Причини голоду

Згідно широко розповсюдженому міфові про причини голоду в нашому світі наша планета стала маленькою і занадто тісною для свого населення. «Тут просто не має куди ступити. Голодні бідняки швидко розмножуються, і, якщо ми хочемо запобігти катастрофі, ми повинні направити всі сили на встановлення контролю над приростом населення».

Однак росте число відомих вчених, економістів і експертів сільского господарства, які протистоять цьому твердженню. «Це не прихована брехня, - кажуть вони, - насправді тут є куди ступити і піти далі. Причиною виникнення голоду в деяких країнах є марнотратне використовування ресурсів і нераціональний розподіл».

Згідно Бакмінстер Фуллер, є необхідні ресурси для того, щоб забезпечити їжею, одягом, притулком та освітою кожну людину планети на рівні середнього американця. Останні дослідження Інституту харчування і розвитку показали, що в світі не має країни, яка б не змогла забезпечити своє населення продуктами харчування за рахунок своїх власних ресурсів. Ці дослідження кажуть про те, що не має зв’язку між густотою класичних прикладів перенаселених країн. Однак як в Індії, так і в Китаї люди не голодують. В Бангладеш на 1 акр оброблювальної землі приходиться вдвічі менше людей, ніж в Тайвані, але в Тайвані не має голоду, в той час як в Бангладеш найбільший відсоток голодуючих серед всіх країн світу. Фактом є те, що найбільш густонаселеними країнами в світі сьогодні являються не Індія чи Бангладеш, а Голландія і Японія. Звичайно, світ може мати край населення, але цей край складає 40 мільярдів чоловік (зараз нас 6 мільярдів (2000 р.)). Сьогодні майже мільярд людей Землі постійно голодує. Якщо там «не має куди ступити», то де ж можна?

Давайте подивимося, хто контролює харчові ресурси і як здійснюється цей контроль. Харчова промисловість – це величезний промисловий комплекс в світі, дохід якого складає приблизно 150 мільярдів доларів в рік (більше, ніж в автомобільній, металевій чи нафтовій галузях). Всього декілька гігантських міжнародних корпорацій є власниками майже всієї цієї промисловості; вони сконцентрували всю владу в своїх руках. Вони стали загальноприйнятими і отримали політичний вплив, це значить, що всього декілька корпорацій регулюють і контролюють надходження продуктів харчування для мільярдів людей. Як це можливо?

Один із способів, що дає можливість гігантським корпораціям контролювати ринок, є в тому, щоб поступово оволодіти всіма фазами виробництва їжі. Наприклад, одна гігантська корпорація виробляє сільськогосподарські машини, продукти харчування, вдобрива, топливо, контейнери для перевезення продуктів; в цей ланцюг включені всі ланки, починаючи від вирощування рослин і закінчуючи торговим бізнесом і супермаркетами. Дрібні фермери не можуть протистояти їм тому, що корпорації можуть різко знизити ціни на продукти і розорити дрібних фермерів, а після їх розорення підняти ціни вище попереднього рівня на всі території свого впливу, включаючи землі розорених фермерів. Наприклад, з часу другої світової війни число фермерів в США зменшилось наполовину; кожний тиждень більше тисячі фермерів залишають свої ферми. І не дивлячись на те, що департамент сільського господарства США в результаті недавніх досліджень доказав, що ці дрібні незалежні ферми можуть виробляти продукти харчування швидше і ефективніше, ніж гігантські ферми агробізнесу.

Явна економічна сила: в США, наприклад, менше ніж 0,1 % всіх корпорацій володіє більш ніж 50 % загального доходу; 90 % всього ринку збуту зерна контролюється всього на всього шістьма компаніями. Сила рішення: корпорації агробізнесу вирішують, що саме вони будуть вирощувати, скільки, якої якості і по якій ціні вони будуть торгувати. Вони мають владу утримати продукцію на величезних складах, порушивши постачання продуктами харчування, тим самим штучно визиваючи голод (все це робиться за для того, щоб підняти ціни).

Державні діячі, які намагаються протистояти корпораціям, репресуються політикою агробізнесу. Державні посади (наприклад, секретаря департаменту сільського господарства і т.п.) регулярно займають члени адміністрації агробізнесу.

Міжнародні гіганти досягли великих успіхів в досягненні своєї мети – отриманні максимального прибутку. Це досягається максимальним ростом цін притриманням готової продукції, що позволяє створити дефіцит, а потім збільшити ціни з фантастичною швидкістю. Міжнародні корпорації скуповують все більше і більше землі. Дослідження, проведені в 83 країнах світу, показали, що всього 3 % землевласників володіють 80% сільськогосподарських земель. Таким чином, це положення виявляється дуже вигідним для маленької групи людей і приносить більше нещастя всім іншим. Насправді тут немає «нестачі землі» чи «нестачі продукції». Якщо б метою було використовувати світові ресурси для потреб людства, ця мета могла б бути легко доступна.

Однак коли метою є максимальна вигода для небагатьох, ми стаємо свідками трагічної ситуації на планеті, де половина населення голодує. Кажучи прямо, прагнення розбагатіти шляхом експлуатації інших людей є видом божевілля – хвороби, яка проявляється в всіх збоченнях та спотвореннях на нашій планеті.

В Центральній Америці, де більше 70% дітей голодує, 50 % землі використовується для вирощування комерційних культур (наприклад, квітів), які принос ять стабільний і високий прибуток, але є розкішшю в країнах, де голодують діти. В той час як міжнародні корпорації використовують кращі землі для вирощування комерційних культур (кава, чай, тютюн, екзотична їжа), більшість землевласників змушено обробляти заболочені, зіпсовані ярами землі, на яких дуже складно щось виростити.

Ріст капіталів дозволив зробити зрошення пустелі в Сенегалі: міжнародні корпорації змогли вирощувати тут баклажани та мандарини і з допомогою авіації відправляти свою продукцію до найкращих столів Європи.

На Гаіті більша частина людей знаходиться в боротьбі за існування, намагаючись виростити хліб на схилах гір крутизною 45 градусів і більше. Вони кажуть, що вони вигнані з плодородних земель, що належали їм по праву народження. Ці землі зараз перейшли в руки «еліти»; на них пасеться велика рогата худоба, яка експортується фірмами США для привілейованих ресторанів.

В Мексиці земля, яка раніше використовувалася для вирощування кукурудзи – основного продукту харчування мексиканців, сьогодні використовується для виробництва делікатесних фруктів, які направляються жителям міст США; це приносить 20-кратний прибуток. А сотні фермерів залишилися без землі, не маючи можливості змагатися з крупними землевласниками. Вони спочатку віддали за безцінь свою землю, щоб виручити хоч щось за неї. Наступним кроком для них була робота на великих фермах; і, на кінець, вони змушені були виїхати в пошуках роботи, яка б могла забезпечити існування їх сімей. Такі умови привели до постійних виступів протесту.

В Колумбії кращі землі використовуються для вирощування квітів на суму 18 мільйонів доларів. Червоні гвоздики приносять прибуток в 80 разів більше, ніж виробництво хліба.

Чи можна вийти з цього порочного кола? Складно. Хороші землі і кращі ресурси використовуються для виробництва продуктів, що приносять найбільший прибуток. Майже у всьому світі ми бачимо цю повторювальну в різних варіантах ситуацію. Сільське господарство, що було основою життя мільйонів самостійних фермерів, перетворилося в виробництво високодохідних, але не необхідних продуктів, що призначені для вдоволення пристрастей невеликого слою багатих людей. Всупереч широко розповсюдженому міфові нестачі продуктів харчування спричинена не нестачею родючих земель або перенаселенням, а несправедливим контролем за виробництвом і розподілом продуктів.

М’ясна промисловість є моделлю цієї розповсюдженої скрізь системи. «Хліб бідняків перетворюється в яловичину для багатіїв» - казав директор групи по вивченню забезпечення білковим харчуванням США. По мірі того як збільшується виробництво самого м’яса, багаті країни скуповують все більше і більше хліба на корм свиням і худобі. Хліб, який раніше використовувався в їді людей, почали продавати за найбільш високою ціною, прирікаючи тим самим на гибель безліч людей. «Багачі можуть змагатися з бідняками і в харчуванні; бідняки не можуть змагатися з ними ні в чому».

В своїх «Підсумкових замітках для споживачів» Джон Пауел із організації Просвітлення в сфері харчування писав: «Ціни на продукти харчування вірогідно піднімуться цим літом, не дивлячись на те, що ціна на зерно впала на 50% в порівнянні з 1973 роком. Намагаючись знайти причину цього підвищення цін, не забудьте звернути увагу на арабські країни та ціни на нафту і на бум перенаселення в країнах третього світу. Зверніть увагу на міжнародні корпорації, які контролюють харчову промисловість не без допомоги своїх друзів з правительства. І запам’ятайте: вони заняті в бізнесі для того, щоб робити гроші, а не для того, щоб нагодувати людей. І в той же час, коли ми намагаємося зруйнувати ці міфи, будемо пам’ятати, що ми не безпомічні».

Дійсно, ми не безпомічні. І навіть якщо здається, що перед людством встають нездоланні труднощі, багато людей знає, що ми знаходимося на порозі нової ери, коли люди скрізь усвідомлюють просту істину, яка заключається в тому, що людське суспільство Єдине і Неподільне, що страждання одного визивають страждання усіх.

В дискусії про те, як створити товариство людей, основане на всезагальності, П.Р. Саркар пояснив: «Гармонія в суспільстві може бути досягнута за допомогою мобілізації живого духу тих, хто прагне встановлення єдиного людства,... тих, хто верх своєї святості бачить в моральних цінностях, за допомогою лідерів, які не прагнуть особистого збагачення, не домагаються любові жінок або влади, але прагнуть працювати на благо всього людського суспільства».

«В сучасному суспільстві у всьому світі виробляється достатньо зерна. Тому нічим не можна оправдати відкриття нових боєнь. Деякі країни виробляють стільки зайвого зерна, що інколи викидають його в відкрите море, а інколи влада забороняє збільшувати виробництво зерна. Таким чином, земля виробляє достатньо зерна – ним можна нагодувати все населення планети. Однак його розподіл обмежений правилами торгівлі і прагненням отримати прибуток. Тому в ряді місць не вистачає зерна та інших необхідних продуктів. Якби на всій Землі була єдина влада, яка б взяла в свої руки розподіл зерна, його б хватило усім, не потрібні б були брехливі теорії про перенаселення» (А.Ч.Бхактіведанта Свамі Прабгупада «Шрімад Бхагаватам», 4.17.25).