Студопедия.Орг Главная | Случайная страница | Контакты | Мы поможем в написании вашей работы!  
 

ТЕМА 16 3 страница



Готівкова виручка підприємств може використовуватися ними для забезпечення потреб, що виникають у процесі їх функціонування, а також для проведення розрахунків за податками і зборами.

Підприємства, що мають поточні рахунки в банках, одер­жують готівку з цих рахунків за грошовим чеком у межах наяв­них коштів і витрачають ЇЇ виключно на цілі, які визначені в гро­шовому чеку та не суперечать чинному законодавству.

Для своєчасного одержання в установі банку готівки підп­риємства у встановлені банком строки мають попередити уста­нову банку про необхідну суму коштів у банкнотах та розмінній монеті.

Підприємства мають право зберігати готівку в своїй касі, що одержана в установі банку для виплат, пов'язаних з оплатою праці, понад встановлений ліміт каси протягом трьох робочих днів, включаючи день одержання готівки в установі банку. Готівка, що одержана в банку на інші виплати, має видаватися підприємством своїм працівникам у той самий день. Суми, що одержані в банку і не використані за призначенням протягом встановлених вище строків, повертаються підприємством до бан­ку не пізніше наступного робочого дня.

Підприємство має право зберігати в касі готівку для ви­плат, пов'язаних з оплатою праці, що здійснюються за рахунок виручки, понад встановлений йому ліміт каси протягом трьох ро­бочих днів з дня настання строків цих виплат у сумі, що зазначе­на в переданих до каси платіжних (розрахунково-платіжних) відомостях.

Видача готівки під звіт проводиться з кас підприємств за умови повного звіту конкретної підзвітної особи за раніше вида­ними під звіт сумами.

Підзвітні особи зобов'язані подати до бухгалтерії підприємства разом із невикористаним залишком готівки аван­совий звіт про витрачання одержаних у касі сум у такі строки: за відрядженнями – протягом трьох робочих днів після повернення; на закупівлю сільськогосподарської продукції та за­готівлю вторинної сировини – протягом десяти робочих днів з дня видачі готівки; на всі інші виробничі потреби – наступного робочого дня після видачі готівки.

Якщо з каси підприємства підзвітній особі одночасно ви­дана готівка на відрядження та для вирішення у цьому відряд­женні виробничих питань, то підзвітна особа незалежно від стро­ку відрядження протягом трьох робочих днів після повернення з відрядження подає до бухгалтерії повний звіт.

Фізичні особи, які одержали готівку із застосуванням кор­поративної картки для вирішення виробничих питань або на відрядження, використовують її за цільовим призначенням без оприбуткування в касі підприємства. Зазначені особи подають до бухгалтерії авансовий звіт разом з підтверджуючими документа­ми в порядку, що визначений для підзвітних осіб.

До підприємств можуть застосовуватися штрафні санкції згідно з чинним законодавством України за:

§ перевищення встановлених лімітів каси;

§ неоприбуткування (неповне оприбуткування) у касах готівки;

§ перевищення встановлених строків використання вида­ної під звіт готівки, а також за її видачу під звіт без повного звіту­вання щодо раніше виданих коштів;

§ витрачання готівки з виручки на виплати, що пов'язані з оплатою праці, за наявності податкового боргу;

§ використання одержаних в установі банку готівкових коштів не за цільовим призначенням;

§ проведення готівкових розрахунків без платіжного до­кумента, який підтверджував би сплату покупцем готівки.

2.5. Розрахунково-платіжна та касова дисципліна:
наслідки порушення та способи зміцнення

Розрахункова дисципліна передбачає зобов'язання суб'єктів господарювання дотримуватися встановлених правил проведення розрахункових операцій.

Розрахункова дисципліна базується на виконанні основних принципів здійснення грошових розрахунків. Дотримання розрахункової дисципліни сприяє прискоренню кругообороту коштів і зміцненню фінансового стану підприємства. Порушення розрахункової дисципліни може бути наслідком незадовільної роботи фінансових служб підприємства, а також складного фінансового становища підприємств.

Платіжна дисципліна передбачає здійснення підприємствами платежів за фінансовими зобов'язаннями в повному обсязі та у встановлені строки. За порушення підприємствами розрахунково-платіжної дисципліни до них можуть бути вжиті санкції.

Залежно від того, які суб'єкти застосовують санкції, останні поділяються на договірні, банківські (кредитні), фінансові.

Договірні санкції спрямовані на забезпечення повного й безумовного виконання господарських угод. Такі санкції застосовуються у вигляді сплати неустойки, яка визначається у відсотках до суми невиконаного зобов'язання.

Банківські (кредитні) санкції застосовуються до підприємств за порушення ними кредитної дисципліни; за незадовільний стан обліку і звітності; нецільове використання кредитних ресурсів; порушення планових строків уведення об'єктів, на які отримано кредит, в експлуатацію; за несвоєчасне повернення отриманих кредитів.

Фінансові санкції застосовуються за порушення суб'єктами господарювання фінансової дисципліни. Вони застосовуються державними органами, податковими адміністраціями. Фінансові санкції визначено Законом України "Про державну податкову службу в Україні", а також законами, які регулюють фінансові відносини підприємства щодо сплати окремих податків і зборів (обов'язкових відрахувань).

Крім того, згідно з Указом Президента України від 12.06.95 р. № 336/95 "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм по регулюванню обігу готівки" з наступними змінами і доповненнями застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів за перевищення встановлених лімітів залишку готівки в касі, за неповно відображену або зовсім не відображену готівку в касі. За невстановлення банком підприємству ліміту залишку готівки в касі до установи банку також застосовується штраф.

Щодо банківських і фінансових санкцій, то вони, як правило, застосовуються в обов'язковому порядку. Що ж до санкцій, які визначені за порушення господарських договорів підприємствами, то їх застосування не завжди вважають обов'язковим. Суб'єкти господарювання можуть не застосовувати штрафні санкції у взаємовідносинах між собою. Це зумовлено тим, що отримані підприємством штрафи збільшують суму оподатковуваного прибутку.

Крім санкцій, до суб'єктів підприємницької діяльності може бути застосований і адміністративний штраф. До адміністративних стягнень належать: конфіскація предмета, грошей, отриманих унаслідок здійснення адміністративного правопорушення; позбавлення спеціального права, яке надано окремому громадянину; виправні роботи; адміністративний арешт; попередження тощо.

Лекція 3

ГРОШОВІ НАДХОДЖЕННЯ ПІДПРИЄМСТВА

3.1. Економічна характеристика й склад грошових надходжень підприємства

3.2. Доход (виручка) від реалізації продукції (робіт, послуг)

3.3. Формування витрат підприємства

__________________________________

3.1. Економічна характеристика й склад грошових надходжень підприємства

В умовах ринкових відносин важливим фактором подальшого розвитку будь-якого підприємства є грошові надходження, які перевищують платежі підприємства. Від наявності або відсутності коштів в остаточному підсумку залежить конкурентноздатність і фінансове становище підприємства.

Визначення понять грошових коштів, порядок формування у звітності інформації щодо грошових доходів підприємства регламентується П(С)БО 4 «Звіт про рух грошових коштів».

Згідно з П(С)БО 4 «Звіт про рух грошових коштів», грошові
кошти
– готівка, кошти на рахунках у банках та депозити до запитання. Еквіваленти грошових коштів – це короткострокові високоліквідні фінансові інвестиції, які вільно конвертуються в певні суми грошових коштів і які характеризуються незначним ризиком зміни їхньої вартості.

Згідно даного стандарту бухгалтерського обліку, надходження і вибуття грошових коштів та їхніх еквівалентів є рухом грошових коштів.

Рух грошових коштів підприємства неможливо відокремити від видів його діяльності. Класифікація видів діяльності підприємства регламентується П(С)БО 4 та П(С)БО 3 «Звіт про фінансові результати».

Діяльність суб’єкту господарювання поділяється на звичайну, яка охоплює операційну, фінансову, інвестиційну діяльність, та надзвичайну діяльність.

Звичайна діяльність – будь-яка основна діяльність підприємства, а також операції, що забезпечують її або виникають внаслідок її проведення.

Операційна діяльність – основна діяльність підприємства, а також інші види діяльності, крім інвестиційної чи фінансової, тобто діяльність, яка забезпечує основну частку доходу та пов’язана з виробництвом, реалізацією продукції й іншими взаємовідносинами, що виникають у процесі її здійснення.

Фінансова діяльність – діяльність, яка призводить до змін розміру й складу власного та позикового капіталу підприємства.

Інвестиційна діяльність – придбання та реалізація тих необоротних активів та фінансових інвестицій, які не є складовою еквівалентів грошових коштів.

Операційна діяльність підприємства пов’язана із отриманням виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), оплатою сировини, матеріалів, заробітної плати, сплатою податків та обов’язкових зборів.

Фінансова діяльність передбачає отримання позик, емісію власних акцій й облігацій, залучення внесків власників, сплату дивідендів, повернення кредитів, погашення облігацій тощо.

У рамках інвестиційної діяльності підприємство придбає й реалізує необоротні активи, майнові комплекси, фінансові інвестицій, отримує доходи від володіння цінними паперами інших емітентів у вигляді процентів та дивідендів.

Надзвичайна подія (діяльність) – подія або операція, яка відрізняється від звичайної діяльності підприємства та стосовно якої не очікується періодичне повторення або повторення в кожному наступному звітному періоді (пожежа, стихійне лихо). Відшкодування збитків внаслідок таких подій здійснюється за рахунок страхового відшкодування та з інших джерел.

Важливе значення в фінансово-господарської діяльності підприємств належить характеристиці джерел грошових коштів з поділом їх на внутрішні та зовнішні. Якщо кошти надходять із яких-небудь джерел на самому підприємстві, вони відносяться до внутрішніх. Надходження коштів, мобілізованих на фінансовому ринку, свідчить про використання зовнішніх джерел фінансових ресурсів.

Внутрішні грошові надходження відображаються у фінансовій звітності підприємства (форма № 2) і відповідно до діючого П(С)БУ 3 «Звіт про фінансові результати» включають:

1) доход (виручку) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг);

2) інші операційні доходи;

3) дохід від участі в капіталі;

4) інші фінансові доходи;

5) інші доходи;

6) надзвичайні доходи.

Доход (виручка) від реалізації продукції – це кошти, що надійшли на поточний рахунок підприємства за відвантажену продукцію, виконані роботи й послуги без вирахування наданих знижок, повернення проданих товарів та податків з продажу (податку на додану вартість, акцизного збору тощо).

До інших операційних доходів підприємства відносять:

1) доходи від продажу іноземної валюти, від операційної курсової різниці від операцій в іноземній валюті;

2) доходи від реалізації інших оборотних активів (крім фінансових інвестицій);

3) доходи від операційної оренди активів;

4) суми отриманих штрафів, пені, неустойок за порушення господарських договорів;

5) доходи від списання кредиторської заборгованості, по якій минув строк позовної давності;

6) відшкодування раніше списаних активів (надходження боргів, списаних як безнадійні);

7) суми отриманих грантів і субсидій.

До доходів від участі в капіталі відносять доход від інвестицій в асоційовані, дочірні й спільні підприємства, облік яких ведеться методом участі в капіталі.

До інших фінансових доходів відносяться дивіденди, проценти та інші доходи, отримані підприємством від фінансових інвестицій (окрім доходів, які враховуються за методом участі в капіталі)

Інші доходи включають:

1) доход від реалізації фінансових інвестицій;

2) доход від реалізації необоротних активів;

3) доход від реалізації майнових комплексів;

4) доход від реалізації неопераційної курсової різниці;

5) доход від безкоштовно отриманих активів;

6) інші доходи, які виникають у процесі звичайною діяльністю, але не пов'язані з операційною діяльністю підприємства.

Зазначені групи доходів підприємства складають доход від звичайної діяльності, що приймається для розрахунку прибутку від звичайної діяльності до оподатковування.

В окремих випадках підприємство може отримати надзвичайні доходи від подій й операцій, які відповідають визначенню надзвичайних подій у діючих стандартах бухгалтерського обліку.

До надзвичайних доходів підприємства відносять відшкодування збитків від надзвичайних подій та інші надзвичайні доходи.

При мобілізації грошових коштів із внутрішніх джерел обов’язковості їх повернення не виникає. Також відсутні грошові виплати, пов’язані з використанням цих фінансових ресурсів.

Характерним для залучених коштів із зовнішніх джерел є розподіл частини отриманого доходу від залучення з джерелом залучення, платність за їх користування, тимчасовість використання позикових коштів у господарському обороті та активна діяльність підприємства на фінансовому ринку.

Важливим завданням фінансових служб підприємств є забезпечення ефективного використання тимчасово вільних фінансових ресурсів, визначення можливих варіантів їхнього інвестування з метою одержання додаткового доходу на фінансовому ринку. Тимчасово вільні кошти підприємство може інвестувати в акції й облігації інших підприємств, державні облігації й казначейські векселі або покласти на депозитні рахунки в комерційні банки під певні відсотки.

3.2. Доход (виручка) від реалізації продукції (робіт, послуг)

Основним джерелом фінансових ресурсів підприємства є доход (виторг) від реалізації продукції.

На підприємстві процес виробництва завершується доведенням продукції до споживача. Реалізація продукції (Т'- D') є заключною стадією кругообігу коштів підприємства. Реалізація продукції припускає зміну форм вартості (товар - гроші) і суб'єктів (постачальник - покупець). Бартерний обмін не можна вважати реалізацією, оскільки немає зміни форми вартості.

Для визначення виручки від реалізації продукції за звітний період в обліку використовуються два методи:

1) метод нарахувань – продукція є реалізованою, якщо вона відвантажена споживачеві, тобто відбулася передача права власності на товар;

2) касовий метод – продукція враховується як реалізована, якщо надійшли кошти на рахунок постачальника за відвантажені товари, виконані роботи, надані послуги, тобто відбулася зміна форм вартості.

Підприємства можуть самостійно обирати метод визначення виручки від реалізації продукції у звітному періоді. Але на практиці більшість підприємств в Україні використають другий метод визначення виручки від реалізації продукції, що дозволяє вчасно проводити розрахунки з бюджетом і позабюджетними фондами. Однак при авансових платежах у постачальника можливі розбіжності між надходженням коштів на рахунок і реальну реалізацію продукції, що може бути не відвантажена або навіть не зроблена.

На величину виручки від реалізації продукції впливають залежні та незалежні від діяльності підприємства фактори.

Залежні від підприємства фактори впливу на виручку:

1) у сфері виробництва – обсяг виробництва, якість продукції, асортименти, ритмічність випуску;

2) у сфері обігу - ритмічність відвантаження, своєчасне оформлення транспортних і розрахункових документів, строки документообігу, форми розрахунків, рівень ціни, організація управління дебіторською заборгованістю підприємства.

До незалежних від діяльності підприємства факторів впливу на виручку від реалізації продукції відносять:

1) порушення договорів постачальниками матеріально-технічних ресурсів;

2) недоліки в роботі транспорту;

3) несвоєчасна оплата продукції через відсутність у покупців коштів тощо.

Прямий вплив на величину виручки від реалізації продукції підприємства здійснює обсяг реалізованої продукції, який залежить від обсягу виробництва товарної продукції, та рівень відпускних цін, який залежить від якості продукції та підходів до ціноутворення.

Виручка від реалізації продукції змінюється прямо пропорційно зміни обсягу реалізованої продукції та величини цін на неї. При збільшенні питомої ваги в асортименті продукції з більше високими цінами виручка зростає більш високими темпами. У свою чергу розмір відпускних цін залежить від попиту та пропозиції продукції, її якості, строків реалізації.

Залежно від способу встановлення розрізняють вільні, регульовані і фіксовані ціни.

Вільні ціни встановлюються підприємством самостійно на договірній основі з урахуванням попиту й пропозиції.

Регульовані ціни встановлюються на продукцію першої необхідності з метою стримування інфляційних процесів у народному господарстві та здійснення соціального захисту населення.

Фіксовані ціни встановлюються державою на продукцію державних підприємств, деякі ресурси, соціально значимі товари, які монопольно виробляються державою, наприклад, газ комунальні послуги, комунальний транспорт тощо.

Регулювання цін і тарифів в Україні здійснюється у формах прямого затвердження уповноваженим органом виконавчої влади (центральної або місцевої) оптових і роздрібних цін і тарифів (так званих державних фіксованих цін і тарифів) на товари і послуги; встановлення граничних (максимальних або мінімальних) цін і тарифів; затвердження граничних рівнів рентабельності (частки при­бутку в ціні, тарифи); встановлення граничних рівнів торгових надбавок і постачаль­ницько-збутових націнок при реалізації товарів, робіт, послуг.

Підприємство встановлює ціни на продукцію на основі наступних стратегій: виживання на ринку, максимізації прибутку, лідерства на ринку, лідерства щодо якості товарів та ін.

Розрізняють оптові й роздрібні ціни.

Оптові ціни – це ціни, які встановлюються між підприємствами-виробниками продукції виробничо-технічного призначення й товарів народного споживання й інших підприємств (споживачами продукції) або збутовими організаціями, оптовими й роздрібними торговельними підприємствами.

Роздрібні ціни – це ціни, по яких продукція продається кінцевому споживачеві для особистого, сімейного й домашнього споживання.

Виручка від реалізації продукції також залежить від ефективності управління дебіторською заборгованістю підприємства та своєчасності і повноти її погашення. На обсяг дебіторської заборгованості впливають умови й обрані форми розрахунків, авансові платежі або надання комерційного кредиту споживачам.

Доход (виручка) від реалізації продукції за вирахуванням податку на додану вартість, акцизних зборів, інших обов’язкових платежів, наданих торгівельних знижок називається чистим доходом (виручкою).

Чистий доход (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) спрямовується на відшкодування матеріальних витрат та зносу основних виробничих фондів, сплату заробітної плата та фінансування відрахувань з неї, сплату податків за рахунок фінансових результатів (податок на прибуток) й формування прибутку підприємства.

Визначення доходу за бухгалтерським й податковим обліком не збігаються. У бухгалтерському обліку доходи визнаються за умови збільшення економічних вигід у вигляді надходження активів або зменшення зобов’язань, які приводять до зростання власного капіталу (крім зростання капіталу за рахунок внесків власників).

Відповідно до Закону України «про оподаткування прибутку підприємств» під валовим доходом розуміють загальну суму доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морський) економічній зоні, так і за її межами.

Виручка від реалізації продукції є основним джерелом коштів на виробництво й реалізацію продукції, формування доходів і фондів коштів. Від величини виручки залежить внутрівиробниче відшкодування витрат і формування прибутку, своєчасна сплата податків у бюджет, погашення банківських кредитів.

Виручка від реалізації продукції є важливим об'єктом планування на підприємстві. На показнику планової виручки засноване складання фінансових і касових планів підприємства. Якщо план реалізації продукції є обґрунтованим і повністю виконується, то підприємство має у своєму розпорядженні досить коштів для фінансування виробничо-господарської діяльності.

Виручка від реалізації продукції розраховується, виходячи з діючих цін без податку на додану вартість, акцизних зборів, торговельних і збутових знижок. Податок на додану вартість, акцизи й інші обов'язкові збори включаються в ціну продукції, але вони перераховуються в бюджет і не належать підприємству.

Планування виторгу від реалізації проводиться по двох методах: метод прямого рахунку й розрахунковий.

Метод прямого рахунку застосовується для визначення розміру виторгу від реалізації продукції по попередньо оформлених замовленнях і договорам по формулі:

В = РП * Ц, (16.1)

де В – виручка від реалізації продукції, грн.;

РП – обсяг реалізованої продукції, натуральні одиниці;

Ц – ціна одиниці реалізованої продукції, грн.

При розрахунковому методі виручка від реалізації планується по формулі:

В = О1 + ТП – О2, (16.2)

де ТП – обсяг товарної продукції, грн.;

О1, О2 – залишки нереалізованої продукції на початок і кінець планового періоду відповідно, грн.

При плануванні виручки від реалізації продукції всі показники виражаються в відпускних цінах виробника.

При розрахунку виручки по касовому методу величина залишків нереалізованої продукції на початок періоду включає готову продукцію на складі підприємства, товари відвантажені, товари, не оплачені в строк, товари на відповідальному зберіганні в покупців.

Розмір нереалізованої продукції на кінець планового року визначається, виходячи з нормативних залишків готової продукції на складі підприємства й товарів відвантажених, строк оплати яких не настав, у межах нормативних строків документообігу.

У результаті такої методики планування залишки нереалізованої продукції на початок планового періоду завжди перевищують залишки на його кінець, а загальний обсяг реалізації перевищує обсяг виробництва продукції. Однак на практиці в підприємств у залишках готової продукції на звітний кінець періоду постійно є товари, не оплачені покупцями в строк по незалежним від підприємства причинам, що негативно впливає на виконання плану по виторзі.

При плануванні виручки по методу нарахувань нереалізованої вважається готова продукція на складі підприємства.

Коли асортимент виробів надто великий, розрахунок плану реалізації можна здійснювати комбінованим методом. Виручку від реалізації основних видів продукції визначають методом прямого розрахунку, а для підрахунку виручки від реалізації виробів іншого асортименту використовують укрупнений метод. Для розрахунку беруть товарний випуск за всією номенклатурою залишків виробів, додають до нього залишки виробів на початок планового періоду і віднімають очікувані залишки на кінець планового періоду за цінами реалізації і за собівартістю.

В умовах стабільного розвитку економіки, коли можна з достат­ньою вірогідністю передбачити поведінку економічних суб'єктів у плановому періоді, застосовуються аналітичні методи прогнозуван­ня оптимальної виручки. При цьому будується аналітична крива попиту і враховується еластичність попиту.

Планування виручки від реалізації продукції тісно пов'язане з умовами поставки продукції й застосовуваних форм розрахунків. Багато підприємств практикують повну або часткову передоплату поставленої продукції, що в деякій мері вирішує проблему нереалізованої продукції, відвантаженої споживачеві, і забезпечує надходження виручки постачальникові.

Виручка від реалізації продукції у відтворювальному процесі матеріального виробництва відіграє важливу роль як сполучна ланка для нового кругообігу коштів підприємства. За рахунок грошовий надходжень від реалізації продукції відшкодовується вартість матеріальних витрат на виробництво (вартість сировини, матеріалів, електроенергії, палива), перенесена частина вартості основних фондів (амортизаційні відрахування), здійсняться виплата заробітної плати, відрахування в цільові позабюджетні фонди й ін.

3.3. Формування витрат підприємства

Усі внутрішні грошові надходження підприємства, за вирахуванням сум податку на додану вартість, акцизних зборів, інших обов’язкових платежів, спрямовуються на покриття витрат, пов’язаних зі звичайною та надзвичайною діяльністю підприємства та формування його фінансових результатів.

У теперішній час основи формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства визначаються П(С)БУ 16 «Витрати».

Відповідно до його витратами звітного періоду зізнаються або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, що приводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути вірогідно оцінені.

Витрати зізнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для одержання якого вони здійснені.

Склад витрат підприємства згідно діючим П(С)БО:

1) витрати, що включаються у собівартість реалізованої продукції;

2) витрати, пов'язані з операційною діяльністю, які не включаються в собівартість реалізованої продукції;

3) фінансові витрати;

4) збитки від участі в капіталі;

5) інші витрати;

6) надзвичайні витрати.

Собівартість реалізованої продукції складається з виробничої собівартості продукції, що була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат і наднормативних виробничих витрат. Структуру собівартості реалізованої продукції подано на рис. 16.2.

Прямі матеріальні витрати – це вартість основних сировина й матеріали, покупних комплектуючих виробів й напівфабрикатів, палива на технологічні цілі, які можуть бути віднесені безпосередньо до об'єкта витрат.

Рис.16.2. Структура собівартості реалізованої продукції підприємства

Прямі витрати на оплату праці - заробітна плата та інші виплати працівникам, зайнятим у виробництві продукції, які можуть бути безпосередньо віднесені до об'єкта витрат.

Інші прямі витрати включають всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат (відрахування на соціальні заходи, оренда майна, амортизація).

Об'єкт обліку витрат – це продукція, роботи послуги або вид діяльності, які вимагають визначення пов'язаних з їхнім виробництвом (виконанням витрат.

Загальвиробничі витрати включають витрати на утримання й експлуатацію встаткування, цехові витрати (наприклад, заробітна плата апарата управління цехів, витрати на амортизацію, ремонт будинків цехів, витрати на вдосконалювання технології й організації виробництва, освітлення, опалення, техніка безпеки, контроль якості та ін.).

До змінних загальвиробничих витрат відносяться витрати на обслуговування й управління виробництвом, які змінюються прямо пропорційно при зміні обсягів виробництва. Вони розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат) виходячи з фактичної потужності виробництва у звітному періоді.

До постійних загальвиробничих витрат відносять витрати на керування й обслуговування виробництва, які не міняються при зміні обсягу діяльності. Дані витрати розподіляються з використанням такої ж бази, що й змінні загальвиробничі витрати исходы з нормальної потужності виробництва.





Дата публикования: 2015-10-09; Прочитано: 304 | Нарушение авторского права страницы | Мы поможем в написании вашей работы!



studopedia.org - Студопедия.Орг - 2014-2024 год. Студопедия не является автором материалов, которые размещены. Но предоставляет возможность бесплатного использования (0.021 с)...