Завдання та методичні рекомендації до вивчення теми. В економічній науці існують дві основні теорії ризику: класична і неокласична

В економічній науці існують дві основні теорії ризику: класична і неокласична.

У класичній теорії, найвизначнішими представниками якої є Міль і Сеніор, при дослідженні підприємницького прибутку розрізняють у структурі підприємницького доходу дві складові:

1) відсоток як частка на вкладений капітал;

2) плата за ризик як відшкодування можливого ризику, зв'язаного

с підприємницькою діяльністю.

Відповідно до цієї теорії ризик ототожнюється з чеканням утрат, що можуть бути через реалізацію того чи іншого рішення. З економічної точки зору ризик у цій теорії не що інше, як можливий матеріальний збиток, що може бути нанесений виконанням того чи іншого рішення.

Таке тлумачення ризику є однобічним. Воно спричинило розробку іншої теорії, названої неокласичної. Ця теорія виникла в 20—30-і рр. XX в. в Англії і Франції. Її представники — учені Ф. Найт, А. Маршалл (Англія) і А.С. Пігу (Франція).

Ця теорія заснована на наступних положеннях: підприємство (чи фірма), що працює в умовах невизначеності і прибуток якого є випадковою змінною величиною, повинне керуватися, у своїй діяльності двома критеріями — розміром очікуваного прибутку і величиною її можливих коливань.

Відповідно до цієї теорії поводження підприємця обумовлюється концепцією так називаної граничної корисності. Це означає, що якщо потрібно вибрати один із двох варіантів інвестування капіталу, що дає однаковий підприємницький прибуток, то варто вибирати той, у якому коливання прибутку будуть меншими.

З цієї теорії ризику випливає, що вірний прибуток завжди має велику корисність, чим прибуток того ж очікуваного розміру, але зв'язана з можливими коливаннями.

В даний час у своєму первісному виді жодна з цих теорій не використовується. Найбільш визнана неокласична теорія ризику, але з визначеними доповненнями, внесеними в неї Дж. М. Кейнсом, що:

— уперше систематизував теорії ризику, що існували, і дав докладну класифікацію підприємницьких ризиків;

— доповнив неокласичну теорію фактором «задоволення», що полягає в тому, що підприємець у чеканні більшого прибутку, швидше за все, піде на більший ризик.

В економічній літературі ризик розглядається з погляду можливого матеріального збитку, зв'язаного з реалізацією господарських, організаційних, технічних рішень, з аваріями, стихійними лихами, банкрутством, зменшенням цінності акцій, грошової одиниці і т.д., а також з погляду прийняття рішень, зв'язаних з витягом чи прибутку доходу.

Існують два протилежних погляди на природу ризику.

По-перше, він розуміється як невдача, небезпека матеріальних і фінансових утрат, що можуть наступити в результаті реалізації

обраного рішення.

По-друге, ризик ототожнюється з передбачуваною удачею і витягом прибутку.

Уперше найбільш загальне визначення ризику дав Найт: ризик — це образ дій у неясній, невизначеній обстановці.

Ризик — це ситуативна характеристика діяльності, що може мати невизначений результат і несприятливі наслідки у випадку неуспіху.

Ці визначення в більшій мері відносяться до поняття «ризик» у цілому. Про економічний же ризик варто говорити як про процес прийняття рішень в умовах невизначеності з обліком як економічних, так і політичних, моральних, психологічних і інших наслідків, головним чином несприятливих.

Ситуації ризику — ситуації, що не мають однозначного чи результату рішення, але обов'язково вимагають вибору одного з декількох варіантів.

Економічний ризик — це діяльність суб'єктів господарського життя, зв'язане з подоланням невизначеності ситуації неминучого вибору, у процесі якої маються можливості оцінити імовірності досягнення бажаного результату, невдачі і відхилень від них по всіх розглянутих варіантах.

У процесі господарської діяльності при прийнятті рішень випливає:

— враховувати ступінь імовірності досягнення потрібного результату й імовірність відхилення від нього;

— намагатися виявляти можливості реалізації своїх рішень, щоб запобігати несприятливі наслідки.

Розрізняють дві функції ризику: стимулюючу і захисну.

Стимулююча функція має два аспекти: конструктивний і деструктивний.

Перший аспект виявляється в тім, що ризик при рішенні економічних задач виконує роль своєрідного каталізатора, особливо при прийнятті інноваційних інвестиційних рішень.

Другий аспект виявляється в тім, що прийняття і реалізація рішень з необґрунтованим ризиком ведуть до авантюризму. Авантюра — різновид ризику, об'єктивно утримуюча значну імовірність неможливості здійснення задуманої мети, хоча обличчя, що приймають такі рішення, цього не усвідомлюють.

Захисна функція також має два аспекти: історико-генетичний і соціально-правовий.

Зміст першого аспекту полягає в тому, що люди завжди стихійно шукають форми і засоби захисту від можливих небажаних наслідків. На практиці це виявляється в створенні страхових, резервних фондів, страхуванні підприємницьких ризиків.

Сутність другого аспекту полягає в необхідності впровадження в господарське, трудове, карне законодавство категорій правомірності ризику. Уперше щось схоже було в карному законодавстві СРСР і союзних республік, де передбачалося поняття господарського і професійного ризиків і регламентувалося звільнення від кримінальної відповідальності в зв'язку з ними.

У російському законодавстві не міститься інформації про економічний ризик. У результаті представлення про відповідальність трохи розмито у випадках, коли негативні наслідки відбуваються, з одного боку, внаслідок обґрунтованого ризику, а з іншого боку - унаслідок некомпетентності господарського керівника.

Оцінка ризику. Процес оцінки ризику містить у собі три етапи:

1) виявлення можливих варіантів рішення проблеми;

2) визначення можливих економічних, політичних, моральних і інших наслідків, головним чином негативних, котрі можуть наступити в результаті реалізації рішення;

3) інтегральна сторона ризику, що, у свою чергу, складається з двох взаємозалежних аспектів — якісного і кількісного.

Основним є кількісний аспект оцінки ризику. Проте прийнято вважати, що недоцільно здійснення рішень, що при їхній відповідності кількісним параметрам оцінки не відповідають якісним параметрам ризику. Такий підхід називають технократичним.

Існують три основних критерії кількісної оцінки ризику.

1. Суть першого полягає в тому, що рішення, обирані в ситуації ризику, повинні насамперед оцінюватися з позиції імовірності досягнення передбачуваного результату і можливого відхилення від поставленої мети.

З математичної точки зору ризик буде дорівнює різниці між очікуваним результатом дії при наявності точних дані зупинки і результатом, що може бути досягнуть, якщо ці дані не визначені. За загальним правилом вважається недоцільним прийняття рішень, імовірність реалізації яких складає 0,4—0,5, тобто рішень, ризик яких виміряється імовірністю 0,5—0,6 і вище.

З фінансової точки зору ризик може бути:

— припустимим, зв'язаним із утратою прибутку у випадку не реалізації рішень;

— критичним, зв'язаним з можливістю неотримання (утрати) чи виторгу доходу;

— катастрофічним, що впливає на ліквідацію позиції фірми, на можливість її платоспроможності; такий ризик є прямою передумовою банкрутства фірми.

2. Другий критерій кількісної оцінки ризику полягає в тому, що кращим буде те рішення, що в існуючих умовах забезпечує досягнення потрібного результату при менших витратах у порівнянні з іншими варіантами.

3. Суть третього критерію полягає в тім, що кращим буде те рішення, на реалізацію якого затрачається найменше часу.

Ступінь ризику визначається як добуток очікуваного збитку й імовірності того, що цей збиток відбудеться.

У цьому випадку ступінь ризику (R) виражається формулою

R = Зм І_З (2.1)

де Зм — величини можливого збитку у випадку не реалізації рішення в абсолютному вираженні відповідно для 1-го і 2-го варіантів;

І_З — імовірності того, що збиток відбудеться, рішення не буде реалізовано, відповідно для 1-го і 2-го варіантів.

Економічний ризик складається з двох складових — суми можливого збитку, понесеного внаслідок невірного рішення, і витрат, з його реалізацією.

Фактор ризику є важливим стимулятором активних дій фірми в області вивчення ринку, підвищення ефективності її діяльності, вишукування виробничих резервів.

Прийняття будь-якого рішення, у тому числі економічного, без елементів ризику не обходиться.

При вивченні проблем страхування цін від можливих їхніх змін під впливом різних ринкових факторів слід зосередити увагу на питаннях цінових ризиків і страхуванні цін.

Установлення ціни на продукцію, що випускається фірмою, як правило, зв'язано з визначеним ступенем ризику. З чималою часткою ризику сполучене також і визначення цін на виробничі ресурси (сировина, матеріали, устаткування, паливо, робочу силу й ін.). Допущений прорахунок (помилка) у встановленні рівня ціни на вироблену продукцію може привести до значних втрат виторгу від реалізації, а при еластичності попиту від ціни ці втрати можуть істотно збільшитися. Втрати в обсязі реалізованої продукції можуть виникнути і при визначенні цін на споживані фірмою послуги.

Оскільки в умовах інфляції, динамічності попиту і росту цін на продукцію, що випускається фірмою, а також на сировину, матеріали, паливо прогнозувати динаміку цін навіть на близьку перспективу досить нелегко, помилка в ціні на 5—7% — справу цілком звичайне. Виходячи з цього неважко зрозуміти, у якому ступені встановлення цін зв'язане з ризиком.

Фірмі необхідно визначити розмір ризику і шляхом порівняння ступеня ризику різних альтернативних варіантів зупинитися на варіанті, що у найбільшій мері відповідав би стратегії ризику, обраної керівництвом фірми.

Як відомо, ризик у підприємницькій діяльності — це імовірність виникнення чи збитків втрат у результаті здійснення якої-небудь події, передбаченого прогнозом, чи планом програмою. Оскільки ризик — поняття ймовірнісне, він може бути обмірюваний методами теорії імовірності і математичної статистики. Імовірність означає можливість одержання визначеного результату. Наприклад, якщо фірма визначила ціну на свій товар у розмірі 10 тис. руб. за одиницю і продала 90% його за зазначеною ціною, то імовірність того, що ціна була встановлена правильно, складе 0,9, а ризик помилки — 0,1, чи 10%. Ризик зв'язаний з імовірністю нездійснення мети фірми, з недообліком реальної ситуації на ринку. Ризик у господарській діяльності виміряється як в абсолютному вираженні, а саме сумою втрат і збитків, так і ступенем ризику, тобто мірою імовірності недосягнення планованого рівня ціни. Перший показник характеризує абсолютний ризик, другий — ризик відносний. Абсолютний ризик виражається в карбованцях, відносний — у чи відсотках у частках одиниці.

Ринкова ціна по своїй економічній природі є величиною випадкової. В умовах ринку внаслідок акта купівлі-продажу вона може прийняти тільки одне значення, що заздалегідь невідомо і залежить від безлічі випадкових факторів. Усі ці фактори не можуть бути враховані учасниками даної угоди. А раз ціна — величина випадкова, то, отже, це змінна величина, конкретне значення якої не визначене і залежить від випадку, але якому притаманна функція розподілу ймовірностей, ця функція і дозволяє судити про ступінь ризику.

В умовах обмеженої інформації при визначенні цін часто буває непросто вибрати придатну емпіричну функцію розподілу ймовірностей. Тому, на практиці зручніше користуватися найбільше часто уживаними в теорії ймовірностей стандартними функціями розподілу ймовірностей:

- нормальним розподілом ймовірностей, чи розподілом Гауса;

- показовим (експотенціальним) розподілом ймовірностей, що досить широко використовується в розрахунках надійності (а розрахунок цін вимагає визначених критеріїв надійності);

- розподілом Пуассона, що часто використовується в теорії масового обслуговування.

У господарському житті варто користатися принципом розумного ризику. У підприємницькій діяльності цей принцип означає наступне: приймаючи рішення про ціни, необхідно керуватися таким співвідношенням ймовірностей здійснення і нездійснення події, при якому приблизно дві третини шансу сприяє успіху й одна третина не сприяє.

Одна третина шансу, що не сприяє успіху, виступає стимулом для вживання заходів по їх усуненню. Цьому принципу при нормальному розподілі ймовірностей відповідає інтервал значень випадкової величини (ціни), дорівнює відхиленню від математичного чекання в межах середнього квадратичного відхилення, тобто М(х) ± (х).

Економісту при характеристиці відхилень зручніше користатися процентними співвідношеннями (коефіцієнтами).

Коефіцієнт варіації при нормальному розподілі ймовірностей характеризує інтервал відхилень випадкової величини (ціни) при ймовірнісному результаті, що відповідає двом третинам шансу «за» і однієї третини шансу «проти» у процентному відношенні до математичного чекання. Це звичне для економіста процентне вираження ймовірнісних відхилень. Варто вважати, що коефіцієнтом імовірності в цінових розрахунках необхідно користатися, оскільки він дає визначену, хоча і ймовірнісну, базу для цінових розрахунків при визначенні ризику.

Важливе значення для фірми в умовах інфляції має оцінка інфляційного чекання. Вона необхідна:

- для обліку зміни цін на ринку при розробці загальної стратегії розвитку фірми;

- обліку зміни цін при розробці бізнес-планів;

- обґрунтування цін на продукцію, що випускається фірмою, і оцінки можливої зміни цін на виробничі ресурси, споживані нею;

- обліку впливу зміни цін на доход і виторг фірми від продажу її продукції;

- аналізу впливу зміни цін на витрати виробництва і збуту, у тому числі на засоби виробництва й оплату праці;

- підведення фінансових підсумків діяльності фірми: прибутку (збитків), ліквідності, платоспроможності;

- вибору оптимальної структури виробництва.

Для оцінки інфляційного чекання в ціновій політиці фірми використовуються:

- зведений індекс споживчих цін (ИПЦ);

- індекс цін виробників промислової продукції;

- індекс тарифів на вантажні перевезення;

- індекс цін на матеріально-технічні ресурси;

- індекс цін на сільськогосподарську продукцію;

- індекс цін на послуги для населення.

Інфляційні чекання підвищення цін можуть ґрунтуватися на таких джерелах зовнішньої інформації, як:

- щорічний прогноз економічного і соціального розвитку країни;

- проект бюджету України на майбутній рік, де викладається оцінка очікуваної інфляції;

- розрахунки НБУ про можливі розміри інфляції;

- результати опитувань провідних спеціалістів підприємств і фірм, публикуемые в засобах масової інформації;

- оцінка експертів.

В даний час існує множество методів прогнозування інфляції. Тому фахівцям фірми варто критично оцінювати їх і самостійно робити розрахунки очікуваної інфляції.

Оцінка інфляційного чекання проводиться по наступним основних етапах:

- уточнення конкретних показників динаміки цін, що підлягають оцінці і прогнозуванню;

- установлення періоду (короткострокового, середньострокового, довгострокового) прогнозування;

- аналіз вихідних даних і підготовка інформації за попередній період як по показниках прогнозу, що міститься у висновках, так і по факторах і умовам, що впливають на кінцеві показники;

- вивчення і виявлення факторів і умов, що будуть впливати на темпи інфляції, установлення кількісної міри їхнього впливу на темпи інфляції;

- визначення (розрахунок) темпу інфляції;

- ймовірнісна оцінка інфляційного чекання по схемах найбільш сприятливої соціально-економічної ситуації, оптимальної соціально-економічної ситуації і менш сприятливої ситуації.

При проведенні оцінки інфляційного чекання варто враховувати як об'єктивні закономірності й умови утворення динаміки цін, так і вплив державних органів на інфляційні процеси.

Досвід закордонних країн і практика проведення реформ в економіці Росії показують, що головною умовою ефективної антиінфляційної політики виступає тільки комплексний державний вплив на два таких найважливіших фактори, як: платоспроможний попит та наявність товарів і послуг, витрат виробництва і збуту.

У результаті такого впливу може бути досягнуте істотне зниження інфляції попиту і витрат.

Обоє названих фактора взаємозалежні. Однак для оцінки інфляційного чекання фахівцям, що здійснюють прогноз, необхідно визначити головне — якою мірою в прогнозі темпів інфляції враховується формування рівноважного ринку і ринкового конкурентного ціноутворення.

Раніше були розглянуті сутність і економічні наслідки для фірми ризику в ціноутворенні в результаті допущення помилок при визначенні цін на свої товари.

Далі викладаються методи страхування цін від можливих їхніх змін під впливом різних ринкових факторів.

Розглянемо акт купівлі-продажу, що може бути зроблений або на ринку, або в магазині. У цьому випадку передача товару в руки покупця і грошей у руки продавця здійснюється одночасно. Однак у ринковій практиці дуже часті такі ситуації, коли при оптовому продажі товару продавець і покупець укладають договір постачання, у якому передбачаються зобов'язання сторін: постачальник (продавець) зобов'язується у встановлений термін поставити покупцю визначена кількість товарів, а покупець бере на себе зобов'язання купити цей товар по заздалегідь обговореній ціні. Таким чином, по-перше, ціна товару, що підлягає постачанню, передбачена договором, а по-друге, між висновком договору закупівлі-продажу і реальним здійсненням акта купівлі-продажу мається часовий розрив (лаг). Але, як відомо, в умовах ринку ціни не залишаються незмінними, вони піддані коливанням під впливом ринкової кон'юнктури. Звідси після закінчення визначеного часу ринкова ціна на даний товар може виявитися чи вище нижче ціни, установленої договором постачання.

У випадку чи підвищення зниження ціни для фірми - постачальника виникає ризик. Оскільки фірма-постачальник прагне по можливості уникнути цього ризику, спробуємо розібратися, як це можна зробити.

Практика ринкового господарювання підказала необхідність страхування цін, що виробляється методом включення в договори постачання визначених застережень. Їх трохи.

По-перше, застереження про можливість чи підвищення зниження витрат. Вона включається в договір закупівлі-продажу в тих випадках, коли на ціну великий вплив робить ряд зовнішніх і внутрішніх факторів, що обумовлюють ріст витрат на виробництво. Фірма — виготовлювач товару прагне перекласти ризик збільшення ціни на споживача.

Цей випадок можна проілюструвати наступним умовним прикладом. Взуттєва фірма уклала договір з оптовою базою на постачання визначеної кількості жіночих чобіт за ціною 2,5 тис. руб. за пару. Однак в умовах інфляційного росту цін ринкові ціни на матеріали постійно ростуть. У собівартості чобіт їхня частка складає 80%. Під впливом росту інфляції керівництво фірми змушене також підвищувати заробітну плату працівників, питома вага якої у витратах на виробництво складає 10%. Тому до моменту оплати оптовою базою фактична ціна зазначених чобіт буде вище ціни, передбаченої договором. Щоб уникнути ризику утрати виторгу, фірма — виробник взуття включає в договір постачання застереження про підвищення ціни на чобітки, якщо будуть збільшені її витрати на шкіряні матеріали і заробітну плату.

По-друге, застереження про коливання ринкової ціни, що має кілька різновидів.

1. Застереження про підвищення ціни. У цьому випадку всякий ріст ринкової ціни означає збільшення ціни, передбаченої в договорі постачання.

2. Застереження про зниження ціни означає, що всяке зниження ринкової ціни неминуче повинна привести до зменшення ціни, позначеної в договорі постачання.

3. Застереження про будь-яку зміну ціни. У цьому випадку відбувається відповідне чи підвищення зменшення ціни, указівка на це в договорі постачання.

При використанні цих застережень здійснюється постачання додаткової кількості товару у випадку зниження ціни і постачання меншої кількості товару у випадку росту ціни. Головним чином здійснюється страхування цін від кон'юнктури ринку, що змінюється.

Питання для самоконтролю

1. У чому сутність економічного ризику?

2. Розповісти про оцінку ризику і її етапів.

3. Яка мета оцінки інфляційного чекання?

4. Охарактеризовати функції розподілу імовірностей ризиків.

5. У чому виражається ризик у визначенні цін? Покажіть це на прикладах.

6. Для яких цілей необхідна оцінка інфляційного чекання при проведенні фірмою цінової політики і які при цьому використовуються показники й інформація?

7. Навести класифікацію форм страхування цін.

8. У чому складається сутність страхування цін і які його форми?

9. У чому полягає методика страхування цін від можливих їхніх змін під впливом різних ринкових факторів?

10. Які основні джерела інформації для оцінки інфляційного чекання в ціновій політиці фірми?

Завдання до самостійної роботи

Завдання 1. Економічний ризик складається з двох складових — суми можливого збитку, понесеного внаслідок невірного рішення, і витрат, з його реалізацією.

Показати на прикладі: як потрібно вибрати кращий з варіантів, зв'язаних з виробництвом продукції:

	1 - й варіант	2-й варіант
Пропонована собівартість одиниці виробу, млн. грн.		5,3
Обсяг випуску виробів, шт.
Можливий неодержаний прибуток, млн. грн.
Витрати по доставці продукції, млн. грн.

Рекомендована література

Основна література [2 – 5, 14, 16, 17 - 20, 22, 23]

Додаткова література [6, 7]

ТЕМА 5. МЕТОДИ ЦІНОУТВОРЕННЯ

План вивчення теми

1. Методи ціноутворення, що спираються на витрати.

2. Метод беззбитковості та забезпечення цільового прибутку.

3. Визначення цін на основі знаходження рівноваги між витратами виробництва, попитом, конкуренцією.

4. Механізм встановлення цін методом лідера.

5. Метод відносного оцінювання технічного рівня продукції як різновид методу лідера.

6. Сутність методу тендерного ціноутворення.

Навчальні цілі:

Засвоєння, закріплення, поглиблення і систематизація знань про:

- методи ціноутворення, що спираються на витрати;

- методи ціноутворення, що спираються на попит;

- визначення цін методом об’єднаного вимірювання.