Підприємства, установи й організації 6 страница

Орган (посадова особа) при розгляді скарги або протесту на постанову по справі про адміністративне правопорушення перевіряє законність і обґрунтованість винесеної постанови і приймає одне з таких рішень:

– залишає постанову без зміни, а скаргу або протест без задоволення;

– скасовує постанову і надсилає справу на новий розгляд;

– скасовує постанову і закриває справу;

– змінює захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, щоб стягнення не було посилено.

Виконання постанови. Значення цієї стадії полягає в тому, що лише в процесі виконання постанови винна особа зазнає певних позбавлень морального чи матеріального характеру. Гарантією забезпечення виконання постанови є те, що постанова про накладення адміні­стративного стягнення є обов’язковою для виконання державними і громадськими органами, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами і громадянами.

За загальним правилом виконання постанови про накладення адміністративного стягнення підлягає виконанню з моменту її винесення, якщо інше не встановлено КУпАП та іншими законами України. При оскарженні або опротестуванні постанови про накладення адмі­ністративного стягнення постанова підлягає виконанню після залишення скарги або протесту без задоволення, за винятком постанов про застосування заходу стягнення у вигляді попередження, а також у випадках накладення штрафу, що стягується на місці вчинення адмі­ністративного правопорушення.

Постанова про накладення адміністративного стягнення виконується уповноваженим на те органом у порядку, встановленому КУпАП та іншими законами України. Постанова про адміністративний арешт виконується органом внутрішніх справ у порядку, встановленому законами України. У разі винесення кількох постанов про накладення адмі­ністративних стягнень щодо однієї особи кожна постанова виконується окремо.

За наявності обставин, що ускладнюють виконання постанови про накладення адміністративного стягнення у вигляді адміністративного арешту чи виправних робіт або роблять її виконання неможливим, орган (посадова особа), який виніс постанову, може відстрочити її виконання на строк до одного місяця.

Законодавець допускає, що відстрочка виконання постанови про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу (за винятком стягнення штрафу на місці вчинення адміністративного правопорушення) здійснюється в порядку, встановленому законом.

У той же час не підлягає виконанню постанова про накладення адміністративного стягнення, якщо її не направили на виконання протягом трьох місяців з дня винесення. Варто зазначити, що законодавством може бути встановлено й інші, більш тривалі терміни для виконання постанов по справах про окремі види адміністративних правопорушень.

Контроль за правильним і своєчасним виконанням постанови про накладення адміністративного стягнення здійснюється органом (посадовою особою), який виніс постанову, та іншими органами державної влади в порядку, встановленому законом.

Правильний та об’єктивний розгляд і вирішення справи можливий завдяки заходам забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення. Як наголошують дослідники адміністративного права, саме завдяки ним стає можливим припинення адміністративних проступків, встановлення особи, оформлення протоколу про адміністративне правопорушення, забезпечення своєчасного розгляду справи та виконання постанови про накладення адміністративних стягнень та ін.

Законодавець у ст. ст. 259–268 КУпАП навів перелік заходів процесуального забезпечення провадження у справі, зокрема:

– доставлення порушника (ст. 259) здійснюється з метою припинення правопорушення; складення протоколу про адміністративне правопорушення та встановлення особи правопорушника. Доставлення порушника має бути проведено в можливо короткий термін, а перебування доставленої особи у штабі громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону чи громадському пункті з охорони громадського порядку, приміщенні виконавчого органу сільської, селищної ради не може тривати більш як одну годину, якщо не встановлено інший захід процесуального забезпечення. Дещо доповнює цей захід привід порушника, зокрема у разі ухилення його від явки на виклик органу внутрішніх справ або судді районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду цю особу може бути органом внутрішніх справ (міліцією) піддано приводу. Однак цей захід забезпечення застосовується винятково у випадках, передбачених ч. 2 ст. 268 КУпАП;

– адміністративне затримання (ст. 261) застосовується до особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, може провадитися лише органами (посадовими особами), уповноваженими на те законами України (органами внутрішніх справ; органами прикордонної служби; старшою у місці розташування об’єкта, що охороняється, посадовою особою воєнізованої охорони; посадовими особами Військової служби правопорядку у Збройних силах України). Про адміністративне затримання складається протокол, в якому зазначаються: дата і місце його складення; посада, прізвище, ім’я та по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу затриманого; час і мотиви за­тримання. Протокол підписується посадовою особою, яка його склала, і затриманим, а в разі відмови затриманого від підписання протоколу в ньому робиться запис про це. Про місце перебування особи, затриманої за вчинення адміністративного правопорушення, негайно повідомляють її родичів, а на її прохання також власника відповідного підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган. Адміністративне затримання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, може тривати не більш як три години. У виняткових випадках у зв’язку з особливою потребою законами України може бути встановлено інші терміни адміністративного затримання;

– особистий огляд і огляд речей (ст. 264) провадиться уповноваженими на те посадовими особами органів внутрішніх справ, Військової служби правопорядку у Збройних силах України, воєнізованої охорони, цивільної авіації, митних установ і органів прикордонної служби, а у випадках, прямо передбачених законами України, також і інших органів. Особистий огляд може провадитись уповноваженою на те особою однієї статі з оглядуваним і за присутності двох понятих тієї ж статі. Про особистий огляд, огляд речей складається протокол або про це робиться відповідний запис у протоколі про адміністративне правопорушення або в протоколі про адміністративне затримання;

– вилучення речей і документів (ст. 265), що є знаряддям або безпосереднім об’єктом правопорушення, виявлених під час затримання, особистого огляду або огляду речей, здійснюється посадовими особами органів, визначених законодавством. Про вилучення речей і документів складається протокол або робиться відповідний запис у протоколі про адміністративне правопорушення, про огляд речей або адміністративне затримання;

– відсторонення водіїв від керування транспортними засобами, річковими і маломірними суднами та огляд на стан сп’яніння (ст. 266), щодо яких є достатні підстави вважати, що вони перебувають у стані сп’яніння, а відповідно, підлягають відстороненню від керування цими транспортними засобами або суднами та оглядові на стан сп’яніння. Направлення зазначених осіб для огляду на стан сп’яніння і проведення їх огляду провадиться в порядку, що визначається МВС України, Міністерством охорони здоров’я України і Міністерством юстиції України.

Дайджест

Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

У разі скасування вироку суду як неправосудного держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням.

(Стаття 62 Конституції України)

Питання для самоконтролю

1. Якими правовими актами регулюється провадження по справі про адміністративне правопорушення?

2. Назвіть обставини, що виключають провадження по справі про адміністративне правопорушення.

3. Назвіть обов’язкові реквізити протоколу про адміністративне правопорушення.

4. Охарактеризуйте ознаки адміністративного процесу як самостійного правового інституту.

5. Як співвідносяться поняття “суб’єкт процесу” і “учасник процесу”?

6. Яку відповідальність можуть нести посадові особи за порушення принципів провадження у справах про адміністративні правопорушення?

7. Назвіть категорії осіб, стосовно яких проводиться дисциплінарне провадження по адміністративному праву.

8. Дайте характеристику правової основи провадження за зверненнями громадян.

9. Чи передбачено чинним законодавством право органу адміністративної юрисдикції розглядати яку-небудь категорію справ про адмі­ністративне правопорушення без терміну давності?

10. Охарактеризуйте письмово адміністративно-деліктну юрисдикцію органів внутрішніх справ у відповідності зі ст. 222 КУпАП.

Додатки

Питання. Як співвідносяться поняття “адміністративна процедура” та “адміністративне провадження”?

Відповідь. Серед науковців немає єдиної думки на це. Одні вчені розглядають ці поняття як “загальне” і “особливе”. На думку інших, ці поняття можуть співвідноситися як статика і динаміка. Тобто процеду­ра — встановлений порядок розгляду та розв’язання справи, а провадження — це вже, власне, розгляд та розв’язання конкретної справи.

Підсумковий тест навчального модуля

1. Адміністративний процес реалізується:

а) у рішеннях Секретаріату Президента України;

б) при здійсненні правосуддя;

в) у державному управлінні;

г) у рішеннях місцевих держадміністрацій.

2. Визначте, які існують види постанов у справах про адміністративні правопорушення:

а) про адміністративне супроводження;

б) про призупинення справи;

в) про накладення адміністративного стягнення або закриття справи;

г) про застосування заходів адміністративного примусу.

3. Серед перелічених обставин вкажіть на ті, які виключають провадження у справі про адміністративне правопорушення:

а) минуло більше як два місяці з моменту вчинення правопорушення;

б) постанову про накладення адміністративного стягнення не було звернено до виконання більше трьох місяців;

в) подання скарги щодо постанови потерпілим;

г) хвороба особи, щодо якої винесено постанову.

4. Адміністративне затримання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, може тривати, як правило, не більш як:

а) 10 годин;

б) до п’яти годин;

в) до трьох годин;

г) 24 години.

5. Визначте, на яких стадіях провадження у справах про адміністративні правопорушення застосовуються заходи адміністративного попередження?

а) на стадії адміністративного розслідування;

б) на стадії виконання постанови;

в) на стадії перегляду (оскарження або опротестування) постанови;

г) на всіх стадіях не застосовуються.

6. Визначте, на яких стадіях провадження в справах про адміністративні правопорушення застосовуються заходи адміністративного припинення?

а) на стадії адміністративного розслідування;

б) на стадії перегляду справи;

в) на стадії адміністративного розслідування і стадії перегляду справи;

г) на всіх стадіях.

7. Термін розгляду справи про адміністративне правопорушення

з моменту отримання уповноваженим органом всіх її матеріалів здійснюється за загальним правилом:

а) протягом 10 діб;

б) протягом 5 діб;

в) протягом 15 діб;

г) протягом 1 місяця.

8. Визначте, які із зазначених постанов у справах про адміністративні правопорушення не підлягають оскарженню:

а) постанова місцевої держадміністрації;

б) постанова суду про накладення адміністративного стягнення;

в) постанова суду про закриття справи;

г) постанова адміністративної комісії.

9. Постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено протягом:

а) одного місяця;

б) десяти днів;

в) одного року;

г) одного тижня.

10. Не підлягає виконанню постанова про накладення адміністративних стягнень, якщо її не було звернено до виконання протягом:

а) одного року;

б) чотирьох місяців;

в) трьох місяців;

г) шести місяців.

Модуль № 8

Законність і дисципліна в державному управлінні

Держава існує не для того,

аби перетворити життя на Землі у рай,

а для того, щоб завадити йому

остаточно перетворитися на пекло.

М.О. Бердяєв

Зміст дидактичної одиниці

Поняття законності і дисципліни в державному управлінні

та система способів їх забезпечення.

Контроль і нагляд у державному управлінні, їх види.

Поняття і види адміністративно-правових режимів.

Поняття та характеристика надзвичайних режимів.

Анотація

При вивченні змісту даного модуля студентам варто усвідомити, що законність і дисципліна є умовою і результатом ефективності державного управління. Більше того, законність є непохитною основою існування та розвитку демократичного суспільства. При цьому основними способами забезпечення законності і дисципліни є контроль, нагляд і звернення громадян, причому кожен з них характеризується суб’єктами, завданнями та функ­ціями, що ставляться перед ними.

У той же час безперечною умовою досягнення гармонії у сфері державно-управлінських відносин через використання вказаних способів впливу є переконання, прояв якого ми реалізуємо через попередження, роз’яснення, виховання та стимулювання учасників відносин до правомірної поведінки.

Значна увага у змісті модуля відводиться характеристиці адміністративно-правових режимів як певному поєднанню адміністративно-правових засобів регулювання поведінки суб’єктів правовідносин. Студентам важливо усвідомити, що вони (режими) забезпечують функціонування не тільки галузевих інститутів адмі­ністративного права, а й інститутів інших галузей, зокрема права власності, господарювання та ін., чим пояснюється значущість даного правового інституту.

Нормативно-правові акти

1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 p. // Відомості Верховної Ради України (далі — ВВР). – 1996. — № 30. — Ст. 141.

2. Кодекс України про адміністративні правопорушення // Кодекси України: В 3-х кн. — К., Юрінком Інтер. — 1998. — Кн. 1.

3. Митний кодекс України // ВВР. — 2002, № 38–39. — Ст. 288.

4. Закон України “Про місцеві державні адміністрації” вiд 9 квітня 1999 р. // ВВР. — 1999, № 20–21. — Ст. 190.

5. Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні” від 21 травня 1997 р. // Офіційний вісник України. — 1997. — № 25. — Ст. 20.

6. Закон України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” вiд 23 грудня 1997 р. // ВВР. — 1998. — № 20. — Ст. 99.

7. Закон України “Про Рахункову палату” вiд 11 липня 1996 р. // ВВР. — 1996. — № 43. — Ст. 212.

8. Закон України “Про Президента України” вiд 5 липня 1991 р. // ВВР. — 1991. — № 33. — Ст. 446.

9. Закон України “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю” від 30 червня 1993 р. // ВВР. — 1993. — № 35. — Ст. 358.

10. Закон України “Про пожежну безпеку” вiд 17 грудня 1993 р. // ВВР. — 1994. — № 5. — Ст. 21.

11. Закон України “Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення” вiд 24 лютого 1994 р. // ВВР. — 1994. — № 27. — Ст. 218.

12. Закон України “Про державну податкову службу в Україні” від 4 грудня 1990 р. // ВВР. — 1991. — № 6. — Ст. 37.

13. Закон України “Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні” від 26 січня 1993 р. // ВВР. — 1993. — № 13. — Ст. 110.

14. Закон України “Про судоустрій України” від 7 лютого 2002 р. // Офіційний вісник України. — 2002. — № 10. — Ст. 441.

15. Закон України “Про Конституційний Суд України” від 16 жовтня 1996 р. // ВВР. — 1996. — № 49. — Ст. 272.

16. Закон України “Про прокуратуру” від 5 листопада 1991 р. // ВВР. — 1991. — № 53. — Ст. 793.

17. Закон України “Про захист прав споживачів” від 12 травня 1991 р. // ВВР. — 1991. — № 30. — Ст. 379.

18. Закон України “Про правовий режим надзвичайного стану” від 16 березня 2000 р. // ВВР. — 2000. — № 23. — Ст. 176.

19. Закон України “Про правовий режим воєнного стану” вiд 6 квітня 2000 р. // ВВР. — 2000. — № 28. — Ст. 224.

20. Закон України “Про зону надзвичайної екологічної ситуації” від 13 липня 2000 р. // ВВР. — 2000. — № 42. — Ст. 348.

21. Закон України “Про державну таємницю” від 21 січня 1994 р. // ВВР. — 1994. — №16. — Ст. 93.

22. Закон України “Про захист населення від інфекційних захворювань” від 6 квітня 2000 р. // Офіційний вісник України. — 2000. — № 17. — Ст. 690.

23. Закон України “Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру” від 8 червня 2000 р. // Офіційний вісник України. — 2000. — № 28. — Ст. 1155.

24. Указ Президента України “Про Державну митну службу України” від 29 листопада 1996 p. // Урядовий кур’єр. — 1996. — 5 грудня.

25. Указ Президента України “Про заходи щодо підвищення ефективності контрольно-ревізійної роботи” від 27 серпня 2000 р. // Офіційний вісник України. — 2000. — № 35. — Ст. 1479.

26. Указ Президента України “Про деякі заходи щодо оптимізації керівництва в системі центральних органів виконавчої влади” від 26 травня 2003 р. // Офіційний вісник України. — 2003. — № 22. — Ст. 989.

27. Про Державну інспекцію з контролю за цінами: Постанова КМ України від 13 вересня 2000 р. // Офіційний вісник України. — 2000. — № 50. — Ст. 2162.

28. Про Положення про Державну автомобільну інспекцію Міністерства внутрішніх справ: Постанова КМ України від 14 квітня 1997 р. // Офіційний вісник України. — 2000. — № 50. — Ст. 2162.

Основна література

1. Адміністративне право України. Академічний курс: Підруч. у двох томах: Том1. Загальна частина / Ред. колегія: В.Б. Авер’янов (голова). — К.: Юридична думка, 2004. — 584 с.

2. Административное право Украины. — 2-е изд., перераб. и доп. /Учебник для студентов высш. учеб. заведений юрид. спец. / Ю.П. Битяк, В.В. Богуцкий, В.Н. Гаращук и др./; Под ред. проф. Ю.П. Битяка. — Х.: Право, 2003. — 576 с.

3. Адміністративне право України: Підручник / За заг. ред. С.В. Ківалова. Одеса: Юридична література, 2003. — 896 с.

4. Грянка Г.В., Матвійчук В.К., Нікітін Ю.В. Адміністративне право України: Практикум. – К.: Азимут-Україна, 2004. — 144 с.

5. Колпаков В.К., Кузьменко О.В. Адміністративне право України: Підручник. — К.: Юрінком Інтер, 2003. — 544 с.

6. Правові основи захисту банківської системи від злочинних посягань: Навчальний посібник/Предборський В.А, Тараненко Ю.О., Попович В.М. та ін. — К.: Фенікс, 1998. — 147 с.

Додаткова література

1. Виконавча влада і адміністративне право /За заг. ред. В.Б. Авер’янова. — К.: Видавничий Дім “Ін-Юре”, 2002. – 668 с.

2. Демин Ю.М. Таможенный контроль в Украине: Монография. — К., 2004. — 542 с.

3. Державне управління: проблеми адміністративно-правової теорії та практики / За заг. ред. В.Б. Авер’янова. — К.: Факт, 2003. — 384 с.

4. Рябченко О.П. Держава і економіка: адміністративно-правові аспекти взаємовідносин: Монографія / За загальною ред. О.М. Бандурки. — Харків: Вид-во Ун-ту внутр. справ, 1999. — 304 с.

Факультативна література

1. Артеменко О. Місце і роль державної податкової служби у системі управління // Право України. — 2003. — № 2. — С. 117.

2. Берлач А.І. Фінансово-контрольні правовідносини, їх зміст та особливості // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. —2003. — № 4. — С. 179–185.

3. Берлач А.І. Про організаційно-правові проблеми приватизації державного майна в Україні // Роль органів внутрішніх справ у сфері запобігання та протидії насильству у суспільстві. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. Львів 17–18 квітня 2000 р. — Львів: Львівський Інститут внутрішніх справ при НАВС України. — 2000. — С. 76–83.

4. Берлач А.І., Остапишин Т.П., Тараненко Ю.О. Організаційно-правові проблеми діяльності суб’єктів державного фінансового контролю та напрямки її вдосконалення // Підприємництво, господарство і право. — 2001. — № 3. — С. 50–51.

5. Дьомін Ю. Поняття та місце митного контролю в системі функцій Україн­ської держави // Право України. — 2003. — № 8. — С. 40.

6. Орлюк О. Правові засади діяльності філій Національного банку України // Право України. — 2003. — № 8. — С. 55.

7. Потебенько М. Предмет, завдання та повноваження прокуратури в сучасних умовах // Вісник прокуратури. — 2001. — № 5 (11). — С. 3–6.

8. Развадовський В. До постановки проблеми про визначення сутності поняття державного управління безпекою дорожнього руху // Право України. — 2003. — № 6. — С. 90.

9. Савченко Л. Законність як основний принцип діяльності органів фінансового контролю // Підприємництво, господарство і право. — 2002. — № 2. — С. 21.

10. Янюк К. Підвідомчість справ адміністративним судам: проблемні питання // Право України. — 2003. — № 2. — С. 88.

Тест-допуск

1. Основними способами забезпечення законності і дисципліни є:

а) спеціальні засоби фізичного впливу;

б) контроль;

в) нагляд;

г) звернення громадян.

2. До основних засад законності відноситься:

а) верховенство закону;

б) єдність законності;

в) реальний характер законності;

г) невідворотність відповідальності за порушення законності.

3. Контроль у державному управлінні виступає як:

а) функція державного управління;

б) стадія управління;

в) спосіб забезпечення законності і дисципліни;

г) метод державного управління.

4. Під зверненням громадян слід розуміти:

а) пропозиції (зауваження);

б) заяву (клопотання);

в) заперечення;

г) скаргу.

5. До видів державного контролю належить:

а) контроль мас-медіа;

б) громадський контроль;

в) парламентський контроль;

г) судовий контроль.

Методичні вказівки для самостійної роботи

Вивчаючи зміст даної теми, студентам слід усвідомити, що законність — один з основоположних принципів діяльності державних органів, громадських організацій, роботи посадових осіб і поведінки громадян. Дотримання законності є найважливішим напрямом формування правової держави. При цьому варто зауважити, що для цього слід вирішити два взаємопов’язаних у масштабах держави і суспільства завдання: по-перше, створити належні умови для неухильної реалізації всіх правових приписів і, по-друге, забезпечити ефективний нагляд та контроль за належною їх реалізацією.

На особливу увагу заслуговує вивчення питання щодо дисципліни, адже вона є найважливішим соціальним чинником, що має безпосередній вплив на життя суспільства і кожної людини. Більше того, від рівня дисципліни значною мірою залежать успіхи в соціально-економічному житті країни. Залежно від того, що регулює і якими нормами стверджується порядок поведінки людей, вивчають відповідні різновиди дисципліни. Однак переконливим є те, що основна вимога будь-якого виду дисципліни — це найсуворіше виконання законів та нормативно-правових актів.

Не менш важливим питанням даної теми є вивчення змісту державного контролю як невід’ємного елементу управлінської діяльності, фактора підвищення її ефективності і подальшого вдосконалення. Незаперечною є думка, що важливість та значення контролю особливо зростає за нинішніх умов послаблення виконавчої дисципліни, зниження ефективності управлінських рішень, недотримання вимог законодавства.

З іншого боку, студентам слід розуміти, що контроль не може бути панацеєю для вирішення всіх проблем, але всебічний контроль за всіх умов є демократичним виявом управління. Проте недооцінка, применшення ролі контролю можуть призвести до неконтрольованості ситуації, зменшення керованості і навіть хаосу. На фоні державного контролю студенти повинні з’ясувати для себе зміст та значення і форми прояву громадського контролю з позиції споживачів і суб’єктів управління.

Значна частина модуля присвячена розгляду питання щодо адміністративно-правових режимів. Виходячи з цього, студентам необхідно детально ознайомитися зі змістом галузевих законів, що наведені в переліку нормативно-правових актів. Слід усвідомити, що адміністративно-правові режими досить різноманітні і мають розширену класифікацію.

Не повинно пройти повз увагу студентів і питання щодо вивчення умов і порядку введення відповідних режимів, термінів їх дії, діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування за цих умов. А тому лише ґрунтовне опрацювання матеріалу даної теми стане умовою формування у студентів міцних теоретичних знань у сфері державно-управлінської діяльності.

Матеріали для вивчення

Закон, втілюючи в собі величну ідею рівноправності,

забороняє спати під мостом, лягати ночувати на вулиці

і красти хліб однаково всім людям —

як багатим, так і бідним.

Анатоль Франс

Законність є об’єктивним та необхідним явищем суспільного буття. Її зміст закріплений конституційними нормами, передбачаючи, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України. І в той же час органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. З цього випливає, що поняття законності торкається кожного державного органу та громадянина, оскільки існує загальносуспільний конституційний обов’язок дотримуватися Конституції України та інших законів; приймати управлінські рішення, що не суперечать законам; здійснювати повсякденний контроль за дотриманням законів у всіх сферах суспільного життя.

Законність є багатоаспектною правовою категорією, а тому роз­глядається як:

– принцип державної діяльності;

– метод державного управління суспільством;

– режим системи взаємовідносин населення з органами державної влади.

Безперечним є той факт, що законність найбільш значущою категорією виявляється у сфері державного управління з наявністю таких характерних ознак:

– загальнообов’язковість дотримання законів щодо всіх без винятку юридичних і фізичних осіб, що забезпечує прояв верховенства права;

– єдність законності у розумінні, тлумаченні та застосуваннізакону на всій території держави;

– недопущення протиставлення законності і доцільності, ос­кільки сам закон є вищим ступенем доцільності.

При цьому варто наголосити, що забезпечення законності є одним з головних завдань держави як інституту влади, що досягається: формуванням належних економічних умов; побудовою розвинутої полі­тичної системи; встановленням реального механізму соціального захисту населення; розробкою науково обґрунтованої системи норм права, що відповідає вимогам часу і доступна для розуміння всіма суб’єктами державного управління; встановленням механізму владного примусу, що працює в межах закону.

Не менш складним є поняттям „ дисципліна” як сукупність узго­джених дій, організованості та порядку. Відповідно, міра і глибина реалізації державними органами управлінської функції багато в чому залежить від стану дисципліни в суспільстві. Дисципліна — це одна із сторін законності. Вона виражає обов’язковий для всіх юридичних і фізичних осіб порядок взаємовідносин, дотримання встановлених норм і правил, виконання відповідних зобов’язань.

Як бачимо, сутність дисципліни полягає в неухильному дотриманні вимог порядку, що регламентований державою чи іншою недержавною інституцією. Що ж до державної дисципліни, то це означає неухильне дотримання вимог порядку та виконання правил, установлених повноважними органами держави, що ґрунтуються на законах та виконанні розпоряджень керівників.

Складовими державної дисципліни виступають: трудова, фінансова, технологічна, договірна та ін.

Буде доречним зауважити, що високоорганізованому і справжньо­му демократичному суспільству властива закономірність – чим вища органі­зованість і дисципліна в ньому, тим ефективніше функціонує система демократії, повніше і поступально реалізуються права і свободи громадян.