Розвиток мовлення та спілкування

Для розвитку мовлення та спілкування сліпих дошкільників особливе значення має засвоєння ними рідної мови, формування усного мовлення та опанування невербальними засобами спілкування. Розвиток мовлення і спілкування здійснюється у всіх видах діяльності сліпих дітей і є необхідною складовою навчальної та корекційно-виховної роботи дошкільного навчального закладу.

Систематичні заняття з розвитку мовлення і спілкування необхідно проводити систематично по підгрупах та індивідуально. Здійснюючи роботу з розвитку мовлення і спілкування, педагог уважно прислухається до того, про що і як говорять незрячі діти. навчає їх правильно будувати фрази, послідовно викладати свої думки, правильно за смислом вживати слова і відповідні невербальні засоби (жести, міміку), силу голосу, темп мовлення.

Через недостатність сенсорного досвіду у більшості сліпих дітей спостерігається розрив між реальними предметами та їх назвами, між предметними практичними діями та їх словесним позначенням. Для цього в програмі передбачено спеціальне навчання аналізу предметів, їх називанню, функціональним діям з ними. Педагог повинен мати достатню кількість муляжів, макетів та інших наочно-дидактичних матеріалів для того, щоб сліпі діти мали змогу краще познайомитися з реальним предметом і співвіднести його з рельєфним, контурним, силуетним, барельєфним зображенням.

Для розвитку мовлення і спілкування велике значення має наявність у сліпих дошкільників реальних уявлень про навколишній світ. Тому предмети, явища, іграшки та інші об’єкти, які описують чи про які розповідають діти, були доступні для дотикового та зорового (за наявності залишкового зору) сприймання.

Для незрячої дитини мовлення педагога має слугувати прикладом, бути виразним та емоційним. Відбір літературного матеріалу педагог здійснює з врахуванням знань дітей та їх пізнавальних можливостей.

Важливим напрямом розвитку мовлення та спілкування дітей з глибокими порушеннями зору є формування невербальних засобів спілкування, природне опанування яких дітей значно ускладнюється через обмежені можливості візуального сприймання емоційних реакцій дорослих та їх мімічно-жестових проявів.

Через неможливість для сліпих дітей використовувати в процесі пізнання довкілля дистантний зоровий аналізатор, формування у них немовних засобів спілкування стає для них вкрай актуальним. Кінцевою метою дошкільного навчання сліпих дітей є опанування ними вміння адекватно і самостійно виражати жестами, мімічними та пантомімічними діями та інтонацією з метою: а) навчитися передавати адекватними немовними діями свій емоційний стан; б) не виділятися в своїх діях і поведінці серед зрячих.

Зміст цього розділу програми на кожному році навчання містить кілька взаємопов'язаних компонентів розвитку мовлення і спілкування: “У світі слів”, “У світі звуків”, “Дитяча граматика”, “Сходинки спілкування”, “Зв'язне мовлення”. Зміст цих компонентів спрямований на практичне забезпечення реалізації основних освітніх завдань дошкільного етапу розвитку у незрячих дітей мовлення і спілкування:

– конкретизація та збагачення словникового запасу дітей;

– розвиток слухових відчуттів та звукової культури мовлення;

– розвиток вміння граматично правильно будувати фразу, висловлювання (текст);

– розвиток умінь та культури комунікативного мовлення з використанням невербальних засобів спілкування;

– розвиток навичок усного зв'язного мовлення на рівні тексту (монологічного висловлювання) різних типів.

Визначені основні освітні завдання до розвитку мовлення у дітей з важкими порушеннями зору загальні для кожного з років навчання:

навчальні: вчити формувати звуко- та слововимову, навички словотворення, комунікативної активності; вчити граматично правильно пов'язувати слова між собою, будувати речення, дотримуватись певної структури зв'язного висловлювання; вчити користуватися вербальними і невербальними засобами спілкування; вчити формувати звукову культуру мовлення та культурного спілкування;

виховні: стимулювати через слово інтерес до пізнання природи, людей, самої себе; виховувати довіру до оточуючих людей, бажання встановити з ними доброзичливі стосунки; викликати позитивні емоції у відповідь на звертання рідних, інших дітей і людей; сприяти розумінню мовлення інших, простих звернень і прохань;

корекційно-розвивальні: створювати сприятливі умови (одномовне середовище) для засвоєння мовлення в процесі спілкування; формувати моторні навички, пізнавальну активність, потребу в емоційних контактах з оточенням; спонукати до творчої мовленнєвої діяльності; стимулювати мовленнєвий розвиток; формувати алгоритм сприймання схеми тіла та обличчя на собі, на іншій людині, на ляльці, на малюнку; формувати прийоми дотикового обстеження обличчя.