Підприємства, установи й організації 7 страница

Отже, законність і дисципліна — об’єктивно необхідні умови існування правової держави, що становлять основний зміст форм і методів державного управління, які закріплені у чинному законодавстві і з допомогою яких держава досягає бажаної позитивної поведінки в суспільстві.

Кожен орган державного управління чи місцевого самоврядування, кожна посадова особа, як і кожен державний службовець, покликані постійно слідкувати за дотриманням законності і дисципліни в кожній ланці органів виконавчої влади, припиняти найменші прояви беззаконня, усувати причини, що їх породжують, своєчасно відновлювати порушені права юридичних і фізичних осіб, вживати необхідних заходів для притягнення до відповідальності осіб, винних у порушенні закону, та виховувати громадян у дусі поваги до його величності Закону.

Розуміючи, що реалії суспільних відносин ще далекі від їх ідеалу, держава юридично закріплює спеціальні засоби забезпечення законності і дисципліни в державному управлінні, які дають змогу постійно слідкувати за їх дотриманням усіма органами виконавчої влади і кожним службовцем зокрема.

У юридичній літературі ці засоби іменують як способи забезпечення законності і дисципліни в державному управлінні (див. рис 8.1).

Рис. 8.1. Схема забезпечення законності і дисципліни в державному управлінні

Здійснюючи контроль, держава має на меті практичну організацію здійснення поставлених перед управлінським персоналом завдань та функцій. При цьому даний вид суспільно корисної діяльності здійснюється повсякденно шляхом проведення ревізій, перевірок, інвентаризацій, обстежень, інспекцій, спостережень та інших видів документального контролю.

Вітчизняні дослідники державного управління визначають, що головними напрямами здійснення контролю у сфері державного управління є: 1) додержання планової, фінансової, ціноутворюючої, дого­вірної, технологічної, виконавчої, трудової та інших видів державної дисципліни; 2) використання державних ресурсів; 3)виконання природоохоронного законодавства; 4) добір і розстановка кадрів у державному секторі; 5) виконання соціальних програм та ін.

Контрольна діяльність включає в себе низку послідовних стадій:

– підготовча, що включає в себе:

а) вибір об’єкта контролю;

б) визначається предмет контролю (встановлюється, що саме слід перевірити);

в) встановлюються засоби здійснення контролю;

г) підбираються (призначаються) особи, які здійснюватимуть контроль;

д) складаються плани проведення контролю;

– центральна (аналітична), щопередбачає збір і обробку інформації;

– підсумкова, що передбачає виконання таких дій, як:

а) прийняття рішення за результатами контролю;

б) доведення його до адресата (а в необхідних випадках і до відома громадськості, правоохоронних органів, інших осіб, зацікавлених у результатах контролю);

в) надання допомоги підконтрольній структурі в наведенні порядку на об’єкті;

г) контроль за виконанням рішень, прийнятих за підсумками контролю.

Контролю притаманні свої принципи, якими є:

– універсальність, оскільки контроль має охоплювати всі ділянки державного, господарського та соціально-культурного будівництва;

– систематичність — проводиться не одноразово, час від часу, аза певною схемою, постійно;

– безсторонність — досягається шляхом покладення завдань контролю на осіб, які суб’єктивно не зацікавлені в його результатах;

– реальність — забезпечується наявністю необхідних кваліфікованих кадрів ревізорів, контролерів та ін.;

– дієвість, оперативність, результативність — припускають швидке проведення контрольних дій контролюючим органом у разі одержання повідомлень про порушення, запобігання правопорушенням і причинам, що їм сприяли, своєчасне вжиття заходів щодо їх усунення, притягнення у відповідних випадках винних до відповідальності;

– гласність — дає можливість, а в деяких випадках і стає обов’язком доведення результатів контролю до відома громадськості або правоохоронних органів, інших осіб, зацікавлених у результатах контролю.

Залежно від органів, які здійснюють контроль, виділяють:

– контроль органів законодавчої влади (Верховна Рада України);

– контроль Президента України та його Секретаріату;

– контроль представницьких органів АРК — Верховна Рада АРК;

– контроль органів виконавчої влади (Кабінет Міністрів України, Рада Міністрів АРК, міністерства, державні комітети та інші відомства, місцева державна адміністрація та її підрозділи, адміністрація підприємств, установ, організацій);

– контроль судових органів (Конституційний Суд України, суди загальної юрисдикції, господарські суди);

– контроль спеціальних контролюючих органів, зокрема державних інспекцій та служб (пожежна, санітарна, автомобільна та інші інспекції, Державна податкова адміністрація, Державна митна служба та ін.);

– контроль органів місцевого самоврядування (місцеві ради та їх виконавчі органи).

За сферою діяльності, яка підлягає контролю, контроль поділяється на:

– відомчий, що здійснюється міністерствами і відомствами у середині відповідної структури;

– міжвідомчий, що здійснюється органом міжгалузевої компетенції за виконанням загальнообов’язкових правил, які діють у відповідній сфері (Державний комітет статистики України, Державний комітет стандартизації, метрології та сертифікації тощо);

– надвідомчий, що здійснюється органами загальної компетенції (Кабінетом Міністрів України, Радою Міністрів АРК, місцевими державними адміністраціями) з питань господарського, соціально-культурного та адміністративно-політичного будівництва незалежно від відомчого підпорядкування об’єктів контролю1.

В Україні у наш час основними методами контролю є:

– ревізії — як метод документального контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємства, установи, організації, дотриманням законодавства з фінансових питань, достовірністю обліку і звітності, спосіб документального розкриття недоліків, розтрат, привласнень і крадіжок коштів та матеріальних цінностей, попередження фінансових зловживань. За результатами ревізії складається акт;

– перевірки —як обстеження і вивчення окремих ділянок фінансово-господарської діяльності підприємств, установ, організацій чи їх підрозділів. Результати перевірки оформлюються довідкою чи допо­відною запискою;

– обстеження — як і перевірка, охоплює окремі сторони діяльності підприємств, установ, організацій, але, на відміну від перевірки, проводиться за значно ширшим колом показників і виявляє фінансовий стан господарюючих суб’єктів, перспективи їх розвитку, необхідність реорганізації чи переорієнтації виробництва;

– інспекції — це перевірки стану фінансів підприємств на місцях, що періодично здійснюються уповноваженими державних органів, як правило, з метою загального ознайомлення зі станом справ на місцях та надання оперативної практичної допомоги;

– спостереження — передбачає, як правило, загальне ознайом­лення зі станом фінансової діяльності бюджетної установи, підприємства, відомства.

В юридичній літературі зазначається, що контроль слід відрізняти від близького до нього виду державної діяльності — нагляду, хоча їх поєднує єдина мета — забезпечення законності і дисципліни в державному управлінні, форми здійснення роботи — перевірки, витребування звітів, пояснень та ін.

Серед дослідників науки адміністративного права не існує єдиної точки зору щодо поняття “нагляд”. Однак єдиним є визнання дослідниками нагляду як особливої форми контрольно-наглядової діяльності. При цьому вчені розглядають такі види нагляду:

– прокурорський, що здійснюється органами прокуратури за додержанням і правильним застосуванням законів Кабінетом Міністрів України, міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, органами державного і господарського управління та контролю, Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими радами, їх виконавчими органами, військовими частинами, політичними партіями, громадськими організаціями, масовими рухами, підприємствами, установами і організаціями, незалежно від форм власності, підпорядкованості та приналежності, посадовими особами та громадянами;

– судовий —здійснюється суб’єктами судової влади в процесі конституційного, цивільного, кримінального та адміністративного судочинства, забезпечуючи охорону прав і законних інтересів громадян, підприємств, установ й організацій, державних і суспільних інтересів;

– адміністративний — полягає у спостереженні за виконанням діючих у сфері управління різноманітних спеціальних норм, загальнообов’язкових правил, що закріплені в законах і нормативно-правових актах. Вчені-адміністративісти досліджують такі види адміністративного нагляду:

а) державний санітарно-епідеміологічний нагляд;

б) нагляд за додержанням законодавства про працю;

в) державний геодезичний нагляд;

г) державний нагляд за безпекою дорожнього руху;

д) державний пожежний нагляд;

е) адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі.

Неабияке значення в демократично-правовій державі належить зверненням громадян як способу забезпечення законності і дисциплі­ни в управлінні, що має конституційне закріплення (ст. 40 Конституції України). Це дає громадянам можливість:

– участі в управлінні державними і громадськими справами;

– впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності;

– відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.

Реалізація конституційних прав громадян, щодо участі їх в державному управлінні відбувається через право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов’язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк. У такий спосіб наші співвітчизники, а часто й іноземці сприяють забезпеченню законності та виконавчої дисципліни у сфері державно-управлінської діяльності органів виконавчої влади та місцевого самоврядування.

Порядок та правовий механізм реалізації права громадян на звернення визначений Законом України “Про звернення громадян” вiд 2 жовтня 1996 р., який конкретизує вищевказані конституційні гарантії громадян України. Більше того, Закон уповноважує громадян звертатися й до об’єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов’язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення. При цьому особи, які не є громадянами України і законно знаходяться на її території, мають таке ж право на подання звернення, як і громадяни України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами.

Основним змістом звернень є інформація про стан та законність в державно-управлінській діяльності органів влади та місцевого самоврядування, а також про порушення інтересів конкретної особи, тоді як метою звернень громадян є бажання їх вплинути на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності та відстояти свої права і законні інтереси та відновити їх у разі порушення.

Залежно від обставин, що склалися, Закон передбачає такі види звернень громадян:

– пропозиція (зауваження) — звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства;

– заява (клопотання) — звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством України їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання — письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо;

– скарга — звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підпри­ємств, установ, організацій, об’єднань громадян, посадових осіб.

Звернення може бути усним (викладеним громадянином і записаним посадовою особою на особистому прийомі) чи письмовим, наді­­с­ланим поштою або переданим громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, якщо ці повноваження оформлені відповідно до чинного законодавства. Звернення може бути подано як окремою особою (індивідуальне), так і групою осіб (колективне).

Письмове звернення без зазначення місця проживання, не підписане автором (авторами), а також таке, з якого неможливо встановити авторство, визнається анонімним і розгляду не підлягає. Варто зауважити, що забороняється переслідування громадян і членів їх сімей за подання звернення до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об’єднань громадян, посадових осіб за критику у зверненні їх діяльності та рішень. При цьому ніхто не може бути примушений до подання власного чи підписання колективного звернення або участі в акціях на підтримку звернень інших осіб чи організацій.

Законом не допускається розголошення одержаних із звернень відомостей про особисте життя громадян без їх згоди чи відомостей, що становлять державну або іншу таємницю, яка охороняється законом, та іншої інформації, якщо це ущемлює права і законні інтереси громадян. Не допускається з’ясування даних про особу громадянина, які не стосуються звернення. На прохання громадянина, висловлене в усній формі або зазначене в тексті звернення, не підлягає розголошенню його прізвище, місце проживання та роботи. Ця заборона не поширюється на випадки повідомлення інформації, що міститься у зверненні, особам, які мають відношення до вирішення справи.

Скарга подається у порядку підлеглості вищому органу або посадовій особі, що не позбавляє громадянина права звернутися до суду відповідно до чинного законодавства, а в разі відсутності такого органу або незгоди громадянина з прийнятим за скаргою рішенням — безпосередньо до суду. Законом передбачена деталізація прав громадянина, який звернувся із заявою чи скаргою, а також обов’язків органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об’єднань громадян, засобів масової інформації, їх керівників та інших посадових осіб щодо розгляду заяв чи скарг, при цьому передбачена безоплатність розгляду звернення.

Звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, — невідкладно, але не пізніше п’ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, уста­нови, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п’яти днів.

Особи, винні у порушенні Закону України “Про звернення громадян” вiд 2 жовтня 1996 р., несуть цивільну, адміністративну або кримі­нальну відповідальність, передбачену законодавством України.

У разі задоволення скарги орган або посадова особа, які прийняли неправомірне рішення щодо звернення громадянина, відшкодовують йому завдані матеріальні збитки, пов’язані з поданням і розглядом скарги, обґрунтовані витрати, понесені у зв’язку з виїздом для розгляду скарги на вимогу відповідного органу, і втрачений за цей час заробіток. Спори про стягнення витрат розглядаються в судовому порядку. Громадянину на його вимогу і в порядку, встановленому чинним законодавством, можуть бути відшкодовані моральні збитки, завдані неправомірними діями або рішеннями органу чи посадової особи при розгляді скарги. Розмір відшкодування моральних (немайнових) збитків у грошовому виразі визначається судом.

Доречно зазначити, що подання громадянином звернення, яке містить наклеп і образи, дискредитацію органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян та їхніх посадових осіб, керів­ників та інших посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, заклики до розпалювання національної, расової, релігійної ворожнечі та інших дій, тягне за собою відповідальність, передбачену чинним законодавством. І одночасно, витрати, зроблені органом у зв’язку з перевіркою звернень, які містять завідомо неправдиві відомості, можуть бути стягнуті з громадянина за рішенням суду.

Серед способів забезпечення законності і дисципліни вченими називається і громадський контроль як контроль громадських формувань, зокрема: партій, рухів, професійних спілок, трудових колективів та ін.

Контроль органів законодавчої влади представлений діяльністю Верховної Ради України безпосередньо та/або через створені нею органи. Зокрема, Верховна Рада України згідно з Конституцією здійснює контроль за виконанням Державного бюджету України, прийняття рішення щодо звіту про його виконання; за діяльністю Кабінету Міністрів України; через затвердження рішень про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснення контролю за їх використанням; за дотриманням та захистом прав і свобод людини в Україні.

Парламентський контроль у сфері управління здійснюють також усі постійні комітети Верховної Ради, кожен у своїй сфері, яких у Раді четвертого скликання налічується двадцять. Для забезпечення конкретних напрямів своєї діяльності комітет створює зі свого складу підкомітети, до складу яких має входити не менше трьох членів комітету.

Верховна Рада може створювати у разі необхідності тимчасові спеціальні комісії для розробки, попереднього розгляду, доопрацювання проектів законів, для вивчення чи дослідження питань, віднесених до її компетенції.

Для проведення розслідування з питань, що становлять суспільний інтерес, ВР України може створювати спеціальні слідчі комісії, якщо за це проголосувало не менше 1/3 від її конституційного складу (450 депутатів).

Парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та захист прав кожного на території України та в межах її юрисдикції на постійній основі здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини відповідно до Конституції України (ст. 101) та Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” від 23 грудня 1997 року.

Метою парламентського контролю, який здійснює Уповноважений, є: захист прав і свобод людини і громадянина, проголошених Конституцією України, законами України та міжнародними договорами України; додержання та повага до прав і свобод людини і громадянина; запобігання порушенням прав і свобод людини і громадянина або сприяння їх поновленню; сприяння приведенню законодавства України про права і свободи людини і громадянина у відповідність з Конституцією України, міжнародними стандартами у цій галузі; по­ліпшення і подальший розвиток міжнародного співробітництва в галузі захисту прав та свобод людини і громадянина; запобігання будь-яким формам дискримінації щодо реалізації людиною своїх прав і свобод; сприяння правовій інформованості населення та захист конфі­денційної інформації про особу.

Уповноважений здійснює свою діяльність на підставі відомостей про порушення прав і свобод людини та громадянина, які отримує:

– за зверненнями громадян України, іноземців, осіб без громадянства чи їх представників;

– за зверненнями народних депутатів України;

– за власною ініціативою.

Для виконання поставлених перед Уповноваженим завдань він наді­лений широкими повноваженнями, зокрема: невідкладного прийому першими особами держави, головами Конституційного та Верховного Судів України, Генеральним прокурором України та керівниками інших органів; присутності на засіданнях ВР України, КМ України, Конституцій­ного Суду України, Верховного Суду України та вищих спеціалізованих судів України, колегії прокуратури України та інших колегіальних органів; безперешкодно відвідувати органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, бути присутнім на їх засіданнях; вимагати від посадових і службових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності сприяння проведенню перевірок діяльності підконтрольних і підпорядкованих їм підприємств, установ, організацій, виділення спеці­алістів для участі у проведенні перевірок, експертиз і надання відповідних висновків; запрошувати посадових і службових осіб, громадян України, іноземців та осіб без громадянства для отримання від них усних або письмових пояснень щодо обставин, які перевіряються по справі; відвідувати у будь-який час місця тримання затриманих, попереднього ув’язнення, установи відбування засудженими покарань та установи примусового лікування і перевиховання, психіатричні лікарні, опитувати осіб, які там перебувають, та отримувати інформацію щодо умов їх тримання; бути присутнім на засіданнях судів усіх інстанцій, у тому числі на закритих судових засіданнях, за умови згоди суб’єкта права, в інтересах якого судовий розгляд оголошено закритим; перевіряти стан додержання встановлених прав і свобод людини і громадянина відпо­відними державними органами, в тому числі тими, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, та ін.

Особливими контрольними повноваженнями наділена Рахункова палата, яка є постійно діючим органом контролю, який утворюється Верховною Радою України, підпорядкований і підзвітний їй.

Завданнями Рахункової палати є: організація і здійснення контролю за своєчасним виконанням видаткової частини Державного бюджету України, витрачанням бюджетних коштів, у тому числі коштів загальнодержавних цільових фондів, за обсягами, структурою та їх цільовим призначенням; здійснення контролю за утворенням і погашенням внутрішнього і зовнішнього боргу України, визначення ефективності та доцільності видатків державних коштів, валютних та кредитно-фінансових ресурсів; контроль за фінансуванням загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального і національно-культурного розвитку, охорони довкілля; контроль за до­триманням законності щодо надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам, міжнародним організаціям, передбачених у Державному бюджеті України; контроль за законністю та своєчасністю руху коштів Державного бюджету України та коштів позабюджетних фондів в установах Національного банку України та уповноважених банках; аналіз встановлених відхилень від показників Державного бюджету України та підготовка пропозицій про їх усунення, а також про вдосконалення бюджетного процесу в цілому; регулярне інформування Верховної Ради України, її комітетів про хід виконання Державного бюджету України та стан погашення внутрішнього і зов­нішнього боргу України та ін.

Повноваження Рахункової палати поширюються на Верховну Раду України, органи виконавчої влади, Національний банк України, Антимонопольний комітет України, Фонд державного майна України та інші органи держави.

Рахункова палата має право контролювати місцеві державні адмі­ністрації, органи місцевого самоврядування, підприємства, банки, господарські товариства, спілки, асоціації, незалежно від форм власності, якщо вони одержують, перераховують, використовують кошти Державного бюджету України або мають частку державної власності в їх статутному фонді чи використовують об’єкти державної власності або управляють ними.

У процесі реалізації завдань, покладених на Рахункову палату, вона забезпечує дану систему контролю за виконанням бюджету і позабюджетних фондів, що передбачає організацію і здійснення оперативного контролю за виконанням бюджету поточного року. Рахункова палата має право проводити комплексні ревізії і тематичні перевірки, аналізувати та з’ясовувати причини порушень бюджетної дисципліни, готувати на Верховну Раду України пропозиції щодо їх усунення та вдосконалення бюджетного законодавства.

Контрольні функції Президента України в сфері державного управління випливають з його статусу як Глави держави. Президент України безпосередньо здійснює свої контрольні функції, зокрема через підписання ним законів України, призначення та звільнення глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях; призначення позачергових виборів до Верховної Ради України у терміни, встановлені Конституцією; призначення за згодою Верховної Ради України Прем’єр-міністра України; Генерального прокурора України, Голови Антимонопольного комітету України, Голови Фонду державного майна України, Голови Державного комітету телебачення і радіомовлення України, призначення членів Кабінету Міністрів України, керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також голів місцевих державних адміністрацій та через припинення їхніх повноважень на цих посадах, призначення половини складу Ради Національного банку України, половини складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення; третини складу Конституційного Суду України; скасування актів Кабінету Міністрів України та актів Ради Міністрів Автономної Республіки Крим та ін.

Контрольні повноваження Президента України здійснюються і через його безпосереднє керівництво окремими сферами управління держави, оскільки він є: Верховним Головнокомандувачем Збройних сил України; призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних сил України, інших військових формувань; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави; очолює Раду національної безпеки і оборони України; вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни та приймає рішення про використання Збройних сил України у разі збройної агресії проти України; приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України; приймає у разі необхідності рішення про введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану, а також оголошує у разі необхідності окремі місцевості України зонами надзвичайної екологічної ситуації; утворює суди у визначеному законом порядку; приймає рішення про прийняття до громадянства України та припинення громадянства України, про надання притулку в Украї­ні; здійснює помилування; створює у межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України, для здійснення своїх повноважень консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби тощо.

Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає Укази і Розпорядження, які є обов’язковими до виконання на території України.

Одним із напрямків забезпечення конституційних прав і свобод людини та громадянина є діяльність Президента України щодо координації діяльності органів виконавчої влади по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю. Повноваження та форми і методи організації цієї роботи Президентом України закріплені в Конституції та законах України, зокрема в Законі України “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю” від 30 червня 1993 р. та інших правових актах.

Президент України не може передавати іншим особам або органам свої повноваження. Для здійснення своїх повноважень він створює у межах коштів, передбачених Державним бюджетом України, консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби. Саме на ці структури і покладаються повноваження щодо організації його роботи. До таких органів і служб належать: Секретаріат Президента України; консультативні та дорадчі і допоміжні органи і служби.

Порядок організації роботи Секретаріату Президента України за­кріплюється: Указом Президента України “Про Секретаріат Президента Украї­ни” від 24 січня 2005 p.; Указом Президента України “Про затвердження Положення про Секретаріат Президента України” від 27 січня 2005 р., іншими законами, Указами та Розпорядженнями Президента України.

До органів, які забезпечують діяльність Президента України, відносять: а) Контрольну службу; б) Раду національної безпеки і оборони; в) Раду з питань розвідки; г) Національний комітет України з питань роззброєння; д) Національний інститут стратегічних досліджень; е) Раду з роботи з кадрами; є) Національну раду з узгодження діяльності загальнодержавних і регіональних органів та місцевого самоврядування; ж) Фонд сприяння місцевому самоврядуванню України; з) Вищу економічну раду; й) Національну Раду соціального партнерства; і) Координаційний комітет з питань здійснення ринкових реформ та подолання економічної кризи; ї) Комісію з розробки Концепції державної промислової політики та ін.