Підприємства, установи й організації 9 страница

– відповідність актів, які видаються всіма органами, підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами, вимогам Конституції України та чинним законам;

– додержання законів про недоторканність особи, соціально-економічні, політичні, особисті права і свободи громадян, захист їхньої честі і гідності, якщо законом не передбачений інший порядок захисту цих прав;

– додержання законів, що стосуються економічних, міжнаціональних відносин, охорони навколишнього середовища, митниці та зовнішньоекономічної діяльності.

Перевірка виконання законів проводиться за заявами та іншими повідомленнями про порушення законності, що вимагають прокурорського реагування, а за наявності приводів — також з власної ініціативи прокурора. Прокуратура не підміняє органи відомчого управління та контролю і не втручається у господарську діяльність, якщо така діяльність не суперечить чинному законодавству.

При виявленні в процесі нагляду порушень закону формами реагування прокурора є: протест прокурора, припис прокурора, подання прокурора, постанова прокурора.

Протест прокурора. Протест на акт, що суперечить закону, приноситься прокурором, його заступником до органу, який його видав, або до вищестоящого органу. У такому ж порядку приноситься протест на незаконні рішення чи дії посадової особи. У протесті прокурор ставить питання про скасування акта або приведення його у відповідність із законом, а також припинення незаконної дії посадової особи, поновлення порушеного права. Протест прокурора зупиняє дію опротестованого акта і підлягає обов’язковому розгляду відповідним органом або посадовою особою у десятиденний термін після його надходження. Про наслідки розгляду протесту в цей же термін повідомляється прокурору.

У разі відхилення протесту або ухилення від його розгляду прокурор може звернутися із заявою до суду про визнання акта незаконним. Заяву до суду може бути подано протягом п’ятнадцяти днів з моменту одержання повідомлення про відхилення протесту або закінчення передбаченого законом терміну для його розгляду. Подача такої заяви зупиняє дію правового акта.

Припис прокурора. Письмовий припис про усунення порушень закону вноситься прокурором, його заступником органу чи посадовій особі, які допустили порушення, або вищестоящому у порядку підпорядкованості органу чи посадовій особі, які правомочні усунути порушення.

Письмовий припис вноситься у випадках, коли порушення закону має очевидний характер і може завдати істотної шкоди інтересам держави, підприємства, установи, організації, а також громадянам, якщо його не буде негайно усунуто. Припис підлягає негайному виконанню, про що повідомляється прокурору.

Орган чи посадова особа можуть оскаржити припис вищестоящому прокурору, який зобов’язаний розглянути скаргу протягом десяти днів, або до суду.

Подання прокурора. Подання з вимогами усунення порушень закону, причин цих порушень і умов, що їм сприяють, вносяться прокурором, його заступником у державний орган, громадську організацію або посадовій особі, які наділені повноваженням усунути порушення закону, і підлягає невідкладному розгляду. Не пізніше як у місячний термін має бути вжито відповідних заходів для усунення порушень закону, причин та умов, що їм сприяють, і про наслідки повідомлено прокурору.

Колегіальний орган, якому внесено подання, повідомляє про день засідання прокурору, який має право особисто взяти участь у його розгляді.

Прокурор вносить подання за умови виявлення порушення закону або сукупності порушень, узагальнення скарг і заяв громадян, що надійшли до прокуратури, а також інших проявів порушень законності і порядку.

Постанова прокурора. У разі порушення закону посадовою особою або громадянином прокурор, його заступник, залежно від характеру порушення закону, виносить мотивовану постанову про дисциплі­нарне провадження, провадження про адміністративне правопорушення або про порушення кримінальної справи щодо цих осіб. Постанова про порушення дисциплінарного провадження або провадження про адміністративне правопорушення підлягає розгляду повноважною посадовою особою або відповідним органом у десятиденний термін після її надходження, якщо інше не встановлено законом.

У протесті, поданні, приписі або постанові прокурора обов’язково зазначається, ким і яке положення закону порушено, в чому полягає порушення та що і в який термін посадова особа або орган мають вжити до його усунення.

Виходячи з характеру порушення закону посадовою особою або громадянином, прокурор виносить мотивовану постанову про дисциплінарне провадження, провадження про адміністративне правопорушення або про порушення кримінальної справи щодо цих осіб.

Постанова про порушення дисциплінарного провадження або провадження про адміністративне правопорушення підлягає розгляду повноважною посадовою особою або відповідним органом у десятиденний термін після її надходження, якщо інше не встановлено законом.

Честолюбне бажання показати,

що тобі довірили таємницю,

зазвичай і стає головною причиною

її розголошення.

Семюел Джонсон

Поняття адміністративно-правового режиму включає в себе системні елементи, які визначають його внутрішню природу. Серед дослідників адміністративного права існують різні тлумачення даної категорії, однак спільною для них є кінцева мета, задля чого і вводиться в дію дане управлінське рішення.

Так, на думку російського вченого В.В. Ласточкіна, адміністративно-правовий режим — це сукупність правових установок і необхідних організаційних управлінських заходів, які забезпечували б порядок реалізації окремими громадянами своїх відповідних прав і обов’язків, а також порядок діяльності державних органів та громадських організацій, які найбільш адекватно відповідають інтересам забезпечення безпеки і охорони громадського порядку на даній ділянці державного управління1.

Схожою є думка і відомого вченого-адміністративіста Д.Н. Бахраха, який переконаний, що адміністративно-правовий режим —це поєднання адміністративно-правових засобів регулювання, обумовлене централізованим порядком, імперативним методом юридичного впливу, яке виражається в тому, що суб’єкти правовідносин за своїм статусом займають юридично нерівні позиції1.

Незважаючи на певні відмінності у визначеннях російських вчених, представники вітчизняної юридичної науки підкреслюють, що характерними ознаками адміністративно-правових режимів є:

– визначена спеціальними нормами права поведінка фізичних та юридичних осіб;

– вимушена детальна регламентація діяльності державних органів і громадських організацій;

– введення додаткових правил або вилучення із загальнообов’язкових норм правових норм;

– установлення особливого контролю за належним дотриманням правопорядку у сфері дії особливого режиму і встановлення деяких обмежувальних заходів2.

Зважаючи на широке коло вищевказаних ознак, класифікація режимів дає змогу пізнати їх системний та багатоаспектний характер.

Серед розглянутих класифікацій адміністративно-правових режимів найбільш повно розглядається їх зміст в класифікації, запропонованій вченими харківської юридичної школи. На їхню думку, найбільш доціль­но правові режими класифікувати за масштабом волі громадян і органі­зацій у використанні своїх можливостей для реалізації суб’єктивних прав; глибиною змін у конституційному статусі громадян та окремих видів конституційних прав і свобод; часом і територією їх дії; окремими об’єктами; видами діяльності і т. д.

За масштабом волі громадян та організацій у використанні своїх можливостей для реалізації суб’єктивних прав виділяють пільгові і обмежуючі режими. Перші надають громадянам та організаціям додаткові права і свободи або пільги при здійсненні ними певних прав чи свобод, наприклад пільги для учасників бойових дій.

Другі, навпаки, запроваджують особливі права використання громадянами і організаціями своїх прав та свобод або встановлюють заборону на здійснення ними певних прав і свобод, наприклад ліцензування окремих видів підприємницької діяльності.

За глибиною змін у конституційному статусі громадян і органі­зацій вирізняють звичайні та надзвичайні режими. Перші не змінюють конституційного статусу громадян і організацій; другі істотно обмежують їх права і свободи, вводять особливий порядок здійснення.

За часом дії виділяють постійні (паспортний режим) або короткочасні, ситуаційні (надзвичайний стан) режими.

За територією дії розрізняють режими, що діють на всій території України або в окремих її регіонах чи місцях (режим прикордонної зони).

За окремими об’єктами виділяють режими заповідників, вогнепальної зброї, отрути та ін.

За видами діяльності розрізняють режими оперативно-розшукової діяльності, окремих видів підприємницької діяльності та ін1.

Варто зауважити, що всі види правових режимів мають чітко регламентований порядок його запровадження, які визначається їх нормативно-правовою основою, що складає: Конституцію України, Закони України “Про правовий режим надзвичайного стану” від 16 березня 2000 р.; “Про правовий режим воєнного стану” від 6 квітня 2000 р.; “Про зону надзвичайної екологічної ситуації” від 13 липня 2000 р.; “Про державну таємницю” від 21 січня 1994 р.; “Про державний кордон України” від 4 листопада 1991 р.; “Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 27 лютого 1991 р.; “Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон” від

13 жовтня 1992 р.; “Про виключну (морську) економічну зону України” від 16 травня 1995 р.; “Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного характеру” від 8 червня 2000 р.; “Про захист населення від інфекційних захворювань” від 6 квітня 2000 р. та іншими підзаконними правовими актами.

Щоденне буття суспільства пов’язане з величезною кількістю суперечностей як соціального, технічного, так і природного характеру, що пов’язано з виникненням різноманіт­них загроз як окремій людині, так і суспільству. До широкого кола загроз суспільству останнім часом належить загроза тероризму в різних його аспектах. Тому існує потреба врегулювати суспільні відносини, що мають місце в таких надзвичайних ситуаціях, а правовий режим, в умовах якого регулюються ці відносини, класифікується як надзвичайний.

Згідно з чинним законодавством України виділяють такі основні види надзвичайних режимів:

– надзвичайний стан;

– воєнний стан;

– режим зони надзвичайної екологічної ситуації;

– режим державної таємниці.

Зупинимось на їх характеристиках.

Надзвичайний стан — це особливий правовий режим, який може тимчасово вводитися в Україні чи в окремих її місцевостях при виникненні надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру не нижче загальнодержавного рівня, що призвели чи можуть призвести до людських і матеріальних втрат, створити загрозу життю і здоров’ю громадян, або при спробі захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу України шляхом насильства і передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування відповідно до законодавства повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення безпеки і здоров’я громадян, нормального функціонування національної економіки, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, захисту конституційного ладу, а також допускає тимчасове, обумовлене загрозою, обмеження у здійсненні конституційних прав та свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням терміну дії цих обмежень.

Метою введення надзвичайного стану є усунення загрози та якнайшвидша ліквідація особливо тяжких надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру, нормалізація обстановки, відновлення правопорядку при спробах захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу шляхом насильства, для відновлення конституцій­них прав і свобод громадян, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, створення умов для нормального функціонування органів державної влади та органів місцевого самоврядування, інших інститутів громадянського суспільства.

Надзвичайний стан вводиться лише за наявності реальної загрози безпеці громадян або конституційному ладові, усунення якої іншими способами є неможливим.

Надзвичайний стан може бути введений у разі:

1) виникнення особливо тяжких надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (стихійного лиха, катастроф, особливо великих пожеж, застосування засобів ураження, пандемій, панзоотій тощо), що створюють загрозу життю і здоров’ю значних верств населення;

2) здійснення масових терористичних актів, що супроводжуються загибеллю людей чи руйнуванням особливо важливих об’єктів життєзабезпечення;

3) виникнення міжнаціональних і міжконфесійних конфліктів, блокування або захоплення окремих особливо важливих об’єктів або місцевостей, що загрожує безпеці громадян і порушує нормальну діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування;

4) виникнення масових безпорядків, що супроводжуються насильством над громадянами, обмежують їхні права і свободи;

5) спроби захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу України шляхом насильства;

6) масового переходу державного кордону з території суміжних держав;

7) необхідності відновлення конституційного правопорядку і діяльності органів державної влади.

Надзвичайний стан в Україні або в окремих її місцевостях вводиться Указом Президента України, який підлягає затвердженню Верховною Радою України протягом двох днів з моменту звернення Президента України.

Надзвичайний стан в Україні може бути введено на термін не більш як 30 діб і не більш як 60 діб в окремих її місцевостях. За необхідності надзвичайний стан може бути продовжений Президентом України, але не більш як на 30 діб. Указ Президента України про продовження дії надзвичайного стану набирає чинності після його затвердження Верховною Радою України.

Надзвичайний стан в Україні або в окремих її місцевостях може бути скасований Указом Президента України раніше терміну, на який він вводився, в разі усунення обставин, що обумовили необхідність введення надзвичайного стану. Про скасування надзвичайного стану оголошується негайно через засоби масової інформації або в інший спосіб після видання відповідного Указу Президента України.

Воєнний стан — це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини та громадянина і прав та законних інтересів юридичних осіб із зазначенням термі­ну дії цих обмежень.

Метою введення воєнного стану є створення умов для здійснення органами державної влади, військовим командуванням, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями наданих їм повноважень у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності.

Воєнний стан в Україні або в окремих її місцевостях вводиться Указом Президента України, який підлягає затвердженню Верховною Радою України протягом двох днів з моменту звернення Президента України.

Воєнний стан на всій території України або в окремих її місцевостях скасовується Указом Президента України за пропозицією Ради національної безпеки і оборони України в разі усунення загрози нападу чи небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, про що негайно оголошується через засоби масової інформації.

Правовий режим зони надзвичайної екологічної ситуації — це особливий правовий режим, який може тимчасово запроваджуватися в окремих місцевостях у разі виникнення надзвичайних екологічних ситуацій і спрямовується для попередження людських і матеріальних втрат, відвернення загрози життю і здоров’ю громадян, а також усунення негативних наслідків надзвичайної екологічної ситуації.

Зоною надзвичайної екологічної ситуації є окрема місцевість України, в якій виникла надзвичайна екологічна ситуація.

Тоді як надзвичайна екологічна ситуація — надзвичайна ситуація, при якій на окремій місцевості сталися негативні зміни в навколишньому природному середовищі, що потребують застосування надзвичайних заходів з боку держави.

Підставами для оголошення окремої місцевості зоною надзвичайної екологічної ситуації є:

– значне перевищення гранично допустимих норм показників якості навколишнього природного середовища, визначених законодавством;

– виникнення реальної загрози життю та здоров’ю великої кількості людей або заподіяння значної матеріальної шкоди юридичним, фізичним особам чи довкіллю внаслідок надмірного забруднення довкілля, руйнівного впливу стихійних сил природи чи інших факторів;

– негативні зміни, що сталися в навколишньому природному середовищі на значній території і які неможливо усунути без застосування надзвичайних заходів з боку держави;

– негативні зміни, що сталися в навколишньому природному середовищі, які суттєво обмежують або виключають можливість проживання населення і провадження господарської діяльності на відповідній території;

– значне збільшення рівня захворюваності населення внаслідок негативних змін у довкіллі.

Окрема місцевість України оголошується зоною надзвичайної екологічної ситуації Президентом України за пропозицією Ради національної безпеки і оборони України або за поданням Кабінету Міністрів України. Указ Президента України про оголошення окремої місцевості зоною надзвичайної екологічної ситуації затверджується Верховною Радою України протягом двох днів з дня звернення Президента України.

Дія правового режиму зони надзвичайної екологічної ситуації може бути достроково припинена Президентом України за пропозицією Ради національної безпеки і оборони України або за поданням Кабінету Міністрів України у разі усунення обставин, що стали причиною оголошення окремої місцевості зоною надзвичайної екологічної ситуації, виконання заходів, які необхідно було здійснити для нормалізації екологічного стану на території зони надзвичайної екологічної ситуації.

Режим державної таємниці. Державна таємниця (далі також — секретна інформація) — вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України та які визнані у порядку, встановленому законодавством, державною таємницею і підлягають охороні державою.

Відносини у сфері охорони державної таємниці регулюються Конституцією України, Законами України “Про інформацію”, “Про державну таємницю”, міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 8 Закону України “Про державну таємницю” до державної таємниці відносять інформацію:

– у сфері оборони: про зміст стратегічних і оперативних планів та інших документів бойового управління, підготовку та проведення військових операцій, стратегічне та мобілізаційне розгортання військ, а також про організацію, чисельність, дислокацію, бойову і мобілізаційну готовність, бойову та іншу військову підготовку, озброєння та матеріально-технічне забезпечення Збройних сил України та інших військових формувань; про сили і засоби Цивільної оборони України, можливості населених пунктів, регіонів і окремих об’єктів для захисту, евакуації і розосередження населення, забезпечення його життєді­яльності та виробничої діяльності об’єктів народного господарства у воєнний час або в умовах надзвичайних ситуацій; про геодезичні, гравіметричні, картографічні та гідрометеорологічні дані і характеристики, які мають значення для оборони країни, та ін.;

– у сфері економіки, науки і техніки: про мобілізаційні плани і мобілізаційні потужності господарства України, запаси та обсяги постачання стратегічних видів сировини і матеріалів, а також зведені відомості про номенклатуру та рівні накопичення, про загальні обсяги поставок, відпуску, закладення, розміщення і фактичні запаси державного резерву; про державні запаси дорогоцінних металів монетарної групи, коштовного каміння, валюти та інших цінностей, операції, пов’язані з виготовленням грошових знаків і цінних паперів, їх зберіганням, охороною і захистом від підробки, обігом, обміном або вилученням з обігу; про наукові, науково-дослідні, дослідно-конструкторські та проектні роботи, на базі яких можуть бути створені прогресивні технології, нові види виробництва, продукції та технологічних процесів, що мають важливе оборонне чи економічне значення або суттєво впливають на зовнішньоекономічну діяльність та національну безпеку України, та ін.;

– у сфері зовнішніх відносин: про директиви, плани, вказівки делегаціям і посадовим особам з питань зовнішньополітичної і зовніш­ньоекономічної діяльності України, спрямовані на забезпечення її національних інтересів і безпеки; про військове, науково-технічне та інше співробітництво України з іноземними державами, якщо розголошення відомостей про це завдаватиме шкоди національній безпеці України; про експорт та імпорт озброєння, військової і спеціальної техніки, окремих стратегічних видів сировини і продукції;

– у сфері державної безпеки та охорони правопорядку: про особовий склад органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність; про засоби, зміст, плани, організацію, фінансування та матеріально-технічне забезпечення, форми, методи і результати оперативно-розшукової діяльності; про осіб, які співпрацюють або раніше співпрацювали на конфіденційній основі з органами, що проводять таку діяльність; про склад і конкретних осіб, що є негласними штатними працівниками органів, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність; про систему урядового та спеціального зв’язку; про державні шифри, їх розроблення, виробництво, технологію виготовлення та використання; про організацію режиму секретності в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, державні програми, плани та інші заходи у сфері охорони державної таємниці та ін.

Конкретні відомості можуть бути віднесені до державної таємниці за ступенями секретності “особливої важливості”, “цілком таємно” та “таємно” лише за умови, що вони належать до категорій, зазначених у частині першій цієї статті, і їх розголошення завдаватиме шкоди інтересам національної безпеки України.

Законодавець не відносить до державної таємниці інформацію:

– про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту;

– про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, які сталися або можуть статися і загрожують безпеці громадян;

– про стан здоров’я населення, його життєвий рівень, включаючи харчування, одяг, житло, медичне обслуговування та соціальне забезпечення, а також про соціально-демографічні показники, стан правопорядку, освіти і культури населення;

– про факти порушень прав і свобод людини і громадянина;

– про незаконні дії органів державної влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб;

– інша інформація, яка відповідно до законів та міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, не може бути засекречена.

Залежно від ступеня секретності інформації Законом встановлюються такі форми допуску до державної таємниці:

а) форма 1 — для роботи із секретною інформацією, що має ступені секретності “особливої важливості”, “цілком таємно” та “таємно”;

б) форма 2 — для роботи із секретною інформацією, що має ступені секретності “цілком таємно” та “таємно”;

в) форма 3 — для роботи із секретною інформацією, що має ступінь секретності “таємно”, а також такі терміни дії допусків для:

– форми 1 – 5 років;

– форми 2 – 10 років;

– форми 3 – 15 років.

Допуск до державної таємниці зі ступенями секретності “особливої важливості”, “цілком таємно” та “таємно” надається дієздатним громадянам України віком від 18 років, які потребують його за умовами своєї службової, виробничої, наукової чи науково-дослідної діяльності або навчання, наказом чи письмовим розпорядженням керівника органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприєм­ства, установи або організації, де працює, перебуває на службі чи навчається громадянин. У випадку порушення законодавства про державну таємницю винні особи притягуються до дисциплінарної, адміні­стративної чи кримінальної відповідальності, залежно від суспільної небезпеки правопорушення.

Дайджест

Стратегема 18: “Для розгрому банди убити отамана”

Зміст цієї стратегеми (іменується також як стратегема важеля Архімеда) полягає в необхідності пошуку і тиску на ключові місця контрагента для досягнення своїх цілей з найменшими втратами сил і енергії. Народження цієї стратегеми пов’язане з безглуздою війною Китаю в Тибеті в епоху династії Танг (618–907).

Використання цієї стратегеми може бути м’яким і твердим: тверде застосування спрямоване на фізичне усунення лідера, м’яке – на вплив і зміну напряму думок і почуттів лідера супротивника. Приклади твердого варіанта застосування цієї стратегеми досить численні: наприклад, страта Пугачова або Разіна можуть бути розглянуті саме у світлі даного застосування, прикладом м’якого застосування може служити підпорядкування російської еліти початку 90-х рр. минулого століття ідеї “загальнолюдських” цінностей.