Тема 25. Макроекономічна політика у відкритій економіці

Питання для усного опитування та дискусії

24.1. Механізм зовнішньоекономічної політики, її інструменти.

24.2. Платіжний баланс.

24.3. Валютний курс.

24.4. Міжнародний потік товарів та капіталів. Вплив зовнішньої торгівля на ВВП.

24.5. Модель Мандела-Флемінга для відкритої економіки.

24.6. Рівновага моделі IS-LM і вплив на неї грошової, фіскальної та зовнішньоекономічної політики.

Методичні вказівки:

Ключовими термінами, на розумінні яких базується засвоєння навчального матеріалу темі, є: Світове господарство. Відкрита економіка. Закрита економіка. Глобалізація. Міжнародний поділ праці. Міжнародна кооперація. Зовнішня торгівля. Теорія абсолютної переваги. Теорія порівняльної переваги. Теорія конкурентних переваг М. Портера. Теорія Хекшера-Оліна. Рівноважний рівень світових цін. Вигоди від зовнішньої торгівлі. Зовнішня торгівля і розподіл доходів. Зовнішньоторгівельна політика. Мито. Немитні бар’єри. Економічні наслідки запровадження мита. Квоти. Протекціонізм. Лібералізм. Вплив чистого експорту на рівноважний ВВП. Мультиплікатор видатків для відкритої економіки. Модель Манделла-Флемінга. Валютні відносини. Резервна валюта. Валютний ринок. Валютний курс. Фіксований валютний курс. Плаваючий валютний курс. Номінальний валютний курс. Реальний валютний курс. Валютний кошик. Платіжний баланс. Сальдо платіжного балансу. Структура платіжного балансу.

З метою глибокого засвоєння навчального матеріалу при самостійному вивченні теми студенту варто особливу увагу зосередити на таких аспектах:

Механізм зовнішньоекономічної політики. Інструменти зовнішньоторговельної політики. Іноземне інвестування. Порівняльна та абсолютна перевага.

Платіжний баланс. Типові компоненти платіжного балансу. Класифікація статей платіжного балансу та їх взаємозв’язок. Платіжний баланс України. Валютний курс. Реальний і номінальний валютні курси. Вплив інфляції на номінальний валютний курс. Види валютних курсів. Попит та пропозиція валюти. Міжнародні системи валютних курсів: Бреттон-Вудська і Ямайська. Зв’язок валютного курсу з платіжним балансом. Розрахунок ВВП у відкритій економіці.

Міжнародний потік товарів та капіталів. Вплив зовнішньої торгівлі на ВВП. Вплив чистого експорту на ВВП. Вплив обмінного курсу на чистий експорт. Мультиплікатор зовнішньої торгівлі. Гранична схильність до імпорту. Модель Мандела-Флемінга для відкритої економіки. Модель IS-LM для відкритої економіки при плаваючому валютному курсі. Крива IS. Особливості кривої LM у системі координат дохід - процентна ставка та дохід - обмінний курс.

Рівновага моделі IS-LM і вплив на неї грошової, фіскальної та зовнішньоекономічної політики. Модель IS-LM для відкритої економіки при фіксованому валютному курсі. Рівновага, моделі IS-LM і вплив на неї грошової, фіскальної та зовнішньоекономічної політики. Порівняльний аналіз макроекономічної політики при фіксованому й плаваючому обмінних курсах. Висновки моделі Мандела-Флемінга.

Міжнародна (світова) торгівля - форма міжнародних економічних відносин, що ґрунтується на МПП, спеціалізації окремих країн на виробництві окремих товарів і послуг та обміні ними.

Значення міжнародної торгівлі для національної економіки визначається наступним:

1. Переборює обмеженість національної ресурсної бази.

2. Розширює місткість внутрішнього ринку і встановлює зв'язки національного ринку із світовим.

3. Забезпечує одержання додаткового доходу за рахунок різниці національних і інтернаціональних витрат виробництва.

4. Розширює масштаби виробництва, обмежені кривою виробничих можливостей.

5. Сприяє розвитку спеціалізації країни, зростанню продуктивності використання ресурсів, збільшенню обсягів виробництва.

У міжнародній торгівлі кожна країна намагається реалізувати свої об'єктивні переваги. Ці переваги прийнято ділити на дві групи ‑ "абсолютні" та "відносні" (порівняльні)

Абсолютні переваги, розробником яких є англійський економіст А. Сміт - це сукупність унікальних природно-кліматичних, сировинних та трудових ресурсів, якими володіє держава, тобто є "монополістом"у своїй сфері, що і визначає напрямок "природної" спеціалізації її виробництва в системі міжнародного розподілу праці.

Спеціалізація країни на окремих галузях економіки здійснюється у відповідності із принципом (теорією) відносних переваг, автором якої є англійський економіст Д.Рікардо. Ці переваги обумовлені не унікальністю умов виробництва в даній країні, а співставленням величин альтернативної вартості виготовлення однорідної продукції в різних країнах. Тому відносні переваги ще називають "порівняльними перевагами".

Економіка, як правило, має систему зовнішніх зв’язків через ринок і це є закономірністю розвитку сучасної економічної системи. Тому обов’язковим елементом ВНП є величина чистого експорту (NX), яка може впливати на динаміку ВНП.

Дану залежність можна представити на основі графічної моделі як вплив чистого експорту на рівноважний ВНП (в моделі „витрати-випуск” до величини сукупних витрат вводимо додатній чи від’ємний чистий експорт).

Дана модель прослідковує вплив додатного чи від’ємного NX на величину реального ВНП.

1. Модель закритої економіки зображується лінією С+І з відповідним ВНП(у) і це означає, що країна не має зовнішніх економічних зв’язків.

2. Якщо зовнішні зв’язки є ефективними, то експорт перевищує імпорт і чистий експорт є додатнім – сукупні витрати збільшуються від С+І до С+І+NX₁ і відповідно ВНП збільшується на від у до у₁.

3. Якщо чистий експорт від’ємний, то імпорт перевищує експорт і це веде до зниження сукупних витрат від С+І до С+І+NX₂, відповідно реальний ВНП скорочується на від у₀ до у₁.

Іншими словами, економіка, яка прагне бути ефективною, повинна добиватися перевищення експорту над імпортом, щоб в країну здійснювався приплив національного доходу з-за кордону, і відповідно, зростав ВНП.

Зовнішньоекономічна політика проводиться державою з метою врегулювання платіжного балансу, завдяки торговельній політиці, яка здійснюється у двох формах: протекціонізму та лібералізму.

Торговельна політика — це державна політика, яка впливає на обсяги зовнішньої торгівлі через податки, субсидії та обмеження на експорт та імпорт.

Протекціоністська політика - це політика, яка за допомогою різних видів мит або адміністративного регулювання торгівлі спрямована на захист однієї або декількох галузей національного виробництва від іноземної конкуренції (за певних умов може зменшити або звести до нуля вигоди від спеціалізації).

Причини відродження протекціонізму:

• лібералізація торгівлі:

• посилення конкурентоспроможності іноземних фірм у національній економіці;

• перевищення імпорту над експортом і збереження стійкого торгового дефіциту в окремих країнах.

Позитивні наслідки протекціонізму:

• урівноважує торговельний баланс;

• захищає від демпінгу (демпінг — штучне зниження цін на товари і послуги на зовнішніх ринках для їх завоювання та усунення конкурентів);

• захищає від експортерів з дешевою робочою силою;

• захищає молоді галузі;

• стимулює зростання виробництва;

• збільшує зайнятість;

• збільшує доходи державного бюджету;

• забезпечує економічну безпеку країни.

Негативні наслідки протекціонізму:

• не використовуються переваги міжнародного ринку праці;

• виробництво відстає від НТП;

• зростають ціни;

• зменшується вибір товарів;

• зменшується конкуренція та збільшується монополія;

• знижується підприємницька ініціатива;

• скорочується експорт і погіршується платіжний баланс.

Вільна торгівля (торговий лібералізм) — це торгівля без обмежень, тобто без державного втручання. Відповідно до політики вільної торгівлі не держава, а ринок регулює експорт та імпорт товарів і послуг. Вільна торгівля стимулює конкуренцію і обмежує монополію. Конкуренція з боку іноземних підприємств примушує вітчизняні підприємства впроваджувати передові технології, підвищувати якість продукції і зменшувати середні витрати, що сприяє економічному зростанню.

Позитивні наслідки лібералізму:

• стимулює конкуренцію;

• зменшує монополізм національних фірм;

• знижує витрати виробництва;

• збільшує вибір споживача.

Негативні наслідки лібералізму:

• країна не захищена від демпінгу;

• країна наповнюється товарами, які нав'язують споживачам;

• здійснюється збут неякісних або застарілих товарів.

Однією з форм зовнішньоекономічної діяльності є іноземне інвестування, яке набуває важливого значення для економічного розвитку, сприяє заходам макроекономічної політики стабілізації. Світовий досвід свідчить, що без залучення іноземних інвестицій, не маючи доступу до сучасних технологій, країнам важко вийти з економічної кризи.

Іноземне інвестування в своїй основі має вивіз капіталу.

Вивіз капіталу - вилучення частини капіталу з процесу національного обігу і включення у виробничий процес або в обіг у різних формах в інших країнах з метою отримання прибутку.

Мета вивозу капіталу - отримати більш високу норму прибутку за рахунок переваг, пов'язаних з використанням інтернаціонального фактора виробництва порівняно з національними умовами господарювання.

Характерні риси сучасного вивозу капіталу:

· Зростання масштабів експорту виробничого капіталу.

· Вивіз капіталу почав здійснюватись переважно між високорозвиненими державами.

· На початку 70-х років зростає роль країн, що розвиваються, як експортерів капіталу (Саудівська Аравія, Об'єднані Арабські Емірати, Мексика, Венесуела та ін.).

· Вивіз капіталу виявився формою включення країн, що розвиваються, в МПП у галузях електроніки, машинобудування, науки, інформатики і перетворення їх у світових лідерів за рядом напрямків сучасного світового виробництва (Південна Корея, Сінгапур, Малайзія).

· Зміна галузевої структури вивозу капіталу - зростання темпів прямих іноземних інвестицій у новітні технології та обслуговування.

· В останні десятиріччя вивіз капіталу сприяв формуванню умов для інтенсивного розвитку транснаціональної форми інтернаціоналізації виробництва.

Усі результати зовнішньоекономічної діяльності країни знаходять своє узагальнююче відображення у специфічному статистичному документі, який називається платіжним балансом.

Платіжний баланс відображає співвідношення між сумою надходжень у країну реальних цінностей та сумою їх вилучення із країни, тобто систематичний звід всіх економічних операцій між країною і закордоном за певний період часу (рік, квартал, місяць).

Платіжний баланс складається у формі бухгалтерських рахунків, що містять статистичну інформацію про торгові та фінансові угоди економічних суб'єктів країни із закордоном за певний період часу.

Рух товарів, послуг, матеріальних або інших нефінансових активів називають реальними потоками, а рух вимог та зобов'язань, що виникають у зв'язку з рухом реальних цінностей, — фінансовими потоками.

Вартісний вираз платіжного балансу відображає співвідношення між вартістю, яку одержує країна, і вартістю, що вивезена за кордон. Платіжний баланс складається або у національній, або в іноземній валюті міжнародних розрахунків, наприклад у євро.

Структура платіжного балансу:

· торговельний баланс (співвідношення між грошовими виплатами і надходженнями по всіх товарних операціях: експорт, імпорт);

· платіжні надходження за послуги (пошта, фрахтування, страхування, туризм, брокерські послуги тощо);

· грошові потоки, пов'язані з рухом капіталу (інвестиції, кредити, позики, займи, депозити в іноземних банках, виплати відсотків і дивідендів іноземним інвесторам тощо);

· грошові перекази приватних осіб, громадських організацій, державних установ (перекази грошей родичам за кордон, пенсії громадянам, доброчинні перекази, міжнародна допомога тощо).

Більшість операцій між економічними агентами пов'язані із еквівалентним обміном цінностями, тобто зустрічними економічними потоками, що врівноважують один одного. В рахунках платіжного балансу повинні відображатися обидва потоки. Тому кожна операція фіксується в рахунках платіжного балансу подвійним записом.

Кредит — відтік за межі країни цінностей, які мають бути компенсовані надходженням цінностей (платежів) до країни.

Дебет — надходження цінностей у країну від нерезидентів, яке має бути компенсоване відтоком цінностей за межі країни.

Сальдо платіжного балансу — це різниця між надходженнями і витратами країни (кредитом та дебетом), де експорт зараховується із знаком «+» (кредит), імпорт із знаком «-» (дебет).

Сальдо платіжного балансу може бути активним та дефіцитним (пасивним).

Активне сальдо платіжного балансу — (якщо у підсумку виходить додатня величина) — означає, що виробниче і невиробниче споживання країни, яке задовольняється, у тому числі, і за рахунок імпорту, менше за вироблений національний продукт. Звідси перевищення валютних надходжень від експорту над витратами валюти від імпорту.

Дефіцитне сальдо платіжного балансу — (якщо у підсумку від'ємне підсумкове сальдо) — означає, що країна споживає більше, ніж виробляє. Вона не має що продати на суму, еквівалентну її закупівлям за кордоном.

Кожна країна прагне до нульового сальдо платіжного балансу, для чого застосовуються такі заходи:

· валютна інтервенція — втручання національного банку в операції на валютному ринку через купівлю-продаж іноземної валюти з метою впливу на національну валюту;

· скорочення зовнішньоекономічних зв'язків;

· зміни внутрішньої фіскальної і грошово-кредитної політики;

· зміни валютного курсу.

Аудиторна письмова робота

Виконання студентами тестових завдань з питань теми заняття