ТЕМА 16 1 страница

ФІНАНСИ СУБ’ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ

Лекція 1

ОСНОВИ ФІНАНСІВ ПІДПРИЄМСТВ

1.1. Сутність та функції фінансів підприємств

1.2. Фінансові ресурси підприємств

1.3. Статутний фонд підприємств

1.4. Організація фінансової роботи підприємства

_______________________________________

1.1. Сутність та функції фінансів підприємств

Вихідним моментом у розумінні сутності фінансів підприємств є те, що дане поняття поєднує в собі дві важливі економічні категорії: фінанси й підприємство.

Фінанси – це сукупність економічних відносин, у результаті яких на основі розподілу й перерозподілу валового внутрішнього продукту відбувається утворення й використання грошових фондів підприємств і держави для забезпечення безперебійного процесу відтворення, управління держави й забезпечення обороноздатності країни.

Згідно з Господарським кодексом України підприємство – це суб'єкт господарювання, створений для здійснення підприємницької діяльності на свій страх та ризик, основною метою якого є одержання максимального прибутку й задоволення соціальних потреб членів суспільства.

Зважаючи на це фінанси підприємств можна визначити як економічні відносини, що пов'язані з рухом грошових коштів, формуванням, розподілом і використанням доходів і грошових фондів суб'єктів господарювання в процесі відтворення.

Об'єктом фінансів підприємств є економічні відносини, пов'язані з формуванням і використанням грошових доходів і фондів. Суб'єктами таких відносин можуть бути підприємства й організації, банківські установи і страхові компанії, позабюджетні фонди, інвес­тиційні фонди, аудиторські організації, інші суб'єкти господарювання, що є юридичними особами.

Фінанси підприємств є складовою частиною фінансової системи країни. Вони функціонують у сфері суспільного виробництва, де створюється національний доход, що є основними джерелом фінансових ресурсів. За допомогою фінансів підприємств здійснюється первинний перерозподіл вартості створеного валового продукту на фонди нагромадження, споживання, поновлення матеріальних ресурсів процесу виробництва.

Головною ознакою фінансової сфери є не самі гроші, а грошові відносини, за допомогою яких відбувається розподіл і перерозподіл вартості валового внутрішнього продукту, у результаті чого формуються грошові доходи й фонди коштів у підприємств і держави.

У складі фінансів підприємств можна виділити наступні групи грошових відносин.

Зовнішні фінансові відносини підприємства:

§ з державою – із приводу перерозподілу власних фінансових ресурсів у рамках законодавства про оподатковування, соціального страхування з метою формування державних бюджетних і позабюджетних грошових фондів; із приводу використання отриманих від держави дотацій та субсидій, виконання державних інвестиційних програм тощо;

§ з акціонерами – із приводу нарахування й виплати дивідендів, реінвестування прибутку;

§ з постачальниками й покупцями – із приводу виконання господарських договорів і зобов'язань щодо одержання виручки від реалізації продукції (робіт, послуг), здійснення платежів за отримані сировину, матеріали, напівфабрикати:

§ з фінансово-кредитними установами – із приводу обслуговування платежів, одержання й повернення кредитів, сплати відсотків по них, виплати страхових внесків й одержання страхових відшкодувань при настанні страхового випадку, вкладень у фінансові інвестиції й одержання доходів по них.

Внутрішні фінансові відносини підприємства:

§ із засновниками (власниками) – із приводу формування статутного фонду, одержання частки чистого прибутку на вкладений капітал;

§ усередині підприємства – із приводу розподілу прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства; із приводу розподілу фінансових ресурсів на фінансування необоротних й оборотних активів;

§ з вищими управлінськими структурами підприємства – із приводу перерозподілу фінансових ресурсів;

§ з працівниками підприємства – із приводу формування і використання фонду оплати праці, фонду матеріального стимулювання, використання частини фінансових ресурсів на виплату матеріальної допомоги, фінансування соціально-культурних заходів.

В умовах розвитку ринкових відносин з’явилась принципово нова група фінансових відносин суб’єктів господарювання – це відносини, які пов’язано з банкрутством підприємства та призупиненням його поточних платежів, а також відносини, що виникають при реорганізації підприємств. У разі банкрутства й ліквідації підприємства як юридичної особи виникають специфічні фінансові відносини щодо реалізації його майна та задоволенні вимог кредиторів підприємства. В залежності від форми реорганізації виникають фінансові відносини щодо розподілу фінансових ресурсів суб’єктів господарювання або їх консолідації й концентрації капіталу підприємств.

Економічна сутність фінансів виявляється через функції, які їм притаманні. Фінанси підприємств виконують наступні функції:

§ формування доходів і фондів грошових коштів в процесі виробничо-господарської діяльності;

§ розподіл і використання фінансових ресурсів для забезпечення операційної виробничої та інвестиційної діяльності, матеріального стимулювання працівників, для виконання фінансових зобов'язань підприємств перед бюджетом, банками, суб'єктами господарювання;

§ контроль за формуванням і використанням фінансових ресурсів у процесі відтворення.

Обов'язковими передумовами ефективного функціонування фінансів підприємств є:

§ різноманітність форм власності;

§ свобода підприємництва і самостійність у прийнятті рішень;

§ вільне ринкове ціноутворення і конкуренція;

§ самофінансування підприємництва;

§ правове забезпечення правил економічного поводження всіх суб'єктів підприємницької діяльності;

§ обмеження і регламентація державного втручання в діяльність підприємств.

1.2. Фінансові ресурси підприємств

Матеріальним носієм фінансових відносин виступають фінансові ресурси – це грошові надходження, які перебувають у розпорядженні підприємств і призначені для задоволення його виробничих
і соціальних потреб.

Фінансові ресурси призначені для виконання фінансових зобов'язань перед всіма суб'єктами, з якими підприємство вступає у фінансові взаємини в процесі своєї виробничо-господарської діяльності. Вони направляються на фінансування витрат по забезпеченню простого й розширеного відтворення. Потреба в фінансових ресурсах підприємства пов’язана з процесом виробництва та створенням споживчої вартості. Структура фінансових ресурсів динамічна й залежить від стадії життєвого циклу підприємства, обсягів його господарської діяльності, галузевої приналежності, доступності джерел фінансових ресурсів, організаційно-правової форми бізнесу тощо.

Фінансові ресурси підприємств поділяться на власні й позикові, внутрішні і залучені з різних зовнішніх джерел.

До власних коштів підприємств відносять внески засновників й акціонерів, прибуток, амортизаційні надходження, благодійні внески, до позикових коштів – кредити усіх видів, випуск облігацій.

Внутрішні джерела включають прибуток підприємства й амортизаційні відрахування, зовнішні джерела фінансових ресурсів - це кредити, випуск акцій й облігацій, додаткові внески акціонерів, учасників.

Первісне формування фінансових ресурсів відбувається в момент створення підприємства при формуванні його статутного капіталу, який залежить від організаційно-правової форми бізнесу. Кошти статутного капіталу спрямовуються на фінансування основних й оборотних засобів, необхідних для початку виробництва й реалізації продукції.

В процесі функціонування підприємств виникає необхідність фінансування витрат на розширення виробництва й збуту продукції. Фінансові ресурси суб’єктів господарювання поповнюються головним чином за рахунок власних джерел - прибутку й амортизаційних відрахувань. Поряд з ними джерелами фінансових ресурсів виступають такі власні кошти, як виручка від реалізації необоротних активів, що використовуються з низькою ефективністю в виробничому процесі або не використовуються зовсім; виручка від реалізації виробничих запасів, інших оборотних засобів, фінансових інвестицій та ін.

Значні фінансові ресурси можуть бути мобілізовані суб’єктами господарювання на фондовому ринку в процесі продажу цінних паперів – акцій і облігацій інших підприємств-емітентів, державних цінних паперів.

До позикових коштів підприємств, залучених з різних зовнішніх джерел, відносять банківські й комерційні кредити. Крім того, підприємства можуть отримати фінансові ресурси в порядку перерозподілу, наприклад, страхового відшкодування страховою компанією.

У процесі формування фінансових ресурсів підприємств важливе значення має структура їхніх джерел. Підвищення питомої ваги власних коштів позитивно впливає на фінансову діяльність підприємств. Висока питома вага залучених позикових коштів свідчить про загрозу втрати фінансової незалежності підприємства, ускладнює його фінансову діяльність, призводить до підвищення витрат щодо сплати відсотків за банківські кредити, доходів на облігації, зменшує ліквідність балансу підприємства, підвищує фінансовий ризик. Тому залучення позикових коштів на підприємстві повинне бути економічне обґрунтованим.

Використання фінансових ресурсів здійснюється підприємством по наступних основних напрямках:

1) покриття витрат на просте відтворення – оплата сировини, матеріалів, палива, комплектуючих виробів, виплата заробітної плати працівникам;

2) сплата податків й обов’язкових зборів до бюджету й позабюджетні цільові фонди;

3) платежі установам кредитно-банківської системи у зв'язку з виконанням зобов'язань щодо повернення кредитів, сплати відсотків за їх користування;

4) фінансування витрат на розширене виробництво – освоєння нових видів продукції, впровадження нової техніки та прогресивної технології, капітальний ремонт, модернізація обладнання, будівництво об’єктів виробничого призначення тощо;

5) інвестування коштів акції й облігації інших підприємств-емітентів та державні цінні папери;

6) спрямування грошових коштів на формування фондів матеріального заохочення й соціального характеру;

7) використання ресурсів на благодійні цілі, спонсорство.

Фінансові ресурси знаходяться у розпорядженні підприємства у фондовій і не фондовій формі.

Грошові фонди – це частина коштів, що мають цільове призначення. З їхньою допомогою здійснюється забезпечення виробничої діяльності необхідними грошовими ресурсами, а також задоволення потреб розширеного виробництва: фінансування науково-технічного прогресу, опанування і впровадження нової техніки, економічного стимулювання та ін. До таких фондів підприємства відносяться:

§ статутний фонд – це основне первісне джерело власних коштів, спрямованих на фінансування необоротних й оборотних активів. Джерелом формування фонду виступає внески засновників, учасників, акціонерів;

§ резервний фонд – це фонд суб'єкта господарювання, що формується відповідності із законодавством України й засновницькими документами підприємства. Джерелом формування виступає чистий прибуток. Кошті фонду використається на виплату дивідендів по привілейованих акціях, якщо на ці цілі не вистачає чистого прибутку звітного періоду або на покриття збитків поточної діяльності підприємства;

§ амортизаційний фонд – це грошові кошти, що спрямовані на просте відтворення основних засобів та їх капітальний ремонт. Фонд формується за рахунок виручки від реалізації продукції;

§ фонд розвитку виробництва – кошти, призначені для фінансування капітальних витрат на розширене виробництво. Джерелом формування фонду є чистий прибуток;

§ фонд соціального споживання – це кошти, спрямовані на соціальні потреби, заохочення, утримання невиробничої сфери, компенсації, одноразові виплати, допомогу та ін. Джерелом формування фонду є чистий прибуток підприємства;

§ фонд оплати праці – кошти, спрямовані на виплату основної й додаткової заробітної плати, матеріального заохочення працівників суб'єкта господарювання. Фонд формується за рахунок отриманої виручки від реалізації продукції.

У нефондовій формі підприємства одержують дотації, субсидії, спонсорську допомогу. Фінансові ресурси в нефондовій формі не мають цільової спрямованості. У нефондовій формі підприємством використовуються кошті для виконання зобов'язань перед бюджетом і позабюджетними фондами, банками, страховими організаціями.

В умовах ринкової економіці держава регулює окремі аспекти формування фінансових ресурсів та фондів грошових коштів підприємств. Так, законодавчо встановлюється: порядок формування статутного капіталу суб’єктів господарювання; мінімальний розмір статутного капіталу й величина резервного фонду для акціонерних товариств та товариств з обмеженою відповідальністю. Існують законодавчі обмеження щодо можливості випуску облігацій підприємствами, додаткового залучення внесків власників тощо.

Таким чином, фінансові ресурси – це грошові накопичення, доходи і надходження з різних джерел, які формуються в процесі розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту і національного доходу, знаходяться в розпорядженні підприємства у фондовій і нефондовій формах, призначені для забезпечення безперервності розширеного відтворення і задоволення соціальних потреб.

Фінансове забезпечення відтворювальних витрат може здійснюватися в трьох формах: самофінансування, кредитування й державне фінансування.

Самофінансування – це спосіб покриття витрат підприємства тільки за рахунок власних фінансових ресурсів. Ефект самофінансування проявляється з моменту одержання чистого прибутку й триває до моменту її розподілу й виплати дивідендів. (тобто пов'язане з реінвестуванням прибутку) Амортизаційні відрахування не ставляться до самофінансування.

Кредитування – це фінансування витрат шляхом одержання кредитів на умовах терміновості, платності й зворотності.

Державне фінансування провадиться на безповоротній основі за рахунок коштів бюджетних і позабюджетних фондів.

На практиці всі перераховані форми фінансування витрат можуть застосовуватися одночасно. Головне домогтися між ними оптимального для даного періоду співвідношення.

Вибір джерела покриття витрат підприємства при недостачі власних фінансових ресурсів залежить від цілей інвестування коштів. Для покриття короткострокової потреби в оборотних коштах доцільно використати комерційні й банківські кредити. Для фінансування витрат на розширення, технічне переозброєння або реконструкцію виробництва можна залучити довгостроковий банківський кредит, організувати емісію акцій або облігацій акціонерними товариствами, залучити додаткові внески учасників у товариствах з обмеженою, повною, додатковою відповідальністю, командитних товариствах.

Для забезпечення безперервний кругообігу коштів у відтворювальному процесі при виникненні фінансових збитків, підвищенні витрат на підприємствах необхідним становиться формування резервів. Фінансові резерви можуть створюватися: підприємством за рахунок власних фінансових ресурсів, тобто шляхом самострахування; управлінськими структурами на основі встановлених нормативних відрахувань; спеціалізованими страховими компаніями у процесі страхування; державою за рахунок резервних фондів.

1. 3. Статутний фонд підприємств

Основним джерелом господарської діяльності підприємства є статутний фонд, що являє собою сукупність коштів вкладених у підприємство його власником. Порядок формування статутного фонду регулюється законодавством України й установчих документів підприємства.

Статутний фонд державних підприємств відображає суму коштів, виділених державою в момент вступу підприємства в експлуатацію для здійснення його діяльності.

У процесі розвитку ринкових відносин в Україні виникли недержавні організаційно-правові форми ведення господарства: акціонерні товариства (АТ) відкритого й закритого типу; товариства з обмеженої (ТОВ), додаткової (ОДО) відповідальністю, повне (ПТ) і командитне (КТ) товариства; кооперативи.

АТ - господарське товариство, статутний капітал якого розділений на певну кількість акцій рівної номінальної вартості і яке несе відповідальність за своїми обов'язками всім приналежним майном.

Статутний фонд визначає мінімальний розмір майна суспільства, що гарантує інтереси його кредиторів. Згідно Господарському кодексу статутний фонд не може бути менш 1250 мінімальних заробітних плат (виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, чинної на момент створення товариства).

Випуск акцій АТ здійснюється на всю вартість майна. У момент установи суспільства його статутний капітал повинен складатися з обговореного числа звичайних і привілейованих акцій.

У забезпечення акцій засновниками можуть бути внесені споруди, нематеріальні активи (інтелектуальна власність), інши матеріальні цінності, кошти в національній й іноземній валюті.

На момент реєстрації має бути оплачено не менш 60 % випущених акцій АТ. Неоплачений капітал повинен бути внесений засновниками й акціонерами підприємства протягом року.

Акціонери мають право на одержання доходу на вкладений капітал у вигляді дивідендів, на переважне право покупки акцій даного підприємства, на одержання інформації про діяльність АТ, на участь у керуванні, на частку коштів при ліквідації підприємства.

Збільшення статутного фонду АТ здійснюється за рішенням загальних зборів шляхом збільшення номінальної вартості акцій при незмінній їхній кількості, або шляхом збільшення кількості акцій при збереженні величини номінальної вартості. Умовою збільшення фонду є це повна оплата акцій по номіналі.

Статутний капітал АТ може зменшуватися шляхом зменшення номінальної вартості акцій або шляхом зменшення кількості акцій в обігу. В останньому випадку підприємство може викупити акції для їхній наступного анулювання, або власники безоплатно передають їх до анулювання.

За умови повної оплати номінальної вартості акцій статутного фонду АТ має право випускати облігації на суму не перевищуючий розмір статутного фонду.

Статутний капітал товариств з повною, обмеженою, додатковою відповідальністю, командитних товариств складається із часток засновників (учасників) товариств. Внесками в майно товариства можуть бути: кошти, цінні папери, майнове право, інтелектуальна власність, інші права, що мають грошову оцінку.

Учасники повного товариства відповідають перед кредиторами майном, вкладеним у підприємство, і всім особистим майном; учасники товариства з додатковою відповідальністю відповідають перед кредиторами розміром майна, вкладеним у підприємство, а також розміром особистого майна в кратному розмірі від частки в статутному капіталі підприємства; учасники товариства з обмеженою відповідальністю відповідають перед кредиторами тільки часток, вкладеної в підприємство. Учасники дістають прибуток на вкладений капітал, беруть участь у керуванні підприємством.

У складі учасників командитного товариства є повні товариші, які ризикують всім майном, беруть участь у керуванні підприємством, дістають прибуток на вкладений капітал, і є коммандити, які несуть відповідальність у межах внеску, дістають прибуток на вкладений капітал, але не беруть участь у керуванні.

Розмір статутного фонду ТОВ не може бути меньшим за 100 мінімальних заробітних плат. На момент реєстрації кожним учасником повинно бути внесено до статутного фонду не меньше 30 % від обумовленої в установчому договорі суми. Учасники товариства зобов'язані повністю сплатити свою частку до статутного фонду не пізніше одного року після дати реєстрації товариства.

Після повної сплати внеску учасник має право, за згодою інших учасників, уступити свою частку або її частину одному чи кільком учасникам цього ж товариства або третім особам. Учасники товариства користаються переважним правом придбання частки учасника пропорційно їх часткам у статутному капіталі або в іншому погодженому між засновниками розмірі. Передача права на частку у статутному капіталі здійснюється протягом одного року. При виході із товариства учасник має право одержати вартість частини майна товариства пропорційно його частці у статутному капіталі. За вимогою учасника і за згодою засновників внесок може бути повернено повністю чи частково у формі товарів чи матеріальних цінностей. Вищим органом ТОВ є збори його учасників. Кожний учасник має кількість голосів пропорційно розміру його частки у статутному капіталі.

1.4. Організація фінансової роботи підприємства

Ефективність роботи підприємства залежить багато в чому від правильної організації фінансів. Основні принципи фінансової роботи на підприємстві наступні:

1) фінансова незалежність – підприємство самостійно визначає предмет своєї діяльності й напрямку використання й розподілу коштів;

2) самооплатність – повна, реальна самооплатність витрат на виробництво й реалізацію продукції (робіт, послуг), а також витрат по розвитку, розширенню або відновленню виробництва за рахунок власних притягнутих коштів;

3) реальна економічна відповідальність – це відповідальність за своїми обов'язками перед всіма суб'єктами за ведення виробничо-господарської діяльності і її фінансові результати;

4) зацікавленість підприємства в результатах своєї діяльності – одержання максимального прибутку;

5) формування системи фінансових фондів і резервів.

В основу організації фінансів підприємств положено комерційний розрахунок – це метод ведення господарювання, що складається в постійному порівнянні (у грошовому вираженні) витрат і результатів діяльності. Комерційний розрахунок забезпечує отримання підприємством максимального прибутку за мінімальних вкладень капіталу і мінімально можливих ризиках. Комерційний розрахунок передбачає, що фінансові відносини підприємств регламентуються державою в основному економічними методами — за допомогою важелів податкової, амортизаційної, валютної політики.

На організацію фінансів впливають організаційно-правові форми господарювання, сфера і характер діяльності підприємств. Це виявляється в процесі формування статутного капіталу, розподілу прибутку, формування грошових фондів, у взаємовідносинах з бюджетом та ін. Організація фінансів підприємств залежить від виду економічної діяльності підприємства, рівня його технічного забезпечення, природно-кліматичних умов господарювання тощо.

Для ефективного використання фінансових ресурсів підприємства й реалізації процесу управління фінансами підприємства використається фінансовий механізм.

Фінансовий механізм підприємства – це система управління фінансовими відносинами через фінансові важелі й за допомогою фінансових досліджень, які дозволяють досягти мету будь-якого виду підприємства - одержання максимального прибутку.

Елементами фінансового механізму підприємства є: фінансові відносини (об'єкт фінансового управління), фінансові важелі, інструменти, фінансові методи, правове й інформаційне забезпечення фінансового управління.

Фінансові відносини охоплюють інвестування, кредитування, оподатковування, страхування.

Фінансові важелі – це набір показників, через які керуюча система може впливати на виробничо-господарську діяльність підприємства.

Фінансові інструменти – це будь-який контракт, з якого виникає фінансовий актив для одного підприємства або фінансові зобов'язання, або інструмент для іншого (дебіторська й кредиторська заборгованість і похідні фінансові інструменти). Фінансовий актив може бути у вигляді коштів, конкретного права на одержання коштів або фінансового активу від іншого підприємства або обміну на фінансовий інструмент цього підприємства.

Фінансові зобов'язання – це будь-яке контрактне (договірне) зобов'язання, що передбачає передачу коштів або фінансового активу; обмін фінансових інструментів з іншими підприємствами на потенційно несприятливих умовах.

Фінансові методи включають фінансове прогнозування і планування, фінансове регулювання, фінансовий облік, фінансовий аналіз, фінансовий контроль.

Фінансове прогнозування полягає у передбаченні ймовірного фінансового стану підприємства, обґрунтуванні показників фінансових планів. Фінансове прогнозування спрямоване на визначення можливого обсягу фінансових ресурсів, джерел їх формування, напрямків їх використання на період, що прогнозується.

Фінансове планування пов’язано з обґрунтуванням оптимального співвідношення між фінансовими ресурсами, джерелами їх формування та обсягами використання. Фінансове планування є складовою загальноекономічного планування підприємства та спрямоване на координацію діяльності всіх відділів фінансової структури підприємства.

У процесі фінансового обліку у звітності підприємства відображається фінансово-господарські операції.

Фінансовий аналіз і контроль виробничо-господарської діяльності дає можливість виявити недоліки і прорахунки в організації фінансової діяльності підприємства та розробити заходи щодо підвищення ефективності формування й використання його фінансових ресурсів на основі збільшення доходів і прибутків, зменшення витрат на виробництво й збут продукції, оптимізації структури капіталу та джерел фінансування тощо.

Результати фінансового аналізу використовуються в процесі фінансового планування і прогнозування. Аналітична робота включає аналіз фінансових результатів і рентабельності діяльності підприємства, аналіз фінансового стану підприємства.

Фінансовий контроль полягає в вивченні, порівнянні, виявленні, фіксації проблем змісту і відображення в обліку господарських операцій та вжиття заходів для їх вирішення, усунення порушень, та їх попередження в подальшому.

В залежності від часу здійснення фінансовий контроль поділяться на попередній, поточний і наступний.

Попередній контроль проводиться на стадії складання, розгляду й затвердження фінансових планів підприємства й дозволяє попередити порушення законів і нормативних актів, що діють в Україні.

Поточний контроль здійснюється під час фінансових й господарських операцій. Він дозволяє перевіряти дотримання нормативів і правил витрат коштів у процесі виробничої діяльності підприємства.

Наступний контроль здійснюється за підсумками звітного періоду на основі бухгалтерської, фінансової й статистичної звітності підприємства і спрямований на виявлення тих порушень, які виникли і не були встановлені під час попереднього і поточного контролю.

За методами проведення фінансового контролю розрізняють перевірку, обстеження, аналіз і ревізію.

Перевірка проводиться по окремих питаннях фінансової діяльності.

Обстеження охоплює більше широке коло питань і використається при необхідності опитування або анкетування.

Аналіз проводиться систематично й спрямований на виявлення факторів підвищення ефективного використання фінансових ресурсів підприємства.

Ревізія підрозділяється на документальну (перевірка дійсності документів) і фактичну (перевірка наявності коштів і матеріальних цінностей).

Відповідно до діючого законодавства України проводяться перевірки фінансово-господарської діяльності підприємств незалежними аудиторськими фірмами чи окремими самостійними аудиторами, які мають ліцензію.

Аудит – це незалежний платний фінансовий контроль, а також система надання платних послуг з удосконалення фінансово-господарської діяльності.

Фінансове регулювання спрямоване на постійне підтримання платоспроможності підприємства на належному рівні. Зміст поточної оперативної фінансової роботи на підприємстві складається в забезпеченні своєчасності і повноти розрахунків підприємства: за реалізовану продукцію, роботи, послуги; за поставлені товарно-матеріальні цінності і послуги; по сплати податків, інших обов'язкових платежів у бюджет і цільові фонди; по заробітній платі; забезпечення своєчасного погашення банківських кредитів і сплати відсотків.