Витяг із статті: Савина В. “36 стратегем. Китайская азбука конфликтного управления [Электронный ресурс] // Русский журнал.—2001.—29 октября). 1 страница

Питання для самоконтролю

1. Поясніть співвідношення понять законність і дисципліна.

2. Охарактеризуйте загальні умови забезпечення режиму законності.

3. Дайте характеристику спеціальних засобів забезпечення режиму законності.

4. Які повноваження тимчасових слідчих комісій Верховної Ради України?

5. Чим відрізняється адміністративний нагляд від судового і прокурорського нагляду?

6. Назвіть види адміністративного нагляду.

7. У яких формах здійснюється громадський контроль?

8. У яких випадках звернення не підлягають розгляду та вирішенню?

9. Наказом директора маслозаводу “Рудь” було встановлено, що скарги, які не потребують розслідування, повинні розглядатися в термін не більше 7 днів, а ті, що потребують проведення перевірки, — в 30-денний термін. Чи правильні дії директора заводу?

10. У постанові глави районної державної адміністрації Камінь-Каширського району Волинської області було записано, що її керівники зобов’язані здійснювати в своєму районі загальне безпосереднє керівництво діяльністю таких організацій: відділом районної освіти, охорони здоров’я, фінансовим відділом, комісією у справах неповнолітніх, райвійськкоматом, судом, прокуратурою. Визначте законність дій адміністрації.

11. Дайте характеристику основних різновидів надзвичайних режимів.

12. У чому полягає зміст режиму державної таємниці?

13. Охарактеризуйте письмово різновиди адміністративно-правових режимів (за часом і територією їх дії, за видами діяльності, за окремими об’єктами).

Додатки

Питання. Як співвідносяться поняття “законність” і “державна дисципліна”?

Відповідь. Законність і державна дисципліна не тотожні, обсяг їх нормативної основи не збігається. Якщо законність спирається лише на правові акти загального характеру (закони), то державна дисциплі­на, як і решта видів дисципліни, — ще й на конкретні розпорядження, тобто індивідуальні акти (інструкції, розпорядження та ін.).

Питання. Як співвідносяться поняття “контроль” і “нагляд”?

Відповідь. Серед учених-адміністративістів немає єдиної думки щодо їх співвідношення. Одні вважають, що контроль і нагляд — це різні поняття, інші, зокрема О.Ф. Андрійко, вважають, що контроль — це родове поняття, а нагляд — похідне від нього, яке має свої характерні ознаки, до яких, зокрема, відносять: перевірку дотримання правових норм, спеціальних правил, яка здійснюється на об’єктах, що знаходяться під адміністративним наглядом; б) організаційну непідпорядкованість об’єктів органам, що здійснюють адміністративний нагляд.

Підсумковий тест навчального модуля

1. Які з перелічених функцій відносять до суті і призначення контролю?

а) своєчасне і оперативне виявлення та припинення правопорушень;

б) усунення причин і умов, що сприяють вчиненню правопорушення;

в) виявлення причин і умов, що сприяють вчиненню правопорушення;

г) всі вказані функції.

2. Об’єктами судового контролю є:

а) закони України;

б) внутрішньодержавні договори;

в) дії посадових осіб;

г) створення та діяльність політичних партій та об’єднань громадян.

3. Хто не здійснює загальний адміністративний нагляд?

а) прокуратура;

б) органи внутрішніх справ (міліція);

в) суд;

г) державні інспекції.

4. Визначте, який порядок оскарження регулює Закон України “Про звернення громадян”?

а) тільки судовий;

б) тільки позасудовий;

в) не регулює взагалі;

г) позасудовий і судовий;

5. Зовнішній контроль здійснюється:

а) Верховною Радою та Президентом України;

б) Кабінетом Міністрів України;

в) місцевими державними адміністраціями;

г) органами місцевого самоврядування.

6. Які суб’єкти не уповноважені здійснювати функції нагляду?

а) спеціальні державні інспекції;

б) спеціалізовані відомства;

в) органи виконання покарань;

г) органи внутрішніх справ.

7. Визначте, до якого виду контролю належить контроль, який здійснюється Рахунковою палатою?

а) до контролю з боку Президента;

б) до парламентського контролю;

в) до адміністративного нагляду;

г) до негласного контролю.

8. Індивідуальний адміністративний нагляд встановлюється терміном:

а) від одного до двох років;

б) до одного року;

в) до двох років;

г) до шести місяців.

9. Формами правового реагування прокурора на виявлені порушення законності є:

а) ухвала;

б) протест;

в) постанова;

г) припис.

10. На період надзвичайного стану можуть запроваджуватися такі обмежувальні заходи:

а) встановлення особливого режиму в’їзду і виїзду, а також обмеження свободи пересування по території, де вводиться надзвичайний стан;

б) обмеження руху транспортних засобів та їх огляд;

в) заборона торгівлі алкогольними напоями та речовинами, виробленими на спиртовій основі;

г) заборона направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів.

11. Які тимчасові обмеження можуть встановлюватися при при­йнятті рішення про встановлення правового режиму зони надзвичайної екологічної ситуації?

а) застосування в господарській та іншій діяльності найманої робочої сили;

б) функціонування розважальних закладів;

в) функціонування санаторно-курортних закладів;

г) будівництво та функціонування об’єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку.

12. В умовах воєнного стану забороняються:

а) зміна Конституції України;

б) припинення повноважень органів місцевого самоврядування;

в) проведення виборів Президента України, а також виборів до Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим і органів місцевого самоврядування;

г) проведення всеукраїнських та місцевих референдумів.

13. У наданні допуску до державної таємниці не може бути відмовлено у разі:

а) повідомлення громадянином під час оформлення допуску недостовірних відомостей про себе;

б) постійного проживання громадянина за кордоном або оформлення ним документів на виїзд для постійного проживання за кордоном;

в) невиконання громадянином обов’язків щодо збереження державної таємниці, яка йому довірена або довірялася раніше;

г) вчинення адміністративного правопорушення.

Модуль № 9

Адміністративно-правове регулювання у сфері економіки

Країну вносять до переліку

найбідніших, якщо річний душовий

дохід її громадян становить менше

за 760 доларів США.

Витяг з Інструкції Світового банку

Зміст дидактичної одиниці

Поняття та сутність державного управління економікою.

Завдання та функції державного управління економікою.

Методи державного управління економікою.

Система суб’єктів адміністративно-правового регулювання у сфері економіки.

Управління промисловістю.

Управління агропромисловим комплексом.

Управління транспортом і дорожнім господарством.

Управління використанням і охороною природних ресурсів.

Анотація

Теми навчального модуля розкривають зміст адміністративно-правового регулювання у сфері економіки як елементу державного управління економікою. Наголошується, що лише за розумного поєднання ринкових і державних регуляторів можливо реалізувати соціально-економічні цілі розвитку суспільства, досягти високої ефективності виробництва та стабільного економічного розвитку. Значний обсяг матеріалу відведено характеристиці методів державного регулювання та повноваженням суб’єктів адмі­ністративно-правового регулювання у різних сферах економіки.

Нормативно-правові акти

1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України

28 червня 1996 p. // ВВР. — 1996. — № 30. — Ст. 141.

2. Бюджетний кодекс України від 21 червня 2001 р. // Офіційний вісник України. — 2001. — № 29. — Ст. 1291.

3. Господарський кодекс України. Господарський процесуальний кодекс України: Офіційні тексти / Міністерство юстиції України. — К.: Юрінком Інтер, 2003. — 304 с.

4. Цивільний кодекс України: Офіційний текст /Міністерство юстиції України. — К.: Юрінком Інтер, 2003. — 464 с.

5. Закон України “Про банки і банківську діяльність” від 7 грудня 2000 р. //ВВР. — 2001. — № 5–6. — Ст. 30.

6. Закон України “Про відновлення платоспроможності боржника або ви­знання його банкрутом” від 14 травня 1992 р. // ВВР. — 1992. — № 31. — Ст. 440.

7. Закон України “Про власність” від 7 липня 1992 р. // ВВР. — 1992. — № 38. — Ст. 569.

8. Закон України “Про господарські товариства” від 19 вересня 1991 р. //ВВР. — 1991. — № 49. — Ст. 682.

9. Закон України “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні” від 30 жовтня 1996 р. // ВВР. — 1996. — № 51. — Ст. 292.

10. Закон України “Про залізничний транспорт” вiд 4 липня 1996 р. // ВВР. — 1996. — № 40. — Ст. 183.

11. Закон України “Про зовнішньоекономічну діяльність” від 16 квітня 1991 р. // ВВР. — 1991. — № 29. — Ст. 377.

12. Закон України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” від 1 червня 2000 р. // Офіційний вісник України. — 2000. — № 27. — Ст. 1109.

13. Закон України “Про патентування деяких видів господарської діяльності” від 23 березня 1996 р. // Офіційний вісник України. — 1996. — № 20. — Ст. 82.

14. Закон України “Про приватизацію державного майна” від 4 березня 1992 р. // ВВР. — 1992. — № 24. — Ст. 348.

15. Закон України “Про природні монополії” від 20 квітня 2000 р. // Офіцій­ний вісник України. — 2000. — № 19. — Ст. 772.

16. Закон України “Про транспорт” від 10 листопада 1994 р. // ВВР. — 1994. — № 51. — Ст. 446.

17. Закон України “Про дорожній рух” від 30 червня 1993 р. // ВВР. — 1993. — № 31. — Ст.338.

18. Закон України “Про автомобільний транспорт” від 5 квітня 2001 р. //ВВР. — 2001. — № 22. — Ст.105.

19. Закон України “Про трубопровідний транспорт” вiд 15 травня 1996 р. //ВВР. — 1996. — № 29. — Ст. 139.

20. Закон України “Про природно-заповідний фонд України” від 16 червня 1992 р. // ВВР. — 1992. — № 34. — Ст. 502.

21. Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища” від 25 червня 1991 р. // ВВР. — 1991. — № 41. — Ст. 546.

22. Закон України “Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000–2015 роки” від 21 вересня 2000 р. // ВВР. — 2000. — № 47. — Ст. 405.

23. Указ Президента “Про запровадження єдиної державної регуляторної політики у сфері підприємництва” від 22 січня 2000 р. // Офіційний вісник України. — 2000. — № 4. — Ст. 107.

24. Указ Президента “Про запровадження дозвільної системи у сфері підприєм­ницької діяльності” від 20 травня 1999 р. // Офіційний вісник України. — 1999. — № 20. — Ст. 878.

25. Указ Президента “Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності” від 23 липня 1998 р. // Офіційний вісник України. — 1998. — № 30. — Ст.1119.

26. Указ Президента “Про положення про Міністерство аграрної політики України” від 7 червня 2000 року // Офіційний вісник України. — 2000. — № 23. —Ст. 933.

27. Указ Президента “Про положення про Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України” від 26 жовтня 2000 р. // Офіційний вісник України. — 2000. — № 43. — Ст. 1826.

28. Указ Президента “Про положення про Міністерство охорони навколишнього природного середовища України” від 10 лютого 2004 року // Офіційний вісник України. — 2004. — № 6. — Ст. 308.

29. Указ Президента “Про положення про Міністерство палива та енергетики України” від 14 квітня 2000 року // Офіційний вісник України. — 2000. — № 16. — Ст. 308.

30. Указ Президента “Про положення про Міністерство промислової політики України” від 21 вересня 2001 року // Офіційний вісник України. — 2001. — № 39. — Ст.1753.

31. Указ Президента “Про положення про Міністерство транспорту та зв’язку України від 27 серпня 2004 // Офіційний вісник України. — 2004. — № 35. — Ст. 2319.

32. Постанова Кабінету України “Про схвалення Державної програми розвитку промисловості на 2003–2011 роки” від 28 липня 2003 р. // Офіційний вісник України. — 2003. — № 31. — Ст. 1628.

Основна література

1. Административное право Украины: Учебник для студентов высш. учеб. заведений юрид. спец. / Ю.П. Битяк, В.В. Богуцкий, В.Н. Гаращук и др.; Под ред. проф. Ю.П. Битяка.– 2-е изд., перераб. и доп. — Х.: Право, 2003. — 576 с.

2. Адміністративне право України: Підручник / За заг. ред. С.В. Ківалова.— Одеса: Юридична література, 2003. – 896 с.

3. Берлач А.І. Біржова справа: Навч. посібник. — К.: Фенікс, 2003. — 320 с.

4. Берлач А.І., Берлач Н.А., Ілларіонов Ю.В. Організаційно-правові основи біржової діяльності: Навч. посібник. — К.: Фенікс, 2000. — 336 с.

5. Колпаков В.К., Кузьменко О.В. Адміністративне право України: Підручник. — К.: Юрінком Інтер, 2003. — 544 с.

6. Михасюк І., Мельник А., Крупка М., Залога З. Державне регулювання економіки / За ред. д-ра екон. наук, проф., акад. АН вищої школи України І.Р.Михасюка. — Львівський національний університет ім. І. Франка. Підручник. Друге вид., виправлене і доповнене. — К.: Атіка, Ельга-Н, 2000. — 592 с.

7. Опришко О.В. Міжнародне економічне право: Підручник. — Видання друге, перероблене і доповнене. — К.: КНЕУ, 2003. — 311 с.

8. Основи ринкової економіки: Курс лекцій /Ю.О. Тараненко, Б.Б. Гарін, Т.М. Тігова та ін. — К.: Національна академія внутрішніх справ України, 2004. — 348 с.

Додаткова література

1. Виконавча влада і адміністративне право /За заг. ред. В.Б. Авер’янова. — К.: Видавничий Дім “Ін-Юре”, 2002. — 668 с.

2. Організаційно-правові питання аграрної реформи в Україні: Монографія /Кол. авторів. За ред. В.І. Семчика. — К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2003. — 280 с.

3. Попович В.М. Теорія детінізації економіки: Монографія. — Ірпінь: Академія державної податкової служби України, 2001. — 524 с.

4. Рябченко О.П. Держава і економіка: адміністративно-правові аспекти взаємовідносин: Монографія / За загальною ред. О.М. Бандурки. — Х.: Вид-во Ун-ту внутр. справ, 1999. — 304 с.

Факультативна література

1. Артеменко О. Місце і роль державної податкової служби у системі управління // Право України. — 2003. — № 2. — С. 117.

2. Берлач А.І. Фінансово-контрольні правовідносини, їх зміст та особливості // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. — 2003. — № 4. — С. 179–185.

3. Берлач А.І. Державне фінансування як метод регулювання аграрної сфери економіки // Підприємництво, господарство і право. — 2003. — № 4. — С. 29–32.

4. Берлач А.І. Про організаційно-правові проблеми приватизації державного майна в Україні // Роль органів внутрішніх справ у сфері запобігання та протидії насильству у суспільстві. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. Львів 17–18 квітня 2000р. — Львів: Львівський інститут внутрішніх справ при НАВС України. — 2000. — С. 76–83.

5. Берлач А.І. Проблеми юридичної відповідальності за нераціональне використання землі в сільському господарстві України // Економіка, фінанси, право. — 2000. — № 8. — С. 20–23.

6. Берлач А.І., Фещенко Н.М. Система кредитування сільськогосподарських виробників // Фінанси України. — 2004. — № 4. — С.44–51.

7. Кравцова Т. Правові форми державного регулювання у сфері підприємницької діяльності // Право України. — 2003. — № 12. — С. 45.

8. Крайнєв П. Промислова власність як об’єкт управління // Право України. — 2003. — № 3. — С. 103.

9. Ластовецький А. Необхідність, межі та критерії доцільності державного регулювання підприємницького сектору економіки // Підприємництво, господарство і право. — 2002. — № 8. — С. 72–76.

10. Ластовецький А. Оподаткування – найголовніший посередній метод державного регулювання підприємництва // Підприємництво, господарство і право. — 2002. — № 7. — С. 76–81.

Тест-допуск

1. Кому належить розробка теорії державного регулювання економіки?

а) Карлу Марксу;

б) Джону Кейнсу;

в) Адаму Сміту;

г) Йосифу Сталіну.

2. Чим викликана необхідність державного регулювання у сфері економіки?

а) соціалізацією товаровиробництва;

б) усуненням негативних наслідків ринкових процесів;

в) потребою наповнення державного бюджету;

г) захистом національних інтересів на світовому ринку;

3. Який з перелічених органів державної влади не належить до суб’єктів регулювання економіки?

а) Верховна Рада України;

б) Кабінет Міністрів України;

в) Національний банк України;

г) Антимонопольний комітет України.

4. Основними завданнями якого центрального органу виконавчої влади є участь у формуванні державної політики економічного і соці­ального розвитку України, розроблення механізмів її реалізації, прогнозів економічного і соціального розвитку на середньо- та короткостроковий періоди та відповідних програмних документів?

а) Секретаріату Президента України;

б) Міністерства промислової політики України;

в) Міністерства аграрної політики України;

г) Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України.

5. Основними завданнями якого центрального органу виконавчої влади є забезпечення реалізації державної аграрної політики, організація розроблення та здійснення заходів щодо гарантування продовольчої безпеки держави?

а) Міністерства аграрної політики України;

б) Ради національної безпеки і оборони України;

в) Департаменту продовольства Мінагрополітики;

г) Українського державного фонду підтримки селянських (фермерських) господарств.

Методичні вказівки для самостійної роботи

Практика державного регулювання національної економіки розвинутих країн за останні десятиріччя засвідчує, що найліпших результатів можна досягти за ринкових умов у поєднанні з ефективною регуляторною функцією держави. Більше того, роль держави особливо важлива у гарантуванні соціального захисту найбідніших верств населення.

Виходячи з цього, варто наголосити, що державне регулювання економіки як елемент взаємовідносин уряду з економічними агентами може виявлятися як послабленням, так і посиленням державного впливу, більшою мірою на мікрорівні (суб’єкти господарювання).

Повертаючись до набутих студентами знань з основ економічної теорії, стає зрозумілою необхідність поєднання регулювання і дерегулювання підприємницької ініціативи, що сприяє зменшенню тиску держави на підприємство, формуванню психології власника. Справжнє уявлення про зміст державного регулювання стає можливим за умови розуміння його методів, що використовуються державою в особі уповноважених нею органів.

Опановуючи зміст цього модуля, студенти мають особливу увагу звернути на ряд прийнятих змін у законодавстві, зокрема, прийняття Цивільного та Господарського кодексів України, втрату чинності Законів України “Про підприємництво” і “Про підприємства в Україні” та ін.

Специфіка функціонування різних сфер економіки вимагає спе­ціального підходу до методів впливу держави, однак адміністративний серед них є найбільш вагомим як через обсяг, так і значущість. Отже, характеристика його змісту, об’єктів регулювання та правового статусу уповноважених органів складатиме основний акцент уваги теми, що розглядається.

Матеріали для вивчення

Ринок і держава — важливі.

Управляти економікою за відсутності

одного з них — все одно, що намагатися

аплодувати однією рукою.

П. Самуельсон, В.Нордхауз

Досвід розвитку суспільства свідчить, що як модель вільного ринку, так і економічна модель директивної економіки себе не виправдали: з одного боку, класичний капіталізм, коли держава зовсім не втручається в економічне життя, а з іншого — державний соціалізм, коли вона повністю регулює економічну ді­яль­ність.

Що стосується країн, котрі знаходяться на перехідному етапі до ринкової економіки, до яких належить і Україна, то практика їх господарювання переконливо свідчить про необхідність формування обґрунтованої системи раціонального поєднання державних і ринкових методів регулювання. Адже саморегулювання ринку як спосіб управління економікою було властиве для епохи вільної конкуренції. У другій половині XIX ст. у зв’язку з появою монополій і посиленням процесу усуспільнення капіталістичного виробництва, а пізніше — на рубежі XX ст., коли прискорилися розвиток монополій, зрощування промислового і банківського капіталу, з’явилася об’єктивна необхідність у втручанні держави у формування структури і пропорцій відтворення. Така необхідність була викликана потребами подолання економічних криз, обмеження зростання безробіття, отримання монополістичних тенденцій і розвитку конкуренції, пом’якшення соціальних наслідків стихії ринку, а також обмеження чисельності банкрутів.

Найбільш глибоке і всебічне обґрунтування необхідності державного впливу на економіку було зроблене англійським економістом Д. Кейнсом. У 1936 р. він опублікував роботу “Загальна теорія зайнятості, процента і грошей”, в якій розкрив суперечності між виробництвом і споживанням, а також проблему реалізації, які мали місце у післякризовий період розвитку країн світу з ринковою економікою.

Термін “регулювання” у західній науковій літературі має два значення. У широкому розумінні слова він ототожнюється з державним втручанням в економіку загалом, у вузькому — здебільшого з адміні­стративно-правовою регламентацією діяльності бізнесу. Крім державного, вирізняють регулювання з боку недержавних, у тому числі громадських, організацій (різних асоціацій, товариств споживачів та інституціональних установ — товарних бірж, комерційних банків, бірж цінних паперів, інформаційних центрів, рекламних агентств).

Об’єктивними причинами необхідності державного регулювання сучасного ринкового господарства є:

– відсутність досконалої конкуренції (у багатьох галузях існують переваги для великого виробництва, що призводить до монополій або олігополії);

– для певної категорії товарів ціновий механізм не працює (національна оборона, наприклад, це “товар”, якому не можна давати ціну і продавати його на ринку, а тому держава бере на себе відповідальність за виробництво такого “колективного” товару і змушує громадян водночас оплачувати продукцію);

– стосовно деяких виробництв ціни і витрати виробництва не відображають суспільного ефекту продукції. Це виробництва з так званим зовнішнім ефектом. До них слід віднести виробництва, які мають великі витрати на охорону довкілля, розвиток освіти, охорону здоров’я. Держава у таких випадках втручається у механізм ціноутворення або виділяє дотації на виробництво таких товарів і послуг;

– наявність ринків, де адаптація здійснюється повільно і досить болісно порівняно з класичною моделлю саморегулювання. Таким ринком, наприклад, є ринок робочої сили. У сучасному суспільстві, де відносини між роботодавцями і продавцями робочої сили визначаються трудовими договорами, рівень заробітної плати не може стрибати вверх і вниз так, як це визначається простими моделями попиту та пропозиції. Відтік робочої сили з однієї галузі в іншу вимагає органі­зації гнучкої системи освіти і перепідготовки кадрів (див. рис. 9.1).

Об’єктивна необхідність державного регулювання економіки зумовлена також тим, що державні та міждержавні інститути покликані зберігати такі цінності, як стабільність і гармонійність суспільства, збереження і відтворення середовища існування народів – природного, національно-історичного та культурного.

З необхідністю державного регулювання економіки нерозривно пов’язані його цілі як основні спонукаючі чинники державно-управлін­ської діяльності.

Рис. 9.1. Схема раціонального використання ресурсів і

досягнення макроекономічної ефективності

Основними функціями державного регулювання, залежно від рівня і компетенції державних органів, які їх здійснюють, є:

– регулювання макроекономічних пропорцій;

– розроблення та реалізація науково-технологічної, інвестиційної та соціальної політики;

– фінансування фундаментальних досліджень у галузі суспільних, природничих і технічних наук за рахунок бюджетних коштів і кредитів;

– економічний захист власних пріоритетних виробництв;

– розроблення регіональної політики;

– фінансування заходів соціальної та культурної політики;

– пом’якшення впливу кризових явищ;

– соціальний захист населення;

– вироблення вимог з охорони довкілля та його відтворення;

– захист особи, підприємництва, інтересів держави, майнових та інших прав громадян;

– організація інвестиційної діяльності.

У перехідний період до ринку до цих функцій належить: формування інститутів державного регулювання, створення інфраструктури й умов функціонування ринку.

Для виконання функцій регулювання ринку держава в особі уряду (відповідних економічних органів) у центрі і на місцях має у своєму розпорядженні певні права, матеріальні і фінансові ресурси. Іншими словами, за економічну основу державного регулювання і господарювання править спеціально створений для цього централізований фонд державних засобів (бюджетний фонд), а також засоби виробництва, будови, споруди, які перебувають у власності держави.

Функції та завдання державного регулювання економіки суттєво відрізняються на перехідний період до ринку і на період сформованих ринкових відносин. На сучасному етапі основними завданнями державних органів управління в Україні є:

– створення умов для зайнятості працездатного населення і забезпечення соціального захисту громадян;

– охорона довкілля та забезпечення раціонального природокористування;

– формування фінансово-бюджетної політики та її реалізація через механізм оподаткування, розподіл та перерозподіл бюджетних асигнувань;

– кредитно-грошове регулювання, контроль за грошовим обігом; проведення цінової політики;

– здійснення зовнішньоекономічної діяльності та організація між­урядових відносин, створення державного валютного фонду;

– розвиток місцевого самоврядування;

– розміщення державних замовлень на виробництво продовольства, товарів та послуг, що фінансуються з держбюджету;

– управління виробництвом електроенергії, розвитком енергетичної бази України та забезпечення нею народногосподарських потреб;

– організація внутрішньодержавних комунікаційних мереж і шляхів сполучень (залізничний, автомобільний, морський, річковий, повітряний транспорт), інженерних комунікацій (трубопроводи, лінії електромереж, кабельні мережі) та їх комутація у міжнародну систему;

– здійснення заходів щодо конверсії;

– реалізація програм роздержавлення, приватизації власності;

– державна підтримка підприємництва, стимулювання конкуренції;

– вироблення механізмів та ефективно діючих структур захисту державного ринку;

– стимулювання модернізації технології, інноваційної діяльності освоєння нових видів продукції та послуг;

– забезпечення найраціональнішого використання земельних ресурсів, раціонального розміщення на території України промислових споруд і об’єктів;

– забезпечення належного рівня профілактики та охорони здоров’я, безкоштовного лікування хворих у державних медичних закладах;

– безкоштовне забезпечення досягнення достатнього мінімуму загальної та спеціальної освіти в державних школах і спеціальних навчальних закладах;

– організація розвитку національної культури;

– організація діяльності національної пошти, телеграфу та інших видів зв’язку;

– інформування населення з внутрішньо- та зовнішньодержавних питань через державні засоби масової інформації.

Державне регулювання економіки здійснюється за допомогою арсеналу методів. Під методами державного регулювання економіки слід розуміти способи впливу держави в особі законодавчих і виконавчих органів на сферу підприємництва, інфраструктуру ринку, некомерційний сектор економіки з метою створення або забезпечення умов їх діяльності відповідно до національної економічної політики. Їх можна класифікувати за двома ознаками. За формами впливу на суб’єкти ринку методи державного регулювання поділяють на дві групи: методи прямого і непрямого (опосередкованого) впливу.

До першої групи слід віднести методи адміністративного характеру, засновані на застосуванні таких засобів впливу, як державні замовлення, різного роду ліміти, централізовано встановлені ціни, обмеження, штрафи, дозволи, ліцензії, квоти тощо, а також методи, засновані на застосуванні бюджету як джерела дотування, цільового фінансування окремих суб’єктів і сфер діяльності.