Радянська Україна доби десталінізації

Час після смерті Сталіна (березень 1953 р.) до жовтня 1964 р називається "відлигою". Перший і найбільш рішучий крок у бік десталінізації суспільного життя був зроблений Хрущовим по реабілітації жертв великого терору. Спочатку реабілітації підлягали репресовані діячі КПУ (В.Чубар, С.Косіор, В.Затонський, М.Скрипник, Ю.Коцюбинський та ін.). Потім реабілітовано драматурга М.Куліша, режисера Л.Курбаса та ін. Почалась часткова ліквідація сталінського ГУЛАГУ. За кілька років сотні тисяч жертв сталінських репресій повернулись в У. За часів М.Хрущова було здійснено низку економ реформ. Насамперед це стосувалось укр села, яке найбільше потерпало від сталінського терору. Здійснили підвищення заготівельних цін на сільськогосподарську продукцію, що одразу дало поштовх до зростання продуктивності праці в сільському господарстві. З колективних господарств було списано всю заборгованість минулих років по поставках продукції тваринництва. Після смерті Сталіна був послаблений податковий тиск на особисті селянські господарства. 1958 р. було ліквідовано МТС, а їхня техніка перейшла до колгоспів. Але тривали зміни недовго. Під адмін тиск чиновництва потрапили підсобні господарства колгоспників, які розглядались як джерело нетрудових доходів громадян. Власники підсобних господарств обкладались величезними податками, місцева влада взяла під пильний контроль діяльність громадян, які не були членами колгоспів.Повернення до адмін-бюрократичних методів керівництва призвело до того, що багато родючих земель були зайняті під посіви кукурудзи. Сталося це без серйозного наукового обгрунтування внаслідок сліпого копіювання західних технологій (насамперед США та Канади), що мало негативний вплив не тільки на сільське господарство, але й на всю соц сферу СРСР. З'явилися гострі перебої з хлібобулочними та м'ясо-молочними продуктами. За добу М.Хрущова вперше за всю історію рад влади країна стала ввозити зерно.Паралельно і з сільським господарством хрущовські реформи здійснювались у промисловості. Відбулась заміна галузевого управління промисловістю територіальним. Замість галузевих міністерств керівництво промисловістю республіки перейшло до територіальних рад народного господарства — раднаргоспів. Все ж половинчасте реформування промислової сфери не могло дати і не дало очікуваних результатів. Екстенсивний метод господарювання залишався пануючим, рад товари були в більшості неконкурентноздатні. Проте навіть окремий успіх хрущовських реформ вплинув на соц сферу суспільства. Відбувалось небачене за масштабами житлове будівництво, мільйони людей з підвалів і комуналок переселились у світлі та затишні квартири, в багатьох сім'ях з'явилися товари, про які навіть не можна було мріяти у сталінську добу: телевізори, магнітофони, холодильники, пральні машини. Дещо зросли заробітна плата і добробут людей.Хрущовська "відлига" привела до часткової лібералізації суспільного життя. На всіх рівнях у партійному середовищі відбувалась ревізія політ сталінського періоду. У трудових колективах, творчих спілках бурхливо обговорювались десятиріччя, пов'язані зі сталінським терором, засуджувався тоталітаризм, командно-адмін методи управління державою, критики зазнав культ особи Сталіна."Відлига"" мала вплив на сферу культури. Послабилася політика самоізоляції, пожвавилися поїздки за кордон, туризм, виставки в мистецтві та культурному житті. Політ "відлига" привела до нової хвилі "українізації". Знову було поставлено питання про збереження і розвиток укрмови.Політична "відлига* сприяла появі дисидентського руху. Він зародився у 60-х рр. як форма виступу проти існуючого державного ладу та політ режиму в країні. Розвивалось дисидентство трьома напрямами: правозахисне, релігійне та національно орієнтоване, але характерною рисою усіх трьох напрямів була боротьба за нац інтереси укр народу. У дисидентів існувала велика розбіжність у поглядах. Одні прагнули здобути нац права та громадянські свободи, інші закликали до проведення в СРСР реформ, але не до революції чи відокремлення, й виступали проти нац репресій на У. Дисиденти відкрито засуджували шовінізм, імперську політику центру, форсовану русифікацію. Але як реальна опозиційна сила дисидентство фактично не мало ні власних організованих структур, ні цілісної загальної програми.Проте мирне співіснування тоталітарної системи з національним відродженням було недовгим. 1957 р. за вказівкою М.Хрущова відбувся наступ на церкву та релігію. До 1961 р. було ліквідовано майже половину всіх релігійних установ. Посилились русифікаторські тенденції в системі народної освіти. Почалось переслідування дисидентів. Хрущов особисто вимагав для них смертної кари. Економічна криза, яка охопила радянське суспільство, остаточно визначила згортання реформ і повернення на шлях неосталінізму. Загальне незадоволення народу дало змогу опонентам Хрущова перейти в наступ. У 1964 Хрущова усунуто від влади. Неосталіністам, яких очолив Л.Брежнєв, вдалося зупинити реформи лібералізації радянського суспільства. Хоча реформи М.Хрущова носили непослідовний і незавершений характер, проте вони відкрили перспективу майбутнього демократичного оновлення радсуспільства.

47. Наростання кризи у соц-економ, суспільно-політ та культурній сферах (1965-85 рр.)
За своїм потенціалом У. становила 1 з найрозвинутіших регіонів СРСР. Однак структура розміщення продуктивних сил і природокористування тут були деформованими, інтенсивно розвивалися, насамперед, т.зв. “базові галузі” – вугільно-металургійна, машинобудівна, атомна енергетика. Акцент дедалі більше робився на безоглядній експлуатації сировинних запасів, зокрема нафти і газу, на досягненні миттєвого успіху будь-якими методами. Країна продовжувала йти традиційним для неї шляхом екстенсивного розвитку.
Паливо і комплектуючі завозилися з інш регіонів СРСР. Важка пром поглинала більшу частину капіталів, людських ресурсів, тому економ мінімально турбувалась про людей та задоволення їх потреб. Освіта, наука, культ, медицина фінансувались за залишковим принципом. Хронічне відставання галузей легкої й харчової промисловості та сфери обслуговування приводило не тільки до дефіциту якісних споживчих товарів і послуг, але й до значної й постійної залежності У від імпортних поставок. Республіка назавжди прив’язувалась до загальносоюзного економ комплексу.Більшість підприємств були старими, модернізація проводилась надзвичайно повільно. Негативні процеси відбувалися в аграрному секторі. Капіталовкладення в агрокомплекс зросли, але приріст аграрної продукції навпаки понизився. Гинули придніпровські чорноземи, посівні площі скоротилися. Мільйони селян виїхали до міста, із карти У зникли тисячі сіл. В цілому за темпами зростання промислової і аграрної продукції та національного доходу Україна займала передостанні місця в СРСР. Таким чином, соц-економ життя переживало період застою.Зростання кризових явищ в економ сфері доповнювалось політ-ідеологічною кризою рад ладу, яка невпинно зростала у 1970—1980-ті рр. Ідеологічним орієнтиром партійно-держ керівництва СРСР та УРСР була програма КПРС, ухвалена 1961 р. Основним положенням програми була побудова в СРСР до 1980 р. комунізму, що передбачав повне забезпечення матеріал і духовних потреб радянських людей. У 1970-ті рр. стало ясно, що комунізм побудувати неможливо. Тоді партійне керівництво висунуло тезу, що в країні побудований так званий «розвинутий соціалізм», який на теперішній момент є найбільш досконалою формою суспільно-політ ладу і передує комуністичному устроєві.. У суспільстві формувалася ідея про те, що питання задоволення потреб людини майже вирішено, успішно розвиваються економ, наука, освіта, культура, і повністю відсутні соц проблеми.В конституцію були внесені статті, за якими компартія проголошувалась «керівною і спрямовуючою силою суспільства, ядром його політ системи». Таким чином, була закріплена компартійна монополія на владу в країні.Новим керівником КПУ став Володимир Щербицький, що був висуванцем Л. Брежнєва.
З ім'ям Щербицького пов'язане посилення русифікації У (під приводом здійснення процесу «злиття націй»), суворе переслідування діячів укр дисиденства, яке призвело фактично до його розгрому; зокрема з його ініціативи партійні з'їзди в Україні та вся діяльність пар й держ апарату велася рос мовою. Повністю підтримував політ курс ген секретаря ЦК КПРС Л. Брежнєва, не чинив опору обмеженню прав УРСР. У період Щербицького 20 квітня 1978 р. було прийнято нову Конституцію УРСР.Він, як і Брежнєв, належав до так званого дніпропетровського клану партійно-державної еліти, що домінувала в СРСР у 1970—1980-ті рр. Підбираючи кадри, Щербицький виходив з найнадійнішого у партійних колах критерію — особистої відданості і старанно копіював те, що відбувалось у Москві. Внаслідок цього на керівних посадах у Києві швидко з'явилося 20 дніпропетровців, безмежно відданих своєму «благодійникові». Поступово в Києві склалося дніпропетровське земляцтво, члени якого висували на високі посади одне одного та своїх наближених осіб. Культура.У 1970-х — першій половині 1980-х рр. культура України продовжувала розвиватись в атмосфері впливу тоталітарного режиму на життя суспільства. Українська наука досягла певних успіхів, але в розвитку точних наук були і нерозв'язні проблеми. Часто наукові відкриття та розробки не доходили до виробників, що зумовлювало технологічне відставання вітчизняної економіки.
Відсутність об'єктивних досліджень була притаманна і суспільствознавцям, особливо історикам, які більше займалися коментуванням рішень вищих партійних інстанцій і вихваленням рад способу життя. В укр літ-рі з'являлися і неординарні твори. Проміж них — романи «Собор» і «Циклон» Олеся Гончара, «Дума про тебе» М. Стельмаха, поезії І. Драча, Б. Олійника, Д. Павличка та ін. Виникли проблеми й у розвитку мистецтва. Були суворо заборонені до постановки п'єси, які викривали недоліки існуючого ладу. Укр театр дедалі більше втрачав свою нац особливість. З нього все більше витіснялась укр мова. Славу укр театру принесли Д. Гнатюк, А. Солов'яненко, Б. Ступка, А. Роговцева, В. Дольський та інші актори і співаки.У музичному мистецтві в ті роки плідно працювали Г. Майборода, В. Губаренко, І. Шамо та ін. Але стало помітним і зменшення інтересу до нац музики.В образотворчому мистецтві того часу занадто багато місця посідали образ Леніна, тема народу-творця. Відомими стали твори М. Божія, М. Дерегуса, В. Касіяна. Але були і художники-новатори, твори яких просто знищувались. Така доля спіткала композицію скульптурних рельєфів «Стіна пам'яті» художників А. Рибачука і В. Мельниченка на Байковій горі в Києві.У 70-ті рр. схвалення глядачів здобули такі фільми вітчизняної кінематографії, як «В бій ідуть тільки «старики» та «Ати-бати йшли солдати...» режисера Л. Бикова, «Тривожний місяць вересень» Л. Осики та «Вйвилон-ХХ» І. Миколайчука. Впровадження у конституційному порядку обов'язкової середньої освіти для громадян негативно вплинуло на якість навчання. Були веденні жорсткі критерії оцінки роботи вчителів, за їх кількісними показниками. Активно боролися із практикою залишення учнів на «другий рік» з метою збереження учнівських контингентів. Обов'язковість середньої освіти призводила до знецінення знань «приписками» в їх оцінюванні. Діяльність педагогів оцінювалась залежно від того, які оцінки він виставляє. Школи змушені були тримати учнів, які не відчували потреби вчитися. Зміни в системі освіти посилили процес русифікації. Вивчення української мови учнями відбувалося за згоди батьків.