Правова регламентація морських перевезень вантажів

Значення і необхідність правової регламентації морських перевезень вантажів і пасажирів обумовлені, з одного боку дуже великою вагою цих перевезень в загальному об’ємі діяльності світового судноплавства і з іншого – складністю вирішуваних при цьому задач.

Морські перевезення вантажів і пасажирів здійснюються на основі договорів між перевізником (судном, суднохідною компанією, пароплавством) і власником вантажу (вантажовідправником).

Такі договори зазвичай містять окрім основних даних щодо перевізника і вантажовідправника їх конкретні обов’язки, гарантії їх дотримання і визначення безпосередніх документів, за допомогою яких оформлюються морські перевезення.

Договір, оформлений відповідним чином, породжує цивільні правовідносини (тобто взаємні права та обов’язки) між перевізником та вантажовідправником і в цьому полягає його юридична природа.

Механізм реалізації договору морського перевезення забезпечується діями загальновизнаного принципу обов’язковості дотримання договорів і санкціями, передбаченими міжнародним морським приватним правом і національним законодавством держав.

Договір морського перевезення зазвичай називається чартером. Від договору морського перевезення (чартеру) слід відрізняти «фрахтування», під яким зазвичай розуміється діяльність на фрахтовому ринку у процесі торгівлі морським тоннажем. Фрахтування зазвичай здійснюється між судновласником і вантажовласником за посередництва брокерських фірм.

Зазвичай у таких випадках укладається тайм-чартер, тобто фрахтування судна для перевезення вантажів на визначений термін (час). Можуть також мати місце бербоут-чартер (фрахтування судна без екіпажу) і лізинг (фрахтування судна без екіпажу на термін, після якого судно переходить у власність до лізингоодержувача).

До основних міжнародно-правових актів, що регламентують морські перевезення вантажів, передусім слід віднести Міжнародну конвенцію щодо уніфікації деяких правил що стосуються коносаменту.

Конвенція була прийнята в 1924 році у Брюселі і відома як Гаазькі правила. У 1968 році до цієї Конвенції був прийнятий Протокол щодо змін Конвенції (Правила Вісбі).

Конвенція 1974 року є однією із найбільш універсальних конвенцій в області міжнародного морського транспортного права. Вона регламентує відносини між перевізником, під яким розуміється власник судна або фрахтівник, і вантажовідправником або фрахтувальником.