Категорії приміщень за вибухопожежною і пожежною небезпекою 3 страница

Внаслідок впливу сукупності ряду об'єктивних факторів рівень пожежної небезпеки сучасних міст та сільських населених пунктів зростає. Перш за все, збільшується поверховість сучасних будівель, що вже призвело до суттєвого підвищення щільності заселення в житловій забудові та до помітного збільшення ресурсної ємності одиниці площі виробничих будинків. Як наслідок, зазначених змін, маємо ситуацію, коли в разі пожежі в багатоповерховому будинку пожежники мають евакуювати не одиниці та десятки, як це було зовсім нещодавно, а сотні й навіть тисячі чоловік, особливо у вечірній та нічний час. При цьому кожна така пожежа вимагає швидкого залучення значної кількості сил та технічних засобів.

У сучасних умовах, незважаючи на всі зусилля пожежної охорони, оперативність прибуття її підрозділів до місця пожежі є проблематичною, передусім через прорахунки містобудівної політики. У нових районах, які швидко розвиваються, мало чи зовсім немає пожежних частин, у результаті чого площа зони обслуговування наявних пожежних підрозділів значно збільшується, зростає шлях проїзду до місця можливої пожежі та, природно, зростає час прибуття. А що таке фактор часу на пожежі ясно кожному. Слід також взяти до уваги, що цей процес відбувається на фоні зниження середньої швидкості руху транспортних засобів в наших містах. Пожежні автомобілі вимушені пересуватися зі швидкістю загального транспортного потоку (у великих містах це може бути менше ніж ЗО км-год"1).

У сільській місцевості несприятливо діє на рівень пожежної безпеки низька щільність населення. Напівпорожні села сьогодні далеко не виняток. Часто-густо пожежу, що виникла, ніхто не виявляє, тому що нікого немає поруч. Не розвинена й інфраструктура сільської пожежної охорони. Наявні пожежні підрозділи часом настільки віддалені від ряду сіл та селищ, що середній час прибуття підрозділів до місця пожежі в деяких районах досягає 40 хв. За такий час, навіть при своєчасному виявленні та сповіщенні про пожежу, вона набуває великих розмірів і повністю знищує всю будівлю. Крім того, через нерозвиненість засобів зв'язку середній час сповіщення про пожежу в сільській місцевості в три рази більший, ніж у місті.

Всередині житлових та громадських будинків збільшується пожежне навантаження, змінюється пожежонебезпечний склад інтер'єру. Широке використання горючих полімерних синтетичних облицювальних і конструкцій-

них матеріалів у меблях, побутовій техніці, елементах загального дизайну тощо призводить до утворення на пожежах речовин, що мають велику токсичність.

Хід розвитку виробничих процесів показує, що нові технології, як правило, більш пожежонебезпечні. Питома вага пожежонебезпечних об'єктів постійно зростає. Паралельно розширюється використання технологій, насичених пожежонебезпечними речовинами, матеріалами, виробами. Збільшується кількість і потужність потенційних джерел запалювання. Це має місце на фоні зниження протипожежної стійкості будівель та споруд, пов'язаної зі зменшенням вогнестійкості будівельних конструкцій. У гонитві за економічною вигодою у будівництві широко впроваджуються легкозаймисті утеплювачі, легкі металеві конструкції, що мають межу вогнестійкості в 4-6 разів меншу порівняно із залізобетонними конструкціями тощо.

У будівлях та спорудах пожежі, як правило, виникають в будь-якому місці, а потім поширюються по будівельних конструкціях та горючих матеріалах. Одночасно в кількох місцях пожежі можуть виникати як результат вибухів виробничого обладнання, а також у випадках підпалу. Пожежна небезпека будівель та споруд визначається кількістю та властивостями матеріалів, що знаходяться в будівлі, а також пожежною небезпекою будівельних конструкцій, яка залежить від ступеня вогнестійкості та горючості матеріалів, з яких вони вироблені.

§ 37. Класифікація будівельних матеріалів

За своїм походженням будівельні матеріали розподіляють на:

ПРИРОДНІ, які зустрічаються в природі в готовому вигляді та можуть використовуватися в будівництві без суттєвого оброблення;

ШТУЧНІ, які не зустрічаються в природі, а виробляються із застосуванням різних технологічних процесів.

За функціональним призначенням можна виділити такі групи будівельних матеріалів:

призначені для будівництва стін (цегла, бетон, залізобетон, метал, дерево);

в'яжучі (цемент, вапно, гіпс), які використовують для виробництва безвипалювальних виробів, цегляної кладки та штукатурки;

теплоізоляційні (мінеральна вата, піно- та газобетони, пінопласти, повсть тощо);

опоряджувальні та облицювальні (керамічні плитки, кам'яні породи, різні пластики, деревностружкові та деревноволокнисті плити, «вагонка», лінолеум тощо);

покрівельні та гідроізоляційні (шифер, черепиця, покрівельне залізо, руберойд тощо).

Основні властивості будівельних матеріалів

Теплопровідність - молекулярне перенесення тепла в суцільному середовищі, зумовлене наявністю градієнта температури. Дана властивість враховується при виборі матеріалів для огороджувальних конструкцій будівель, призначених для збереження тепла в приміщеннях та при розрахунках конструкцій на вогнестійкість.

Теплоємність - фізична величина, яка дорівнює відношенню кількості теплоти, що поглинається системою при безмежно малій зміні її температури,

до цієї зміни. Теплоємність, як і теплопровідність, не є фізичною константою матеріалу, тому що вона змінюється залежно від температури.

Міцність - здатність матеріалу чинити опір руйнуванню від дії напруг, які виникають у ньому під впливом прикладеного навантаження.

Твердість - властивість матеріалу чинити опір деформуванню або руйнуванню при місцевому силовому впливові; характеризується проникненням у нього іншого, більш твердого, матеріалу.

Пружність - властивість матеріалу змінювати під дією навантаження свою форму та об'єм без ознаки руйнування та відновлювати їх після припинення дії деформувальних сил.

Пластичність - властивість матеріалу змінювати без руйнування форму та розміри під дією навантаження або внутрішніх напруг, стійко зберігаючи утворену форму і розміри після припинення цього впливу.

Істинна густина - маса одиниці об'єму матеріалу в абсолютно щільному стані. Густина більшості будівельних матеріалів більше одиниці. Виключення являють деревина, пластики.

Середня густина - маса одиниці об'єму матеріалу, включаючи пори і порожнини.

Залежно від густини та пористості середня маса будівельних матеріалів змінюється від 20 кг-м~3 (для деяких легких теплоізоляційних матеріалів) до 7850 кг-м~3 (для сталей).

Пористість - ступінь насиченості матеріалу повітряними включеннями у вигляді пор. З пористістю пов'язані такі властивості матеріалів, як міцність, теплопровідність, звуконепроникність тощо. Пористість будівельних матеріалів змінюється від 0 (сталь, скло) до 85% (поропласт, пінобетон).

Теплове розширення - збільшення геометричних розмірів зразка, викликане зміною його температури при постійному тиску.

Жаростійкість - здатність матеріалу за умов тривалого впливу температур від 200 до 2000 °С зберігати або незначно змінювати свої фізичні або механічні властивості; визначається температурою, при якій матеріали в умовах довгочасного нагріву та наступного охолодження починають руйнуватися або переходити в пластичний стан.

Вогнетривкість - властивість матеріалу протистояти, не розплавляючись, впливу високих температур, прийнятих у випробуваннях, залежно від групи матеріалів. Характеризується температурою, під впливом якої зразок випробовуваного матеріалу у вигляді тригранної піраміди розм'якшується та деформується так, що його вершина дотикається основи.

Вогнестійкість - здатність матеріалу зберігати фізико-хімічні властивості під дією вогню; характеризується довготривалістю опору дії вогню до втрати міцності.

Термостійкість - здатність матеріалу витримувати різні коливання температур, не руйнуючись; визначається числом поперемінних нагрівань (до 1300 °С) і охолоджень у проточній воді з температурою 5-25 °С, які витримує матеріал до втрати ним 20% своєї початкової маси.

Термін служби - період часу від початку експлуатації виробу до моменту виникнення граничного стану, зазначеного в технічній документації.

Старіння - зміна фізико-хімічних і механічних властивостей та структури матеріалів при експлуатації або тривалому зберіганні, яке відбувається у матеріалах з підвищеним рівнем внутрішньої енергії.

Деформованість - властивість твердих матеріалів змінювати форму або об'єм під дією механічного навантаження, власної маси, намагнічування, електричного заряду; визначається рівнем пружних та залишкових деформацій при заданих зовнішніх діях.

Електричний опір - властивість матеріалу перешкоджати проходженню електричного струму.

Електропровідність - властивість матеріалу проводити електричний струм під впливом незмінного в часі електричного поля.

Будівельні матеріали залежно від значень параметрів горючості поділяють на НЕГОРЮЧІ (НГ) та ГОРЮЧІ (Г).

До негорючих відносять будівельні матеріали при таких значеннях параметрів горючості:

приріст температури в печі не більше 50 °С;

втрата маси зразка не більше 50%;

тривалість стійкого полуменевого горіння не більше 10 с.

Будівельні матеріали, що не відповідають хоча б одному з вказаних значень параметрів, відносяться до горючих.

Під СТІЙКИМ ПОЛУМЕНЕВИМ ГОРІННЯМ слід розуміти безперервне полуменеве горіння матеріалів протягом не менше 5 с.

Віднесення будівельних матеріалів до негорючих здійснюється експериментальним шляхом. Для кожного випробування виготовляють п'ять зразків циліндричної форми діаметром (45±0, -2) мм, висотою (50±3) мм.

Установка для випробування будівельних матеріалів на негорючість складається з печі, розміщеної в теплоізолюючому середовищі; конусоподібного стабілізатора повітряного потоку; захисного екрана, що забезпечує тягу; тримача зразка і пристрою для введення тримача зразка в піч; а також станини, на якій монтується сама піч (рис. 6.1).

Тривалість випробування складає, як правило, ЗО хв. Температура в печі перед вміщенням зразка має становити 750 °С, а середня температура стінок печі - 835 °С. Контроль температурного режиму здійснюється термопарами. Перед та після випробувань кожний зразок зважують.

За результатами випробувань роблять висновок про горючість матеріалу.

Горючі будівельні матеріали залежно від значень параметрів горючості поділяють на чотири групи: Г1, Г2, ГЗ, Г4 відповідно до табл. 6.1.

Таблиця 6.1

Група горючості матеріалу	ПАРАМЕТРИ ГОРЮЧОСТІ
Температура димових газів Т, °С	Ступінь пошкодження за довжиною, SL, %	Ступінь пошкодження за масою, SM, %	Тривалість самостійного горіння, *с.г- С
Г1	<135	<65	<20
Г2	<235	<85	<50	<30
ГЗ	<450	>85	<50	<300
Г4	>450	>85	>50	>300

Примітка. Для матеріалів груп горючості Г1, Г2, ГЗ при випробуванні не допускається утворення крапель розплаву, що киплять.

Метод випробування горючих будівельних матеріалів для визначення груп їх горючості застосовують для всіх однорідних та шаруватих горючих будівельних матеріалів, у тому числі, що застосовуються як оздоблювальні та облицювальні, а також лакофарбових покриттів.

Для кожного випробування виготовляють 12 зразків завдовжки 1000 мм, завширшки 190 мм. Товщина зразків повинна відповідати товщині матеріалу, що використовується у реальних умовах.

Рис. 6.1. Загальний вигляд установки для випробування будівельних матеріалів на негорючість (метод І):

1 - станина; 2 - ізоляція; 3 - вогнетривка труба; 4 - порошок оксиду магнію; 5 -обмотка; 6- заслінка; 7 - сталевий стрижень; 8 - обмежувач; 9 - термопара зразка; 10 -нержавіюча сталева трубка; 11 - тримач зразка; 12 - пічна термопара; 13 - ізоляція; 14 -ізоляційний матеріал; 15 - труба з азбоцементу або аналогічного матеріалу; 16 - ущільнення; 17 - стабілізатор потоку повітря; 18 - листова сталь; 19 - захисний пристрій від протягу

Зразки для стандартних випробувань матеріалів, які застосовують тільки як оздоблювальні та облицювальні, а також для випробувань лакофарбових покриттів, виготовляють у сполученні з негорючою основою. Товщина лакофарбових покриттів повинна відповідати прийнятій у технічній документації, але мати не менше чотирьох шарів.

Для несиметричних шаруватих матеріалів з різними поверхнями виго-товлюють два комплекти зразків з метою експонування обох поверхонь. При цьому групу горючості матеріалу встановлюють за гіршим результатом.

Установка для випробування (рис. 6.2) складається із камери спалювання, системи подавання повітря в камеру спалювання, газовідвідної труби, вентиляційної системи для видалення продуктів згоряння. В камері спалювання встановлюють тримач зразка, джерело запалювання, діафрагму. Тримач зразка складається із чотирьох прямокутних рам, розташованих по периметру джерела запалювання. Джерелом запалювання є газовий пальник, який

Рис. 6.2. Установка для випробувань будівельних матеріалів на горючість (метод II).

Загальний вигляд установки:

1 - камера спалювання; 2 - тримач зразка; 3 - зразок; 4 - газовий пальник; 5 -вентилятор подачі повітря; 6- дверцята камери спалювання; 7 - діафрагма; 8 - вентиляційна труба; 9 - газопровід; 10, 11 - термопари; 12 - витяжний зонт; 13 - оглядове вікно

складається з чотирьох окремих сегментів. Система подавання повітря, яка повинна забезпечувати надходження в нижню частину камери спалювання рівномірно розподіленого по її перерізу потоку повітря, складається з вентилятора, ротаметра та діафрагми.

Для кожного випробування визначають такі показники:

температуру димових газів;

тривалість самостійного горіння і (або) тління;

довжину пошкодженого зразка;

масу зразка до і після випробування.

Після оброблення даних вимірювань за вже наведеною табл. 6.1 визначають групу горючості матеріалу: Г1, Г2, ГЗ або Г4.

У цілому ряді випадків крім характеристик горючості будівельних матеріалів необхідно мати дані про здатність їх до займання під впливом променистої теплоти, для визначення займистості.

Під ЗАЙМИСТІСТЮ розуміють здатність речовин та матеріалів до спалахування.

СПАЛАХУВАННЯ - це початок полуменевого горіння під дією джерела запалювання. При даному стандартному випробуванні характеризується усталеним полуменевим горінням.

ПОВЕРХНЕВА ГУСТИНА ТЕПЛОВОГО ПОТОКУ (ПГТП) - променистий тепловий потік, що діє на одиницю поверхні зразка.

КРИТИЧНА ПОВЕРХНЕВА ГУСТИНА ТЕПЛОВОГО ПОТОКУ (КПГТП) - мінімальне значення поверхневої густини теплового потоку, при якій виникає стійке полуменеве горіння.

Горючі будівельні матеріали залежно від величини КПГТП поділяють на три групи займистості:

81 - величина КПГТП, рівна або більша за 35 кВт-м~2;

82 - величина КПГТП, рівна або більша за 20, але менша за 35 кВт-м~2;

83 - величина КПГТП, менша за 20 кВт-м 2.

Сутність методу випробування полягає у визначенні займистості матеріалу при заданих стандартних рівнях впливу на поверхню зразка променистого теплового потоку та полум'я від джерела запалювання. Рівні впливу променистого теплового потоку повинні знаходитися у межах від 10 до 50 кВт-м~2. Початковий рівень впливу ПГТП при випробуваннях дорівнює ЗО кВт м~2.

Для випробувань виготовляють 15 зразків, які мають форму квадратів зі стороною 165 мм, завтовшки не більше 70 мм. Матеріали, що використовуються тільки як оздоблювальні та облицювальні, а також лакофарбові покриття, випробують у поєднанні з негорючою основою.

Випробування будівельних матеріалів на займистість проводять на установці, яка показана на рис. 6.3.

Установка складається з опірної станини, рухомої платформи, джерела променистого потоку (радіаційна панель), системи запалювання, яка складається з допоміжного стаціонарного пальника з системою пересування, а також допоміжного обладнання. Основною частиною установки є радіаційна панель, яка складається з кожуха з теплоізолюючим шаром та нагрівальним елементом потужністю 3 кВт.

Випробування проводять протягом 15 хв або до спалахування зразка. Мета цього випробування - визначення величини КПГТП, за якої виникає стійке полуменеве горіння. На підставі отриманих результатів встановлюється група займистості випробуваного матеріалу.

Будівельні матеріали характеризуються в пожежній справі тільки пожежною небезпекою. Пожежна небезпека будівельних матеріалів, у свою

чергу, визначається горючістю, займистістю, поширенням полум'я по поверхні, димотворною здатністю та токсичністю.

Рис. 6.3. Установка для випробування матеріалів на займистість: 1 - радіаційна панель; 2 - захисна плита; 3 - рухома платформа; 4 - противага; 5 - важіль

§ 38. Основні частини будинків та будівельні конструкції

За своїм функціональним призначенням будівлі поділяють на цивільні (житлові та громадські), промислові та сільськогосподарські.

Будівлею вважається наземна споруда, що має внутрішній закритий простір та призначена для виконання побутових, громадських, виробничих, складських або господарських функцій.

Капітальність будівлі характеризується її довговічністю та ступенем вогнестійкості. Довговічність визначається строком служби будівлі (її будівельних конструкцій) без втрати експлуатаційних якостей, що вимагаються. За довговічністю будівлі поділяють на чотири ступені: перший визначає строк служби більший ніж 100 років; другий - 50-100 років; третій - 20-50 років; четвертий - менше 20 років.

Будівлі можуть бути одноповерховими та багатоповерховими. При визначенні поверховості враховують тільки надземні поверхи, що розташовані вище нульової позначки будівлі, тобто над рівнем землі. Поверх, підлога якого заглиблена нижче поверхні землі більш ніж на половину висоти, називається підвальним. При меншому заглибленні підлоги нижче нульової позначки поверх називається цокольним. Будівлі висотою 10 та більше поверхів, а також будівлі висотою понад ЗО м від планувальної позначки землі до рівня підлоги верхнього поверху відносяться до будівель підвищеної поверховості.

Всі інші споруджені об'єкти, які не відносяться до будівель та служать для виконання суто технічних завдань, вважаються інженерними спорудами, наприклад: естакади, мости, відкриті виробничі установки, резервуари, димові труби тощо.

Кожний збудований об'єкт складається з будівельних конструкцій, що являють собою елементи будівлі та споруди, виконують несучі, огород-жувальні або суміщені (несучі та огороджувальні) функції.

До основних частин (конструктивних елементів) будівель та споруд відносяться фундаменти, стіни, перекриття, опори, перегородки, покрівлі, сходи, вікна, двері, ворота, світлові ліхтарі.

Фундамент - підземна частина будівлі (конструкції), призначена для сприймання та розподілу навантажень від будівлі на її основу.

Стіна - частина будівлі, що виконує функції вертикальної огороджу-вальної та несучої конструкції. Стіни служать для огородження приміщень від зовнішнього атмосферного впливу (зовнішні стіни) та для розділення внутрішнього об'єму будівлі на окремі приміщення (внутрішні стіни). Стіни визначають як самонесучі, коли вони обпираються на фундамент та несуть навантаження тільки під дією власної маси; несучими, якщо крім власної маси вони сприймають й інші навантаження (наприклад, від міжповерхових перекриттів); ненесучими, якщо вони виконують тільки огороджувальні функції, тобто не обпираються на фундаменти та передають навантаження від власної маси в межах кожного поверху на інші елементи будівлі.

Ненесучі стіни з панелей, що навішені на колони або балки, називають навісними каркасно-панельними.

Стіни також поділяють на поздовжні та поперечні.

Перегородка - внутрішня ненесуча стіна, призначена для поділу поверху будівлі на окремі приміщення.

Цоколь - нижня частина зовнішньої стіни, що частково виступає за її зовнішню площину.

Фронтон - ділянка поперечної стіни, яка відгороджує горищний простір при двосхилій покрівлі.

Парапет - невисока стінка, що огороджує покрівлю. На цей час здебільшого виготовляється з металевих конструкцій.

Вертикальні прямокутні виступи стіни називають пілястрами, напівкруглі - напівколонами, з похилою гранню - контрфорсом. Всі ці виступи служать для посилення міцності та стійкості стін.

Опори - будівельні пристрої у вигляді вертикальних стрижневих елементів, які з'єднують конструкції та передають навантаження на фундаменти. Опори залежно від матеріалу називають стояками, стовпами або колонами. Стояки найчастіше виробляють з дерева, стовпи - з каміння, а колони бувають сталевими або залізобетонними.

Розташовані всередині будівлі окремі опори та балки утворюють внутрішній каркас будівлі.

Перекриття сприймають навантаження, розділяють будівлю на поверхи та являють собою горизонтальні несучі конструкції. Перекриття спираються на вкладені по опорах балки, що називаються прогонами або ригелями, чи безпосередньо на опори. Поверхи відділяються один від одного міжповерховими перекриттями. Перекриття над підвалом називають над-підвальними, а перекриття під горищем - горищним.

Покрівля - верхнє огородження будівлі, що сприймає навантаження від своєї маси, снігу та вітру і призначене для захисту приміщень від зовнішніх кліматичних факторів та впливів. Складається з двох частин:

несучої (стропила, ферми, арки, рами, склепіння) та огороджувальної (покрівля).

Покриття - частина будівлі, що огороджує її зверху та суміщає функції стелі приміщення (горищного перекриття) та покрівлі.

Покрив - верхня оболонка даху, що складається з водонепроникного килима та основи.

Сходи - конструктивний елемент будівлі, що служить для сполучення між поверхами, руху людей та пересування предметів. Сходи складаються з сходових маршів та площадок сходів. Для безпеки та зручності пересування сходові марші огороджуються перилами. Приміщення, в яких розміщені сходи, називаються сходовими клітками.

Двері складаються з коробки та дверного полотна і закривають відповідні прорізи.

Вікна - огороджувальні елементи будівель, призначені для природного освітлення та вентиляції приміщень.

Ліхтарі - засклені надбудови на покритті будівель, що призначені для верхнього освітлення.

Залежно від матеріалу виготовлення, основні будівельні конструкції поділяють на кам'яні, залізобетонні, металеві, дерев'яні, а також такі, що вміщують полімерні матеріали.

Будівельні конструкції характеризуються показниками: межею вогнестійкості та допустимою межею поширення вогню.

Необхідно запам'ятати, що у всіх будівлях мають бути обов'язково передбачені конструктивні, об'ємно-планувальні та інженерно-технічні рішення, які у випадку пожежі здатні забезпечити:

можливість евакуації людей, незалежно від їх віку та фізичного стану, назовні на прилеглу до будівлі територію до настання загрози їх життю та здоров'ю як результату впливу небезпечних факторів пожежі; можливість рятування людей;

доступ особового складу пожежних підрозділів та подачу засобів пожежогасіння до осередку пожежі, а також можливість виконання заходів щодо рятування людей та матеріальних цінностей;

обмеження прямих та побічних збитків, включаючи саму будівлю та її вміст;

обмеження розповсюдження пожежі у будівлі, а також на сусідні будівлі та споруди, в тому числі при заваленні будівлі, яка горить.

§ 39. Поведінка будівельних конструкцій в умовах пожежі

На пожежах у будівлях вогонь досить швидко поширюється по обладнанню, меблях, оздоблювальних та облицювальних матеріалах, конструкціях, виконаних з горючих матеріалів, по вентиляційних каналах і шахтах, інших горючих матеріалах, рідинах тощо. При розрахунку міцності будівельних конструкцій враховуються навантаження і впливи, яким піддається будівля ъ нормальних умовах експлуатації. Однак в умовах пожежі за незначний час виникають додаткові навантаження та впливи, що призводять як до руйнування окремих конструкцій, так і будівлі в цілому. При пожежах на будівельні конструкції впливають, головним чином, висока температура, динамічні навантаження від падаючих уламків елементів будівель та пролитої для гасіння пожежі води, різкі коливання температур, тиску газів та продуктів горіння, в окремих випадках - вибу-

хової хвилі. Розглянемо приклад впливу полум'я на конструктивні елементи будівлі (рис. 6.4).

Рис. 6.4. Приклад впливу полум'я при пожежі в приміщенні на конструктивні елементи будівлі

Як видно з рис. 6.4, конструкція 1 буде безпосередньо підпадати впливу полум'я та високих температур по внутрішній та зовнішній поверхнях за різними умовами нагріву для двох поверхонь. Будівельна конструкція 2 підпадає впливу вогню по її внутрішній поверхні та одночасно впливу по її зовнішній поверхні випромінювання полум'я та газоподібних продуктів горіння, нагрітих до високої температури та які виходять з приміщення з вогнем. Для елемента будівлі, що складається з конструкцій 1 та 2, діючих функціонально суміщено, вогонь в приміщенні буде ускладнювати умови нагріву. Характерним для конструкції 3 є дія полум'я тільки на зовнішню поверхню, за умови, що вікна, розташовані вище даного конструктивного елемента, залишаються непошкодженими.

Для приміщення розрізняють три основні стадії пожежі (рис. 6.5).

На початковій стадії пожежа розвивається від невеликого займання до моменту, коли приміщення повністю охоплене вогнем. Під час основної стадії пожежі середньооб'ємна температура в приміщенні підвищується до максимуму. За цей період згоряє 80-90% об'ємної маси горючих матеріалів. На кінцевій стадії процес горіння завершується та починається поступове зниження температури.

Тривалість основної стадії, швидкість зростання температури, її максимальне значення характеризують вплив реальної пожежі на будівельні конструкції. Величина даних показників залежить від ряду умов, головними з яких є пожежне навантаження й повітрообмін (вентиляція).

Стійкість до впливу факторів пожежі визначається, перш за'все, матеріалами, з яких виконано будівельні конструкції.

Вогнестійкість залізобетонних конструкцій залежить від інтенсивності та тривалості температурного впливу, теплофізичних властивостей бетону, конструктивної схеми, розмірів перетину, товщини захисного шару (відстані від зовнішньої поверхні бетону до металевої арматури), класу бетону, арматури та виду заповнювача. Негорючість та відносно невелика теплопровідність бетону дозволяють створювати конструкції з межами вогнестійкості, що задо-

вольняють вимогам безпеки. У той же час залізобетонні конструкції не можуть безобмежено чинити опір впливу пожежі.

Рис. 6.5. Основні стадії розвитку пожежі в приміщенні: І - початкова; II - основна; III - кінцева

Вогнестійкість кам'яних конструкцій визначається їх перетином, конструктивним виконанням, теплофізичними властивостями матеріалів та способами обігріву. Велику межу вогнестійкості мають конструкції, виконані з глиняної цегли. В умовах пожежі цегляні конструкції задовільно витримують нагрівання до 700-900 °С, не знижуючи міцності та без зруйнування.

У сучасному будівництві широко використовуються металеві конструкції (колони, балки, ферми, арки тощо), виконані зі сталі, сплавів алюмінію, чавуну. Найбільш перспективними є легкі металеві конструкції, застосування яких значно скорочує терміни будівництва, витрати на транспортування, збільшує продуктивність праці. Незахищені металеві конструкції під впливом високої температури деформуються, втрачають свою несучу здатність та завалюються. Вони мають невисоку межу вогнестійкості (15 хв), яка визначається часом нагріву до критичної температури. Критична температура для конструкцій з різних сталей в середньому складає 470-550 °С, з алюмінієвих сплавів - 165-225 °С.

При пожежах значним руйнуванням піддаються сталеві незахищені ферми, балки, колони. Внаслідок проходить завалення покриття будівель в цілому. Такого роду пожежі можуть мати катастрофічний характер та завдавати значних матеріальних збитків.

Дерев'яні будівельні конструкції, природно, мають підвищену пожежну небезпеку. Низька температура займання (280-300 °С) призводить до того, що дерев'яні конструкції можуть загорятися навіть при незначному осередку пожежі. По поверхні дерев'яних конструкцій з нормальною експлуатаційною вологістю полум'я може поширюватися зі швидкістю до 2 м-хв^1.

Пожежну небезпеку являють й легкі покриття, в яких як теплоізоляцію переважно використовують полістирольний пінопласт, який має невелику густину, необхідну міцність та високі теплоізоляційні властивості. Пожежі на таких покриттях характеризуються швидким поширенням вогню по покрівлі та утеплювачу на значну площу, незворотними деформаціями ого-роджувальних та несучих конструкцій, малою ефективністю використовуваних засобів пожежогасіння через приховане поширення горіння по утеплю-