Тема 15

ФІНАНСИ КРАЇН ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ

15.1. Характеристика та організаційна структура Європейського Союзу

15.2. Єдиний бюджет Європейського Союзу

_____________________________________

15.1. Характеристика та організаційна структура Європейського Союзу

Європейський Союз (ЄС) був створений як Європейське економічне співтовариство (ЄЕС) у 1967 р. після злиття Європейського об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС, 1951 р.), Римського договору 1957 р. про створенняЄЕС та Європейського співтовариства по атомній енергії (ЄВРАТОМ, 1957 р.)

З 1 січня 1994 р. на основі Маастрихтського договору (1992 р.) ЄЕС стало називатися ЄС. Інтеграційний процес у ЄС йде двома напрямками – всередину і вшир. Інтеграція вшир означає збільшення кількості повноправних членів Союзу й асоційованих членів. На даний час учасниками ЄС є 15 держав Західної Європи (за чергою вступу):
з 1957 р. – Німеччина, Франція, Італія, Люксембург, Нідерланди, Бельгія; з 1973 р. – Великобританія, Данія, Ірландія; з 1981 р. – Греція;
з 1986 р. – Іспанія, Португалія; з 1995 р. – Фінляндія, Австрія, Швеція. Крім того, у період з 1991 р. по 1995 р. були укладені угоди про економічне і торговельне співробітництво з країнами Східної Європи і колишнього СРСР. У 2004 р. членами ЄС стали 10 країн Центральної та Східної Європи – Польща, Чехія, Угорщина, Словенія, Естонія, Болгарія, Румунія, Словакія, Латвія, Літва, а також Мальта і Кіпр.

Інтеграція всередину означає формування регіонального господарського механізму Західної Європи і розширення сфер, що піддаються міждержавному регулюванню й уніфікації.

ВиникненняЄЕС мало за мету створення загального ринку і підвищення на цій основі економічної стабільності та життєвого рівня. Договір про ЄЕС визначив послідовність заходів:

1) скасування мита, імпортних і експортних кількісних обмежень, а також всіх інших торговельних обмежень на шляху руху товарів усередині співтовариства;

2) уведення загального митного тарифу і єдиної торговельної політики відносно третіх країн;

3) забезпечення вільного руху факторів виробництва (капіталу і робочої сили), свободи створення філій на території ЄЕС і вільної торгівлі послугами між країнами-учасницями;

4) проведення загальної аграрної і транспортної політики;

5) створення валютного союзу;

6) координація і поступове зближення економічних політик країн-учасниць;

7) уніфікація податкових законодавств;

8) вирівнювання внутрішньодержавних правових норм, що мають значення для загального ринку.

ЄС є свого роду федерацією європейських країн, у якій існують такі ж інституціональні структури, що й у звичайній державі: у ЄС є свій Парламент, Центральний Банк, Палата аудиторів, Суд, Рада Міністрів, що є наднаціональними структурами. Європейський Союз має власний бюджет, що формується по певних принципах і дозволяє фінансувати заходу щодо розвитку інтеграції. Валюта Європейського Союзу – євро, що замінила з 1 січня 2002 р. національні валюти дванадцяти країн, які входили в економічний і валютний союз. На відміну від екю (розрахункової одиниці, що використовувалася тільки в безготівкових розрахунках між центральними й комерційними банками), євро стали офіційними і єдиними коштами платежу в цих країнах. З 1 січня 1999 р. євро використовувалося юридичними й фізичними особами в безготівкових розрахунках, а з 1 січня 2002 р. в обіг були уведені банкноти й монети. Процес централізації фінансових коштів, об'єднання фінансових інструментів і вдосконалювання фінансових інститутів ЄС триває, як і інтеграційні процеси в Європі. Найголовнішим завданням ЄС у найближчому майбутньому є вживання фінансових заходів з майбутнього включення в ЄС країн Центральної й Східної Європи.

Механізм функціонування ЄС ґрунтується насамперед на політико-правовій системі управління, в неї входять як загальні, або міждержавні, органи, так і елементи національно-державного регулювання. Як міждержавні органи управління ЄС виступають:

Рада Міністрів – законодавчий орган. На його рівні приймаються рішення з реалізації єдиної політики ЄС;

Європейська Рада – директивний орган, створений у 1974 р.; до його складу входять глави держав і урядів країн-учасниць ЄС;

Комісія Європейських Співтовариств (КЄС) – виконавчий орган, що має право подавати на затвердження Раді міністрів проекти законів. КЄС здійснює контроль за дотриманням митного режиму, за діяльністю аграрного ринку, за податковою політикою та ін.; складається з 20 чоловік;

Європейський Парламент – представницький, консультативний і контролюючий орган, обирається з 1979 р. До нього входять 26 депутатів. Взаємодіє з КЄС і Радою міністрів, затверджує бюджет (який складається з внесків у розмірі 1,2 – 1,3% ВВП вхідних у ЄС держав і власних коштів);

Суд Європейських Співтовариств – вищий судовий орган, покликаний забезпечувати виконання договорів і реалізацію основних принципів ЄС.

Крім перерахованих існують і інші владні структури. Наприклад, спільні фінансові інститути:

Європейський фонд регіонального розвитку (ЄФРР), що надає фінанси для стабілізаційних фондів Стабекс (фонд стабілізації доходів від експорту) і Сисмін (фонд стабілізації видобувної промисловості), надає надзвичайну допомогу у випадку природних лих, фінансує допомогу біженцям і структурні перетворення в країнах, що здійснюють економічні реформи;

Європейський інвестиційний банк (ЄІБ), головним завданням якого є сприяння вирівнюванню рівнів економічного розвитку країн-членів ЄС шляхом фінансування проектів державних структур у менш розвинутих країнах союзу, а також підтримка проектів загальноєвропейського масштабу в області транспорту, зв'язку, охорони навколишнього середовища, енергетики;

Європейський соціальний фонд орієнтації і гарантування сільського господарства (ФЕОГА); різного роду комітети, комісії, підкомісії.

У рамках ЄС сформований єдиний правовий простір. Правові документи, прийняті міждержавними органами ЄС, підрозділяються на дві категорії:

первинне законодавство, що включає міждержавні угоди про створення і розширення ЄС, а також інші угоди, що стосуються функціонування Союзу;

вторинне законодавство, представлене: регламентами; директивами; законодавчими актами, що містять загальні положення, які конкретизуються в спеціальних постановах країн-членів ЄС; рішеннями; рекомендаціями і думками.

15.2. Єдиний бюджет Європейського Союзу

Наявність незалежного фонду фінансових ресурсів у формі єдиного бюджету ЄС, управління яким здійснюється наднаціональними органами, є відмітною рисою європейської інтеграції. Єдиний бюджет – це основний фінансовий документ ЄС, затверджуваний спільно Радою і Парламентом. За допомогою єдиного бюджету відбувається перерозподіл частини національного доходу ЄС, що дозволяє управляти грошовими ресурсами і впливати на темпи й рівень економічного розвитку. За рахунок цього відбувається реалізація єдиної економічної і фінансової політики в рамках ЄС. Основним методом регулювання економічної ситуації в Співтоваристві є не датування та субсидування галузей (виключення становить єдина сільськогосподарська політика), а здійснення інвестиційної політики й фінансування програм, спрямованих на структурне вирівнювання регіонів.

Бюджетна система ЄС виконує функції, схожі із завданнями національних бюджетів – вирівнювання доходів і економічне регулювання. Спільний бюджет – це фінансовий інструмент організованого регулювання інтеграційних процесів і тут можливі тільки колективні методи управління. На розподіл коштів не впливає внесок країни в єдиний бюджет, приймаються тільки ті рішення, які мають значення для подальшого соціального й економічного зімкнення угруповання. Не слід розглядати єдиний бюджет як кошти датування слабких регіонів. Розвинені країни ЄС готові витрачати кошти на реалізацію середньо- і довгострокових цілей, спрямованих на поліпшення ситуації в менш успішних країнах і регіонах, але тільки в тому випадку, якщо це поліпшить інвестиційний клімат і принесе соціальну й економічну стабільність для всього групування в цілому.

Як і національні бюджети, єдиний бюджет ЄС формується відповідно до певних принципів, установлених у фінансовому регламенті Співтовариства. Розробка фінансових регламентів, які включають визначення процедур складання й виконання бюджету, а також правила надання й перевірки звітності, покладені на Раду. Запропонований Комісією регламент повинен бути затверджений Радою одноголосно, після консультацій з Парламентом і одержання висновку Палати аудиторів. Діючий нині регламент був прийнятий у грудні 1977 р. і протягом чверті століття в нього вносилися численні доповнення й зміни. Остання зміна була зроблена Радою 9 квітня 2001 р. і стосується внутрішнього контролю за виконанням бюджету ЄС.

Дохідна частина бюджету складається з:

1) власних коштів:

а) увізного мита, яке компенсує різницю в цінах на сільськогосподарські продукти в країні, що імпортує, і на зовнішньому ринку;

б) мита за загальним митним тарифом, крім мита ЄОВС;

в) визначеної частини відрахувань від ПДВ і інших коштів;

2) коштів, що нараховуються державами-учасниками ЄС. Кожна країна-учасниця ЄС виділяє 1,2 – 1,3 % свого ВВП.

У цілому вже реалізовані кроки інтеграції в рамках ЄС впливають на економіку країн-учасниць і на процеси інтернаціоналізації в масштабах усього світового господарства. За рахунок збільшення взаємної торгівлі країни Західної Європи менше інших країн світу піддаються зміні кон'юнктури світового ринку.

Основною статтею видатків єдиного бюджету ЄС є єдина сільськогосподарська політика. Але, незважаючи на кількісне збільшення видатків по цьому напрямку, їхня частка в бюджеті знижується. Євросоюз нарощує видатки за структурними операціями, особлива увага приділяється науковому й технічному співробітництву між державами. Головна увага в області науково-технічної політики сконцентрована на проблемах формування Європейського науково-дослідного простору.

Найважливішим пріоритетом залишається соціальна політика. Лісабонський саміт (березень 2000 р.) поставив завдання викорінювання бідності у всіх її проявах до 2010 р.

Видаткова частина бюджету розділена на шість розділів по числу інститутів Співтовариства.

1. Розділ I – Парламент.

2. Розділ II – Рада.

3. Розділ III – Комісія:

а) А – кошти, призначені для фінансування адміністративних видатків Комісії (видатки на оплату персоналу, на утримання будинків і встаткування, на публікацію офіційних видань Співтовариства, субсидії окремим установам, фінансування делегацій Співтовариства);

б) В – кошти, призначені для фінансування операційної діяльності Співтовариства:

В1 – видатки секції «гарантій» Європейського фонду орієнтації й гарантії сільського господарства (ФЕОГА);

В2 – видатки на структурні операції ЄС, здійснювані через Структурні фонди (Європейський фонд регіонального розвитку – ЕФРР, Європейський Соціальний фонд – ЕСФ, секцію «орієнтації» ФЕОГА), Фінансовий інструмент сприяння рибальству і Фонд зімкнення;

В3 – видатки на підготовку й навчання молоді, політикові в області культури й аудіовізуальних матеріалів, а також на ті структурні заходи, які не можуть бути профінансовані через Структурні фонди.

В4 – видатки на програми по забезпеченню безпеки ядерної енергетики й захисту навколишнього середовища;

В5 – видатки в області захисту прав споживачів, програм по розвитку внутрішнього ринку, транс'європейських мереж, збору і обробки статистичної інформації.

В6 – видатки на фінансування науково-технічної політики угруповання;

В7 – видатки на проведення зовнішньої політики ЄС, надання різних типів допомоги третім країнам через різноманітні фінансові інструменти;

В8 – видатки на фінансування загальної зовнішньої політики та політики безпеки.

4. Розділ IV – Суд.

5. Розділ V – Палата аудиторів.

6. Розділ VI – Економічний і Соціальний Комітет і Комітет Регіонів.

Кошти, внесені в розділи I, II, IV, V і VI призначені винятково для покриття адміністративних видатків інститутів Співтовариства.

Відповідно до фінансового регламенту інститути ЄС здійснюють видатки відповідно до затверджених кошторисів, куди головним чином входять адміністративно-управлінські видатки. Кошторис Комісії включає фактично всі видатки на проведення інтеграційних заходів і на здійснення загальних політик ЄС.