Шкідливі речовини в повітрі, воді та продуктах харчування

Забруднення пестицидами продуктів харчування. Найчасті­ше продукти харчування забруднені хлор-, фосфор-, і ртутьорганіч­ними сполуками, похідними карбомінової, тио- і дитиокарбомінової кислот, бромідами. З групи хлорорганічних пестицидів в продуктах знайдені ДДТ, ДДЕ, алдрин, дилдрин і деякі інші; з фосфорорганіч­них — тіофос, карбофос та ін.; з карбаматів — севін, цинеб та ін. Хлорорганічні пестициди знаходять в продуктах тваринного і ро­слинного походження, а фосфорорганічні і карбамати — переважно в рослинах.

Накопичення стійких хімічних речовин в продуктах харчуван­ня найчастіше пов'язано з порушенням правил і регламенту їх ви­користання, підвищеною дозою препарату відносно рекомендованої, недотримання термінів останнього обробітку рослин перед збором врожаю (час чекання) та ін.

В багатьох випадках причиною забруднення пестицидами фу­ражних культур є вирощування їх в міжряддях оброблених садів.

Зміст хлорорганічних пестицидів у продуктах тваринного похо­дження може бути пов'язано із обробкою ними забійної і молочної худоби з метою боротьби з ектопаразитами.

Чим більша стійкість і токсичність пестицидів, тим серйозні­ший їх негативний вплив на живу природу і людину. їх стійкість до факторів навколишнього середовища (сонячного світла, кисню, мікробіологічного трощення та ін., можливість отрутохімікатів збе­рігатися тривалий час) більшою мірою визначає їх небезпеку.

Один з механізмів негативних впливів — передача і концентру­вання стабільних пестицидів за трофічними ланцюгами. Стійкі до визначених пестицидів флора і фауна можуть накопичувати їх без трощення. Як результат — концентрація токсиканту в організмі може багаторазово перевищити початкову концентрацію її в навко­лишньому середовищі. Цей процес біологічного концентрування має серйозне екологічне значення в харчових ланцюгах, пов'язаних з

водним середовищем. Класичний приклад біологічного концентру­вання — накопичення ДДТ і препаратів ртуті в організмі морських птахів. Ці птахи — кінцева ланка трофічного ланцюга: морська вода — планктон — риба, що споживає рибу. В цьому ланцюгу кон­центрація токсиканта від початкової ланки (морської води) до кінце­вої (птаха) збільшується в багато тисяч разів.

Зловживання пестицидами вже в найближчому часі здатне спро­вокувати вибух ракових захворювань і мутацій. Ці генетичні зміни незворотні. Пестициди негативно впливають на нервову і серцево-судинну системи.

4.1.6. Джерела іонізуючого, електромагнітного та віброакустичного випромінювання

Електромагнітні випромінювання розрізняють за частотою ко­ливань або довжиною хвилі. Найдовші хвилі — це коливання про­мислової або іншої звукової частоти, а також ультразвукові. Вони мають довжину хвилі понад 10 км (або частоту менш як 30 кГц), довгі і середні радіохвилі (від 10 км до 100 м або до 3 МГц) засто­совують не тільки в радіотехніці, а й для плавлення металу, гарту­вання деталей, сушіння деревини та ін. У промисловій електротермії для нагрівання діелектриків використовують також короткі радіо­хвилі (завдовжки 100—10 м або до 30 МГц), що, як і ультракороткі (10—1 м або до 300 МГц), належать до коливань ультрависокої ча­стоти (УВЧ).

При промисловій частоті спеціальні заходи захисту від дії елек­тричних полів доводиться застосовувати тільки під час обслугову­вання електроустановок напругою 330—500 кВ і вище. Тоді вико­ристовують спеціальні костюми і взуття, які дають можливість на­відним зарядам стікати в землю без неприємних для людини відчуттів, а також екрануючі металеві козирки над робочими місця­ми (приводами роз'єднувачів та ін.). Використовувати ці козирки і костюми (так звані індивідуальні екрануючі комплекти) обов'язко­во тільки в розподільних пристроях напругою 750 кВ, під час робіт на опорах ЛЕП — 330—750 кВ або ж при напругах понад 5 кВ/м, коли перебування у такому електричному полі повинно тривати більше за гігієнічно допустимий час (понад 3 год при 5—10 кВ/м, 1,5 год при 10—15 кВ/м, 10 хв при 15—20 кВ/м і 5 хв при 20— 25 кВ/м).

Тривалий вплив електромагнітних полів ВЧ і УВЧ з напругою, більшою за допустиму, призводить до функціональних змін у печінці, селезінці та особливо в центральній нервовій системі, які виявля­ються в головному болі, підвищеній втомлюваності, порушенні сну, дратівливості, в уповільненні пульсу, зниженні кров'яного тиску. При дії випромінювань УВЧ також підвищується температура тіла. Коливання, які мають довжину хвилі від 1 м до 1 мм (частотою до 300 тис МГц), називаються надвисокочастотними (НВЧ), їх викорис­товують у радіолокації і для деяких приладів. Розроблявся, напри­клад, прилад для вимірювання жирності молока, який використову­вав НВЧ випромінювання. Гігієнічні норми НВЧ випромінювань визначаються в одиницях густини потоку потужності (вектора Пойн-тінга) і залежить від тривалості впливу на людину: 0,1 Вт/м² при опроміненні протягом усього робочого дня; 10 Вт/м² при опромі­ненні протягом 20 хв на день. Але при цьому треба працювати в захисних окулярах, які зроблені з мідної сітки та екранують очі. Без цих окулярів уражується кришталик ока (утворюється ката­ракта).

Екрануванням захищаються і від інфрачервоних (теплових) про­менів (з довжиною хвилі 100—0,76 мкм).

Видиме світло має довжину хвилі від 0,76—0,38 мкм, а ультрафіо­летове проміння — від 0,38 до 0,005 мкм, тобто до 5 нм. Ці промені виникають, наприклад, при електрозварюванні і можуть уражати очі (електроофтальмія) або спричинити запалення шкіри відкритих час­тин тіла. Для захисту очей і шкіри обличчя застосовують щитки зі світлофільтрами, а для захисту шкіри рук — рукавиці.

Рентгенівські промені (від 5 до 0,004 нм) використовують в уста­новках промислової рентгеноскопії. Вони випромінюються і під час випробування кабелів та електроустаткування випрямленим стру­мом високої напруги. Застосований тут високовольтний кенотрон є джерелом м'якого рентгенівського випромінювання (тобто довжи­на хвилі понад 0,01 нм) і має бути екранований. Для екрана досить мати залізний лист завтовшки 0,5—1 мм. У промисловій рентгено­скопії застосовують також фартухи, рукавиці, шапочки з просвин-цьованої гуми. Дозу рентгенівського або будь-якого іншого іонізу­ючого випромінювання, поглинутого тканинами опроміненого тіла, вимірюють кількістю поглинутої тілом енергії в джоулях на 1 кг речовини. Вживають також поняття: величина дози рентгенівсько­го випромінювання (А/кг). Наприклад, при 36-годинному робочому

тижні в осіб, зайнятих випробуванням електроустановок з викори­станням кенотронів, величина дози рентгенівського випромінюван­ня у будь-якій точці на відстані 5—10 см від захисного кожуха кенотрона або всього випробувального пристрою не має перевищу­вати 20,6 • 10¹² А/кг. Останнім часом почали застосовувати замість кенотронів високовольтні напівпровідникові випрямлячі, які усува­ють появу рентгенівського випромінювання.

Порушення санітарно-гігієнічних норм призводить до зміни скла­ду крові і функціональних порушень центральної нервової системи, які виявляються в дратівливості, сонливості або безсонні, пітливості, головних болях, ослабленні пам'яті, загальній слабості. Порушуєть­ся робота серцево-судинної системи. При великих дозах може ви­никнути променева хвороба, тобто порушення нормального крово­творення, розлад нервової системи, травлення, що супроводжуються загальною слабістю, болями і зниженням опірності проти інфекції. М'яке рентгенівське випромінювання призводить насамперед до місцевого впливу на опромінені ділянки тіла; може мутніти криш­талик ока (катаракта), випадати волосся.

Гамма-промені випромінюються радіоактивною речовиною. Вони мають довжину хвилі від 4 до 0,1 нм. Як і два інших види ядерних випромінювань (альфа- і бета-випромінювання, які є вже не пото­ком електромагнітних хвиль, а потоком заряджених частинок), гам­ма-випромінювання дедалі ширше застосовують у науці і техніці, зокрема в гамма-дефектоскопії та в автоматиці. Гамма-випроміню­вання використовують також і для передпосівного опромінювання насіння, знищення комах-шкідників, опромінювання харчових про­дуктів, щоб подовжити строки зберігання та для знешкодження сільськогосподарської сировини.

Альфа-випромінювання мають дуже малу проникну здатність і при зовнішньому опромінюванні затримуються зовнішнім шаром шкіри без помітної шкідливої дії. Проте потрапляння альфа-части­нок всередину організму з повітрям або їжею дуже небезпечне.

Бета-промені мають невелику проникну здатність, але шкідливо діють на шкіру й очі. Проникна здатність гамма-променів набагато більша. Це випромінювання може спричинити променеву хворобу. Однак додержуючись санітарних правил роботи з радіоактивними речовинами та джерелами іонізуючих випромінювань, можна три­валий час працювати без шкоди для здоров'я.

Нижче наведено максимально допустимі поглинуті тілом дози рентгенівського, гамма- і бета-випромінювань. Для альфа-випромі-нювань вони в 10 разів вищі. Норми різні для персоналу, що обслу­говує установки і апарати, які створюють випромінювання, і для окремих осіб, що не зв'язані з обслуговуванням цих установок, але зазнають дії випромінювання. Для першої групи тканин (червоний кістковий мозок, статеві залози або взагалі усе тіло) допускається для персоналу не більш як 30 мДж/кг на 13 тижнів (квартал) і не більш як 50 мДж/кг на рік, а для інших осіб — 5 мДж/кг на рік; для другої групи тканин і органів (це будь-який орган тіла, крім зазна­чених в інших групах) — 80 мДж/кг на квартал і 150 мДж/кг на рік для персоналу або 15 мДж/кг для інших осіб; для третьої групи тканин (щитовидна залоза, кісткова тканина і шкіра, крім частин тіла, які належать до зазначених у наступній групі) — 150 мДж/кг на квартал і 300 мДж/кг на рік для персоналу або 30 мДж/кг для інших осіб віком старше 16 років (для тих, хто ще не досяг 16 років — 15 мДж/кг на рік); для четвертої групи органів (повністю кисті, пе­редпліччя, кісточки і ступні) — 400 мДж/кг на квартал і 750 мДж/кг на рік для персоналу або 75 мДж/кг для інших осіб. Сумарна доза опромінення за ряд років органів першої групи у персоналу, що об­слуговує установки і апарати, які створюють іонізуюче випроміню­вання, не має перевищувати D = 50 (N — 18), де N — вік (років).

Захист від радіоактивних випромінювань полягає в застосуванні захисних кожухів або екранів, спецодягу, індивідуальних захисних засобів. Важливу роль відіграє також дозиметричний і лікарський контроль.

Під шумом розуміють усі неприємні та небажані звуки чи їх сукупність, які заважають нормально працювати, сприймати потрібні звукові сигнали, відпочивати. Нині добре відомо, що шуми шкідли­во впливають на здоров'я людей, знижують їх працездатність, ви­кликають захворювання органів слуху (глухоту), ендокринної, нерво­вої, серцево-судинної систем (гіпертонія). Шум — це одна з форм фізичного (хвильового) забруднення природного середовища, адап­тація організмів до якого практично неможлива. Тому він нале­жить до серйозних забруднювачів, які мають контролюватися й об­межуватися на основі спеціальних законів.

Звукові хвилі — коливальні зміни тиску повітря (розрідження — ущільнення), які вимірюють такими параметрами, як інтенсивність,

гучність, спектр, часові інтервали. Інтенсивність визначається зміною рівня тиску внавколишньому повітряному середовищі (це — енерге­тична характеристика), а гучність залежить від частоти коливань. Звуковий діапазон частоти, який сприймає вухо людини, становить від 16 до 20 тис Гц. Звукові хвилі частотою нижче 16—20 Гц назива­ють інфразвуковими, вище 20 тис Гц (20 кГц) — ультразвуковими.

Спектр — це складові звуку, прості гармоніки коливання, які мають певну частоту, фазу й амплітуду. Рівень звукового тиску ви­ражає сумарний тиск складних звуків, а октавні слухові рівні ви­значають частку різних частотних смуг спектра.

Часові параметри звукових хвиль є сумою коротких імпульсів, які характеризуються часом появи й амплітудою, що залежить від джерела звуку. Виділяють імпульсні та безперервні звуки.

Умовні одиниці характеристики сили (інтенсивності) звуку — децибели — показують, на скільки звук (шум) у логарифмічних відносних величинах вищий за поріг слухового сприйняття люди­ни. Для вимірювання інтенсивності шумів розроблено спеціальні прилади — шумоміри.

Під час впливу шумів на організми одночасно діють фізіологічні та психологічні фактори. Серед фізіологічних основну роль відігра­ють реакції слухового аналізатора (вплив акустичної енергії на ве­стибулярний апарат, механорецептори тіла, нервову систему, сон, емоції).

Збільшення будь-якої частоти вдвічі завжди сприймається нами як підвищення тону на певну величину (октаву). Звичайна розмова ведеться в межах частот 250—10 тис Гц, що за інтенсивністю звуку — приблизно ЗО—60 дБ.

У нас рівні шумів визначають за ГОСТ 12.1.003-76 "Система стан­дартів безпеки праці. Шум. Загальні вимоги безпеки". Як допус­тимі норми встановлено такі рівні шуму, які, діючи протягом три­валого часу, не викликають зниження гостроти сприймання звуку й забезпечують задовільну розбірливість мови на відстані 1,5 м від того, хто говорить. Допустимі межі сили звуку в різних мовах ста­новлять 45—85 дБ, больовий поріг — 140 дБ. У разі постійного шу­мового фону 70 дБ виникає розлад ендокринної та нервової систем, 90 дБ — порушується слух, 120 дБ — з'являється фізичний біль, який стає нестерпним.

Рекомендовані діапазони шумів всередині приміщень різного призначення такі:

— для сну, відпочинку — ЗО—45 дБ;

— для розумової праці — 45—55 дБ;

— для лабораторних досліджень, роботи з ЕОМ тощо — 50—65 дБ;

— для виробничих цехів, гаражів, магазинів — 56—70 дБ. Джерелами шумів є всі види транспорту, промислові об'єкти, гуч-

номовні пристрої, ліфти, телевізори, радіоприймачі, музичні інстру­менти, юрби людей і окремі особи.

Боротьбі з шумом надають великого значення, створюючи шумо-поглинаючі екрани, поглинаючі фільтри, безшумні механізми, зміню­ючи технології виробництв і динаміку транспортних потоків.

Шуми поділяють на сталі, переривчасті, змінні, фонові та імпуль­сивні (тривалістю менше секунди). За частотно-амплітудними па­раметрами розрізняють широкочастотні, тональні, низькочастотні (менше 350 Гц), середньочастотні (350—1000) і високочастотні (по­над 1000 Гц) шуми. Чим вища тональність звуків (шуму), тим шкідливіші вони для органів слуху. Тому для шумів різних частот існують різні гранично допустимі норми. Так, низькочастотні шуми навіть до 100 дБ особливої шкоди слуху не завдають, а високочас­тотні є небезпечними вже при рівнях, більших 75—80 дБ.

Наведемо кілька прикладів інтенсивності шумів. Так, шелест листя та тихий шепіт на відстані 1 м мають силу звуку 10—15 дБ, цокання годинника — близько ЗО, шум води з-під крана — 40—45, друкарської машинки — 50, друкарського бюро — 75—80, вагона метро, як і вантажної машини — 90—95 (на відстані 7 м), телевізо­ра — 80—95, літака — 105, вертольота — 110, відбійного молотка — 120 дБ (на відстані 1 м).

Розглянемо вплив шумів на організм людини. У шумних цехах у півтора-два рази вищий рівень захворюваності, що супроводжується тимчасовою втратою працездатності. Інтенсивні шуми знижують про­дуктивність праці у таких цехах на 50—60 %, значно збільшується кількість браку.

Дослідження свідчать, що в осіб, які мають "шумні" професії, шлункові захворювання (гастрити тощо) трапляються в чотири рази частіше, ніж у інших. Серед них набагато більше глухих. Від трива­лого сильного шуму продуктивність розумової праці знижується на 60 %, фізичної — на ЗО %.

Вібрації — це тремтіння або струси всього тіла чи окремих його частин під час різних робіт (бетоноукладання, пневмоелект-роподрібнення порід чи шляхового покриття, роботи на тракторах

та самохідних сільськогосподарських машинах тощо). Тривалі вібрації завдають великої шкоди здоров'ю — від сильної втоми й не дуже значних змін багатьох функцій організму до струсу мозку, розриву тканин, порушення серцевої діяльності, нервової системи, деформації м'язів і кісток, порушення чутливості шкіри, крово­обігу тощо.

Розрізняють загальну та локальну вібрації. Для їх зменшення використовують віброізоляцію, вібродемпфірування, пружні основи й опори, віброгасні рукавички, прокладки, килимки.

Згідно з ГОСТом 17770-72, СН 626-66 та ін. встановлено допус­тимі норми вібраційних навантажень в октавних смугах від 2 до 2000 Гц для коливальних швидкостей від 0,45—1,12 до 4 см/с. Рівень коливань швидкості при зазначених параметрах змінюється від 99 до 120 дБ.

4.1.7. Небезпеки, пов'язані з експлуатацією та утриманням житла