Лисиця, песець і тхір

Сріблясто-чорна лисиця затверджена як порода в 1971 році. Вона є домінантним гомозиготним мутантом дикої червоної канадської лисиці.

Тривала цілеспрямована селекція цих тварин призвела до одержання оригінального забарвлення з добре розвиненою сріблястістю, що користується підвищеним попитом. Сріблясте волосся охоплює шию, боки, спину, тягнеться від вух до кореня хвоста за відсутності на нижній частині тулуба. Сріблясте волосся, розміщуючись навколо очей, утворює своєрідну маску. Нещодавно отримані мутантні кольорові форми сріблясто-чорної лисиці - платинова, біломорда, сніжна, яких широко не розводять.

У звірогосподарстві "Галичхутро" Львівської області розводили лисицю-вогнівку, завезену в 1975-76 pp. із звірогосподарства "Вятка" Кіровоградської області. Вона створена на базі поголів'я диких лисиць, відловлених у природних умовах. Серед них виділеїшй в'ятський тип вогнівок, відселекційованих у звірогосподарстві "Вятка".

Лисиця-вогнівка має міцну будову тіла, великі розміри, добре здоров'я, жвавий темперамент. Звірі,мають вогняно-руде забарвлення покривного волосу з густим темним шовковистим волосяним покривом однакової довжини по всьому тулубу. Живіт сірий з білою смугою.

Племінними господарствами з розведення лисиць є "Черкаське" Черкаської, "Галичхутро" Львівської областей.

Песець. У 1971 році затверджені породи вуалевих і сріблястих песців. Ці породи відрізняються як за загальним забарвленням, так і структурою волосяного покриву та деякими показниками розмноження.

Вуалеві, або як їх інколи називають норвезькі песці, характеризуються світлим підпушшям, від світло-блакитного до майже білого. Покривне волосся на кінці темне, що на фоні світлого підпушиш створює своєрідне забарвлення вуалі. Волосяний покрив у вуалевих песців менш густий, ніж у сріблястих. Недоліком є наявність сріблястості, створеної за рахунок розташованих на різному рівні чорних верхівок остьового волосу.

Сріблястий або стандартний песець має більш темне забарвлення підпушшя. Остьовий волос має зональне забарвлення - основу і білу середину, а кінці темні, пігментовані. На фоні темного підпушшя світла зона ості створює враження сріблястості. За довжиною волосяного покриву сріблясті песці можуть бути довговолосими при середній довжині остьового волосу 69 мм, пухового - 43 і середньоволосими - відповідно 57,7 і 40,1 мм.

Тхір. На території України розводять чорного і світлого тхора.

Чорний тхір має хвіст чорний, вся спина з вираженим чорнувато-бурим відтінком. Черевце чорнувате, слабо відрізняється від чорних плям біля передніх і задніх лап.

Світлий тхір має спину переважно світлу, кінцева половина хвоста чорна, а основна палево-жовта. Черевце світло-жовтувате, темні плями біля передніх і задніх кінцівок розділені широкою світлою смугою.

За забарвленням помісних тхорів, що називаються тхорофретками, або фретками, підрозділяють на тили: перламутрові, у яких підпушок має світло-кремові або сірі верхівки та золотисті - мають яскраво-оранжеві верхівки.

Існує ще одна мутантна форма пастельні тхори, що характеризуються світло-кремовим загальним забарвленням з попелясто-сірим відтінком.