Геологічно небезпечні явища

Землетруси — підземні поштовхи у земній корі чи верхній ча­стині мантії, що викликають коливання земної поверхні, спричиня­ють деформацію земної кори та деформування чи руйнування інже­нерних споруд.

Ділянка підземного удару викликає пружні коливання (сейсмічні хвилі), що поширюються по землі у всіх напрямках. Ділянку землі, із якої виходять хвилі землетрусу, називають центром, а розташова­ну на поверхні землі ділянку — епіцентром землетрусу. Звичайно коливання земної кори спостерігаються у вигляді поштовхів, їхнє число і проміжки часу між ними можуть бути різноманітними і

малопередбачуваними. Інтенсивність землетрусу вимірюється в ба­лах за шкалою Ріхтера, а в останні роки у нашій країні та у ряді європейських держав використовують 12-бальну міжнародну шка­лу MSK-64. Інтенсивність землетрусу зменшується до периферії зони катастрофи. Землетруси завжди супроводжуються багатьма звука­ми різноманітної інтенсивності (типу вибухів, гуркоту грому, звуків від будинків і споруд, що руйнуються, та інше). Осередки земле­трусів перебувають на глибині ЗО—60 км, а інколи на глибині до 700 км. Залежно від причин і місця виникнення землетруси поді­ляються на тектонічні, вулканічні, обвальні і моретруси.

Землетруси захоплюють великі території і характеризуються: руйнуванням будівель і споруд, під уламки яких потрапляють люди; виникненням масових пожеж і виробничих аварій; затопленням населених пунктів і цілих районів; отруєнням газами при вулканіч­них виверженнях; ураженням людей і руйнуванням будівель улам­ками вулканічних гірських порід; ураженням людей і виникнен­ням осередків пожеж у населених пунктах від вулканічної лави; провалом населених пунктів при обвальних землетрусах; руйну­ванням і змиванням населених пунктів хвилями цунамі; нега­тивною психологічною дією. У 1998 році сталося 2 землетруси — в Криму та Закарпатті. Жертв та значних руйнувань не зареєстро­вано.

Сейсмоактивні зони оточують Україну на південному заході і півдні. Це зони: Закарпатська, Вранча, Кримсько-Чорноморська та Південно-Азовська.

У сейсмічному плані найбільш небезпечними областями в Украї­ні є Закарпатська, Івано-Франківська, Чернівецька, Одеська та Авто­номна Республіка Крим.

На теренах Закарпаття відзначаються осередки землетрусів з інтенсивністю 6—7 балів (за шкалою Ріхтера) у зонах Тячів — Си-гет, Мукачево — Свалява. Закарпатська сейсмоактивна зона харак­теризується проявом землетрусів, що відбуваються у верхній час­тині земної кори на глибинах 6—12 км з інтенсивністю в епіцентрі 7 балів, що швидко затухає на близькій відстані. Шестибальні зем­летруси зафіксовані також у Прикарпатті (Буковина).

Прикарпаття відчуває вплив району Вранча (Румунія). В 1974— 76 роках тут мали місце землетруси інтенсивністю від 3 до 5 балів.

Унікальна на Європейському континенті сейсмоактивна зона Вранча, розташована на ділянці стикування Південних (Румунія) та

Східних (Українських) Карпат. В її межах осередки землетрусів розташовані в консолідованій корі, а також у верхній мантії на гли­бинах 80—160 км. Найбільшу небезпеку становлять такі, що вини­кають на великих глибинах. Вони спричиняють струси ґрунтів до 8—9 балів в епіцентрі в Румунії, Болгарії, Молдові. Глибокофокусність землетрусів зони Вранча обумовлює їх слабке затухання з відстан­ню, тому що більша частина України перебуває в 4—6-бальній ділянці впливу цієї зони. У цьому столітті в зоні Вранча сталося 30 земле­трусів з магнітудою 6,5 балів. Катастрофічні землетруси у 1940 та 1977 роках мали магнітуду в епіцентрі 7 балів. Південно-західна частина України, що підпадає під безпосередній вплив зони Вранча, потенційно може бути віднесена до 8-бальної зони.

Потенційно сейсмічно небезпечною територією можна вважати також Буковину, де на період з 1950 до 1976 року виникло 4 земле­труси інтенсивністю 5—6 балів.

Сейсмонебезпечність Одеської області зумовлена осередками зем­летрусів у масиві гір Вранча та Східних Карпат в Румунії. Починаю­чи з 1107 року до цього часу там сталося 90 землетрусів з інтенсив­ністю 7—8 балів. Карпатські землетруси поширюються на значну територію. У 1940 році коливання відчувалися на площі 2 млн км.

Кримсько-чорноморська сейсмоактивна зона огинає з півдня Кримський півострів. Вогнища сильних корових землетрусів тут виникають на глибинах 20—40 км та 10—12 км на відстані 25— 40 км від узбережжя з інтенсивністю 8—9 балів. Південне узбе­режжя Криму належить до регіонів дуже сейсмонебезпечних. За останні два століття тут зареєстровано майже 200 землетрусів від 4 до 7 балів.

Південно-Азовська сейсмоактивна зона виділена зовсім недав­но. У 1987 році було зафіксовано кілька землетрусів інтенсивністю 5—6 балів. Крім того, за палеосейсмотектонічними та археологіч­ними даними встановлено сліди давніх землетрусів інтенсивністю до 9 балів з періодичністю близько одного разу на 1000 років.

У платформній частині України виділено ряд потенційних сейс­мотектонічних зон з інтенсивністю 4—5,5 балів.

На території Кримського півострова зафіксовано понад ЗО земле­трусів. Так, катастрофічний землетрус 1927 року мав інтенсивність 8 балів.

За інженерно-сейсмічними оцінками, приріст сейсмічності на півдні України перевищує 1,5 бала, і в зв'язку з цим було визначе-

8 4-295

T.....

но, що в окремих районах 30—50 % забудови не відповідає сучасно­му рівню сейсмічного та інженерного ризику.

Попередити землетруси точно поки що неможливо. Прогноз справ­джується лише у 80 випадках і носить орієнтовний характер.

Серед усіх стихійних лих, за даними ЮНЕСКО, землетруси зай­мають перше місце в світі за заподіяною економічною шкодою і кількістю загиблих.

Вулканізм — сукупність явищ, обумовлених проникненням магми з глибини землі на її поверхню.

Процеси грязьового вулканізму локалізовані у південній частині території України. Вони спостерігаються на Керченському півост­рові та прилеглій акваторії Азовського моря. В останні роки вияв­лені грязьові вулкани на захід та південь Севастополя в акваторії Чорного моря. Серед діючих грязьових вулканів виділяються з по­стійно спокійним режимом виверження та з активними викидами протягом кількох діб, що супроводжується вибухами та локальни­ми землетрусами. Внаслідок детальних геологічних досліджень вста­новлено взаємозв'язок багатьох діючих вулканів із зонами актив­них розломів, наприклад, Південно-Азовського та інших.

Матеріальні втрати від вивержень грязьових вулканів досить значні — знищуються будівлі, селища тощо. Активні вулкани виді­ляють пари ртуті, вміст якої в атмосферному повітрі під час вивер­ження зростає на 1—2 порядки. Це призводить до виникнення гео­хімічних аномалій, шкідливих для здоров'я людини.