Завдання та методичні рекомендації до вивчення теми

При вивченні теми “Управління ціноутворенням у сфері виробництва й обігу на підприємствах промисловості” у першу чергу, слід звернути увагу на механізм формування собівартості продукції на етапах розробки нової продукції.

На етапах розробки нової продукції частіше її собівартість обчислюється тільки як ймовірна прогнозована величина. При цьому використовуються такі методи прогнозованої оцінки (параметричні методи):

- метод питомих витрат;

- баловий метод;

- агрегатний метод;

- кореляційний метод.

Перехід України до ринкової економіки вимагає вивчення зарубіжного досвіду обліку витрат і калькулювання з метою вдосконалення вітчизняних методів, які добре зарекомендували себе на практиці і зараз адаптуються до нових умов господарювання Те, що замість повної собівартості продукції П(С)БО 16 «Витрати» передбачено калькулювати виробничу собівартість продукції (тобто без урахування адміністративних і збутових витрат), і справляє відчутного впливу на сутність вітчизняних методів. Під калькулюванням собівартості продукції за повними витратами в даному разі треба розуміти те, що в собівартість включаються всі витрати виробництва без розподілу їх на змінні та постійні.

Під час вивчення теми особливу увагу слід звернути на вітчизняні та зарубіжні методи калькулювання за повними витратами, які характеризуються певними спільними рисами, не' зважаючи на те, що вони застосовувались у різних економічним умовах. Вибір методу залежить від особливостей виробництва, призначення калькуляцій, традицій підприємств тощо.

За повнотою охоплення витрат розрізняють методи калькулювання: за повними витратами та за неповними витратами.

За першим методом усі витрати підприємства, як виробничі, так і невиробничі (адміністративні, на збут), повністю відносяться на собівартість продукції. У такому разі прибуток підприємства від продажу продукції визначається за формулою

П = В - Ср.п (2.5)

де П - прибуток від продажу (реалізації) продукції; В - виручка (дохід) від продажу продукції; Ср.п - повна собівартість реалізованої продукції.

Цей традиційний для вітчизняної економіки метод застосовується й у світовій практиці.

Позитивні сторони цього методу:

- відомі всі витрати на кожний виріб, а значить, відома і його прибутковість;

- повна собівартість є базою ціни, а отже, її обчислення необхідне за моделі ціноутворення

Ц = С_о + П_о (2.6)

де С_о, П_о - відповідно повна собівартість і прибуток в ціні одиниці продукції.

До вад методу калькулювання за повними витратами належать:

- неточність калькуляцій внаслідок неможливості точного розподілу непрямих витрат у багатопродуктовому виробництві;

- трудомісткість калькулювання, оскільки доводиться застосовувати складні методи розподілу непрямих витрат;

- неповне покриття виручкою невиробничих витрат певного періоду, якщо не всю продукцію продано і її залишки на складі зростають.

П = В – С_рн – С_пер (2.7)

де С_рн - виробнича собівартість реалізованої продукції; С_пер - витрати періоду (адміністративні та на збут продукції).

Треба мати на увазі, що обґрунтування ціни на продукцію завжди базується на повній собівартості.

Вибір калькуляційних статей витрат і методів їх обчислення: на одиницю продукції залежить від конкретних умов виробництва і передусім від широти номенклатури продукції і специфіки технологічних процесів.

В однопродуктовому виробництві калькулювання є найпростішим і найточнішим, оскільки всі витрати розглядаються як прямі. При цьому враховуються два можливих варіанти однопродуктового виробництва:

- продукт однорідний, однієї споживчої якості та складності виготовлення (цегла, вугілля тощо);

- продукт має різні варіанти якості, властивостей, що потребують різних витрат часу і/або ресурсів (цемент, пиво, коньяк і т. п.).

У першому випадку калькулювання здійснюється за методом прямого розподілу (поділом) витрат, а саме:

С_о = С / N (2.8)

де С — витрати за певний період (виробничі чи повні); N — обсяг готової продукції за той же період у натуральному вимірі.

У другому випадку, тобто коли продукт має різні властивості чи рівні якості, калькулювання здійснюється за коефіцієнтам»; еквівалентності.

Особливість цього методу полягає в тому, що кожному варіанту продукту присвоюється певний коефіцієнт, який свідчить про його відносну відмінність за витратами від базового (основного) варіанту продукту. Для базового варіанту продукту коефіцієнт дорівнює одиниці. Такі коефіцієнти обчислюються за даними досвіду (емпірично), наприклад, зіставленням трудомісткості виготовлення, тривалості виробничого циклу і т. п.

Однопродуктове виробництво має обмежену сферу застосування. Поширенішим є багатопродуктове виробництво, коли одночасно або в одному розрахунковому періоді виготовляються різні вироби. У такому разі собівартість окремих виробів обчислюється за калькуляційними статтями, які охоплюють прямі та непрямі витрати. До перших, відносять прямі матеріальні витрати, пряму заробітну плату, інші прямі операційні витрати, до других - загальновиробничі витрати, а у разі калькулювання за повними витратами - ще й адміністративні витрати та витрати на збут.

Прямі планові витрати безпосередньо обчислюються на одиницю продукції за простим алгоритмом на основі норм витрат ресурсів і цін (тарифів). Фактичні калькуляції складаються згідно з чинним на підприємстві методом обліку. Залежно від конкретних умов виробництва щодо об'єктів формування витрат застосовуються метод обліку та калькулювання за замовленнями та попроцесний метод. Для обчислення і поділу витрат широко вживаються методи «стандарт-кост» і «директ-кост».

Основна проблема калькулювання у багатопродуктовому виробництві — розподіл непрямих витрат. Це стосується передусім загальновиробничих витрат, що охоплюють витрати на утримання та експлуатацію машин й устаткування і на організацію та управління виробництвом, оскільки згідно з вимогами чинних положень (стандартів) бухгалтерського обліку собівартість продукції з 2000 р. в Україні визначається за виробничою собівартістю.

У практиці поширеним є метод розподілу загальновиробничих витрат пропорційно основній зарплаті виробничих робітників. Перевагою його є простота. Проте цей метод має й серйозні вади, що стосуються передусім розподілу витрат на утримання та експлуатацію машин й устаткування в складі загальновиробничих витрат. По-перше, зарплата не є точною базою розподілу зазначених витрат, оскільки за умов різного рівня механізації праці вона адекватно не відображає витрат машинного часу; по-друге, за такого розподілу витрати на кожний виріб обчислюються як середні по підрозділу, незалежно від того, на якому устаткуванні він обробляється; по-третє, за комплексної механізації та автоматизації виробництва функції робітників змінюються в бік контролю і регулювання роботи виробничих систем. За цих умов зарплата не може нормуватися поопераційно, а отже, бути базою розподілу інших витрат.

Ці вади значною мірою можна усунути, розподіливши загальновиробничі витрати, в тому числі й витрати на утримання та експлуатацію машин й устаткування, пропорційно часу обробки виробів, тобто на основі середніх витрат на одну машино-годину їх роботи. Такий метод досить поширений у зарубіжній практиці, проте й він є неточним. По-перше, витрати на організацію та управління виробництвом залежать не тільки від кількості машинного парку і часу його роботи, а й від кількості працівників і трудомісткості процесів. Отже, щодо цієї частини витрат, то їх розподіл за такою базою можна вважати обґрунтованим, якщо трудо- і машиномісткість різних видів продукції істотно не відрізняються. По-друге, цей метод не враховує, що експлуатаційні витрати на одиницю продукції на різних машинах є різними.

За високих вимог до точності калькулювання, особливо у машиномістких галузях, розподіл загальновиробничих витрат можна здійснювати окремо за їх частинами, тобто витрати на утримання та експлуатацію машин й устаткування розподіляти за однією базою (наприклад, за собівартістю машино-години роботи конкретного устаткування), решту витрат — за іншою базою (трудо- або машиномісткістю виробів). Але це істотно ускладнює калькулювання і підвищує його трудомісткість.

Окрема проблема калькулювання — визначення собівартості виробів у сукупному (комплексному) виробництві. Специфікою такого виробництва є те, що з однієї і тієї ж сировини в результаті одного технологічного процесу одержують декілька продуктів (хімічна промисловість, нафтопереробка, виробництво кольорових металів із поліметалевих руд тощо). За цих умов точне визначення собівартості окремих виробів є неможливим, оскільки немає відповідної бази для об'єктивного розподілу сукупних витрат.

Тут найпростішим видається досить поширений метод розподілу сукупних спільних витрат пропорційно обсягу продукції в цінах продажу. За цим методом загальний порядок умовного визначення собівартості такий:

- обчислюється коефіцієнт витрат на 1 грн випуску продукції

К_в= С / В (2.9)

- визначається собівартість окремих виробів

С_і= Ці К_в (2.10)

де С_і — сукупні (спільні) витрати у комплексному процесі за розрахунковий період; В — загальний обсяг виробленої продукції за розрахунковий період у цінах продажу (товарна продукція); Сі, Ці — відповідно собівартість і ціна і-го виробу.

Є й інші методи розподілу загальних витрат у комплексному виробництві, але вони складніші й не набули поширення.

Дуже важливе прогнозне визначення собівартості виробів на етапах розроблення їх та освоєння виробництва.

До параметричних методів обчислення собівартості продукції належать методи: питомих витрат, баловий, кореляційний, агрегатний.

Метод питомих витрат є найпростішим, але найменш точним. Згідно з ним собівартість нового виробу (С_н) обчислюється так:

С_н = С_б.п Р_н (2.11)

де С_н — собівартість нового виробу; С_б.п — питома собівартість аналогічного (базового) виробу; Р_н — параметр нового виробу, що є вирішальним для його собівартості.

Питома собівартість обчислюється на одиницю головного параметра виробу, тобто такого, що якнайбільше впливає на собівартість (потужність двигунів, вантажопідйомність автомобілів, кранів, об'єм холодильників тощо). Точнішими є методи, які враховують не один, а кілька параметрів. До них належать баловий і кореляційний методи.

Баловий метод ґрунтується на експертній оцінці впливу головних параметрів виробу на його собівартість. Кожний параметр виробу оцінюється певною кількістю балів. Собівартість базового виробу ділиться на суму балів усіх параметрів і в такий спосіб визначається собівартість одного бала (С_б). Після цього собівартість нового виробу обчислюється за формулою:

С_н = (С_б) (2.12)

де С_бал — собівартість одного балу для базового виробу (виробів); h — кількість врахованих балів; Бі — кількість балів для і- того параметра нового виробу.

Кореляційний метод дає змогу встановити залежність собівартості виробу від його параметрів у вигляді емпіричних формул, виведених на підставі аналізу фактичних даних для групи аналогічних виробів. У процесі аналізу з'ясовується форма зв'язку (лінійна, степенева) собівартості та основних параметрів виробу, а також його щільність. Кореляційний метод прогнозування собівартості є найбільш точним і поширеним.

Агрегатний метод не є самостійним параметричним методом. Згідно з ним собівартість виробу визначається як сума собівартості конструктивних його частин — агрегатів. Вартість уніфікованих агрегатів береться за існуючими цінами, оригінальних — обчислюється за одним із розглянутих вище методів або визначається експертно.

Собівартість продукції, особливо нової — динамічний показник, який істотно залежить від ступеня освоєння виробництва, я останній — від кількості виготовлених виробів із початку виробництва. З урахуванням цього емпірично встановлено залежність собівартості нових виробів від їхньої кількості, тобто від порядкового виробу з початку освоєння. Ця залежність має форму степеневої функції

Сі = С1 Nі-в (2.13)

де Сі — собівартість і-го виробу з початку випуску; С₁ — собівартість першого виробу; Nі.— порядковий номер виробу з початку освоєння; в — показник степеня, який характеризує темп зниження собівартості в період освоєння (визначається емпірично з аналізу кривих освоєння).

Ступінь освоєння виробництва, а отже, й собівартість залежать від кількості виробів, випущених від початку виробництва. Що більше виготовлено виробів, тим більше повторень процесів і, відповідно, більший досвід виробників, вищий рівень оснащеності виробництва.

Емпірично встановлено, що за кожного подвоєння кількості виробів з моменту освоєння собівартість їх знижується на ту саму відносну величину. Ця закономірність виражається формулою

Сні = Сн1 Nі-в (2.14)

де Сі-— собівартість і-го виробу від початку випуску; С_н1 — собівартість першого виробу; Nі^-в — порядковий номер виробу від початку освоєння; в — показник степеня, що характеризує темп зниження собівартості у період освоєння.

Така закономірність властива для серійного виробництва складної продукції (літаків, космічних об'єктів, унікальних верстатів тощо).

Вивчений матеріал дозволяє зрозуміти, яким чином можна зробити зниження поточних витрат.

Ціна реалізації одиниці (Ц) - це ціна, за якою виробник реалізує одиницю товару.

Визначення ціни можна записати таким чином:

Ц=С+П (2.15)

де Ц - ціна одиниці виробу; С - собівартість одиниці виробу, П - прибуток, що дає одиниця виробу.

Цим методом користуються тоді, коли виробляють невеликі партії виробів при відсутності конкурентів. Таким чином встановлюють ціну при обмеженому рівні рентабельності (Re).

Маючи на увазі, що рентабельність продукції розраховується за формулою:

% (2.16)

розрахуємо прибуток

(2.17)

тоді ціна визначається за формулою

. (2.18)

Розрахунок ціни на основі аналізу беззбитковості застосовують у тому випадку, коли потрібно визначитись щодо ціни товару при обмеженні його реалізації або ж коли потрібно встановити мінімально можливу ціну за товар.

Існує графічний метод встановлення ціни по беззбитковості та розрахунковий.

Витрати

Змінні витрати (Р _зм)

Постійні витрати (Р _пост.)

О

П ÆОбсяг продаж

(беззбитковість) у натуральному виразі

Рисунок 2.1 - Графічний метод встановлення ціни по беззбитковості

Тобто випуск продукції до точки беззбитковості (П Æ) дає збитки компанії у сумі неприкритих постійних витрат, а кожний виріб понад П Æ дає прибуток у розмірі вкладу одиниці П _од.

Якщо скористатися вже відомими формулами, визначити ціну на основі беззбитковості можна таким чином:

ПÆ= , тоді П_од.= (2.19)

Ц = П_од + Р_зм, (2.20)

де Ц - ціна одиниці виробу, ПÆ - кількість товарів, що забезпечує беззбитковість, П_од. - вклад одиниці, Р_зм. - змінні витрати на одиницю, Р_пост. - постійні витрати компанії.

Встановлені ціни на основі забезпечення цільового прибутку застосовують тоді, коли підприємства мають за мету отримання прибутку певного розміру. Тоді ціноутворення розраховують за такою схемою:

П = П_підс. – Р_пост., (2.21)

П_підс. = П + Р_пост., (2.22)

, (2.23)

Ц = П_од. + Р_зм., (2.24)

де П_підс. - підсумковий вклад одиниці; В - обсяг продукції, який може випустити та реалізувати підприємство.

Метод встановлення ціни на основі відчуття цінності товару можливий у тому випадку, коли відсутня конкуренція або коли ціна встановлюється на товари елітної групи.

Метод ціноутворення встановлення ціни на рівні поточних цін застосовується тоді, коли підприємство починає випуск такого товару, що вже діє на ринку. У цьому випадку відправною точкою мають стати ціни конкурентів. Таким же чином встановлюють ціни на товари широкого вжитку.

У тому випадку, коли ціна на товар нижча за ціну конкурентних товарів, потрібно пояснити, за розрахунок чого компанія може собі це дозволити. Виправданим зменшення ціни може бути лише у випадках більш ефективного виробництва або розповсюдження товару, менших витратах праці, дешевої сировини або ж ресурсозберігаючої технології.

Необхідно також представити зв’язок ціни, ринкової частки та прибутку. Наприклад, вища ціна в разі еластичного попиту на товар може зменшити обсяги прибутку, але завдяки більшому прибутку на один виріб може привести до одержання більшого загального прибутку компанією. Необхідно звернути особливу увагу на впровадження якихось пільг, наприклад, дисконт у випадку швидкої оплати партій товарів та інше.

Питання для самоконтролю

1. Сутність методів розрахунку ціни на продукцію виробника.

2. Сутність і особливості витратних методів розрахунку ціпи товару.

3. Особливості методів визначення ціни товару за попитом населення.

4. Повна собівартість: сутність і місце в ціні виробу.

5. Сутність методів визначення повної собівартості товару.

6. Прибуток підприємства: сутність і значення для розвитку підприємства.

7. Характеристика виробничої ціни підприємства.

8. Характеристика акцизного збору.

9. Податок на додану вартість: значення в економічній системі держави.

10. Сутність методів розрахунку ПДВ підприємства.

11. Характеристика цінових знижок.

12. Відпускна ціна виробника та характеристика її складових.

Завдання до самостійної роботи

1. Побудувати схему оптово-посередницької ціни

2. Побудувати схему роздрібної ціни.

3. Задачі

Задача 1

Компанія встановлює ціну на новий виріб. Прогнозований річний обсяг виробництва – 40 тис. шт., прогнозовані змінні витрати на одиницю виробу – 30 грн. Загальна сума постійних витрат – 800 тис. грн. Проект з виробництва нового товару потребує додаткового фінансування (кредиту) в розмірі – 100 тис. грн. Під 20 % річних із терміном повернення 2 роки. Розрахувати планову ціну.

Задача 2

Визначте відпускну ціну на нову овочерізальну машину, призначену для заміни раніше освоєної, яка має оптову ціну 275 грн. Головним технічним параметром є продуктивність (кг/год) при різанні картоплі, рівна у нової машини 900, а у старої – 200.

Задача 3

Визначте відпускну ціну на новий автомобіль баловим методом за умови:

Автомобіль	Параметри
Комфортабельність	Надійність	Прохідність
Бал	Коефіцієнт вагомості	Бал	Коефіцієнт вагомості	Бал	Коефіцієнт вагомості
Базовий Новий		0,2 0,2		0,3 0,3		0,5 0,5

Ціна базового автомобіля – 122 300 грн.

Задача 4

1. Розрахувати:

1) оптову (відпускну) ціну підприємства, якщо виробнича собівартість продукції в І кварталі – 127 грн, у ІІ кварталі – 139 грн., у ІІІ кварталі – 154 грн., у ІV кварталі –171 грн., витрати на збут у І кварталі – 8 грн., у ІІ кварталі – 9 грн, у ІІІ кварталі – 13 грн., у ІV кварталі – 17 грн., адміністративні витрати у І кварталі – 5,2 грн., у ІІ кварталі – 7,3 грн., у ІІІ кварталі – 8,9 грн., у ІV кварталі – 11,3 грн., а прибуток становить 20 % від виробничої собівартості продукції (витрати подано у розрахунку на одиницю товару);

2) оптову ціну торгівлі, якщо витрати постачальницько-збутової організації склали 12 % від відпускної ціни, а прибуток – 7 %.

3) роздрібну ціну, якщо витрати торгового підприємства – 10 %, а прибуток – 5% від оптової ціни торгівлі.

2. Визначити:

1) прибуток підприємства по кварталах і за рік, якщо випуск продукції склав:

І квартал – 15 тис. од.

ІІ квартал – 13 тис. од.

ІІІ квартал – 14 тис. од.

ІV квартал – 16 тис. од.

2) витрати і прибуток по кварталах і за рік постачальницько-збутової фірми;

3) обсяг продажу і прибуток по кварталах і за рік трьох роздрібних підприємств, якщо продукція була розподілена так:

Перше підприємство:

І квартал – 30 % від загального обсягу продукції

ІІ квартал – 34 % від загального обсягу продукції

ІІІ квартал – 48 % від загального обсягу продукції

ІV квартал – 39 % від загального обсягу продукції

Друге підприємство:

І квартал – 18 % від загального обсягу продукції

ІІ квартал – 13 % від загального обсягу продукції

ІІІ квартал – 17 % від загального обсягу продукції

ІV квартал – 21 % від загального обсягу продукції

Третє підприємство:

І квартал – 52 % від загального обсягу продукції

ІІ квартал – 53 % від загального обсягу продукції

ІІІ квартал – 35 % від загального обсягу продукції

ІV квартал – 40 % від загального обсягу продукції

Задача 5

Визначити:

1) Роздрібну ціну виробу за умови, що він постачається в роздрібну мережу через двох посередників (торгово-закупівельні організації).

2) Прибуток промислового підприємства від реалізації виробу за вільними відпускними цінами.

3) Структуру вільної роздрібної ціни.

Відомі такі дані: виробнича собівартість продукції – 10 грн., адміністративні витрати – 1,2 грн., витрати на збут – 7,4 грн., інші витрати – 5,4 грн., вільна відпускна ціна (з ПДВ) – 42 грн., постачальницько-збутова націнка – 25%, торгова націнка – 30 % від ціни закупівлі.

Задача 6

Визначити:

1) вільну роздрібну ціну товару, який надійшов у торгове підприємство;

2) ціну, за якою торгове підприємство буде розраховуватись з оптовою базою;

3) прибуток промислового підприємства від реалізації даного товару.

Відомі такі дані (в розрахунку на одиницю продукції):

Затрати на сировину і матеріали – 190 грн., затрати на обробку – 30 грн., змінні загальновиробничі витрати – 60 грн.; нерозподілені постійні загальновиробничі витрати – 3 % до виробничої собівартості; вільна відпускна ціна товару (без ПДВ) – 400 грн.; оптова націнка – 2 %; торгова націнка – 8 % до ціни закупівлі.

Задача 7

Собівартість ювелірного виробу становить 1200 грн., а прибуток підприємства виробника – 40 % від собівартості. Ювелірний виріб надходить у роздрібну мережу без посередника. Торгова націнка 14 % від відпускної ціни. Визначити роздрібну ціну ювелірного виробу, а також питому вагу кожного елементу в роздрібній ціні.

Задача 8

Роздрібна ціна телевізора 1200 грн. Товар постачається від виробника безпосередньо в магазин. Торгова надбавка 25 % до вільної відпускної ціни. Прибуток підприємства виробника становить 35 % від собівартості. Визначити собівартість і прибуток підприємства-виробника, а також питому вагу кожного елемента в роздрібній ціні товару (собівартість, прибуток, акциз, ПДВ і торгову націнку).

Задача 9

Складіть калькуляцію і визначте структуру вільної відпускної ціни костюма чоловічого.

Розрахунок вартості сировини і матеріалів провести за наведеними даними:

Найменування сировини і основних матеріалів	Норма, п.м	Ціна п.м., грн.	Сума, грн.
Тканина верхня Підкладка шовкова Підкладка бавовняна Фурнітура Корсажна стрічка Заготівельні витрати Зворотні витрати РАЗОМ матеріальні витрати	4.05 1.83 1.77	115.2 62.9	97.3 42.3 210.3 1253.9

Відомі такі дані:

Основна заробітна плата виробничих робітників – 58 грн.; додаткова заробітна плата виробничих робітників – 20% від основної; змінні накладні витрати – 60% від основної заробітної плати виробничих робітників; витрат на пакування продукції – 0,2% від виробничої собівартості; витрати на маркетинг – 28 грн., вільна відпускна ціна (без ПДВ) – 2284 грн.

Задача 10

Складіть калькуляцію собівартості 100 пар чоловічого взуття і визначте прибуток або збиток від реалізації однієї пари.

Відомі такі дані:

1. Затрати на сировину і основні матеріали (на 100 пар):

• шкіра для верху – 8700 грн.;

• шкіра для підкладки – 1118 грн.;

• вартість деталей низу – 2694 грн.;

• текстиль для міжпідкладки – 1240 грн.;

2. Допоміжні матеріали, паливо і енергія на технологічні цілі – 1650 грн.

3. Зарплата виробничих робітників – 2110 грн.

4. Витрати на утримання і експлуатацію виробничого обладнання – 20 % до зарплати виробничих робітників;

5. Загальногосподарські витрати – 20 % до виробничої собівартості продукції.

6. Витрати на збут одиниці товару – 17 грн.

7. Вільна відпускна ціна однієї пари взуття (без ПДВ) – 1170 грн.

Рекомендована література

Основна література [14 –25, 28 ]

Додаткова література [8, 11, 12]

ТЕМА 8. УПРАВЛІННЯ ЦІНОУТВОРЕННЯМ У ОКРЕМИХ ГАЛУЗЯХ ЕКОНОМІКИ

План вивчення теми

1. Ціноутворення на підприємствах агропромислового комплексу.

2. Ціноутворення на підприємствах масового харчування..

3. Ціноутворення у сфері надання послуг.

4. Ціноутворення на підприємствах торгівлі

5. Транспортні тарифи на вантажні перевезення

Навчальні цілі:

Засвоєння, закріплення, поглиблення і систематизація знань про:

- ціноутворення на підприємствах агропромислового комплексу;

- ціноутворення на підприємствах масового харчування та торгівлі;

- ціноутворення у сфері надання послуг.