УСРР на початку 1920р. НЕП

Становище радянської влади на Україні на початку 20х рр. було вкрай важким. Укр селяни протестували проти вилучення продовольства (продрозкладки) і пов’язаної з цим забороною торгівлі. Цей протест нерідко набував форми партизанського руху, який розглядався властями як політичний або куркульський бандитизм.

Нова економічна політика- новий напрямок внутр. політики радянської держави, затверджений з'їздом РКП(б) у березні 21 р. Суть НЕПу полягала у використані ринкових відносин і різних форм власності. Здійснення непу почалося в Україні в 1922 і тривало до 1928р.

Причини НЕПу:

- глибока економічна криза як наслідок громадянської війни та політики «воєнного комунізму»;

- політична криза (опір політиці більшовиків – селянські повстання, страйки, виступи в армії);

- спад революційної хвилі в Європі, відкладення ідеї «світової соціалістичної революції»;

- початок реалізації плану ГОЕЛРО (Державна комісія з електрифікації Росії), який передбачав будівництво електростанцій, заводів в Україні.

Основні заходи непу:

а) с/г– заміна продрозкладки продподатком, дозвіл на оренду землі, на використання найманої праці, відновлення форм власності (приват, кооперативної); б)промисловість – приватизація підприємства, розвиток держ, приват виробництва, об’єднання великих підприємств у трести та переведення їх на госпрозрахунок;

в) фінанси та торгівля – відновлення фінансової сист., запровадження стійкої грошової одиниці– червінця, відновлення приватної торгівлід) трудові відносини – скасування зрівняльної заробітної плати, натуральної плати і трудової повинності.

НЕП мав обмежений х-р: зміни відбувалися лише в економ сфері, політ змін не відбулося. В Україні запровадження непу відбулося пізніше ніж в ін. Радянських республіках, супроводжувалося боротьбою проти селян, голодом 1921-1923. НЕП продемонструвала свою життєздатність та економічну ефективність. УСРР швидко вийшла з економрозрухи. У 1925 завершилося відновлення промисловості (узято курс на подальшу індустріалізацію), конкуренція між державним, кооперативним, приватним секторами забезпечувала високу ефективність виробництва; у 1926-27рр – відновлене с/г (узято курс на подальшуколективізацію).

39. Індустріалізація. Голод 32-33
Промисловий потенціал України формувався диспропорційно: посилювалися і розширювалися традиційно індустріальні райони — Донбас і Придніпров'я, а промисловість досить густо заселеного Правобережжя помітно відставала у темпах розвитку.

Протягом перших п'ятирічок остаточно було зламано Механізм саморегуляції економіки. Наростаюча централізація економічного життя призвела до формування командно-адміністративної системи. У цей час особливо чітко виявляється тенденція фактичної монополізації центром управління промисловістю республіки. Командні методи управління економікою зумовлювала відчуженість робітничого класу від засобів виробництва, зниження життєвого рівня народу.

Отже, процес індустріалізації в Україні, збігаючись із загальносоюзними тенденціями, мав і свої особливості: інвестування в промисловість республіки, особливо в початковий період індустріалізації, значної частини коштів; побудова в Україні у роки перших п'ятирічок більшості запланованих промислових об'єктів; нерівномірність процесу модернізації промислового потенціалу республіки; поява в республіканському промисловому комплексі нових галузей, витіснення приватного сектору.

Наслідки індустріалізації:

- перетворення України із аграрної країни в індустріально-аграрну;

- збільшення промислового потенціалу в 7 разів;

- залучення в промисловість України значної частини загальносоюзних коштів (20%);

- виникнення в українській промисловості нових галузей (кольорова металургія, електрометалургія, маргаринова промисловість тощо);

- здійснення індустріалізації за рахунок сільського господарства, що спричинило перехід до насильницької колективізації;

- низький життєвий рівень населення;

- ліквідація ринкових відносин, створення командно-адміністративної економіки.

Голод 1932-1933 рр. – штучний, організований тоталітарною владою СРСР. Причини: а)прагнення тоталітарного режиму посилити свої позиції; б)прагнення влади приборкати укр. Селянство,яке чинило опір колективізації; в) встановлення нереальних норм хлібозаготівлі для селян,експорт хліба,вилучення продзапасів; г)посилення держ тиску на селян; д) недостатній рівень допомоги голодуючим. Оскільки голод 32-33х рр. мав штучний і організований х-р,він переріс у голодомор, який став формою терору голодом,засобом морального тиску на суспільство, жорстокою платою за сталінські модернізацію та «великий перелом». Наслідки:1)масові жертви в Укр (від 3.5 до 8 млн осіб);2)придушення опору українського селянства колективізації; 3)завершення колективізації, утвердження колгоспної с-ми, розорення селян; 4)переселення селян з Росії в Укр (Донецьку,Дніпроп,Одеську,Харків обл.).

40.Українізація 1920-х років: причини, перебіг, наслідки.
Україніза́ція 1920—30-х — Тимчасова політика ВКП(б), що мала загальну назву коренізація — здійснювана з 1920-х до початку 1930-х років ЦК КП(б)У й урядом УРСР з метою зміцнення радянської влади в Україні засобами поступок у вигляді запровадження української мови в школі, пресі й інших ділянках культ життя, а також в адміністрації — як державної мови республіки, прийняття в члени партії та у викон владу представників укр національності. Політика українізації суперечила великодержавним прагненням ВКП(б), але була вимушена ворожим ставленням до радянської влади з боку населення України, нац свідомість якого зросла за попередні десятиліття, і особливо у висліді нац революції 1917—20 років, а також загрозою інтервенції Польщі, підтримуваної Антантою. Зважаючи на ці небезпеки, ВКП(б) змушена була піти на поступки національним рухам, насамперед українському. завдяки українізаційним заходам (у взаємодії з іншими соціально-економічними процесами) у шкільництві, установах культури, пресі тощо і напливові українського населення з села, міста УССР почали набирати укр характеру. Особливо помітні зміни у національному складі населення і вживанні української мови відбулися у великих промислових містах. Українізація сприяла прискоренню ліквідації неписьменності, що зменшилася з 47% на 1926 до 8% у 1934. Зважаючи на все позитивне, що давала українізація, українська інтелігенція назагал схвалювала й підтримувала її, хоч, — особливо в академічних (УАН) і літературних (ВАПЛІТЕ, неокласики, Ланка-МАРС) колах, — сприймала її як тільки часткове задоволення природних прав укрнароду, а то й перестерігала вже на самих початках перед небезпекою відродження рос великодержавництва й русифікації. Москва пильно стежила за процесом культурного відродження України і, боячися зміцнення тенденцій до її усамостійнення, почала гальмувати українізацію уже на самих її початках: ліквідація літ організацій ВАПЛІТЕ і Ланка-МАРС, переслідування неокласиків; ліквідація УАПЦ, розгром Української Академії Наук; заслання М. Грушевського до Москви (1931) тощо. Остаточно українізація була припинена з призначенням у січні 1933 П. Постишева секретарем ЦК КП(б)У. Протягом 1933—1934 у постишевському терорі усі діячі українізації були ліквідовані або заподіяли собі смерть (М. Хвильовий, М. Скрипник й ін.), і відтоді почалася русифікація, яка особливого прискорення набрала по Другій світовій війні.