Зміст теми. 5.1. Витрати виробництва - це вартісне вираження споживання виробничих факторів (ресурсів), необхідних для здійснення підприємством виробничої і реалізаційної

5.1. Витрати виробництва - це вартісне вираження споживання виробничих факторів (ресурсів), необхідних для здійснення підприємством виробничої і реалізаційної функції.

В економічній літературі існує два підходи до визначення виробничих витрат: економічний і бухгалтерський.

Згідно з бухгалтерським підходом, при визначенні витрат підприємства підсумовуються всі його грошові витрати на виробництво товару, що і відображається на бухгалтерських рахунках як сума вартостей використаних ресурсів у фактичних цінах їх придбання.

Економічний підхід до визначення виробничих витрат дещо відмінний від бухгалтерського. Оскільки ресурси завжди обмежені, їх використання в одному місці не дає можливості використати їх в іншому місці, тому всі витрати завжди є альтернативними, або витратами втрачених можливостей (вміненими). Альтернативність витрат виробництва - це головна проблема, з якою зустрічається виробник, коли він реалізує свою мету щодо максимізації прибутку. Так, альтернативні витрати на будівництво наприклад житлового будинку, що збудований на певній земельній ділянці, можна уявити як цінність супермаркету, що міг би приносити певний прибуток, якщо б ця ділянка була використана під будівництво супермаркету.

При визначенні економічних витрат враховуються як бухгалтерські витрати, які є явними (видимими, адже вони зафіксовані в бухгалтерській книзі), так і витрати, не відображені на бухгалтерських рахунках - неявні витрати (приховані).

До явних витрат належать платежі фірми за ресурси постачальникам, котрі, як правило, не є власниками цієї фірми. Тому явні витрати ще називають зовнішніми. Це плата за використану сировину та паливо, що купуються фірмою, виплата заробітної плати найманим працівникам, різні комісійні виплати торговим агентам, виплати банкам та іншим організаціям за фінансові послуги, оплата транспортних послуг, за використання електроенергії тощо.

Неявні витрати - це внутрішні витрати, які розглядаються фірмою як компенсація за самостійне використання нею власних ресурсів. Неявні витрати не передбачені жодними контрактами чи зобов'язаннями фірми і тому залишаються ніби недоотриманими нею. Наприклад, так звана внутрішня рента, яку власник фірми недоодержав у явній грошовій формі, коли відкрив на своїй власній площі магазин, замість того, щоб здати цю площу в оренду. Неявні витрати, як правило, не знаходять відображення в бухгалтерському обліку підприємства.

Елементом неявних витрат виступає й нормальний прибуток - це альтернативні витрати особистого капіталу власника фірми, який він вклав у діло. Нормальний прибуток з'являється у тому випадку, коли загальна виручка підприємства дорівнює загальним витратам, що розраховуються як витрати відкинутих можливостей для усіх використовуваних ресурсів.

Економічні витрати фірми завжди більші за бухгалтерські на величину неявних (внутрішніх) витрат.

Різні концепції витрат виробництва зумовлюють різний підхід і до визначення прибутку.

Бухгалтерський прибуток (П_Б) визначається як різниця між доходом (Д) (виручкою) і явними витратами (В_Я) (5.1):

(5.1)

Економічний прибуток (П_Е) визначається як різниця між виручкою і повними (економічними) витратами (явними і неявними) (5.2):

(5.2)

Наявність економічного прибутку вказує, що на даному підприємстві ресурси використовуються більш ефективно, ніж де не будь.

Саме економічний прибуток слугує критерієм успіху підприємства, ефективності використання його ресурсів. Його наявність чи відсутність є стимулом заохочення додаткових ресурсів чи відповідного перетоку їх у інші сфери використання.

Існує принципова різниця у підході бухгалтера та економіста до оцінки діяльності фірми. Бухгалтера цікавить перш за все результати діяльності фірми за певний (звітний) період. Економіста цікавить перспективи діяльності фірми. Тому він стежить за ціною найкращої альтернативи використання ресурсів, якими розпоряджається. Табл. 5.1 ілюструє різницю між двома концепціями прибутку.

Таблиця 5.1

Розрахунок бухгалтерського та економічного прибутку

	Бухгалтерський розрахунок, тис. грн.	Економічний розрахунок, тис. грн.
1. Виручка
2. Явні витрати
у тому числі:

Продовження табл. 5.1

а) сировина та матеріали
б) паливо та енергія
в) заробітна плата
г) відсотки по займу (1000) при річній ставці 10%
3. Неявні витрати	-
у тому числі:
а) альтернативна цінність часу підприємця	-
б) альтеративна цінність власного капіталу (2000) при річній ставці 10%	-
4. Бухгалтерський прибуток (1)-(2)		-
5. Економічний (чистий) прибуток (1)-(2)-(3)	-	-50

Як видно з табл. 5.1, при позитивному бухгалтерському прибутку економічний прибуток у нашому прикладі виявився від'ємним. Це означає, що підприємцю більш вигідно вийти зі справи та знайти собі інше зайняття, яке приносило б йому ті ж 50 тис. грн. на рік, а вилучений з підприємства власний капітал у 2000 тис. грн. вкласти у цінні папери чи покласти на депозит під 10 % річних.

5.2. У короткостроковому періоді витрати підприємства поділяються на дві категорії: постійні та змінні.

Постійні витрати (fixed cost FC) - це витрати, які залишаються незмінними і здійснюються підприємством незалежно від змін обсягів та структури виробництва і реалізації продукції. До них належать грошові витрати на утримання фірми, страхування, орендна плата, плата службовцям, амортизація основного капіталу (фондів) тощо. Ці витрати існують навіть тоді, коли виробництво взагалі зупинене. Графічно крива FC зображена на рис.5.1.

Змінні витрати (variable cost VC) - це грошові витрати, які змінюються прямо пропорційно до змін (збільшення чи зменшення) обсягів виробництва. До них відносять витрати на придбання необхідних матеріалів, сировини, виплату зарплати тощо. Графічно крива VC зображена на рис. 5.1.

Динаміка змінних витрат нерівномірна: починаючи з нуля, з мірою зросту виробництва вони спочатку зростають дуже швидко (відрізок [0; a], рис. 5.1); потім, поступово з подальшим збільшенням обсягу виробництва, починає впливає фактор економії на масовому виробництві. Зріст змінних витрат стає більш повільним, ніж збільшення продукції (відрізок [a; b], рис. 5.1). В подальшому, коли вступає у дію закон убиваючої продуктивності, змінні витрати знов починають випереджати зріст виробництва (відрізок [b; +∞], рис. 5.1).

Рис. 5.1. Валові (TC), постійні (FC) та змінні витрати (VC)

Різниця між змінними і постійними витратами є основою для поділу періоду часу на короткостроковий і довгостроковий. У короткостроковому періоді є як постійні, незмінні, фіксовані, так і змінні витрати. У довгостроковому періоді всі витрати є змінними. Постійні і змінні витрати завжди мають повертатися виробнику для забезпечення безперервності процесу виробництва. Разом вони складають загальні (валові) витрати.

Валові (загальні) витрати (total cost TC) - є сумою постійних та змінних витрат при кожному конкретному рівні виробництва.

На графіку (рис.5.1) крива TC одержана шляхом суми значень VC та FC (1) (крива VC переміщується верх на величину 0F по осі ординат) (5.3).

(5.3)

5.3. Для порівняння витрат підприємства на виробництво продукції з її ціною, щоб дізнатись чи прибуткове виробництво, визначають витрати на одиницю випуску продукції, які називають середніми витратами.

Існує три види середніх витрат:

- середні постійні витрати (average fixed cost AFC);

- середні змінні витрати (average variable cost AVC);

- середні валові витрати (average total cost ATC).

Середні постійні витрати визначаються як сума постійних витрат, поділена на обсяг випущеної продукції (Q) (5.4):

(5.4)

Середні постійні витрати характеризують рівень капіталомісткості.

Оскільки постійні витрати є величиною сталою, то AFC зі збільшенням обсягів виробництва знижується.

Середні змінні витрати - це сума змінних витрат, поділена на обсяг випуску продукції (5.5):

(5.5)

Середні змінні витрати характеризують рівень матеріаломісткості, енергоємності, трудомісткості.

Зниження середніх змінних витрат буде спостерігатися до тих під, поки змінні витрати будуть зростати меншими темпами, або ж пропорційно до зростання обсягу виробництва, і, відповідно, їх збільшення відбудеться, якщо змінні фактори зростатимуть швидше за збільшення обсягу виробництва.

Середні валові витрати визначають шляхом суми постійних та змінних витрат у розрахунку на одиницю продукції, або це є сума валових витрат, поділена на кількість виробленої продукції (5.6):

(5.6)

Часто, оперуючись поняттям середніх валових (сукупних) витрат, їх називають просто середніми витратами.

5.4. Поряд із середніми важливу роль в економічному аналізі відіграють граничні витрати (Marginal cost MC).

Граничні витрати МС - це витрати, які підприємству потрібно додатково здійснити для виробництва кожної наступної одиниці продукції. Вони показують, скільки коштує для фірми збільшення обсягу продукції на одну одиницю. Визначають граничні витрати зростанням лише змінних витрат у зв'язку з збільшенням випуску продукції, оскільки постійні витрати не змінюються зі зміною обсягу виробництва і тому не впливають на величину граничних витрат.

Підрахувати MC i-тої (тобто кожної наступної одиниці товару) можна за такою формулою (5.7):

(5.7)

Величина граничних витрат знаходиться в обернено пропорційній залежності від граничної продуктивності. Тому зростання граничних витрат призводить до зменшення кількості граничного продукту (МР), який дорівнює величині додатково виробленої одиниці продукції фірми у результаті застосування додаткової одиниці одного зі змінних факторів виробництва (капіталу, праці чи землі).