Небезпеки, пов'язані з використанням горючих, легкозаймистих і вибухонебезпечних речовин і матеріалів

Найбільш небезпечним місцем, де знаходяться горючі, легкозай­мисті та вибухонебезпечні речовини і матеріали, є склади їх збері­гання. Тому розглядання вищезгаданих небезпек здійснено щодо цих територій. Крім того, можливість виникнення і розвитку не­безпек зумовлює великі матеріальні збитки і людські втрати.

Склад нафтопродуктів розміщують з додержанням певних про­типожежних відстаней до інших споруд, будинків, шляхів, лісових масивів та посівів. Якщо склад або нафтобаза розміщені на схилі пагорбка або на березі річки, треба, щоб нижче від них не було бу­дівель, а нижче за течією річки — дерев'яних мостів або інших споруд, яким загрожувала б пожежа під час витікання нафтопро­дуктів. Протипожежних розривів треба додержувати і між окреми­ми резервуарами або спорудами на самому складі. Між ними роб­лять земляні вали. Територію нафтобази огороджують парканом і

обкопують канавою. Бригадні нафтосклади оборюють смугою зав­ширшки 1,5 м.

На території нафтоскладу не можна палити цигарок, користува­тися гасовими ліхтарями, заводити двигуни трактора чи автомобіля, заправляти їх. Не можна в'їжджати на територію нафтоскладу га­зогенераторними автомобілями.

І щоб запобігти нагромадженню статичної електрики і утво­ренню іскор, коли переливають нафтопродукти, заземлюють усі ме­талеві резервуари, в тому числі автоцистерни під час зливання і наливання, а також металеві трубопроводи (не менше одного за­землення на кожні 200 м довжини); між кільцями трубопроводу встановлюють металеві перемички; поплавки покажчиків рівня у резервуарах з'єднують гнучким провідником з корпусом резер­вуара; на гумові шланги для перекачування нафтопродуктів намо­тують дріт, що з'єднує наконечник із заземленим металевим тру­бопроводом.

Розлиті нафтопродукти засипають землею. Використаний обти­ральний матеріал збирають у металевий ящик з кришкою. Порожні бочки з-під нафтопродуктів зберігають окремо. Відкривають бочки спеціальними ключами, використовувати для цього зубила і молот­ки забороняється. На нафтоскладі має бути щит з протипожежним інвентарем, засоби для гасіння пожежі (пісок, вогнегасники, кошма) і пожежний насос.

Світильники, вимикачі та електропроводка на території бензо­сховищ мають відповідати вимогам, які ставляться до установок класу В-Іг, а на складах трансформаторного масла — вимогам до установок П-ІН. Блискавкозахист нафтоскладів має бути викона­ний відповідно до РД 34.21.122-87.

Склади вугілля і торфу являють собою або відкриті майданчики, або вугільні ями і підвали.

За здатністю до самозапалення кам'яне і буре вугілля поділяють на 2 групи: а) стійке — антрацит і пісне вугілля (марки Т); б) небез­печне — решта кам'яного і все буре вугілля. Небезпечний також кусковий і фрезерний торф. Самозапалення виявляється, зокрема, за білим нальотом на поверхні, за появою пари, їдкого диму та осі­дання частини штабеля, а взимку — за таненням снігу навколо штабеля. Не можна зберігати в загальному штабелі небезпечне і стійке вугілля. Небезпечне вугілля зберігають у штабелях заввиш­ки не більше 2,5 м (а в підвалах — не глибше 1 м) і завширшки до

20 м. Довжина не обмежується. Між штабелями має бути відстань не менше 1 м» Під час укладання вугілля його шар за шаром ущіль­нюють котками, стежачи за тим, щоб у штабель і під нього не по­трапляли ганчірки, трава, солома, папір, тріски або торф. Якщо торф або вугілля у штабелі розігрілося до температури понад 60 °С, шта­бель додатково утрамбовують. Вугілля, що зайнялося у штабелях, не дозволяється гасити водою, а торф можна. Вогнища вугілля або торфу треба негайно ліквідувати. Горіння торфу припиняють, роз­бираючи штабель і засипаючи місце, що горить, вогким торфом. На автомобілях та інших машинах, що працюють на складах торфу, мають бути іскрогасники. Палити цигарки на цих складах заборо­няється. Опори навісів, підлогу і перекриття підвалів, що їх вико­ристовують під вугільний склад, виготовляють з вогнетривких ма­теріалів.

Склади лісоматеріалів і дерев'яної тари огороджують. Лісома­теріали зберігають у штабелях заввишки не більше 4 м з розрива­ми між ними не менше 3 м. Територію складу треба систематично очищати від кори, трісок, тирси та іншого сміття, а в жаркі дні — поливати водою. Склад має бути забезпечений засобами гасіння пожежі.

Постійні склади зерна будують з вогнетривких матеріалів, а якщо із спалимих, то оштукатурених або обмащених вогнезахисною су­мішшю. Під час засипання, сортування або очищення зерна виді­ляється багато пилу, який слід регулярно прибирати.

Електроустаткування зерносховища вибирають таке, щоб воно відповідало вимогам, які ставляться до приміщень класу П-ІІ. Світильники та апарати (вимикачі, пускачі) застосовують пилоне­проникні, а розподільні щитки, що мають запобіжники, розміщують у сусідніх пожежобезпечних приміщеннях.

Тимчасові склади зерна на полях оборюють смугою завширшки не менше 3 м. Використовувані на току ДВЗ обладнують мокрими іскрогасниками (наприклад, у вигляді бочки, через яку проходять вихлопні гази і яку наполовину заповнюють водою). Процес сушін­ня зерна має бути автоматизованим. Обов'язкова також сигналіза­ція про місцеве перегрівання зерна, яке може призвести до пожежі. Основні вимоги пожежної профілактики на складах зерна такі: не палити цигарок, додержувати протипожежних розривів, не розмі­щувати склади біля повітряних електричних ліній.