Тепловий прояв хімічних реакцій

Проходження хімічних реакцій із значним виділенням теплової енергії містить у собі потенційну небезпеку виникнення пожежі або вибуху тому, що виникає можливість неконтрольованого розігрівання реагуючих, новоут-ворюваних чи тих, що знаходяться поряд, горючих речовин. Існує також велика кількість таких хімічних сполук, які в контакті з повітрям чи водою, а також в разі взаємодії можуть стати причиною виникнення пожежі.

Займання хімічних речовин при взаємодії

Це досить розповсюджена причина пожеж, які трапляються на виробництві. Найчастіше такого роду випадки виникають внаслідок дії окисників на органічні речовини. Окисниками при цьому можуть бути хлор, бром, оксиди азоту, фтор, азотна кислота, хромовий ангідрид, перекиси натрію, барію, водню, рідкий кисень, селітри, хлорати, перманганати, перхлорати та ін.

Стикаючись та змішуючись з органічними речовинами, окисники викликають їх займання. Деякі з окисників (хлорати, перхлорати, селітри, солі хромової кислоти) здатні утворювати з органічними речовинами суміші, що вибухають під незначним тепловим впливом або механічною дією.

Бувають суміші окисників та горючих речовин, які здатні займатися під дією на них сірчаної та азотної кислот або невеликої кількості вологи. При контакті алюмінієорганічних сполук із спиртами, лугами, кислотами реакція супроводжується вибухом. Багато ініціаторів, каталізаторів та паро-утворювачів, що широко застосовуються у виробництві пластмас, синтетичних смол, волокон та каучуку, займаються і вибухають при взаємодії з іншими речовинами.

Факторами сприяння взаємодії окисника з горючою речовиною виступають:

підвищена початкова температура речовини;

подрібнення речовини;

наявність ініціаторів хімічного процесу.

Контакт деяких хімічних речовин призводить до виникнення екзотермічної реакції, виділення токсичних та горючих газів. Утворене тепло розігріває зону реакції, а також її продукти до небезпечних температур. Коли реагуючі речовини або продукти реакції є горючими, вони займаються і стають осередком пожежі або джерелом вибуху. В разі, коли реагуючі речовини є негорючими, то розігріті до високих температур від тепла реакції, вони стають джерелами запалювання горючих речовин, що знаходяться поряд.

Самоспалахування та самозаймання речовин при контакті з повітрям та водою

Речовини, що знаходяться в апаратах за умов технологічного процесу, можуть бути нагріті до температури, що перевищує температуру їх самозаймання. Так, наприклад, піролізний газ при виробництві етилену з нафтопродуктів має температуру самозаймання 530-550 °С, а виходить з печей піролізу, маючи температуру 850 °С. Температура самозаймання мазуту 380-420 °С, а в устаткуванні термічного крекінгу його нагрівання може сягати 500 °С. Цілком природно, що при появі нещільностей в апаратах і трубопроводах та стикуванні з повітрям продукту, що виходить назовні і має температуру, яка перевищує температуру самозаймання, виникає його загоряння. Трапляються випадки, коли речовини, що використовуються в технологічному процесі, мають дуже низьку температуру самозаймання, навіть нижчу, ніж температура навколишнього середовища. Наприклад, три-етилалюміній має температуру самозаймання мінус 68 °С, рідкий та білий фосфор має температуру самозаймання нижче кімнатної температури. Багато речовин, стикаючись з повітрям, здатні до самозаймання, яке може початись навіть при температурі навколишнього середовища або після попереднього (досить незначного) їх підігрівання. До таких речовин слід віднести олії та тваринні жири, кам'яне та деревне вугілля, деякі види сажі, оліфу, сірчані з'єднання заліза, скипидар, силос, порошкоподібні алюміній, цинк, титан, магній та ін.

Хімічні речовини, що здатні самозайматися, мають контакт з повітрям, як правило, у випадках:

пошкодження тари;

розфасування речовин;

розливу рідин;

сушіння;

відкритого зберігання твердих подрібнених, волокнистих, листових та рулонних матеріалів;

розкриття апаратів з метою огляду та ремонту;

відкачування рідин з резервуарів, коли усередині резервуарів знаходяться відкладення, що самозаймаються.

Для виробничої апаратури найбільш специфічними є випадки самозаймання відкладень сірчистих сполук заліза та термополімерів. Сірчисті сполуки заліза виникають внаслідок хімічної взаємодії сірководню чи вільної сірки із стінками сталевих апаратів. Такий процес можна спостерігати під час переробки та зберігання сірчистих нафт та нафтопродуктів; при зберіганні, очищенні та переробці природного та супутнього нафтового газу; одержанні та очищенні генераторних газів, водню, коксового газу та ін.

Найбільш схильним до самозаймання є закисний сульфід заліза. Окиснення сірчистих сполук заліза починається з підсихання поверхні та стикування ЇЇ з киснем повітря. При цьому температура поступово підвищується, з'являється блакитний дим, а вже потім і невеликі язички полум'я. Відкладення сірчистих сполук можуть розігріватися до температури 700°С.

Якщо виробничий процес пов'язаний з використанням речовин, схильних до полімеризації, виникає можливість утворення так званих термополімерів. Вони являють собою пухку губчасту речовину із значною кількістю невикористаних у процесі полімеризації зв'язків. Наявність цих зв'язків та розвинена поверхня термополімеру визначають його здатність до окиснення та самозаймання на повітрі.

У виробництві використовується значна кількість речовин, які займаються при взаємодії з водою. Теплова енергія, що при цьому виділяється, може викликати займання горючих речовин, які утворюються чи межують із зоною реакції. До таких речовин слід віднести лужні метали, карбід кальцію, карбіди лужних металів, негашене вапно, фосфористий кальцій, фосфористий натрій, сірчистий натрій, гідросульфіт натрію. Багато з цих речовин (лужні метали, карбіди) при взаємодії з водою утворюють горючі гази, які займаються від теплоти реакції:

2Na+2H₂O = 2NaOH + H₂ + 366,5 кДж, (3.5)

При взаємодії невеликої кількості калію чи натрію (4-5 г) з водою температура може піднятись вище 650 °С. Коли взаємодіють більш великі шматки, трапляються вибухи з розбризкуванням розплавленого металу.

Гідриди лужних та лужноземельних металів (літію, натрію, калію, рубідію, кальцію, цезію, барію, стронцію) при взаємодії з водою утворюють водень та гідроксид відповідного металу, наприклад:

LiH + H₂O → LiOH + H₂ + 132 кДж. (3.6)

Гідриди таких металів у присутності навіть незначної кількості води (у вологому повітрі) самозаймаються.

Реакція карбідів лужних металів (Li, К, Na та ін.) з водою відбувається з вибухом. При цьому метали повністю згоряють, а вуглець виділяється у вільному вигляді:

Li₂C₂ + H₂O + O₂ → 2LiOH + 2C + 630,4 кДж, (3.7)

Деякі речовини, наприклад негашене вапно, є негорючими, але теплота їх реакції з водою може нагріти горючі матеріали, що стикуються з зоною реакції, до температури їх самозаймання:

СаО + Н₂0 = Са(ОН)₂ + 65,3 кДж. (3.8)

Відомі випадки пожеж на дерев'яних складах, в яких зберігалось негашене вапно. Ці пожежі виникали, як правило, після дощу, під час якого вода потрапляла на негашене вапно через зіпсований дах чи щілини підлоги.

Контакт речовин з водою або вологою повітря виникає найчастіше при пошкодженні апаратів та трубопроводів, при несправності тари, а також у разі відкритого зберігання цих речовин. Але вода може проникнути у приміщення і через відкриті прорізи у стінах, у випадку наявності щілин, отворів у покритті чи підлозі, при пошкодженні водяних комунікацій, при конденсації вологи з повітря тощо.

Вибухи та посилення пожежі, що почалася, можуть мати місце під час спроб гасити подібні речовини водою або піною.

Речовини, здатні до займання та вибуху під час нагрівання або механічної дії

Існує ряд нестійких хімічних речовин, здатних розкладатися з часом під впливом температури, дією тертя, удару та інших факторів. Розкладання таких речовин пов'язане з виділенням більшої чи меншої кількості тепла. Сюди належать і вибухові речовини: ацетилен, ацетиленіди, селітри, перекиси, гідроперекиси тощо.

У разі порушення технологічного регламенту при виробництві, використанні або збереженні таких речовин вплив на них джерел тепла, і особливо можливої пожежі, здатний призвести до їх вибухового розкладу. Такі випадки спостерігались під час здійснення процесів нітрації органічних сполук, отримання перекисів та гідроперекисів ацетилену та схожих речовин.

Схильність до вибухового розкладу під впливом підвищеного тиску та температури має ацетилен.

Азотовмісні речовини, наприклад ціанисті та азоціанисті, під час термічного розкладання виділяють не тільки оксид вуглецю, але й інші токсичні продукти - ціанід водню (синильну кислоту) HCN, диціан С£^ тощо.

Продукти термічного розкладу тетрахлорметану в 90 разів токсичніші, ніж первинна речовина.

Неорганічні речовини, залежно від їх складу, під час нагрівання розкладаються з виділенням кисню, діоксиду азоту, діоксиду вуглецю, хлору, хлориду водню тощо.

Слід зазначити, що термічний розклад органічних речовин відбувається з виділенням головним чином летких горючих продуктів, а термічний розклад неорганічних речовин супроводжується утворенням як горючих, так і негорючих продуктів.

Більшість продуктів термічного розкладу речовин токсичні.

Леткі продукти, що виділяються під час розкладу в умовах пожежі, можуть займатися та інтенсифікувати її розвиток або утворювати разом з повітрям пожежовибухонебезпечні суміші, створювати небезпечні токсикологічні умови.