Тема 21. Монетарна політика

Питання для усного опитування та дискусії

21.1. Грошова пропозиція та способи її вимірювання.

21.2. Банківська система. Механізм створення грошей.

21.3. Центральний банк та його роль у національній економіці. Емісійна політика. Рівень монетизації.

21.4. Суть монетарної політики Центрального Банку України.

21.5. Небанківські фінансово-кредитні установи.

21.6. Грошово-кредитна політика (ГКП) та її інструменти. Передавальний механізм грошово-кредитної політики.

21.7. Ефективність монетарної політики. Зв’язок монетарної та фіскальної політики в моделі IS-LM.

Методичні вказівки:

Ключовими термінами, на розумінні яких базується засвоєння навчального матеріалу темі, є:: Гроші. Функції грошей. Механізм функціонування грошового ринку. Готівкові гроші. Безготівкові гроші. Грошово-кредитний ринок. Грошова пропозиція. Попит на гроші. Рівняння Фішера. Кембріджське рівняння. Модель MD-MS. Банківська система. Механізм створення грошей. Банківські резерви. Грошова база. Депозитний мультиплікатор. Грошовий мультиплікатор. Центральний банк. Емісійна політика. Рівень монетизації. Монетарна політика центрального банку. Небанківські фінансово-кредитні установи. Грошово-кредитна політика (ГКП). Передавальний механізм ГКП. Ефективність монетарної політики. Грошово-кредитне регулювання в Україні.

З метою глибокого засвоєння навчального матеріалу при самостійному вивченні теми студенту варто особливу увагу зосередити на таких аспектах:

Грошовий ринок. Грошова пропозиція та способи її вимірювання. Грошова маса і грошова база. Коефіцієнт монетизації. Попит на гроші й фактори, що його визначають. Модель попиту на гроші Баумоля-Тобіна (Baumol-Tobin). Механізм функціонування грошового ринку.

Центральний (національний) банк як суб’єкт монетарної політики. Операції центрального (національного) банку і грошова база. Інструменти центрального банку: політика облікової ставки, політика банківських резервів, операції на відкритому ринку. Механізм створення грошей банками. Вплив монетарної політики на економіку: політика “дорогих” та “дешевих” грошей. Передавальний (трансмісійний) механізм монетарної політики. Грошовий та депозитний мультиплікатори.

Суть монетарної політики. Дискреційна і недискреційна монетарна політика. Стратегії монетарної політики. Таргетування як стратегія монетарної політики. Правила проведення монетарної політики. Проблема ефективності монетарної політики. Наслідки монетарної політики за моделлю IS-LM. Координація монетарної та фіскальної політики у моделі IS-LM. НБУ й монетарна політика в Україні.

Заходи щодо стабілізації монетарної системи в трансформаційних економіках. Проблема довіри до грошей і монетарної політики.

Грошовий (монетарний) ринок – це сектор ринку, в якому відбувається купівля та продаж грошей як специфічного товару і формується попит, пропозиція і ціна на цей товар. В ринковій економіці грошовий ринок охоплює операції з позичковим капіталом. Джерелом утворення цього позичкового капіталу є заощадження сімейних (домашніх господарств). Ці заощадження акумулюються в руках фінансових посередників (банків) і передаються товаровиробникам на позичковій основі як інвестиції.

Грошовий ринок має такі особливості:

· Купівля-продаж грошей відбувається лише тоді, коли утворився їх надлишок в одних суб’єктів і потреба – в інших;

· Операція „товар - гроші” відбувається умовно, через позику або купівлю цінних паперів;

· Внаслідок купівлі-продажу грошей їх власник не втрачає права власності на цю суму грошей, а лише тимчасово передає це право покупцеві. При цьому він отримує винагороду у вигляді процента, тобто плату за тимчасову відмову від використання грошей;

· Покупець не передає продавцеві еквівалентну вартість в товарній формі;

· Гроші є самоціллю купівлі-продажу.

Попит на гроші – це запас грошей, що бажають мати в своєму активі економічні суб’єкти на певний фіксований момент. Дж. М. Кейнс розглядав попит на гроші як бажання економічних суб’єктів мати частину свого багатства в ліквідній формі. Чим більшу частину багатства вони прагнутимуть мати в ліквідній формі, тим вищим буде попит на гроші, і навпаки. Таке трактування попиту на гроші одержало назву теорії переваги ліквідності.

Цілі попиту на гроші визначаються самими функціями грошей, а саме їх функціями засобу обігу, засобу платежу та засобу нагромадження. В першому випадку гроші задовольняють поточні потреби, в другому – утворюють капітал, що також дає власникові певний дохід. Відповідно до цілей попиту на гроші виділяють три групи мотивів такого попиту: трансакційний (операційний), мотив завбачливості та спекулятивний мотив.

Другою силою, що, поряд із попитом на гроші, визначає кон’юнктуру грошового ринку, є пропозиція грошей. Пропозиція грошей означає, що економічні суб’єкти в будь-який момент мають у своєму розпорядження певний запас грошей, який вони можуть спрямувати в оборот. Формування пропозиції грошей на макро- та мікроекономічному рівнях відбувається по-різному. На мікрорівні пропозицію грошей здійснює окремий економічний суб’єкт. Так, якщо в такого суб’єкта фактичні грошові запаси перевищують його попит на гроші, то він може пропонувати частину своїх грошових запасів до продажу на грошовому ринку. І навпаки, якщо в суб’єкта економічної діяльності спостерігається нестача грошових коштів (підвищиться його попит на гроші), то він намагатиметься задовольнити його, купуючи гроші на грошовому ринку. На макрорівні пропозиція грошей обмежується кількістю грошей, що є в розпорядженні всіх господарюючих суб’єктів (фактичною масою грошей в обігу). Більше грошей на грошовий ринок вивести неможливо. Проте якщо виникає потреба збільшити пропозицію понад природну межу, це можливо здійснити лише за допомогою емісії грошей.

Емісія грошей може проводитися центральним банком або ж комерційними банками. Центральний банк здійснює емісію, випускаючи в обіг додаткові гроші, забезпечені власними золотовалютними резервами, державними довгостроковими зобов’язаннями та ін. Комерційні банки емітують кошти за допомогою депозитних грошей, монетизації боргових зобов’язань, придбання іноземної валюти, державних цінних паперів тощо. Так, за допомогою депозитних коштів банк надає кредити своїм клієнтам, тим самим збільшуючи пропозицію грошей на ринку (здійснюючи емісію грошей). Монетизація боргових зобов’язань відбувається при купівлі банком таких зобов’язань, наприклад, у формі векселя. Тобто, банківська система в особі центрального банку та комерційних банків керує пропозицією грошей (грошовою масою).

Для управління пропозицією грошей центральним банком застосовуються також і такі важелі:

· Грошова база;

· Норма обов’язкового резервування грошей комерційними банками;

· Грошово-кредитний мультиплікатор.

Грошова база є сумою грошового агрегату М0, готівки на резервних рахунках банків, та готівки в касах банків. Впливаючи на останні 2 складники, центральний банк впливає і на пропозицію грошей. Норма обов’язкового резервування являє собою частку (відсоток) коштів комерційного банку, яка повинна зберігатися на резервних рахунках центрального банку. Змінюючи величину норми резервування, центральний банк змінює також і обсяг коштів в активах банків, а отже їх можливості до кредитування. Таким чином збільшується чи зменшується і пропозиція грошей. Грошово-кредитний мультиплікатор – це коефіцієнт збільшення кількості грошей в обігу внаслідок операцій банків на грошовому ринку. Мультиплікатор показує максимальну кількість грошей, яку може утворити кожна одиниця наднормативних банківських резервів (тобто коштів у розпорядження банку) за певного показника норми резервування.

Зміна величини мультиплікатора залежить від багатьох факторів, зокрема норми резервування, ринкової процентної ставки, багатства господарюючих суб’єктів, довіри до банків, тінізації економіки та ін.

2. Інструменти грошово-кредитної політики.

Сутність грошово-кредитної політики полягає у регулюванні пропозиції грошей, тобто збільшення пропозиції в період економічного спаду і навпаки. Грошово-кредитна політика здійснюється для досягнення таких цілей:

1. стратегічні цілі, тобто ті, що є ключовими в загальній економічній політиці держави. До них відносяться: забезпечення можливостей для ефективного функціонування виробництва, зростання зайнятості, стабілізація цін, покращення добробуту населення. Проте в кожен конкретний момент ЦБ обирає ту ціль, що є найбільш пріоритетною на даний момент.

2. проміжні цілі – полягають у таких змінах економічних процесів, які б сприяли досягненню стратегічних цілей. Перш за все вони стосуються зміни ринкової кон’юнктури через регулювання маси грошей в обігу, процентної ставки, валютного курсу та ін.

3. тактичні цілі – це оперативні завдання банківської системи, які стосуються регулювання економічних показників. На відміну від попередніх, це короткострокові цілі.

ГКП може здійснюватися на основі таких теоретичних моделей, як кейнсіанська і монетаристська. Кейнсіанська модель відводить центральну роль в грошово-кредитному регулюванні рівню відсотка за кредитами, зміна якого зрештою впливає на обсяг ВВП. Монетаристська модель вважає головним інструментом грошово-кредитного регулювання саме рівень пропозиції грошей, який змінюється під впливом зміни облікової ставки, норми резервування та ін.

Грошово-кредитна політика поділяється на такі види:

1. політика експансії – швидке зростання пропозиції грошей для стимулювання темпів економічного зростання. Така політика може здійснюватися тільки в короткостроковому періоді, частіше після економічної кризи, оскільки її наслідком в довгостроковому періоді буде інфляція і падіння темпів економічного зростання;

2. політика рестрикції –різке зниження темпів пропозиції грошей для зменшення платоспроможного попиту і скорочення темпів виробництва. Вона може загальмувати інфляцію, проте негативно впливає на рівень зайнятості. Її застосовують за високого рівня інфляції або ж при дуже високих темпах економічного зростання;

3. політика рефляції – поступове нарощування пропозиції грошей під постійним контролем ЦБ, повільне підвищення цін. Така політика звичайно застосовується для пом’якшення наслідків політики рестрикції.

4. політика дезінфляції – полягає у поступовому і контрольованому зменшенні пропозиції грошей на ринку.

Першим етапом ГКП НБУ (з 1991 року) була переважно емісійно-експансіоністська політика. НБУ в той час мав низький рівень незалежності від Уряду і підпорядковувався цілям його економічної політики, передусім підтримці малоефективного державного сектора економіки. Широко практикувалося адміністративне втручання в грошово-кредитну діяльність, зокрема через пільгове кредитування колишніх державних банків, крупних підприємств та ін. Так, в 1992 році обсяг емісії грошей зріс в 30 разів – з 1 трлн. крб. до 30 трлн. крб. При цьому впродовж 6 місяців, за прем’єрства Л.Д. Кучми, НБУ повністю (крім емісійної функції) підпорядковувався Уряду. Дефіцит бюджету автоматично фінансувався за рахунок прямої емісії НБУ, що було продовженням радянської практики виконання бюджету. Така норма в той час була закріплена і в ЗУ „Про банки і банківську діяльність”.

Другий етап ГКП НБУ розпочався наприкінці 1993 р з приходом до НБУ В.А. Ющенка. Вона характеризувалася антиінфляційною монетарною спрямованістю і була переважно рестрикційною. Припинялося автоматичне кредитування бюджету, облікова ставка спочатку (в 1994 р) істотно збільшилася, з 140% до 300%, а згодом скорочувалася (так, в 1997р – з 35% до 27%). В 1998 році було створено Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, що сприяло збільшенню їх обсягів.

Третій етап ГКП НБУ розпочався з 2000 р, коли відбувся перехід до зростання ВВП і зниження інфляції. Її характер залишався переважно експансіоністським. В цей час НБУ щорічно розробляє і реалізовує Основні засади ГКП на поточний рік, скорочує обсяги готівкових розрахунків через розвиток системи електронних розрахунків, спрощує доступ іноземних банків на український фінансовий ринок тощо. З початком економічної кризи 2008 року ГКП НБУ набула рестрикційних рис, передусім через різке обмеження кредитування

Сьогодні головними цілями грошово-кредитної політики НБУ є:

· забезпечення стабільності гривні;

· створення монетарних умов для ефективного функціонування економіки;

· сприяння структурній перебудові економіки;

· посилення надійності та ефективності функціонування банківської системи;

· підвищення рівня зайнятості населення.

Функція грошово-кредитного регулювання економіки є базовою функція центрального банку. Головними інструментами такого регулювання є:

· встановлення і зміна норми обов’язкових резервів;

· встановлення і зміна облікової ставки;

· операції на відкритому ринку;

· політика рефінансування.

Крім того, ЦБ також може вдаватися до специфічних методів грошово-кредитного регулювання, наприклад, встановлення межі відсотка за кредитами, обмежувати здійснення певних операцій (наприклад, споживчого кредитування), встановлювати диференційовані обмеження діяльності різних видів банків та ін.

Обов’язкові резерви – це кошти комерційних банків, які вони зобов’язані передати в ЦБ і можливість розпорядження якими в цих банків обмежена або ж відсутня. Ці кошти використовуються в якості страхового запасу банківської діяльності. Норма обов’язкового резервування – це відсоток від залучених на депозити коштів, який комерційні банки повинні перераховувати до обов’язкового резерву. Норма обов’язкових резервів є інструментом монетаристського резервування економіки. При економічному спаді ЦБ вдається до зниження норми обов’язкового резервування, а при зростанні – до підвищення з метою уникнути кризи перевиробництва.

Облікова ставка – норма відсотка, яку встановлює ЦБ комерційним банкам і яка визначає ціну кредитних ресурсів для цих банків. Величина облікової ставки визначає можливості банків поповнити свій капітал за рахунок кредитів ЦБ, а отже їх можливості щодо надання кредитів, і в кінцевому підсумку – для регулювання темпів економічного зростання.

Операції на відкритому ринку полягає в тому, що ЦБ здійснює купівлю-продаж цінних паперів в комерційних банків та інших суб’єктів. Це також впливає на можливості банків надавати кредити, оскільки регулює величину їх капіталу.

Політика рефінансування, яку проводить центральний банк, покликана пом’якшити жорстку політику резервування і підвищити поточну ліквідність банківської системи. В рамках цієї політики ЦБ надає комерційним банкам кредити рефінансування під заставу комерційних векселів та інших цінних паперів, а також регулює граничну ставку процента. Останнє дозволяє комерційним банкам активізувати свою кредитну діяльність на відкритому ринку, або ж навпаки, обмежує її.