи з десяти полків Гетьманщини тоді діяло 866 шкіл. Деякі полки мали школи і в селах. Сільські й міські школи утримувалися громадою. Подібні початкові школи існували й на західноукраїнських землях. Там ними опікувалися здебільшого братства. Здібні та охочі до науки діти мали змогу продовжити освіту в колегіумах.

У другій пол. XVII — середині XVIII ст. великий вплив на розвиток освіти в Україні мав Києво-Могилянський колегіум (з 1701 р. здобув статус академії). Цей навчальний заклад став важливим осередком культури, вплив якого поширювався на Росію та інші країни Європи.

У першій пол. XVIII ст. Київ став центром освіти не тільки України, а й Росії. Протягом цього часу вихованці академії заснували колегіуми в Чернігові (1700), Харкові (1721), Переяславі (1738).

Харківський колегіум, зокрема, став центром освіти Слобідської України. У1765 р. при ньому було відкрито додаткові класи, де викладали інженерну й артилерійську справу, геодезію та географію.

Розквіт Київської академії тривав до 60-х років XVIII ст. Пізніші реформи були спрямовані на перетворення цього навчального закладу в професійну вишу духовну школу і спричинили його занепад.

У другій половині XVIII ст. освіта українського населення була занедбана, більшість дітей простого люду залишалася поза школою.

Внаслідок постійних обмежень і переслідувань з боку рос. самодержавства занепадали братські школи. Перестала існувати більшість українських шкіл у Лівобережній та Слобідській Україні.

У 1786 р. прийнято "Статут народних училищ", згідно з яким у повітових містах України відкривали малі народні училища з дворічним терміном навчання, а з 1788 р. у губернських центрах — головні народні училища, в яких навчалися 5 років. Такі училища вперше були відкриті в Києві, Чернігові, Харкові, Катеринославі. Навчали в школах та училищах рос. мовою.

Крім того, існували василіанські школи, де навча. діти дрібної шляхти, замож. міщан і духівництва. Василіанські школи уніатський орден василіан створив у Львові, Теребовлі, Овручі, Умані та інших містах. В окр. школах існували дяківни, а при церквах — школи грамоти, де дітей навча. мандрівні дяки.

42. Охарактеризуйте розвиток науки в Україні в другій половині 17- 18 ст.

Розвиток української культури в другій половині XVII—XVIII ст. відбувався за досить складних та суперечливих умов. Національно-визвольна війна середини XVII ст. й відродження Української держави сприяли піднесенню творчого духу українського народу.

Українська культура довго розвивалася без державної підтримки. Це призводило до відставання науки. Особливо це стосується природничих наук, для розвитку яких завжди були необхідні спеціальне обладнання, фінансове забезпечення. Що стосується гуманітарних наук, то тут успіхи були вагомішими. Зокрема у самостійну галузь виділилася філософія у XVIII ст.

На початку XVIII ст. завдяки потужній фінансовій підтримці гетьмана Мазепи одним із провідних науково-освітніх центрів Європи стає Києво-Могилянська академія. Серед провідних науковців того часу були — Інокентій Гізель, Іоаникій Галятовський, Лазар Баранович, Антоній Радиловський, Араній Сатановський, Варлаам Ясинський, Симеон Полоцький, Епіфаній Славинецький та ін. Інокентій Гізель, що працював у галузі історії, є атвором «Синопсиса»(1674 р.).

У цей період спостерігається становлення й утвердження лінгвістики. Один з найвідоміших учених того часу уважається Єпифаній Славинецький, автор греко-слов'яно-латинського Лексикону та словника малозрозумілих слів у Святому Письмі.

Поряд з історичними та лінгвістичними дослідженнями вчені Києво-Могилянської академії зосереджували увагу на складних питаннях астрономії, математики, медицини, географії. Зокрема, Іоаникій Галятовський намагався розкрити причину таких природних явищ, як сонячне і місячне затемнення, хмарність, дощ, вітер, блискавка тощо. Єпифаній Славинецький здійснив переклади слов'янською мовою посібників з анатомії Везалія. У 1707— 1708 pp. Феофан Прокопович уклав курс лекцій з арифметики та геометрії для слухачів Києво-Могилянської академії.

43. Охарактеризуйте стан православної церкви на українських землях в другій половині ХVІІ–ХVІІІ ст.

Духовна культура України другої половини XVII—кінця XVIII ст. розвив. у складних умовах розгортання соціальної та національно-визвольної боротьби народу проти іноземних поневолювачів за свою незалежність і державність. Для даного періоду характерні, з одного боку, розквіт української культури в часи гетьманування Івана Мазепи, а з другого — її нищення російським царизмом після зруйнування Запорізької Січі у 1775 р.

В духовному житті козацької держави важливе місце посідала релігія. Демократичні засади ладу Запорізької Січі визначали характер її церкви. Всі найважливіші питання церковного життя, будівництва храмів вирішувались на загальновійськовій Раді за участю всіх запорожців. Від релігійних громад також обирали і священиків. Кіш вимагав від священиків виголошувати проповіді українською мовою, богослужіння у церквах велось щоденно.

Наприкінці XVII ст. Православна церква стала засобом економічного і національного гноблення українства, знаряддям поширення російської імперської культури. Ліквідування системи патріархату указом Петра І в 1721 р. ускладнило становище Православної церкви в Україні. У релігійно-церковній сфері імперія проводила відверто антиукраїнську політику. Безповоротно відійшли у минуле ті часи, коли церковна традиція мала елементи народної культури, а сама церква виявляла толерантність і гнучкість у ставленні до національних культурних традицій. З другої половини XVIII ст. церква стала знаряддям деукраїнізації з боку правлячих кіл Російської імперії.

На західноукраїнських землях під польською короною православ'я теж втрачало національне підґрунтя, поступово ставало знаряддям національної нівеляції українства. За цих обставин на унію перейшли три західноукр. православні єпархії: Перемиська (1692 p.), Львівська (1700 р.) і Луцька (1702 р.). До кінця XVIII ст. уніатська церква повністю інтегрувалася в укр. національно-культурне життя і стала тим наріжним каменем, який заклав підвалини Галицького відродження наприкінці XVIII — початку XIX ст.

44. Проаналізуйте усну народну творчість доби бароко

Наприкінці XVI століття поряд з існуванням Ренесансу в Італії народжуються риси нового стилю, стилю бароко. Ця назва, як і назви інших стилів, цілком умовна. Вона передає лише зовнішні риси цього стилю, які сповнені емоціонального пориву, вільного, часом фантастичного трактування форми, вигнутих ліній і пишного декору.

У деяких народів східної Європи час розвитку стилю бароко збігається із становленням національних рис архітектури, з використанням творчості народних майстрів, із залишками готики.

У ХУІІ-ХУІІІ ст. українська література, що розвивалася в контексті європейського бароко, набула своєрідності та оригінальності. Насамперед це проявилося у різномовності літературних творів. Література цього періоду була різножанровою і різноманітною за тематикою.

Специфіка бароко в Україні пов'язана з тим, що твори цього стилю мали певні ознаки Ренесансу. У ХVІІ-ХVІІІ ст. продовжує розвиватися полемічна література. Особливих успіхів у літературному бароковому процесі досягла українська віршована поезія, народні думи та пісні про «козацьку славу». Авторами поетичних творів були церковні ієрархи, рядові священики та ченці, вчителі, студенти, урядовці, мандрівні дяки, письменні селяни. У другій половині XVII ст. з'явилися думи й історичні пісні про участь козаків у війні 1648-1657 рр., про Б. Хмельницького та його сподвижників. Найвідомішими з цього циклу є думи про «Втечу трьох братів з города Азова», «Маруся Богуславка» та «Іван Богуславець». Також в той час створені відомі народні пісні «За світ встали козаченьки», «Не дивуйтесь, добрі люди» та ін. Виконавцями їх були кобзарі-запорожці, як носії народної пам'яті. Майже весь епос цього періоду тематично присвячений боротьбі українського народу за національну незалежність спочатку з турецько-татарськими та литовсько-польськими, пізніше — з російськими поневолювачами.

45. Охарактеризуйте роль Української православної церкви в розвитку української культури в другій половині ХVІІ–ХVІІІ ст.

Духовна культура України другої половини XVII—кінця XVIII ст. розвивалась у складних умовах розгортання соціальної та національно-визвольної боротьби народу проти іноземних поневолювачів за свою незалежність і державність. Для даного періоду характерні, з одного боку, розквіт української культури в часи гетьманування Івана Мазепи, а з другого — її нищення російським царизмом після зруйнування Запорізької Січі у 1775 р.

Водночас зі зростанням значення козацтва новою енергією наповнювалося українське релігійне і культурне життя для релігійної та культурної верхівки Києва, переважна частина якої була пов'язана з діяльністю Києво-Могилянської академії. Сімнадцяте століття було часом духовного злету й інтелектуального розвитку. Відродження православ'я сприяло послабленню полонізації української феодальної верхівки, впровадило в українську культуру західні елементи, які згодом уповільнили русифікацію. Основним організатором культури церква залишалася до 1780 в Росії й до 1770 в Австрії. Православної церкви були найкращими в імперії, надзвичайно високим був інтелектуальний потенціал духовенства, при церквах діяли школи, писалися й переписувалися книги,1686 р. Українська церква була підпорядкована Московському патріархату, а на початку 18 ст. втратила автономію і стала звичайною єпархією. 80-х роках XVI ст. роль православ'я у розвитку української культури змінюється. Вже наприкінці XVII ст. Православна церква стала засобом економічного і національного гноблення українства, знаряддям поширення російської імперської культури. З другої половини XVIII ст. церква стала знаряддям деукраїнізації з боку правлячих кіл Російської імперії. На західноукраїнських землях під польською короною православ'я теж втрачало національне підґрунтя, поступово ставало знаряддям національної нівеляції українства. До кінця XVIII ст. уніатська церква повністю інтегрувалася в українське національно-культурне життя і стала тим наріжним каменем, який заклав підвалини Галицького відродження наприкінці XVIII — початку XIX ст.

46. Проаналізуйте культурні зв’язки України з сусідніми народами в ХVІІ–ХVІІІ ст.

XVII—XVIII ст. — виключно складний і важливий період у житті українського народу. У політичній історії він охоплює такі процеси, як перехід всіх українських земель під владу Речі Посполитої, наростання визвольної боротьби, створення національної державності в ході Хмельниччини, подальша втрата завоювань. У вітчизняній культурі це була яскрава, плідна епоха, принципова для подальшого розвитку. Можна виділити цілий ряд причин, які пояснюють культурне піднесення в Україні.

Україна мала багато культурних зв’язків з сусідніми державами, але найбільші з Росією та Польщею. Друга половина XVII - перша половина XVIII століть позначилась значним культурним впливом української наукової думки періоду «українського бароко» на російське суспільне життя, в тому числі і на освіту. Більша частина російських навчальних закладів, як духовних так і цивільних були або засновані, або утверджені вихідцями з України, включаючи й перший вищий навчальний заклад Росії - Московську слов'яно-греко-латинську академію засновану в 1687 році. Кількість українців, які займали посади викладачів у Московській академії з того часу, як вона перейшла під керівництво Стефана Яворського і до початку правління Катерини II, Викладацький склад українського походження в Слов'яно-греко-латинській академії також відігравав провідну роль. За вказівками російських імператорів були ліквідовані всі особливості української церкви — вона була уніфікована з російською. Майже всі українські богослужбові книги винищувалися, замінювалися московськими, а друкарні українських монастирів мали друкувати книги за московським зразком

Також Україна мала тісні зв'язки з Польщею, Угорщиною, тому тут була тенденція до полонізації, онімечення та мадяризації. Були встановлені польсько-шляхетські порядки. Вимоги землевласників виконання панщини та натуральних повинностей, які супроводжувалися посиленням наступу уніатства - на права православних, викликали значне соціальне напруження на Правобережжі, безпосереднім наслідком якої стала гайдамаччина. Гайдамацький рух виник у першій половині XVIII ст..

Саме всі вище згадані фактори й пов'язували українську культуру з сусідніми державами.

47. Охарактеризуйте роль Петра Могили в розвитку української культури

Петро Могила — молдавський боярин, український політичний, церковний і освітній діяч Речі Посполитої, архімандрит Києво-Печерського монастиря з 1627 року, Митрополит Київський, Галицький і всієї Русі з 1633 року

Життя і церковна служба Петра Могили припали на складний час в історії православної церкви в Україні. В 1596 році була підписана Берестейська унія, в результаті якої більшість православних єпископів визнала верховенство Папи Римського, а Київська православна митрополія відновила свою єдність з Римо-Католицькою Церквою.

Важливою ділянкою активності митрополита Могили було впорядкування богослужбової практики і видавнича діяльність. Петро Могила залишив майже 20 творів церковно-теологічного, полемічного, просвітницького, філософського та моралізаторського характеру. Він автор книг «Євангеліє» (1616), «Анфологіон» (1636), «Евхологіон» (1646) та ін.

Петро Могила, перебуваючи на посаді архімандрита, згуртував довкола себе освічених людей. Восени 1631 року на території Києво-Печерської лаври він відкрив першу школу.

З іменем П. Могили пов'язане розгортання вищої і середньої освіти в Україні, яка не просто копіювала Захід, а навіть могла з ним конкурувати. Крім Київського колегіуму, створеного злиттям Київської братської школи та заснованої ним же в 1631 році Лаврської вищої школи, П. Могила відкрив колегію в Кремінці (1636 року), слов'яно-греко-латинську академію в Яссах (1640 року). П. Могила на власний кошт виряджав стипендіатів за кордон для закінчення ще й там студій, а повернувшись, вони ставали професорами колегії.

Дбав про розвиток Києво-Печерської лаврської друкарні. Сам підготував 20 творів церковно-теологічного, полемічного, філософського та моралізаторського характеру. Великі заслуги придбав собі П. Могила новими виданнями богослужебних книг: Требника, Тріоді Постної та інших. Зіпсовані старі церковнослов'янські тексти виправлені за грецькими оригіналами.

Помер митрополит П. Могила 31 грудня 1646 року (13 січня 1647 року). Його академія за гетьмана І. Мазепи була названа Могилянською.

48. Охарактеризуйте роль Г. С. Сковороди в розвитку української культури

Григорій Сковорода (1722—1794) — найвидатніша постать у культурному житті України XVIII ст.

Філософ, педагог, музикант, знавець латини, старогрецької, староєврейської, польської, німецької, російської мов, він розвинув комплекс ідей, актуальних для свого часу, став не лише ідейним предтечею нової української літератури, а й творцем найзначнішого вчення в історії української філософської думки.

Характерне для Сковороди прагнення до народності виявлялося в тому, що він, несучи свою науку й свої пісні в народні маси, використовував народну поезію. Проте в мові його творів поєднані старослов'янські, українські та російські елементи, що утруднює розуміння його творів для читачів нашого часу.

Філософські ідеї Григорія Сковороди втілені в його літературних творах. Найскладніші з них — філософські трактати. Прагнучи поширити свої думки серед українського народу, мислитель винайшов для популярного викладу філософських ідей оригінальний спосіб. Він втілював їх у мистецькій формі — у віршах та байках.

Сковорода відіграв значну роль в розвитку жанру байки в українській літературі. Його байки підготували появу П. Гулака-Артемовського, Є. Гребінки, Л. Боровиковського та інших письменників нової української літератури.

Вплив Сковороди на дальший розвиток української літератури великий. Він готував шлях до наступного покоління письменників — Котляревського, Гулака-Артемовського, Гребінки, Квітки-Основ'яненка та інших.

49. Охарактеризуйте роль Костянтина Острозького в розвитку української культури

Василя-Костянтина Острозький – один з найвидатніших політичних і культурних діячів України. Завдяки йому була укладена й видрукувана перша слов’яномовна Біблія, якою користувалися упродовж кількох віків. Він виступив фундатором першої в Україні вищої школи.

За сприянням В.-К. Острозького були збудовані замки на межі з Диким полем – у Білій Церкві, Переяславі, Богуславі. Це сприяло більш інтенсивній колонізації українцями нинішніх центрально-українських земель. Сам же князь неодноразово рятував Київ від татарських наїздів.

Своїм коштом відкрив близько 30 шкіл, заснував Острозьку Академію (1578 р.) – прототип вищої школи в Україні.

Острозька академія стала першою вищою школою в Східній Європі. Тут давалася не лише добра філологічна освіта, вивчалися сім вільних мистецтв, а й відбувалися богословські студії, які в той час, власне, й розглядалися як ознака вищої школи.

Щодо Острозької Біблії, у видання якої В.-К. Острозький вклав чимало коштів та особистих зусиль. Текст Острозької Біблії у дещо зміненій редакції був покладений в основу т.з. Пєрвопєчатної та Єлизаветівської Біблій, виданих у Росії.

Велике значення мала закладена князем Острозька друкарня, що стала першою друкарнею на українських землях, діяльність якої мала постійний і систематичний характер.

В.-К. Острозький, виступаючи покровителем православ’я в Речі Посполитій, чимало уваги звертав на розбудову церковних структур.

Князь і в господарському, й політичному, і культурному та церковному аспектах творив незалежну державну структуру. І хоча визнавав зверхність над собою короля Речі Посполитої, проте часто поводився незалежно.

50. Охарактеризуйте діяльність українського культурного діяча Юрія Дрогобича (Котермака)

Український вчений, доктор медицини та філософії, Юрій Дрогобич народився близько 1450 р. в м. Дрогобичі. Освіту отримав у Краківському та Болонському університетах.

Серед праць Ю. Дрогобича відомі "Трактат про сонячне затемнення 20 липня 1478 року", "Прогностична оцінка поточного 1483 року", яка крім Кракова була в цьому році видана у Римі, "Трактат з шести розділів про сонячне затемнення" (1490). Праці Дрогобича були відомими у багатьох країнах Європи, їх перекладав для себе німецький вчений-гуманіст Гартман Шедель, високо цінував німецький історик і метеоролог Густав Гельман та ін..

Викладацька діяльність Юрія Дрогобича була спрямована на поширення гуманістичних ідей епохи Відродження в Україну. Він вважав, що ідеал доброчесності — Бог, до якого людина може наблизитися завдяки самовдосконаленню.

У бібліотеках Парижа збереглися копії двох астрологічних трактатів Дрогобича, а у Баварській державній бібліотеці в Мюнхені — його прогноз на 1478 рік, переписаний німецьким гуманістом Г.Шеделем. Ці праці свідчили про ґрунтовну обізнаність Дрогобича з античною і середньовічною літературою.

Стосовно розвитку духовної культури в Україні висвітленого періоду, звернення до реального життя людини, проголошення сили розуму, здатності пізнати сили і закони природи, поставити їх на службу людині дійсно засвідчує ті явища і тенденції, які не без підстав дослідники характеризують як українське передвідродження.

Філософ Юрій Дрогобич помирає у 1494 році. Його тіло було поховано в Кракові. Проте твори цього генія ренесансної епохи є справжнім здобутком культури, його філософія вражає своєю доступністю, виваженістю. Саме тому у сучасній українській філософії поряд з постатями інших філософів, Юрій Дрогобич займає провідне місце.

51. Охарактеризуйте діяльність українських культурних діячів Ф. Прокоповича та С. Яворського

Феофан Прокопович — автор багатьох літературно-публіцистичних, філософських, природознавчих та теологічних творів. Професор і ректор Києво-Могилянської академії, єпископ псковський та архієпископ новгородський, поет, неперевершений оратор, він був і чудовим викладачем філософії, риторики, логіки, етики, теології.

У своїх лекціях Ф.Прокопович завжди згадував про старокласичну давнину, проводив думки кращих людей гуманізму. З 1712 р. був ректором колегії, до від´їзду (1715) до Петербурга. У Росії він був активним прихильником реформ Петра І, ідеологом самодержав´я, активно сприяв перетворенню церкви в ідеологічний додаток до монархічної держави. Обіймав високі посади в церковній ієрархії: єпископ (1718), архієпископ (1724), віце-президент (1721) створеного ним Синоду, який замінив у Росії існуючу систему патріаршого правління церквою.

Ф.Прокопович був видатним богословом. Писав ліричні та патріотичні вірші, створив оду "Епінікіон» де оспівував Полтавську перемогу.

Глибокий знавець античної та сучасної йому європейської культури, Ф.Прокопович був енциклопедичне обізнаним ученим і залишив глибокий слід в історії розвитку педагогічної думки в Україні та Росії.

Діяльність українських освітян та прогресивних мислителів епохи Відродження позитивно впливала на розвиток української освіти і педагогічної думки, що, в свою чергу, сприяло культурно-національному відродженню України.

Дмитро Іванович Яворницький (1855— 1940) — український історик, археолог, етнограф, фольклорист, лексикограф, письменник, дослідник історії українського козацтва.

Протягом життя Д. І. Яворницький написав близько 150 праць. Найголовнішими з них є "Історія запорізьких козаків" (1892 - 1897), "Вольності запорізьких козаків" (1898), "Число і порядок запорізьких січей з топографічним нарисом Запоріжжя" (1884), "Іван Дмитрович Сірко - славний кошовий отаман війська запорізьких низових козаків" (1894) та інші.

Дмитро Іванович був відомий також як письменник. У 1907 році побачив світ написаний ним роман "За чужий гріх", а у 1910 році - збірка поезій "Вечірні зорі". В них автор прагнув показати картини життя різних верств суспільства XIX - початку XX століття, змалювати тяжке становище народних мас.

Велике значення і сьогодні мають записані ним історичні пісні й думи українського народу. Окремі з них ми зараз знаємо лише завдяки Д. І. Яворницькому.

52. Проаналізуйте україно-російський діалог культур у ХVІІІ ст.

В XVIII ст. ряд регіонів України знаходилася у складі Російської імперії, що дуже впливало на культуру, її розвиток. В цих регіонах України розгортався процес русифікації. з України до Росії відтягувалося багато інтелігенції, переважно вихованців Києво-Могилянської академії, визначних діячів церкви. Всі вони проводили велику культурно-освітню і наукову діяльність. У XVIII ст. практично не було жодної ділянки культури в Росії, на якій би не позначився вплив української культури. У XVIII ст. в Україні вся система релігійних організацій, православних і уніатських, продовжувала бути фундаментом духовного життя українського народу. Поряд з цим православна церква, підпорядкована російському царизму, поступово ставала знаряддям русифікації українців. Грамоти царів та московського патріарха у кінці XVII ст., коли відбулося підпорядкування їм української православної церкви, обіцяли їй широку автономію і збереження традицій. Однак царизм порушував і в цій сфері всі свої обіцянки, обмежував та душив українську церкву.

За вказівками російських імператорів були ліквідовані всі особливості української церкви — вона була уніфікована з російською. Майже всі українські богослужбові книги винищувалися, замінювалися московськими, а друкарні українських монастирів мали друкувати книги за московським зразком. Вводилася заборона на українські переклади святого письма, будівництво церков в українському стилі та ін. На високі церковні посади уряд призначав лише росіян або денаціоналізованих українців.

Одночасно царизм погіршив і матеріальне становище української церкви. У 1786 р. за вказівкою Катерини II уряд здійснює секуляризацію монастирських маєтків і забирає їхні землі разом із селянами, які там проживали.

53. Охарактеризуйте роль Києво-Могилянської академії в розвитку української культури.

Початок XVII ст. в Україні вирізняється активним розвитком освіти. По всій території відкривалися школи різного кшталту. Особливу роль у становленні вищої освіти відіграла Києво-Могилянська академія, створена у 1632 р. Спочатку новоутворений навчальний заклад мав статус колегії, її засновник Петро Могила (1597—1647) був однією з найпомітніших постатей в історії української культури.

Дбаючи про своє улюблене дітище, київський митрополит завзято добивався, щоб колегія дістала право називатися академією.

Офіційною датою надання Києво-Могилянській колегії статусу академії вважається 26 вересня 1701 p., коли Петро І своєю грамотою ствердив право викладати богослов´я, здобуте самоврядування і назву.

За короткий час Києво-Могилянська академія стала навчальним закладом європейського типу, міжнародним освітнім центром. Своїм важливим завданням вчені академії вважали залучення якомога ширших верств до навчання.

Різнобічна освіта досягалася вивченням багатьох мов, серед яких важливе значення надавалося національним, зокрема українській. Це сприяло піднесенню самосвідомості українського народу. Велика увага приділялася поетиці, риториці, світовій літературі, філософії, богослов'ю. В академії викладались історія, географія, математика, фізика, астрономія, музика, архітектура, економіка, медицина тощо. Були закладені основи нової української літератури і мови, формувалась київська поетична школа, вітчизняна професійна філософія, йшло становлення природничих наук. В академії був започаткований перший в Україні театр.

Чимало випускників академії стали відомими істориками, медиками, діячами мистецтва й працювали не лише в різних куточках України, але й Росії, Білорусії, Молдавії, Сербії та ін. Вони були справжніми просвітниками, встановлюючи культурні контакти різних народів.

Академія була не тільки вогнищем освіти, а й центром науки та мистецтва. В її стінах зріла філософська думка, що визначала розвиток філософії в Україні.

54. Охарактеризуйте основні етапи антропогенезу і зародження культури в первісному суспільстві.

Антропогенез — походження і розвиток усіх видів роду Люди (Homo), розглянуті в біологічному, психічному і соціокультурному плані.

Основні етапи становлення людини: австралопітек; «людина вміла»; пітекантроп - «людина прямоходяча»; неандерталець; «людина розумна» - кроманьйонець.

Австралопітеки: 1) мали середній об’єм мозку, порівняно з мавпами, співвідношення ваги мозку та ваги всього тіла значно збільшилося; 2) ріст рідко перевищував 1, 5 метра; 3) об'єднувалися у людське стадо.

"Людина вміла": навчилася виготовляти рубила;

Пітекантроп: 1)кремезна, невисока на зріст істота, яка впевнено пересувалася на двох ногах;2) використовував примітивну мову; 3) навчився виготовляти нові знаряддя праці (не тільки з каменю, а й з кістки): кам’яні ножі, скребки, різці; 4) головне заняття - мисливство; 5) оволодів вогнем.

Неандерталець: 1) міцна, спритна й витривала істота; 2) основне заняття — полювання; 3) навчився виготовляти понад 60 видів кам’яних знарядь.

"Людина розумна": 1) середній зріст становив 172 см.; 2) обличчя майже не відрізнялося від облич сучасних людей; 3) мала розвинену мову; 4) будувала житла, шила одяг; 5) жила в родинних общинах; 6) основне заняття - полювання; 7) навчилася виготовляти такі знаряддя: спис, сокира, гарпун.

Походження культури безпосередньо пов'язане з походженням людства. Протягом тисячоліть відбувався вкрай повільний, але надзвичайно важливий для подальшої культурної еволюції процес обмеження біологічних інстинктів первісної людини, що був пов'язаний із формуванням норм поведінки, обов'язкових для кожного члена первісного стада. Поєднання матеріального й духовного факторів у житті первісного суспільства й стало початком зародження культури, як синкретичного явища, що невід'ємно пов'язує людські почуття, волю, інтелект з оточуючим природним середовищем. Поступово матеріальна культура первісного суспільства розвивалася й вдосконалювалася (знаряддя праці: різці, голки, сокира, лук, стріли), але найбільшого успіху людство досягло у сфері облаштування соціальних відносин, насамперед, приборканні тваринного начала в первісному стаді в цілому і в кожному з його членів зокрема.

55. Проаналізуйте проблеми національної ідентичності та українсько-польської культурної взаємодії (релігія, освіта).

Західні землі України входили до складу Польської держави, тому це дуже впливало на культуру й спричиняло проблеми національної ідентичності.

Освіта Правобережної та Західної України з другої половини XVII ст. розвивалась під впливом Польщі в умовах занепаду української культури. Посилення колоніального гніту українського народу польською шляхтою і католицькою церквою привели до зменшення кількості православної шляхти і втрати міщанством свого значення. Це також не сприяло формуванню української національної інтелігенції.

У зв’язку з цим православні братські школи поступово ліквідовувались, а на їх місці відкривались католицькі для польських і українських магнатів. Найбільш поширеними тут були католицькі навчальні заклади, серед яких особливо виділялись єзуїтські колегіуми. Найдовше проіснувала Львівська братська школа. 1708 року львівське братство змушене було прийняти унію. Початок XVIII ст. характеризується занепадом шкільної справи на західноукраїнських землях, особливо в Східній Галичині. Вища освіта на західноукраїнських землях у визначений період була представлена Львівським університетом, заснованим 1661 року. Це був перший вищий навчальний заклад у західній Україні.

Також було створено уніатську церкву за підтримки уряду Речі Посполитою та Папи Римського. В 1596 р. було прийнято відповідну, Берестейську унію, що об'єднала православну й католицьку церкви в греко-католицьку. Після укладення унії розпочався масовий наступ на православну церкву. Унія насаджувалася силою, православні церковні маєтності передавалися уніатам, православні залишилися без вищої церковної ієрархії. Водночас уніати перебували в стані невизначеності, ніби між двома вогнями. Православні вбачали в них зрадників, а католики не вважали їх повноцінними громадянами, до того ж не виконали значної частини своїх обіцянок, даних на Берестейському соборі. Католицька верхівка вбачала в греко-католицькій церкві лише засіб поширення власного впливу, а не самостійну церковну організацію.

56. Охарактеризуйте хронологічні й географічні межі, ідейні засади доби Відродження та її вплив на українську культуру.

Відродження, або Ренесанс — могутній ідеологічний і культурний рух, зумовлений переходом суспільства Західної та Центральної Європи до нової соціально-економічної формації.
Хронологічні межі періоду: з другої половини XIII ст. в Італії, з XIV і XV ст.
в інших країнах до останньої чверті XVI — початку XVII ст.

Ідейною основою ренесансної культури був гуманізм, світсько-раціоналістичний за своєю головною спрямованістю, світогляд. Він лише частково відображав інтереси і настрої соціальної верхівки, будучи світоглядом демократичним, бо звільнював свідомість людини від класових, церковно-схоластичних кайданів, сприяв активному життю. Гуманізм варто розглядати як головний ідейний зміст культури Відродження.

XVI–XVIII ст. – винятково складний і важливий період у житті українського народу. У політичній історії він охоплює такі процеси як перехід всіх українських земель під владу Речі Посполитої, наростання визвольної боротьби, створення національної державності в ході Хмельниччини, подальша втрата завоювань.

Друга половина XVI — початок XVII ст. — час пробудження та відродження національної самосвідомості українського народу, високого громадянського змісту й патріотичного спрямування всіх культурних зачинань. Ці процеси були тісно пов’язані з політичними і культурними рухами в Європі, які дістали назву Відродження.

Пам'ятки Ренесансу характеристичні насамперед для західної області України, зокрема для Львова. Зразком пізнього Ренесансу, що переходить у бароко, є Іллінська (Богданова) церква в Суботові (1653). У скульптурі Ренесанс дав спроби реалізму у лежачих або напівлежачих постатях на саркофагах. Також відомий стиль Ренесансу у мебльовому мистецтві, кераміці, гаптуванні й вишиванні шовком, у яких в орнаментиці мотиви візантійського трилисника замінено акантом, гранатом, лілеями, часто поряд місцевої флори.

57. Охарактеризуйте хронологічні і географічні межі, ідейні засади доби Просвітництва та її особливості на українських землях.

Просвітництво — це широка ідейна течія, яка відображала антифеодальний, антиабсолютистський настрій освіченої частини населення у другій половині XVII —XVIII століття.

1689—1795 рр. — епоха Просвітництва.

Просвітництво зародилося практично одночасно в країнах Західної Європи: Британії, Франції, Нідерландах, Німеччині, Італії, Іспанії, Португалії, але швидко поширилося у всій Європі, включно з Річчю Посполитою і Російською імперією. Велику роль в його становленні відіграв швидкий розвиток природознавства та книгодрукування.

Суттєвою відмінністю епохи Просвітництва від попередніх було те, що в цей час почало складатися громадське життя. Надалі питання суспільства обговорювалися в пресі, дискусійних клубах, кав'ярнях, салонах на асамблеях, у масонських ложах.

Своєрідність українського Просвітництва в тому, що тут ще не було середнього класу - носія ідей Просвітництва в Європі, тому українські просвітники - це дворяни й міщани, об'єднані вірою у перетворюючу силу освіти. Критикуючи існуючий суспільний лад, вони вимагали пом'якшення експлуатації селян, раціоналізації сільськогосподарського і промислового виробництва, звільнення селян із кріпацтва, демократизації суспільства. У своїх маєтках просвітники організовували гуртки учених, де обмірковували ідеї суспільного прогресу.

58. Охарактеризуйте теорії походження Русі та початок українського етногенезу.

Проблема походження Київської Русі — одна з найактуальніших у вітчизняній історіографії.

Існує декілька теорій походження Київської держави. Серед них найпопулярнішими є Норманська та антинорманська теорії, Хозарська гіпотеза, Кельтська теорія.

"Норманісти" вважали, що як державність, такі саму назву "Русь" на київські землі принесли варяги — нормани. Творцями норманської теорії були німецькі історики Г. Байєр, Г. Міллер та Л. Шльоцер, які працювали у другій пол. XVIII ст.

"Антинорманісти" рішуче заперечували проти абсолютизації "варязького фактора" в становленні державності русинів і підкреслювали, що слово "Русь" — слов'янського походження і жодним чином не стосується варягів. Антинорманську концепцію започаткував російський учений М. Ломоносов.

В середині VII ст. тюркомовні племена утворили в пониззях Дону й Волги та на Північному Кавказі могутню державу – Хозарський каганат. У VIII ст. він підкорив слов’янські племена полян, сіверян, радимичів та в’ятичів. Ці факти були використані для обґрунтування тези про хозарське походження Київської Русі.

Засновником кельтської теорії походження Русі вважається Сергій Шелухін. На його думку, народ «русь», може бути ототожнений з рутенами – кельтським плем’ям, яке у І ст. до н.е. зафіксоване Ю. Цезарем на півдні Галлії, у межиріччі Рони та Гаронни.

Етногенез українського народу — історичний процес етнічного формування титульної нації — українців (української нації) та українського народу.

снують такі теорії:

теорія «споконвічності» — українці існують стільки, скільки взагалі існує людина сучасного типу, тобто від 30—40 тисяч до 2—3 млн. років;

теорія автохтонності (М. Грушевський), згідно з якою етнічну основу українців становило населення пізнього палеоліту, яке проживало на території України, а росіяни і білоруси мали свою окрему етнічну основу і територію проживання;

теорія «єдиної колиски» (яка була загальноприйнятою в СРСР у 1950—80-ті.): зародження і розвиток трьох близьких слов'янських народів з єдиної древньоруської народності;

теорія «незалежного розвитку окремих східнослов'янських народів», тобто українців, росіян, білорусів, яка набула поширення останнім часом.

59. Охарактеризуйте український генезис українського етносу в домодерну добу.

Етногенез — тривалий процес утворення і розвитку племені, народу, нації

Протягом століть одні племена змінювали чи витісняли інших, асимілювалися, один етнос переливався в інший — скіфи, гуни, сармати, слов’яни, половці, татари та інші брали участь у етногенезі українців. Тобто, культурний генофонд краю не переривався протягом (довготривалих війн, поневолення, лихоліть, які випали на долю нашого народу.

В етногенетичних і етнокультурних процесах, що відбувалися в Україні, можна виділити кілька етапів:

І. Трипільська доба (V — ІІІ тисячоліття до н.е.) ІІ. Післятрипільська доба (ІІ тисячоліття до н.е.) ІІІ. Скіфо-сарматська доба (VІІ ст. до н.е. — ІІІ ст. н.е.) ІV. Слов’янська доба (І тисячоліття н.е.) V. Доба Русі — України (від VІІ ст. н.е.). Таким чином, в етногенезі українців брали участь ті народи, які протягом тривалого часу проживали на спадкоємних українських землях. Кінцевим результатом процесів етногенезу прийнято вважати виникнення народностей. Етнічне виділення українців з маси слов’янських народів відбувалося не внаслідок розпаду держави Київська Русь, а навпаки — шляхом консолідації українських племен в одній державі зі спільною мовою та етнографічними особливостями, які почали складатися близько VІІ ст., і в ІХ ст. уже мали виразні українські риси. Саме так етногенез слов’янських народів розглядається і в зарубіжній славістиці, переважна більшість вчених визначає спадкоємний зв’язок українців з людністю Київської Русі.

60. Охарактеризуйте роль церкви в розвитку освіти на українських землях (Х–ХVІІІ ст.)

Церква відігравала дуже вагому роль у розвитку освіти на укр. землях. Піклування про освіту від часів запровадження християнства перебрали держава і церква. За князювання Володимира Святославовича у Києві вже існувала державна школа, для навчання дітей з найближчого оточення князя. Звісно ця школа перебувала під патронатом церкви. Існувала школа і при Софіївському соборі. У 1086 році Онука Ярослава Мудрого заснувала в Київському Андріївському монастирі школу для жінок. Монастирі були центрами освіти в Гальцько - Вольнському князівстві. Церкви та монастирі давали початкову освіту, тобто вчили писемності читанню та арифметиці.

В Козацьку добу також існували школи при церквах монастирях. Підготовленні дяки навчали дітей письму церковнослов'янською мовою,основам арифметики, молитвам, співу. Ці школи були розташовані у найбільших містах, згодом їх кількість зростала.
Велику роль у поширенні освіти в Україні в XVI—XVII ст. відіграли братські школи. Вони відкривалися при церквах і в XV ст. мали значення не тільки для певної церковної праці, а й оборони своєї батьківської віри. Важливим завданням братств було моральне і церковно-релігійне виховання молоді, бо в ті часи православ’я було головною ознакою.

Таким чином церква відігравала дуже важливу роль у надані освіти.